Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2171/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківблагоустрій", м. Харків
до Фізичної особи - підприємця Кудрявцева Олексія Вікторовича, м. Харків
про стягнення 6 973,43 грн
без виклику учасників справи
Комунальне підприємство "Харківблагоустрій" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 24 червня 2024 року із позовною заявою про стягнення з Фізичної особи - підприємця Кудрявцева Олексія Вікторовича (надалі - Відповідач) загальної суми заборгованість за Договором на виконання послуг з санітарного очищення прилеглої території № 2131 від 01.10.2019 р. у сумі 6973,43 грн. (де: 4128,10 грн. - основного боргу; 2311,33 грн. - інфляційних втрат; 534,00 грн - 3% річних), а також суму судових витрат у розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою від 26.06.2024 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/2171/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідач - Фізична особа-підприємець Кудрявцев Олексій Вікторович не належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Судом встановлено, що Відповідач станом на момент звернення до суду з зазначеним позовом та на день прийняття цього рішення електронний кабінет не зареєстрував.
Відтак, для надання можливості Відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 167 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд, з використанням установи поштового зв'язку АТ "Укрпошта", направив на адресу Відповідача копії ухвали суду про відкриття провадження по справі № 922/2171/24 від 26.06.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення на наступні адреси: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Зазначена судова кореспонденція повернулась на адресу суду з довідкою поштового відділення, де зазначена причина повернення поштового відправлення - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Інформації ж про іншу адресу Відповідача у суду немає.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто) суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Як свідчать матеріали справи, 01.10.2019 року між Комунальним підприємством Харківблагоустрій (Виконавець, Позивач) і Фізичною особою-підприємцем Кудрявцевим Олексієм Вікторовичем (Замовник, Відповідач) був укладений договір на виконання послуг з санітарного очищення прилеглої території № 2131 (надалі - Договір). Де, у відповідності до умов цього Договору виконавець зобов'язується надавати послуги з санітарного очищення прилеглої території до об'єкту господарської діяльності, розташованого за адресою: вул. Полтавський Шлях, 123; площею 38,0 м2 (далі прилегла територія), яка знаходиться в користуванні замовника, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити виконавцеві надані послуги.
Відповідно до умов підп.2.2.1. п. 2.2. Договору Замовник зобов'язується: своєчасно робити оплату Виконавцю за наданні послуги з санітарного очищення прилеглої території, у розмірі і терміни, передбачені розділом 4, 5 даного Договору.
За змістом пункту 4.1. договору оплата за договором здійснюється замовником шляхом часткової передплати грошових коштів (до 100%) на розрахунковий рахунок виконавця до 5 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за Договором здійснюється до 30 числа поточного місяця.
Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що послуги вважаються виконаними, якщо до 01 числа місяця, наступного за звітним, виконавцю не надійшла письмова претензія від Замовника.
Відповідно до пункту 5.1 договору вартість послуг з санітарного очищення прилеглої території, що надаються виконавцем за цим договором щомісячно складає 243,58 грн, у тому числі 20% ПДВ в сумі 40,60 грн відповідно до додаткової угоди №1 від 01.01.2020 та додатку №1 до неї.
Сторони у п. 11.1 Договору передбачили, що він набирає чинності з 01 жовтня 2019 року і діє до 01 жовтня 2020 року. Згідно з п. 11.3 Договору, якщо одна із Сторін за 30 - днів до закінчення строку дії Договору не заявила про його розірвання, Договір вважається пролонгованим на тих же умовах і на той же термін. Оскільки жодна сторона не заявила про розірвання Договору у цей період, він вважається пролонгованим.
Судом встановлено, Відповідач надав Позивачу листа з датою - 01.08.2021року з проханням розірвати дію Договору № 2131. Фактично лист був наданий Відповідачем Позивачу 26.08.2021року. Дію Договору було розірвано з 01.09.2021 року. (лист вих. № б/н від 31.08.2021).
Позивач у своєму позові зазначає, а з боку Відповідача відсутні заперечення, що 22.03.2023 року, 21.02.2024 року останньому було направлено рекомендованим листом претензію та акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до вимог ст. 222 Господарського кодексу України про стягнення боргу 4128,10 грн. В якості доказів направлення вищезазначених претензій, позивачем надано до суду фіскальні чеки, з яких вбачається лише про направлення листа на адресу Кудрявцев О.В., однак не вбачається які саме документи було направлено.
Станом на день подання позову, у ФОП Кудрявцева Олексія Вікторовича наявна заборгованість перед КП “Харківблагоустрій» по оплаті за надані послуги з санітарної очищення прилеглої території за Договором № 2131 від 01 жовтня 2019 року в розмірі 4128 грн. 10 коп. (де: борг станом на 21.06.2024 - складає 4128,10грн. Це сума боргу з березня 2020 року, згідно додаткової угоди № 1 до Договору № 2131 від 01.01.2020 року.).
Викладені обставини щодо стягнення з ФОП Кудрявцева Олексія Вікторовича вказаних коштів в примусовому порядку стали підставами для звернення КП “Харківблагоустрій» до суду з позовом у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що 05.07.2023 року відповідачем припинена підприємницька діяльність як фізичної особи-підприємця, на підставі власного рішення, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Частиною 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
При цьому суд зазначає, що відповідно до статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном.
Дана правова позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 910/8729/18.
Отже, належність спору до господарської юрисдикції не змінюється, у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності відповідача, оскільки правовідносини виникли з його господарської діяльності, зобов'язання за якими у Відповідача з втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з акту звірки взаєморозрахунків Позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі та надав відповідачу послуги за договором № 2131 від 01.10.2019 року на виконання послуг з санітарного очищення прилеглої території.
Відповідачем в порушення умов договору надані Позивачем послуги сплачені частково у зв'язку із чим у відповідача наявний боргу у розмірі 4128,10 грн.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач суму наявної перед позивачем заборгованості у розмірі 4128,10 грн не спростував, доказів повної оплати за надані послуги не надав, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 4128,10 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Щодо позову в частині стягнення інфляційних та річних, суд зазначає.
Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідачем не спростовано доводів Позивача щодо прострочення виконання своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості за Договором на виконання послуг з санітарного очищення прилеглої території №2131 від 01.10.2019, що підтверджується матеріалами справи, а отже Позивач скористався своїм правом на нарахування інфляційних та 3% річних за таке прострочення.
Перевіривши здійснений Позивачем розрахунок річних, суд констатує, що його здійснено арифметично вірно. Перевірка розрахунку інфляційних та річних судом здійснювався за допомогою інструменту “Юридичний калькулятор» (https://calc.sitebuy.pro/).
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кудрявцева Олексія Вікторовича (РНОКПП НОМЕР_1 , відомі адреси: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства "Харківблагоустрій" (код ЄДРПОУ 34755720; адреса: 61166, м. Харків, вул.Шатилівська,4) загальну суму заборгованості за Договором на виконання послуг з санітарного очищення прилеглої території № 2131 від 01.10.2019 р. у розмірі 6973,43 грн. (де: 4128,10 грн. - основного боргу; 2311,33 грн. - інфляційних втрат; 534,00 грн - 3% річних), а також суму судових витрат у розмірі 3028,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "30" вересня 2024 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін