ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 46/40222.10.10
За позовом Державного підприємства «Укрриба»
До Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
Третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача
1) Відкрите акціонерне товариство «Тернопільський облрибкомбінат»
2) Державний комітет рибного господарства України
Про визнання недійсної додаткової угоди
Суддя Омельченко Л.В.
Представники:
Від позивача: Атаманчук А.П. -представник за довіреність від 20.07.2010 р.
Від відповідача: ОСОБА_1
Від третьої особи 1: не з'явився
Від третьої особи 2: не з'явився
22.10.2010 р. у судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення
У серпні 2010 р. Держане підприємство «Укрриба»звернулось до суду з позовом про визнання недійсною додаткової угоди, укладеної з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, третя особа відкрите акціонерне товариство «Тернопільський облрибкомбінат».
Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/402 від 28.08.2010 р., яку призначено до розгляду на 13.09.2010 р.
13.09.2010 р. розгляд справи відкладено на 01.10.2010 р. у зв'язку із залученням до участі у справі третю особу на стороні позивача Держаний комітет рибного господарства України та неналежним виконанням вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 20.08.2010 р. Також розгляд справи відкладався на 22.10.2010 р.
У судове засідання 22.10.2010 р. з'явились позивач та відповідач. Третя особа Державний Комітет рибного господарства України направив клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку свого представника у судове засідання. Представник Відкритого акціонерного товариства «Тернопільський облрибкомбінат»у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Представник ДП «Укрриба»підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити, визнати недійсною додаткову угоду.
Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача, позов мотивований тим, що додаткова угода від 19.01.2009 р. є удаваним правочином, що насправді сторони уклали договір оренди майна в той час, коли інша особа, ВАТ «Тернопільський облрибкомбінат», орендує дане майно з 2003 р., а також тим, що для укладення договору оренди майна не отримано дозвіл Державного комітету рибного господарства України.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, просив відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Відповідач надав відзив на позовну заяву ДП «Укрриба», в якому зазначив, що вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що підстав для визнання угоди від 19.01.2009 р. недійсною немає.
На підтвердження заявлених вимог позивачем надано акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, накази, договір зберігання з правом користування № 01/09 від 01.01.2009 р., додаткова угода, договір оренди майна, установчі документи.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
01.01.2009 р. між Державним підприємством «Укрриба», в якості замовника, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, в якості зберігача, було укладено договір зберігання з правом користування № 01/09.
У п. 1.1 Договору зазначається, що Замовник передає, а зберігач приймає на зберігання з правим користування згідно акту приймання-передачі нерухоме держане майно (гідротехнічні споруди рибницьких ставів), яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба»та розташоване за адресою: Тернопільська область Гусятинський район.
Згідно п. 1.3 Договору Майно використовується з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої з Замовником, та для здійснення інших видів рибогосподарської діяльності, які не суперечать цільовому використанню зазначеного майна.
Згідно п. 2.4 Договору Зберігач зобов'язаний вжити всіх заходів, встановлених договором та актами цивільного законодавства, для збереження майна та зберігання його протягом строку дії Договору.
Згідно п. 2.10 Договору Зберігач зобов'язаний забезпечити додержання норм і правил безпеки при використанні майна (відповідно до «Правил технічної експлуатації гідротехнічних споруд рибоводних господарств», затверджених Укрдержрибгоспом»), санітарних норм (відповідно до «Загальних ветеринарно-санітарних заходів у рибному господарствах», підготовлених іхтіопатологічною лабораторією Укрдержрибгоспу Мінагрополітики України).
Згідно п. 3.1 Договору Зберігач має право користуватись переданим йому для зберігання майном на платній основі.
Згідно п. 8.1 Договору Укладений договір визначається Зберігачем та Замовником таким, що в повній мірі відповідає чинному законодавству і не є вдаваною угодою.
У відповідності до оскаржуваної Додаткової угоди від 19.01.2009 р. до договору зберігання з правом користування № 01/09 від 01.01.2009 р. позивачем було передано відповідачу на відповідальне зберігання нерухоме державне майно (гідротехнічні споруди рибницьких ставів), яке обліковується на балансі ДП «Укрриба», та розташоване в Гусятинському районі Тернопільської області, а саме: Гідроспоруди ставу «Коцюбинці № 5»зокрема, інв. № 135 -земляна дамба, інв. № 136 -водовипускний канал, інв. № 137 -шлюз регулятор, інв. № 138 -рибовловлювач; гідроспоруди ставку «Зелений кут № 3»- зокрема, інв. № 116 -дамба, інв. № 117 -водовипуск; гідроспоруди ставу «Зелений кут № 6»- зокрема, інв. № 122 -земельна дамба, інв. № 124 -водовипуск, інв. № 125 -верховинна; гідроспоруди ставу «Зелений кут № 7»- зокрема, інв. № 126 -земельна дамба; гідроспоруди ставу «Крогульці № 1»- зокрема, інв. № 101 -земельна дамба, інв. № 103 -водовипуск, інв. № 102 -водовипуск, інв. № 104 водовипуск, інв. № 159А -рибо- вловлювач, інв. № 158 -земельна дамба. Балансова вартість вищезазначеного майна, яке передається на відповідальне зберігання, складає 68 487,62 грн.
Згідно ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана її другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно ч. 1 ст. 942 Цивільного кодексу України Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Згідно ст. 944 Цивільного кодексу України Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Отже, з викладених норм закону, положень договору та додаткової угоди вбачається, що позивач та відповідач у відповідності до положень чинного законодавства погодили та уклали Договір зберігання з правом користування від 01.01.2009 р. № 01/09 та додаткову угоду до нього від 19.01.2009 р. Зазначені договір та додаткова угода до нього було укладено у відповідності з вимогами чинного законодавства та повноважень сторін, які його підписали. Право користування майном, яке було передане на зберігання, передбачене в статті 944 Цивільного кодексу України. Крім того, згідно переліку майна, який наводиться у додатковій угоді від 19.01.2009 р., дане майно не може бути використане для ведення господарської діяльності та може бути використане виключно для обслуговування ставків.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про недоведеність посилань позивача на удаваність додаткової угоди від 19.01.2009 р. та не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин положень законодавства, яке регулює питання оренди державного та комунального майна.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Позивачем не зазначено з посиланням на відповідні докази яка саме з частин ст. 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання додаткової угоди недійсною.
Що стосується посилань позивача на наявність договору оренди відносно майна, яке було передане згідно додаткової угоди на зберігання відповідачу, то суд приходить до наступного висновку. Згідно договору оренди майна № 4 від 01.07.2003 р. з ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат»було передано в оренду майно згідно переліку, зазначеного в п. 1.1. Зі змісту цього договору не вбачається, чи було передано майно, яке передавалось по спірній додатковій угоді, в оренду ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат». Враховуючи те, що предметом даної справи не є встановлення переліку майна, яке передавалось по договору оренди, суд приходить до висновку про безпідставність даного посилання. Крім того, суд окремо звертає увагу на те, що ВАТ «Тернопільський облрибокомбінат»не позбавлений права на звернення за захистом свого порушеного права до суду, а позивач безпідставно звертається за захистом до суду в інтересах іншої особи.
Згідно ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З викладеного в позовній заяві та доданих до неї документів не вбачається, яким саме чином порушуються права позивача оскаржуваною додатковою угодою, а тому суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.
Відповідно до статей 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суду приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Омельченко Л.В.
Повне рішення складено: 27.10.10