10 вересня 2024 рокуСправа №160/17922/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, яке викладене в листі за № 625125-15388/П-01/8-0400/24 від 24.04.2024 року щодо відмови йому в зарахуванні страхового стажу періодів працевлаштування з 03.01.1992 року по 30.09.1992 року в MП "Престиж" на посаді начальника відділу з реалізації продукції, з 12.10.1992 року по 14.06.1993 року в ФСК "Північний" на посаді тренера абонентських груп, з 03.05.1997 року по 29.09.1999 року в ТОВ "Новелті" на посаді начальника дільниці, а всього 03 роки 09 місяців 25 днів та відмови у проведенні перерахунку пенсії - протиправним та скасувати дане рішення;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до його страхового стажу періоди працевлаштування з 03.01.1992 року по 30.09.1992 року в МП "Престиж" на посаді начальника відділу з реалізації продукції, з 12.10.1992 року по 14.06.1993 року в ФСК "Північний" на посаді тренера абонентських груп, з 03.05.1997 року по 29.09.1999 року в ТОВ "Новелті" на посаді начальника дільниці, а всього 03 роки 09 місяців 25 днів та здійснити перерахунок його пенсії за віком, яку він отримує, з урахуванням вищевказаного страхового стажу, починаючі з дня звернення із заявою про зарахування страхового стажу та проведення перерахунку пенсії, тобто з 22.03.2024 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що йому призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 18.07.2023 року. Ознайомившись зі своїм розрахунком стажу він дізнався, що при призначенні пенсії не було враховано в його страховий стаж періоди роботи з 03.01.1992 р. по 30.09.1992 р., з 12.10.1992 р. по 14.06.1993 р., з 03.05.1997 р. по 29.09.1999 р. У зв'язку з чим, 22.03.2024 року він звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії та просив врахувати в страховий стаж періоди його роботи. Однак, відповідач листом від 24.04.2024 року "Про розгляд звернення" повідомив, що періоди роботи з 03.01.1992 р. по 30.09.1992 р. не зараховано, оскільки наявне виправлення у даті наказу про переведення та запис про звільнення завірений підписом без зазначення ПІП відповідальної особи; з 12.10.1992 р. по 14.06.1993 р., оскільки не зазначена назва підприємства при прийнятті на роботу у розділі "Відомості про роботу"; з 03.05.1997 р. по 29.09.1999 р., оскільки наявне виправлення у даті звільнення. З рішенням відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи він не погоджується і вважає його протиправним та вказує, що у трудовій книжки наявні всі записи, які підтверджують наявність у нього трудового стажу у спірні періоди.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 року було відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачу позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлена до його електронного кабінету 04 та 11 липня 2024 року, що підтверджується відповідними довідками наявними матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.
Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 18.07.2023 року перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, обчислену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
22.03.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зарахувати до його страхового стаж періоди роботи з 03.01.1992 р. по 30.09.1992 р. в МП "ПРЕСТИЖ" на посаді начальника відділу з реалізації продукції, з 12.10.1992 р. по 14.06.1993 р. в ФСК "Північний" на посаді тренера абонентських груп, з 03.05.1997 р. по 29.09.1999 р. в ТОВ "Новелті" на посаді начальника дільниці та здійснити перерахунок пенсії.
Листом "Про розгляд звернення" від 24.04.2024 року відповідач повідомив позивача, що до його страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 03.01.1992 р. по 30.09.1992 р., оскільки наявне виправлення у даті наказу про переведення та запис про звільнення завірений підписом без зазначення ПІП відповідальної особи, з 12.10.1992 р. по 14.06.1993 р., оскільки не зазначена назва підприємства при прийнятті на роботу у розділі "Відомості про роботу", з 03.05.1997 р. по 29.09.1999 р., оскільки наявне виправлення у даті звільнення. Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємства, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристика, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливість одержання їх внаслідок ліквідації підприємства або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, прийнятий 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV).
Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) зокрема, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно із ч.ч.1, 2, 4 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" спірні правовідносини регулював Закон України "Про пенсійне забезпечення".
В силу статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова КМУ № 637 від 12.08.1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 постанови КМУ № 637 від 12.08.1993 року "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Так, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач у спірні періоди працював:
- запис № 12 - 03.01.1992 року переведений у м/п "Престиж" в якості нач. відділом з реалізації продукції. Наказ №39 від 03.01.1992 року;
- запис № 13 - 30.09.1992 року звільнений за власним бажанням. Наказ №68 від 30.09.1992 року;
- запис № 14 - 12.10.1992 року прийнято тренером абонентських груп за трудовою згодою. Наказ №67 від 13.10.1992 року;
- запис № 15 - 14.06.1993 року звільнений за власним бажанням на підставі п.38 КЗпП України. Наказ №33 від 15.06.1993 року;
- запис № 24 - 03.05.1997 року ТОВ "Новелті" прийнято на посаду начальника дільниці. Наказ №5-ОЛ від 03.05.1997 року.
- запис № 25 - 29.09.199 року ТОВ "Новелті" звільнений за власним бажанням на підставі п.38 КЗпП. Наказ №10-ОК від 29.09.1999 року.
Відповідачем не зараховано періоди роботи: з 03.01.1992 р. по 30.09.1992 р., оскільки наявне виправлення у даті наказу про переведення та запис про звільнення завірений підписом без зазначення ПІП відповідальної особи; з 12.10.1992 р. по 14.06.1993 р., оскільки не зазначена назва підприємства при прийнятті на роботу у розділі "Відомості про роботу"; з 03.05.1997 р. по 29.09.1999 р., оскільки наявне виправлення у даті звільнення.
Так, вимоги щодо ведення трудової книжки та оформлення записів в ній, визначені в Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затвердженою постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 р. № 162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 (далі - Інструкція №58).
Згідно із п.1.1 розділу І Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до п.2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження: відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення: відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України: відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з ним винагороди.
В силу п.2.15 Інструкції №58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться відповідний запис.
Згідно із п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Аналіз вищезазначених положень законодавства свідчить про те, що записи до трудової книжки вноситься виключно власником або уповноваженим ним органом, у зв'язку з чим власнику трудової книжки не може ставитися в провину наявність неправильно занесених записів до трудової.
Окрім того, Інструкція №58, не передбачає наслідків для особи щодо якої вона складена, порушення порядку ведення трудової книжки.
Відповідно до п.4 постанови КМУ "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 р. №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Таким чином, позивач який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та у свою чергу затвердження печатки із неправильною організаційно-правовою формою з вини адміністрації підприємства.
Невиконання підприємством вимог Інструкції №58 не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Тобто, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи в останню вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, а недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.02.2018 р. у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 р. у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 р. у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 р. у справі №548/2056/6-а, у яких Суд зазначив про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, з урахування вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не враховано спірні періоди роботи позивача до його страхового стажу та не проведено перерахунок пенсії.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 03.01.1992 р. по 30.09.1992 р., з 12.10.1992 р. по 14.06.1993 р., з 03.05.1997 р. по 29.09.1999 р. та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 22.03.2024 р., з урахуванням раніше виплачених сум.
В даному випадку, судом встановлено, що права позивача було порушено саме протиправними діями відповідача, а не рішенням, як помилково зазначено ним в позовній заяві.
Стосовно заявлених позовних вимог позивача щодо скасування рішення відповідача, яке викладене в листі за № 625125-15388/П-01/8-0400/24 від 24.04.2024 року про відмову у перерахунку пенсії та зарахуванні періодів роботи до страхового стажу, суд звертає увагу, що вказаний лист не є актом індивідуальної дії у розумінні норм ст.5 КАС України. У зв'язку із чим, позовні вимоги про його скасування задоволенню не підлягають.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі у розмірі 605,60 грн. (1 211,20 грн. : 2), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії та зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 03.01.1992 р. по 30.09.1992 р., з 12.10.1992 р. по 14.06.1993 р., з 03.05.1997 р. по 29.09.1999 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 03.01.1992 р. по 30.09.1992 р., з 12.10.1992 р. по 14.06.1993 р., з 03.05.1997 р. по 29.09.1999 р. та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 22.03.2024 р., з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма