Справа № 420/19212/24
30 вересня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про:
- визнання протиправними дії відповідача, з відмови, листом №17564-15119/Д-02/8-1500/24 від 10.06.2024 року, у поновленні права позивача на отримання пенсійної виплати, з 01 березня 2024 року та з 01 травня 2024 року, у нарахованому на відповідну дату розмірі, без застосування обмеження її розміру;
- зобов'язання відповідача поновити порушене право позивача на отримання, з 01 березня 2024 року та з 01 травня 2024 року, пенсійної виплати у нарахованому на відповідну дату розмірі, без застосування обмеження її розміру, шляхом проведення відповідних перерахунків пенсійної виплати, з 01 березня 2024 року та з 01 травня 2024 року, з урахуванням його права на пенсійну виплату у нарахованому на відповідну дату розмірі, без застосування обмеження розміру пенсійної виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому при проведенні перерахунку пенсії з 01.03.2024 року та з 01.05.2024 року обмежено максимальний розмір пенсії при проведенні її перерахунку.
На думку позивача, таке обмеження відповідачем його пенсії є протиправним, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
15.07.2024 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що згідно із ст.2 Закону України від 08.07.2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Ухвалою суду від 24.06.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Також ухвалою суду від 24.06.2024 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в строк для надання відзиву надати до суду належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 .
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши адміністративний позов, відзив на адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, пенсія позивачу з 01.03.2024 року, виплачувалась з обмеженням максимального розміру, а саме 40942,13 грн., тоді як згідно протоколу перерахунку, підсумок пенсії позивача становив з 01.03.2024 року 44602,93 грн.
Також як вбачається з матеріалів адміністративної справи, пенсія позивачу з 01.05.2024 року, виплачувалась з обмеженням максимального розміру, а саме 40942,13 грн., тоді як згідно протоколу перерахунку, підсумок пенсії позивача становив з 01.05.2024 року 44602,93 грн.
14.05.2024 року представник позивача звернувся із заявою на адресу відповідача згідно якого просив здійснити перерахунок пенсії без обмеження її максимального розміру.
10.06.2024 року відповідач листом №17564-15119/Д-02/8-1500/24 відмовив позивачу у задоволенні його заяви.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Цей закон є спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ та Національній поліції.
Відповідно до положень цього закону, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ визначено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №2262-XII пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.
Згідно із ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.
Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені ч. 2 ст. 51 цього Закону. У разі, якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій, звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
У зазначеній редакції вказану частину ст.43 Закону №2262-XII було викладено відповідно до Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08.07.2011 року із змінами, внесеними згідно із Законами №911-VIII від 24.12.2015 року, №1774-VIII від 06.12.2016 року.
Так, відповідно до ст.2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності 01.10.2011 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", «Про пенсійне забезпечення", не може перевищувати 10 740 гривень.
На підставі вказаного Закону були внесені зміни до ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Водночас, рішенням Конституційного Суду України у справі №1-38/2016 від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
У рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту. Також Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення, встановлене Законом №2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, положення ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнано неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року норма частини 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня.
Водночас відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01 січня 2017 року, у ч. 7 ст. 43 Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Буквальне розуміння змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Вказане означає, що протягом 2017 року статтею 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не передбачено положень про те, що у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 жовтня 2018 року по справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року по справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року по справі №522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі №591/2109/17, та від 12 березня 2019 року по справі №522/3049/17, від 16.04.2020 року по справі №620/1285/19, від 09.11.2020 року по справі №813/678/18.
Сам факт визнання Конституційним Судом України такого обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає ст. 117 Конституції України, свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" при перерахунку пенсії позивача.
Суд зазначає, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Отже, оскільки зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства чи шляхом ігнорування рішень Конституційного Суду України та конституційних прав.
При цьому суд зазначає, що положення ч.1 ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI, яка, зокрема, передбачає, що максимальний розмір пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність не поширюється на позивача, оскільки відповідно до п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього ж закону передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії», “Онер'їлдіз проти Туреччини» “Megadat.com S.r.l. проти Молдови», “Москаль проти Польщі». Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах “Лелас проти Хорватії», “Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що “принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області протягом часу розгляду адміністративної справи не доведено обґрунтованості та, відповідно, правомірності власних дій щодо обмеження ОСОБА_1 з 01.03.2024 року та 01.05.2024 року пенсії максимальним розміром.
При цьому суд враховує, що позивач отримував певні кошті (пенсії) з 01.03.2024 року та з 01.05.2024 року.
Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, з відмови ОСОБА_1 , листом №17564-15119/Д-02/8-1500/24 від 10.06.2024 року, у поновленні права позивача на отримання пенсійної виплати, з 01 березня 2024 року та з 01 травня 2024 року, у нарахованому на відповідну дату розмірі, без застосування обмеження її розміру та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01 березня 2024 року та з 01 травня 2024 року пенсію, без застосування обмеження її максимального розміру та з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо клопотання позивача про негайне виконання рішення суду про присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає таке
Так, відповідно до п.1 ч.1, п.1 ч.2 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Отже, негайно виконуються рішення про присудження пенсії у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної конкретної суми пенсії, з якої можна виокремити її місячний розмір. Проте, позивач у позовній заяві просив суд зобов'язати відповідача виплатити пенсію за минулий час, тобто заявлено вимогу немайнового характеру.
Суд зазначає, що підстави для застосування положень пункту 1 частини 2 статті 371 КАС України у спірних правовідносинах відсутні, позаяк негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, що не мало місця у даному випадку, оскільки відповідача було зобов'язано провести перерахунок та виплату за перерахованою пенсією.
Суд звертає увагу, що відповідно до заявлених позивачем та задоволених судом позовних вимог зобов'язального характеру, орган пенсійного фонду має здійснити виключно перерахунок та виплату пенсії з урахуванням відповідної доплати до такої пенсії. Виходячи з того, що рішенням суду присудження виплати пенсій у вигляді стягнення грошових сум не здійснювалося, у суду відсутні підстави для застосування пункту 1 частини 2 статті 371 КАС України.
Враховуючи те, що правові підстави для звернення судового рішення до негайного виконання в порядку статті 371 КАС України відсутні, а тому в задоволені клопотання позивача слід відмовити.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат в цій частині у справі не здійснювати.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, з відмови ОСОБА_1 , листом №17564-15119/Д-02/8-1500/24 від 10.06.2024 року, у поновленні права позивача на отримання пенсійної виплати, з 01 березня 2024 року та з 01 травня 2024 року, у нарахованому на відповідну дату розмірі, без застосування обмеження її розміру.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01 березня 2024 року та з 01 травня 2024 року пенсію, без застосування обмеження її максимального розміру та з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя Іванов Е.А.