13 вересня 2024 рокуСправа №160/18282/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 046350016085 Головного управління ПФУ у Вінницькій області від 28.06.2024 р. про відмову їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, професій, посад і показників, затверджених КМУ, без врахування рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 р. № 1/-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15);
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області врахувати період роботи з 04.12.2004 р. по 31.01.2006 р. та з 01.02.2006 р. по 31.12.2012 р. на посаді машиніста насосних до пільгового стажу роботи по Списку № 2 та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, професій, посад і показників, затверджених КМУ, з дня наступного за днем досягнення пенсійного віку 50 років, з 06.04.2024 р., з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 р. рішенні №1-р/2020.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 30.04.2024 року звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та необхідним пакетом документів. Однак, рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 05.05.2024 р. № 046350016085 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Позивач, усунувши недоліки зазначені в рішенні від 05.05.2024 року, повторно звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Проте, рішенням Головного управління ПФУ у Вінницькій області від 28.06.2024 року № 046350016085 знову було відмовлено у призначенні пенсії з підстав не досягненням нею пенсійного віку 55 років. Позивач не погоджується з відмовою пенсійного органу, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII. У резолютивній частині рішення Конституційний Суд України зазначив, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 р. №213-VIII. Таким чином, Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. Позивач вважає, що рішення відповідача-2 є протиправним та таким, що не відповідає положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діє на момент звернення її за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах. Також, безпідставним є не зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періодів позивача роботи з 04.12.2004 р. по 31.01.2006 р. та з 01.02.2006 р. по 31.12.2012 р, оскільки нею було надано достатньо документів на підтвердження всіх спірних періодів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
На виконання вимог ухвали суду, 24.07.2024 року відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач 21.06.2024 року звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Згідно із принципом екстериторіальності засобами програмного забезпечення заяву та надані документи розглянуто Головним управлінням ПФУ у Вінницькій області. Так, позивачем надано необхідні довідки, що підтверджують періоди роботи для нарахування пільгового стажу. Однак, за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії, до пільгового стажу не враховані періоди з 04.12.2004 р. по 31.01.2006 р. та з 01.02.2006 р. по 31.12.2012 р., оскільки дані періоди не атестовані. Страховий стаж позивача складає 33 роки 11 місяців 10 днів, пільговий стаж - 19 років 07 місяців 11 днів. Разом з тим, позивач будучи 05.04.1974 року народження, не досягла 55-річного віку, що навало їй право на призначення пенсії на пільгових умовах. Враховуючи викладене, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років. За таких обставин, відповідач-2 просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
На виконання вимог ухвали суду, 05.09.2024 року відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 30.04.2024 р. та 21.06.2024 р. позивач зверталася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області № 046350016085 від 08.05.2024 р. та рішенням Головного управління ПФУ у Вінницькій області № 046350016085 від 28.06.2024 р. позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи з 04.12.2004 р. по 31.01.2006 р. та з 01.02.2006 р. по 31.12.2012 р. відповідач-1 вказав, що відповідно до записів №7-14 трудової книжки НОМЕР_1 позивач працювала на посаді машиніста насосних установок в ВАТ "ЦЗФ Павлоградська" з 04.12.2004 р. по 31.01.2006 р. та в ТОВ ЦЗФ "Павлоградська" з 01.02.2006 р. по 31.12.2012 р. До заяви про призначення пенсії позивачем була надана пільгова довідка № 14/6-1551 від 13.06.2024 р., видана ТОВ "ДТЕК Павлоградвугілля" за період роботи з 04.12.2004 р. по 31.01.2006 р. та пільгова довідка № 14 від 11.06.2024 р., видана ТОВ "ДТЕК Павлоградська ЦЗФ" за період роботи з 01.02.2006 р. по 31.12.2012 р. Пільгові довідки мають відомості про проведення атестації робочих місць згідно із наказами №109 від 13.03.2000 р., №225 від 01.03.2010 р. та розпорядження №205 від 01.03.2005 р. За результатами розгляду заяви до пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 04.12.2004 р. по 31.01.2006 р. та з 01.02.2006 р. по 31.12.2012 р., оскільки вищезазначені періоди не атестовані. Враховуючи викладене, відповідач-1 також просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідачів, викладену у відзивах на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 30.04.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком по Списку №2 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
08.05.2024 року Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення № 046350016085, яким відмовлено їй в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та встановленого віку - 55 років.
21.06.2024 року позивач вдруге звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Головним управлінням ПФУ у Вінницькій області розглянуто заяву позивача, за принципом екстериторіальності, та прийнято рішення № 046350016085 від 28.06.2024 року, яким відмовлено їй в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, з підстав недосягнення нею пенсійного віку 55 років.
Спірним рішенням встановлено, що страховий стаж позивача складає 33 роки 11 місяців 10 днів, пільговий стаж - 19 років 07 місяців 11 днів. До пільгового стажу не враховані періоди з 04.12.2004 р. по 31.01.2006 р. та з 01.02.2006 р. по 31.12.2012 р., оскільки дані періоди не атестовані.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Частиною першою статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.114 цього Закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається: п.2 працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Згідно із ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 р. №637, також визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до вказаного Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005 року, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Пунктом 10 цього Порядку №383, визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Згідно із п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Так, відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.11.1992 року в спірні періоди позивач працювала:
- запис № 11 - 04.12.2004 року прийнято машиністом насосних установок 4 р. по переводу з ТОВ "Вуглеекологія". Розпорядження № 1-к від 04.12.2004 року;
- запис № 12 - 31.01.2006 року звільнена за п.5 ст.36 КЗпП України по переводу до ТОВ "ЦЗФ Павградська". Розпорядження № 10-к від 31.01.2006 року;
- запис № 13 - 01.02.2006 року прийнято машиністом насосних установок 4 р. по переводу з філії ВАТ "Павлоградвугілля" ЦЗФ "Павградська". Наказ № 1/1-к від 01.02.2006 року;
- запис № 14 - 31.12.2012 року звільнена за п.5 ст.36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до філії ЦЗФ "Павградська" ПАТ "ДТЕК" Павлоградвугілля". Наказ № 448-к від 31.12.2012 року.
На підтвердження характеру виконуваної роботи та зайнятості повний робочий день, позивач надала довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, з якої вбачається наступне.
Згідно із довідкою від 11.06.2024 р. № 14 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої позивачу, вбачається, що вона працювала повний робочий день на основному виробництві по збагаченню вугілля в ТОВ ЦЗФ "Павлоградська" за період роботи з 01.02.2006 р. по 31.12.2012 р. виконувала роботи на основному виробництві, пов'язані зі збагаченням вугілля, за професією, посадою машиніст насосних установок, зайнятий перекачуванням шламу, пульпи, промпродуктів і реагентів, що передбачена списком 2 розділом ІІ підрозділом 2 а відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на підставі постанови КМУ від 16.01.2003 р. № 36. Дана професія пройшла атестацію згідно із розпорядженням № 205 від 01.03.2005 р., наказом № 225 від 01.03.2010 р.
Згідно із довідкою від 13.06.2024 р. № 14/1551 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої позивачу, видно, що вона працювала повний робочий день на основному виробництві по збагаченню вугілля в ВАТ "Павлоградвугілля" ЦЗФ "Павлоградська" за період роботи з 04.12.2004 р. по 31.01.2006 р. виконувала роботи на основному виробництві, пов'язані зі збагаченням вугілля, за професією, посадою машиніст насосних установок, зайнятий перекачуванням шламу, пульпи, промпродуктів і реагентів, що передбачена списком 2 розділом ІІ підрозділом 2а відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на підставі постанови КМУ від 16.01.2003 р. № 36. Дана професія пройшла атестацію згідно із наказом № 109 від 13.03.2000 р., розпорядженням № 205 від 01.03.2005 р.
За наведених обставин матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачами, що у спірні періоди позивач працювала повний робочий день на посаді, яка передбачена Списком №2.
Як вже суд зазначав вище, приймаючи рішення від 28.06.2024 року № 046350016085, відповідач-2 не зарахував період роботи позивача з 04.12.2004 р. по 31.01.2006 р. та з 01.02.2006 р. по 31.12.2012 р., оскільки дані періоди не атестовані.
Суд вважає помилковими такі висновки пенсійного органу та зазначає наступне.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно із Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою КМУ від 01.08.1992 року №422 (далі - Порядок №442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно із пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Крім того, з аналізу зазначених правових норм слідує, що обов'язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов'язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.
Також суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов'язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великою Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.
У постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великою Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тобто, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а зазначає, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Позивачем разом із заявою від 21.06.2024 року про призначення пенсії було надано копії довідок від 11.06.2024 р. № 14 та від 13.06.2024 р. № 14/1551, якою підтверджується проведена атестація робочих місці у спірний період.
Враховуючи наведене, з урахуванням заявлених позовних вимог, суд вважає безпідставним не зарахування до пільгового стажу позивача за Списком №2 періодів роботи з 04.12.2004 року по 31.01.2006 року та з 01.02.2006 року по 31.12.2012 року.
Щодо підстави для відмови в призначенні пенсії, як недостатній пенсійний вік позивача, суд зазначає на таке.
Верховною Радою України 03.10.2017 року ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами ст.12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно із пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Так, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно із ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі "Щокін проти України" Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.
Тому відмова відповідача-2 призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-IV, є протиправною.
На підставі наведених обставин, спірне рішення прийняте відповідачем-2 від 28.06.2024 року № 046350016085 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При вирішенні зазначеного спору судом враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З огляду на приписи розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління ПФУ у Вінницькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснило лише повідомлення позивача про прийняте рішення відповідачем-2.
Таким чином, саме Головне управління ПФУ у Вінницькій області зобов'язано прийняти рішення про призначення пенсії позивачу.
З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, оскільки зазначеним управлінням не вчинялось будь-яких дій та не приймалось яких-небудь рішень пов'язаних з розглядом заяви позивача від 21.06.2024 р., а отже права останньої Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області не порушені.
Враховуючи, що на момент прийняття відповідачем-2 оскаржуваного рішення від 28.06.2024 року № 046350016085 пільговий стаж позивача було обраховано без врахування періодів роботи з 04.12.2004 року по 31.01.2006 року та з 01.02.2006 року по 31.12.2012 року, в свою чергу адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо обрахунку пільгового стажу позивача. Тому суд вважає за необхідне, зобов'язати саме відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 21.06.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п.3 рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 04.12.2004 року по 31.01.2006 року та з 01.02.2006 року по 31.12.2012 року, із урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 у розмірі 484,48 грн. (968,96 грн. : 2).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 28.06.2024 року № 046350016085 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.06.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п.3 рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 04.12.2004 року по 31.01.2006 року та з 01.02.2006 року по 31.12.2012 року, із урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул.Зодчих, буд.22, м.Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма