Справа № 357/6531/24
Провадження № 2/357/3135/24
26 вересня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Цукуров В. П. ,
секретар судового засідання - Чайка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Короткий зміст позовних вимог. Рух справи.
У травні 2024 року АТ «СЕНС БАНК» (далі - «Позивач») звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - «Відповідач») про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.
18.10.2021 року Відповідач уклала з АТ «АЛЬФА БАНК» угоду про надання споживчого кредиту №501373203.
Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.
Умовами Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання Позичальником умов Договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед Банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від Банку інформації.
Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання Позичальнику кредиту.
Відповідач своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість за Кредитним договором, яка становить 307018,24 гривень, з яких: 198307,97 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 108710,27 гривень - заборгованість по відсотках.
З метою досудового, добровільного врегулювання спору на адресу позичальника направлено Досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань. Дану вимоги залишено відповідачем без реагування.
12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «АЛЬФА-БАНК» затверджено рішення про зміну найменування АТ «АЛЬФА-БАНК» на АТ «СЕНС БАНК». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.
З огляду на викладене Позивач просив суд стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №501373203 у розмірі 307018,24 гривень та судовий збір.
27.05.2024 року ухвалою суду було відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 102).
14.06.2024 року до канцелярії суду засобами поштового зв'язку від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Зазначила, що Позивачем не було надано документів на підтвердження перерахування їй кредитних коштів. Зауважила, що у позовній заяві не вказано з чого складається сума заборгованості, з чого вона робить висновок, що в таку суму можуть бути включені штрафні санкції, нарахування яких в період дії в Україні воєнного стану заборонено (а.с. 105-107).
У судові засідання представник Позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У матеріалах справи наявна заява представника Позивача про розгляд справи без його участі (а.с. 142-143).
У судові засідання Відповідач не з'явилася про дату, час та місце розгляду справи вважається повідомленою належним чином, про причини неявки не повідомила, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду від неї не надходило (а.с. 118, 119, 136).
У зв'язку з тим, що сторони не з'явилися в судове засідання, згідно із ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
18.10.2021 року Відповідач уклала з АТ «АЛЬФА БАНК» угоду про надання споживчого кредиту №501373203 (а.с. 39, 40-42, 43-45, 46-48, 139).
Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.
Сума кредиту - 250000,00 гривень. Дата повернення кредиту - 18.10.2026 року.
Умовами Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання Позичальником умов Договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед Банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від Банку інформації.
Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання Позичальнику кредиту та перерахував їй грошові кошти в розмірі 250000,00 гривень, що підтверджується меморіальним ордером №631539383 від 18.10.2021 року та випискою по особовому рахунку Відповідача з 18.10.2021 року по 12.09.2023 року (а.с. 25-35, 38).
Відповідач своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість за Кредитним договором, яка становить 307018,24 гривень, з яких: 198307,97 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 108710,27 гривень - заборгованість по відсотках (а.с. 36).
З метою досудового, добровільного врегулювання спору на адресу Відповідача направлено Досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань (а.с. 90, 92).
12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «АЛЬФА-БАНК» затверджено рішення про зміну найменування АТ «АЛЬФА-БАНК» на АТ «СЕНС БАНК». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року (а.с. 60-85, 86).
Норми матеріального та процесуального права України, якими керується суд.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, до якого згідно з практикою Суду відносяться й грошові кошти.
У пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).
Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до частини першої ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.
Згідно зі ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Висновки суду.
Отже, Позивачем доведено та Відповідачем не спростовано факт укладення кредитного договору та факт отримання Відповідачем грошових коштів.
Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання Позичальнику кредиту та перерахував їй грошові кошти в розмірі 250000,00 гривень, що підтверджується меморіальним ордером №631539383 від 18.10.2021 року та випискою по особовому рахунку Відповідача з 18.10.2021 року по 12.09.2023 року (а.с. 25-35, 38).
Відповідач своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість за Кредитним договором, яка становить 307018,24 гривень, з яких: 198307,97 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 108710,27 гривень - заборгованість по відсотках (а.с. 36).
Наведені у відзиві доводи Відповідача про те, що Позивачем не було надано документів на підтвердження перерахування їй кредитних коштів в розмірі 250000,00 гривень та ймовірного нарахування їй штрафних санкцій відхиляються судом, оскільки спростовуються наявними у справі доказами. Тому суд приходить до висновку про те, що з неї на користь Позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 41664,84 гривень, з яких: 8400,00 гривень - тіло кредиту, 33264,84 гривень - відсотки за користування кредитом.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову Позивачем було понесено судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3684,22 гривень (а.с. 94).
Оскільки позовні вимоги задоволено повністю з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3684,22 гривень, сплату якого документально підтверджено.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд ,-
Позовні вимоги Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» заборгованість за угодою про надання споживчого кредиту №501373203 від 18.10.2021 року у розмірі 307018,24 гривень (триста сім тисяч вісімнадцять гривень 24 копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» судовий збір у розмірі 3684,22 гривень (три тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 22 копійки).
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», місцезнаходження: вулиця Велика Васильківська, будинок 100, місто Київ, 03150, код ЄДРПОУ 23494714.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складено 01.10.2024 року.
Суддя В. П. Цукуров