Справа № 367/5042/23
Провадження №2/367/1568/2024
Іменем України
13 вересня 2024 року Ірпінський міський суд Київської області в складі
судді Карабаза Н.Ф.,
за участю секретаря Жовталюк Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 29.08.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4693598 про надання споживчого кредиту. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «про електронну комерцію». За цим договором відповідач отримала позику у розмірі 7000 грн. 00 коп. строком на 30 днів, шляхом переказу на його банківську картку № НОМЕР_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01% від суми кредиту за кожен день користування та 1,90% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення позики (відповідні ставки зазначені в п. 1.5.2. та 1.5.1. Договору). Відповідно до умов договору були нараховані відсотки за користування кредитом, які розраховуються за формулою: сума боргу * ставку відсотків * кількість днів = сума відсотків до сплати. За строк дії договору були нараховані наступні відсотки, які не були погашені. Крім того, у відповідності до п. 3.1. Договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод “факт/факт». Станом на 25.05.2023 року відповідач борг та нараховані відсотки не погасила, наявне прострочення за договором споживчого кредитування № 4693598 від 29.08.2021 року. В подальшому 10.04.2023 року ТОВ «Авентус Україна» передало право вимоги за договором № 4693598 від 29.08.2021 року Товариству з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» у порядку передачі прав вимоги за існуючим на дату передачі договором факторингу №10.04/23-Ф від 10 квітня 2023 року. Оскільки, відповідач не повернула своєчасно суму кредиту та не сплатила нараховані відсотки, в порушення умов договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач є таким, що зобов'язання за вказаним договором не виконала. За таких обставин на відповідача має бути покладена відповідальність за невиконання зобов'язання встановлене договором та чинним законодавством України. Розрахунок заборгованості: -сума кредиту = 7 000 грн. (дата укладення договору 29.08.2021 р.); - 30 днів = 0,01% в день (пункт 1.5.2 договору, період 30.08.2021р. - 29.09.2021р.); - 90 днів = 1,90% в день (пункт 1.5.1 договору, період 30.09.2021р.-29.12.2021р.). 7000 грн.* 0,01 * 30 днів = 21 грн. заборгованість за відсотками за 30 днів користування кредитом. 7000 грн. *1,9% * 90 днів = 11 970 грн. заборгованість за відсотками за 90 днів користування кредитом. Загальна заборгованість за кредитним договором = 18991 грн. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» заборгованість у розмірі 18 991 грн. та понесені судові витрати.
Представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Дяченко М.І. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що з позовними вимогами не згодні в частині нарахування відсотків. Та підлягає лише частковому задоволенню. ОСОБА_1 підтверджує, що нею було підписано договір позики саме на значених позивачем умовах. Відповідно до Розділу 3 договору про надання споживчого кредиту нарахування |процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт». 11.12.2021 року відповідачем було частково сплачено платіж по кредиту в сумі 3990 грн., що свідчило про неухилення від виконання зобов'язань. Просить суд звернути увагу на те, що у зв'язку з оголошенням воєнного стану на території України та погіршенням економічного становища України, значна кількість позичальників не взмозі платити по кредитних зобов'язаннях.У зв'язку з цим Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану". Новий закон змінює низку правил роботи банків та небанківських фінансових установ, зокрема тих, що надають послуги з кредитування.Споживач звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання споживачем зобов'язань за таким договором; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, які нараховані після 24 лютого 2022 року сплата яких передбачена договором про споживчий кредит підлягають списанню. Звертає увагу суду на те що, обов'язок виконувати кредитне зобов'язання позивачу у відповідача не виник в силу того, що вона не була повідомлена взагалі жодним чином про заміну кредитора. Таким чином, даний позов підлягає лише частковому задоволенню в межах тіла кредиту, так як закон прямо вказує, що розмір відсотків не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.Просить суд позов задовольнити частково в розмірі стягнення тіла кредиту в сумі 7000,00грн.
Позивачем подано відповідь на відзив та заяву про зменшення позовних вимог. Факт існування кредитних відносин між сторонами підтверджується договором надання споживчого кредиту, договором факторингу. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідачу не нараховувалися ні суми визначені ст. 625 ЦК України, ні штраф, ні пеня. Тому товариство вимагає належне виконання зобов'язань від відповідача включно щодо тіла кредиту та відсотків з урахуванням авто пролонгації. Зважаючи, що 11.12.2021 року відповідач оплатила 3990грн. в рахунок погашення кредиту. Здійснено перерахунок суми заборгованості. Сума кредиту = 7 000 грн. (дата укладення договору 29.08.2021 р.). 30 днів = 0,01% в день (пункт 1.5.2 договору, період 30.08.2021р. - 29.09.2021р.). 71 день = 1,90% в день (пункт 1.5.1 договору, період 30.09.2021р. - 10.12.2021р.). 19 днів = 1,90 % в день (пункт 1.5.1 договору, період 13.12.2021р. - 29.12.2021р.). 7 000грн.* 0,01 * 30 днів = 21,00 грн. - заборгованість за відсотками за 30 днів користування кредитом. 7000 грн. *1,9% * 71 день = 9 443,00 грн. - заборгованість за відсотками за 71 день користування кредитом. 3010 грн. *1,9% * 19 днів = 1086,61 грн. - заборгованість за відсотками за 19 днів користування кредитом. Отже, заборгованість за кредитом складає - 3010,00 грн.; заборгованість за відсотками - 10 550 (десять тисяч п'ятсот п'ятдесят) 61 коп. Загальна заборгованість за кредитним договором = 13 560 (тринадцять тисяч п'ятсот шістдесят) 61 грн. Просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 13560,61грн та понесені судові витрати у розмірі 12684,00грн.
Представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Дяченко М.І. подано до суду додаткові пояснення у справі, в який зазначено, що відповідач не згодна з розрахунками заборгованості, наданими позивачем. Кредит їй надавався на 30 днів, що встановлено в договорі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після визначеного договором строку кредитування. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг) виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного суду у постанові від 05.04.2023 року у справі 30/4518/16 зазначила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Відсотки за користування даним кредитом нараховані за межами строку кредитування, відтак вважають, що у задоволенні вимог позивача в частині стягнення відсотків за користування кредитом нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, слід відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю. В зв'язку з цим, даний позов підлягає лише частковому задоволенню в межах тіла кредиту, а саме в сумі 3010, 00 грн. Щодо стягнення судових витрат. Позивачем подано вимогу про стягнення судових витрат у розмірі 12 684 (дванадцять тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. однак дана сума не обґрунтована належним чином. Враховуючи, що позивачем не надано підтверджуючих документів понесення таких витрат позовна вимога про стягнення судових витрат в сумі 12 684грн. також є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Позивач ТОВ «УМ ФІКТОРИНГ» в судове засідання не забезпечив явку свого представника, представником ОСОБА_2 подано через канцелярію суду заяв про розгляд справи у його відсутності, підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Вивчивши позовні вимоги, дослідивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір 29.08.2021 року № 4693598 про надання споживчого кредиту. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «про електронну комерцію». За цим договором ОСОБА_1 отримала позику у розмірі 7000 грн. 00 коп. строком на 30 днів, шляхом переказу на її банківську картку № НОМЕР_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01% від суми кредиту за кожен день користування та 1,90% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення позики.
Факт укладання зазначеного вище договору, та отримання позики в розмірі 7000грн. на умовах зазначених в даному договорі ОСОБА_1 не оспорюється.
Відповідно до п. 1.4. договору строк надання кредиту становить 30 днів.
Відповідно до п. 1.2. договору, споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Відповідно до п. 1.5.2. договору, товариство нараховує знижену процентну ставку за користування кредитом в розмірі 0,01% від суми кредиту за кожен день користування (без пролонгацій), якщо в строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.
Відповідно до п. 1.5.1. договору, споживачу у разі пролонгації договору або у разі прострочення товариство нараховує стандартну процентну ставку у розмірі 1,90 % в день від суми кредиту за кожен день. При цьому визначено, що відсотки мають сплачуватись щомісячно.
Відповідно до п. 3.1. договору, нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод “факт/факт».
Відповідно до п. 4.3.1 договору, сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Відповідно до п. 4.3.2. договору, споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп.4.3.1 договору.
Відповідно до квитанції ID платежу: 1848915008 Order ID: 25633258 Сума: 3990,0 UАН Дата та час платежу 2021.12.11 08:29 Призначення: платіж по кредиту № 4693598 ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється зі згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно з договором факторингу № 10.04-23-Ф від 10 квітня 2023 року, Витягу із реєстру прав вимог № 1 від 10.04.2023 року 25.05.2023 року додатку № 1 до договору факторингу №10.04/23-Ф від 10 квітня 2023 року право вимоги за кредитним договором № 4693598 про надання споживчого кредиту від 29.08.2021 року, боржник ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ».
Таким чином, ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» наділено правом грошової вимоги до відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є, серед іншого, договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порущенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порущення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивач зазначає, що загальний розмір заборгованості по поверненню грошових коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника становить: 13560,61грн., з них 3010,00грн. - заборгованість за кредитом, 10550,61 - заборгованість за відсотками.
Згідно поданого розрахунку нарахування відсотків:
30 днів (період 30.08.2021р. - 29.09.2021р.) = 0,01% в день, 71 день ( період 30.09.2021р. - 10.12.2021р.) = 1,90% в день, 19 днів (період 13.12.2021р.-29.12.2021р.) = 1,90 % в день.
7000 грн.* 0,01 * 30 днів = 21,00 грн. заборгованість за відсотками за 30 днів користування кредитом.
7000 грн. *1,9% * 71 день = 9 443,00 грн. заборгованість за відсотками за 71 день користування кредитом.
3010 грн. *1,9% * 19 днів = 1 086,61 грн. заборгованість за відсотками за 19 днів користування кредитом.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів повернення отриманих в позику коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини перщої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною перщою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
За умовами договору про надання споживчого кредиту № 4693598 від 29.08.2021 року сторони встановили строк кредитування 30 днів.
Позивачем не подано належних та допустимих доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту.
З матеріалів справи належних та допустимих доказів пролонгації кредитного договору № 4693598 від 29.08.2021 року матеріали справи не містять, оскільки, така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом здійснення платежу на користь позивача та погодження останнім пропозиції позичальника про це.
Крім того, частиною восьмою статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що наданий позивачем, позичальник у період з дати укладення договору від 29.08.2021 року по 27.09.2021 року (30 днів), не здійснила оплату суми нарахованих процентів.
Виходячи з викладеного, встановивши погодження між сторонами умов (пункту 4.2.2) про продовження строку користування кредитом за згодою позичальника, яку має право погодити позикодавець; приймаючи до уваги нечіткість умов пункту 4.3.2. про автопролонгацію строку кредитування без згоди позичальника; враховуючи положення статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», - можливо прийти до висновку про недоведеність факту продовження строку кредитування понад 30 днів, який було визначено у пункті 1.4 договору про надання споживчого кредиту № 4693598 від 29.08.2021року.
Відповідно до ст. 81 ч. 6 ЦПК України «Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях».
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» .
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА 3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов'язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов'язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.
Позивачем на підтвердження позовних вимог подано розрахунок заборгованості, в якому відображено що відповідач у строк дії кредиту 30 днів не здійснив жодної оплати суми нарахованих процентів, в тому числі і жодного перерахування щодо погашення отриманого у розмірі 7000грн. кредиту.
Тому суд, не бере до уваги поданий розрахунок заборгованості щодо нарахування відсотків за невиконання умов договору, оскільки, позивачем не було враховано положення ст. 1048 ЦК України, згідно якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1048 ЦК України, а за умовами договору про надання споживчого кредиту № 4693598 від 29.08.2021 року сторони встановили строк кредитування 30 днів.
Враховуючи викладені обставини, суд частково задовольняє позовні вимоги позивача, стягує із відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 4693598 від 29.08.2021 року у розмірі 7021грн, з яких: 3010,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту. Відсотки за користування кредитом: згідно п.1.5.2. договору - 0,01% за 30 днів - в розмірі 21грн. та згідно п.1.5.1. договору - 1,90 % за 30 днів - в розмірі 3990,00грн.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Також, питання гонорару адвоката врегульовані в статтях 28-30 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, із змінами затвердженими З'їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В своїх роз'ясненнях, наданих у п.п.47-48 Постанови Пленуму «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2017 року №10, ВССУ зазначив, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Надання платної правової допомоги регламентується Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно частини 1 статті 26 якого, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналізуючи наведене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності, враховуючи всі аспекти та складність справи, яка не представляє складності, позов, поданий позивачкою невеликого змісту, не потребує значного часу для його виготовлення, на думку суду такі витрати позивача не були неминучими.
Позивач ставить вимогу стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00грн. При цьому жодного документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунку не надано.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що вимога ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» щодо стягнення витрат, пов'язаних з розглядом справи на суму 10000,00грн. не підлягає задоволенню в повному обсязі, як така, що необґрунтована та безпідставна.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 626, 628, 634 ЦК України, ст. 12, 81, 83, 89, 141, 247, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ «ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ «ФАКТОРИНГ», код ЄДРПОУ: 40274286 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 4693598 від 29.08.2021 року у розмірі 7021грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ «ФАКТОРИНГ», код ЄДРПОУ: 40274286 понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 993,08 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Н.Ф. Карабаза