Провадження № 22-ц/803/5552/24 Справа № 201/13014/23 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
24 вересня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.
за участю секретаря судового засідання: Драгомерецької А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу адвоката Базюкевича Євгена Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з матір'ю, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком.
Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що він з 2009 року перебував у стосунках без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , від яких у них народилось троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З моменту початку військової агресії Росії проти України, в березні 2022 року він організував поїздку ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми спочатку до Республіки Польща, де він їх зустрів, організував спільне проживання за програмою підтримки біженців з України уряду Республіки Польща до травня 2022 року.
Позивач зазначає, що у подальшому він спільно з дітьми та ОСОБА_1 переїхали у Сполучене Королівство Великої Британії, а пізніше до Шотландії, де оформив документи для спільного проживання за програмою підтримки біженців з України урядом Шотландії.
Позивач вказує, що ОСОБА_1 залишала дітей і була відсутня до 2 тижнів, не попереджаючи нікого про це.
Сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, діти залишились проживати разом із ним та станом на день подання цього позову, діти перебувають на його утриманні.
Враховуючи викладене, позивач просив визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 із ним.
25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 третя особа: Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з матір'ю.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Позивачка зазначає, що з відповідачем вони весь час мешкали окремо, а діти від народження проживали разом з нею та спільно зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2023 року по справі 201/8220/22 з ОСОБА_2 стягнуто на її користь аліменти на утримання трьох спільних дітей.
Позивачка вказує, що ОСОБА_2 ухилявся від сплати аліментів та за ним утворилася заборгованість у розмірі 822 410, 33 грн..
З метою штучної зміни сімейного становища, що впливає на право отримання аліментів, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 дітей із готелю, де вони проживали у невідомому напрямку без можливості зв'язатися з ними. Вона зверталася до правоохоронних органів Шотландії та Канади з метою повернення дітей та вважає, що рішення вказаних органів розділяють її позицію щодо даного спору.
Враховуючи викладене, позивачка просила визначити місце проживання дітей з нею.
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2024 року справи за вказаними вище позовами об'єднано в одне провадження.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 березня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_2 .. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Базюкевич Є.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, тоді як позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не встановив дійсних обставин по справі, не взяв до уваги, що ОСОБА_2 має заборгованість за аліментами. Апелянт вказує, що діти все життя проживали із мамою, схильні до нею та мають намір проживати із нею. Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції не вказано, чому дітям буде краще з батьком ані ж із матір'ю, тоді як жоден документ у справі не містить достовірно зафіксованої думки дітей про те, що вони хочуть залишитись постійно проживати, саме, з батьком, а не з мамою.
Відзив на апеляційну скаргу не надано.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2009 року перебували у стосунках без реєстрації шлюбу, від яких у них народилось троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З моменту початку військової агресії Російської Федерації проти України ОСОБА_1. з метою забезпечення безпеки життя та здоров'я дітей, разом з ними виїхала за кордон, де вони разом з батьком дітей ОСОБА_2 перебували у готелі « ІНФОРМАЦІЯ_5 », який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
З жовтня 2023 року, після виїзду ОСОБА_1 в Україну, діти перебувають разом з батьком.
ОСОБА_1 в своїх запереченнях та у судових засіданнях зазначала, що діти перебувають під емоційним тиском батька, почувають себе не комфортно, перебувають у пригніченому стані.
При цьому, встановлено, що згідно довідок КЗ «Дніпропетровський центр Соціально-психологічної допомоги» від 11 грудня 2023 року та від 12 лютого 2024 року, спеціалістами центру зазначається, що ОСОБА_2 опікується дітьми, є для них авторитетом, забезпечує базові потреби дітей, потреби у навчанні, спілкуванні, відпочинку та дозвіллі, позитивно впливає на їх розвиток, виявляє інтерес до їх внутрішнього світу. Батько не перешкоджає спілкуванню дітей з матір'ю ОСОБА_1 , спілкування між дітьми та батьком доброзичливе та позитивно забарвлене, дітям комфортно разом з ним. Також визначено, що батько має усі підстави психологічного характеру для проживання дітей разом з ним, діти з батьком перебувають в режимі емоційної стабільності та в безпечному середовищі, спілкування з батьком не несе риси психотравмуючих подій для них.
Крім того, у довідці, наданій ОСОБА_1 КЗ «Дніпропетровський центр Соціально-психологічної допомоги» від 06 березня 2024 року визначено, що за для психологічного здоров'я та в інтересах дітей обом батькам необхідно налагодити спілкування та встановити конструктивні методи і тактики виховання дітей, побудовані на узгодженій взаємодії батьків, в конструктивному та позитивному руслі без подвійних батьківських установок та маніпулювання.
Згідно Висновку Адміністрації соборного району Дніпровської міської ради № 5/6-9 від 24 січня 2024 встановлено за доцільне визначити місце проживання дітей разом із батьком ОСОБА_2 .. Комісією по відеозв'язку було проведено бесіду з дітьми, які повідомили, що проживають разом з батьком, з яким у них хороші відносини, вони відвідують парки, виставки, хокейні матчі, діти мають охайний вигляд. Діти пояснили, що батько не забороняє їм спілкуватися з мамою, як і мати, коли вони проживали з нею, не намовляла їх проти батька.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що батько створив належні умови для проживання, виховання та забезпечення дітей, а тому визначення місця проживання дітей саме з батьком, буде відповідати їх найкращим інтересам. При цьому, врахувавши, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені, суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ..
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ч.ч. 1 , 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Нормами ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Так, колегією суддів встановлено, що згідно висновку Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради № 5/6-9 від 24.01.2024 встановлено за доцільне визначити місце проживання дітей разом із батьком ОСОБА_2 ..
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 серпня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та зобов'язано ОСОБА_2 надавати матері можливість безперешкодного побачення, спілкування та спільного проведення часу з неповнолітніми дітьми кожен четвер, п'ятницю, суботу - з 10:00 години четверга до 18:00 години суботи за адресою зареєстрованого місця проживання дітей і матері: АДРЕСА_1 , без присутності батька до набрання чинності рішенням суду у даній справі.
З метою добровільного виконання вказаного судового рішення, ОСОБА_2 разом з дітьми та представником органу опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради прибули за вказаною в ухвалі про забезпечення позову адресою, однак: 29 серпня 2024 року, очікуючи з 10:20 години до 10:45 години, ніхто двері не відчинив, 30 серпня 2024 року також ніхто двері не відчинив. 31 серпня 2024 року вже без представника органу опіки та піклування двері за вказаною адресою втретє ніхто двері не відчинив.
Вказане свідчить, що ОСОБА_2 вжив заходів з метою побачення дітей з мамою, однак остання ухилилась від зустрічей з дітьми. Як пояснила в засіданні колегії суддів ОСОБА_1., після прийняття ухвали про задоволення її заяви про забезпечення позову, вона виїхала за межі України за особистими обставинами.
У довідці, наданій ОСОБА_1 КЗ «Дніпропетровський центр Соціально-психологічної допомоги» від 06 березня 2024 року визначено, що за для психологічного здоров'я та в інтересах дітей обом батькам необхідно налагодити спілкування та встановити конструктивні методи і тактики виховання дітей, побудовані на узгодженій взаємодії батьків, в конструктивному та позитивному руслі без подвійних батьківських установок та маніпулювання.
У додаткових поясненнях представник ОСОБА_2 - адвокат Лисенко С.Ю. посилався на психологічний висновок спеціаліста від 12 вересня 2024 року, керівника Дніпровського відділення Української асоціації сімейних психологів, дійсного члена ГС "Національна психологічна асоціація" психолога, психотерапевта Маргарити ЗІМБОРОВСЬКОЇ , яка вказала, що в ході психологічного обстеження, яке включало три зустрічі з ОСОБА_2 та дванадцять зустрічей з його дітьми: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 без присутності батька та три зустрічі у присутності батька, в режимі онлайн, діти не хвилюються/, розповідають про те, що досить довго не бачили та не чули маму, іноді сумують за нею та зазначають, що тато ніколи не забороняв їм спілкуватися з мамою, яка не відповідає на їх дзвінки останній час. Діти не висловлюють стійкого бажання проживати постійно разом з мамою, мають бажання її бачити та щоб батьки домовились між собою, за яких умов та коли вони можуть бути у мами. Діти цілком задоволені знаходячись разом з батьком.
16 липня 2024 року ОСОБА_1 надала суду апеляційної інстанції клопотання про заслуховування думки дітей щодо їх місця проживання.
Вказане клопотання 16 липня 2024 року було задоволене та зобов'язано ОСОБА_2 забезпечити явку дітей.
24 вересня 2024 року ОСОБА_1 у додаткових поясненнях, посилаючись на вивезення батьком дітей за кордон, заперечувала можливість опитування дітей в режимі відеоконференції.
Згідно висновків спеціаліста від 19 вересня 2024 року, у дітей встановлено алергічний кон'юнктивіт середнього ступеню тяжкості, загострення та рекомендовано: виключити перебування в місцевості розповсюдження алергії (в тому числі в м. Дніпро) на період цвітіння та до кінця жовтня, в час цвітіння амброзії перебування за можливістю в західних регіонах України, в регіонах з морським кліматом.
З огляду на викладене, взявши до уваги рекомендації лікаря щодо виключення перебування дітей в місцевості розповсюдження алергії (в тому числі в м. Дніпро) на період цвітіння та до кінця жовтня, колегія суддів об'єктивно була позбавлена можливості допитати дітей у судовому засіданні, так як матір категорично заперечувала можливість опитування їх в режимі відеоконференції.
При цьому, колегія суддів окремо зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - Базюкевича Є.В. про відкладення розгляду справи, яке було надане 24 вересня 2024 року, так як адвокат вже приймав участь в судових засіданнях суду апеляційної інстанції та надав свої пояснення по справі. В той час, як відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Недобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одночасного оскарження судових рішень в різних видах проваджень, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені тощо. Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Встановивши вказані обставини справи, зокрема факт тривалого перебування дітей з батьком, який має постійний дохід, турбується та виконує покладені свої обов'язки як батька, при цьому виходячи із пріоритету найкращих інтересів дітей, врахувавши подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 та у відмові в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .
Доводи апелянта в скарзі про те, що суд не встановив дійсних обставин по справі, не взяв до уваги, що ОСОБА_2 має заборгованість за аліментами, колегія суддів вважає безпідставними, так як вказане спростоване матеріалами справи, зокрема постановою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України, де старший державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вказав, що заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 погашена в повному обсязі та станом на 04 вересня 2024 року відсутня.
Твердження апелянта в скарзі про те, що діти все життя проживали із мамою, схильні до нею та мають намір проживати із нею, а також те, що судом першої інстанції не вказано, чому дітям буде краще з батьком ані ж із матір'ю, тоді як жоден документ у справі не містить достовірно зафіксованої думки дітей про те, що вони хочуть залишитись постійно проживати, саме, з батьком, а не з мамою, колегія суддів також вважає безпідставними, з огляду на те, що підтвердженим є факт того, що батько забезпечує дітям повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку; діти додатково навчаються в онлайн-школі "Логіка", Дарина та Назар додатково займаються ІТ-курсами, а тому враховуючи викладене, колегія суддів врахувавши інтереси дітей, їх вік та психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов'язком батьків діяти в її інтересах, не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не надала суду доказів на спростування позовних вимог ОСОБА_2 та підтвердження того, що дітям дійсно краще жити з нею.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що визначення місця проживання дітей з батьком, не впливатиме на їх взаємовідносини з мамою, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Матір дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
До того ж, кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
Суд першої інстанції чітко вказав підстави для задоволення позову ОСОБА_2 , які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.
Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рінення суду.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ..
Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу адвоката Базюкевича Євгена Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 02 жовтня 2024 року.
Головуючий: А.П. Барильська
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров