Справа № 553/1479/23 Номер провадження 22-ц/814/2316/24Головуючий у 1-й інстанції Високих М.С. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
26 вересня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Одринської Т.В.,
Суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Калько В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Нескородь Віталія Миколайовича на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 березня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності та встановлення порядку користування
У червні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, відповідно до якого прохав:
- визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 до ОСОБА_2 ;
- визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири вказаної квартири та встановити наступний порядок користування квартирою:
в індивідуальне користування ОСОБА_3 виділити приміщення 27,7 кв.м, а саме: кімнату (4) площею 16,9 кв.м, кладову (5) площею 1,7 кв.м, кімнату (6) площею 9,1 кв.м;
в індивідуальне користування ОСОБА_2 виділити приміщення площею 27,8 кв.м, а саме: кімнату (10) площею 12,7 кв.м, кімнату (11) площею 10,00 кв.м, лоджію площею 2,2 кв.м, лоджію площею 2,9 кв.м;
у спільному користуванні залишити: коридор (1) площею 9 кв.м, кухню (3) площею 9,5 кв.м, ванну (7) площею 2,6 кв.м, вбиральню (8) площею 1 кв.м, коридор (9) площею 3,6 кв.м.
Позов обґрунтовано тим, що з відповідачкою вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.03.2011, під час якого за його згодою, як чоловіка, за спільні кошти подружжя вони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; договір укладала відповідач та квартира була зареєстрована за нею. Після розірвання шлюбу, з метою досудового врегулювання питання поділу та встановлення порядку користування квартирою, ним 22.02.2023 на адресу відповідачки була направлена вимога, яка залишена останньою без реагування, що і стало підставою звернення позивача до суду із вказаним позовом.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 01 березня 2024 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності та встановлення порядку користування - задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_2 , виділивши: в індивідуальне користування ОСОБА_3 приміщення 27,7 кв.м (кімнату 4 площею 16,9 кв.м, кладову 5 площею 1,7 кв.м, кімнату 6 площею 9,1 кв.м); в індивідуальне користування ОСОБА_2 виділивши приміщення площею 27,8 кв.м (кімнату 10 площею 12,7 кв.м, кімнату 11 площею 10,00 кв.м, лоджію площею 2,2 кв.м, лоджію площею 2,9 кв.м); у спільному користуванні сторін залишити коридор 1 площею 9 кв.м, кухню 3 площею 9,5 кв.м, ванну 7 площею 2,6 кв.м, вбиральню 8 площею 1 кв.м, коридор 9 площею 3,6 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 38 985,79 грн понесених судових витрат.
Із вказаним рішенням не погодилась відповідач ОСОБА_2 та оскаржила його в апеляційному порядку через свого представника - адвоката Нескородя В.М.
В апеляційній скарзі прохала рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив її доводи та надані на їх підтвердження докази, а саме: що хоча спірна квартира і була придбана 07.02.2018 під час шлюбу за ціною 502 000,00 грн, однак за її особисті кошті, отримані від продажу 26.01.2018 власної квартири за адресою: АДРЕСА_3 за ціною 18 500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ 28,06 грн/дол станом на 26.01.2018 становило 519 110 грн. А оскільки спірна квартира придбавалась нею під час шлюбу, відповідно до правил вчинення нотаріальних дій було взято згоду її чоловіка (позивача) на вчинення договору купівлі-продажу.
06.06.2024 від представника позивача, адвоката Грибовода В.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Вказував, що відповідач не довела належними і допустимими доказами придбання спірної квартири за її особисті кошти, отримані від відчуження власного майна, що є її процесуальним обов'язком.
Місцевим судом установлено, що 02.03.2011 між ОСОБА_3 до ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) зареєстровано шлюб, про що Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області зроблено актовий запис №155, свідоцтво серії НОМЕР_1 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 07.02.2018, посвідченим приватним нотаріусом Носовою Ж.Б., ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_2 , діючи зі згоди чоловіка ОСОБА_3 на підставі заяви, справжність підпису на якій 07.02.2018 засвідчено нотаріусом, прийняла у власність квартиру АДРЕСА_2 . Продаж вчинено за домовленістю сторін за 502 000 грн.
Відповідно до заяви ОСОБА_3 , посвідченої 07.02.2018 приватним нотаріусом Носовою Ж.Б., позивач надав згоду дружині ОСОБА_2 на купівлю квартири АДРЕСА_2 та на укладання і підписання нею відповідного договору, підтвердивши, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості, є їх спільною сумісною власністю, придбана нерухомість також буде об'єктом права спільної сумісної власності, як така, що набувається ними за спільні кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.02.2023 (номер довідки 323294205), за ОСОБА_2 07.02.2018 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з договором купівлі - продажу, серії та номер: ННА012713-012714 №119, виданого 07.02.2018 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Носовою Ж.Б., зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 03.03.2020 розірвано шлюб між ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , зареєстрований 02.03.2011 в Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області за актовим записом № 155.
У січні 2023 року представник позивача направив ОСОБА_2 досудову вимогу, в якій запропонував в досудовому порядку укласти нотаріальний договір, яким здійснити поділ спільного майна подружжя, встановити право власності ОСОБА_3 та визначити порядок користування квартирою.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 15 від 03.04.2023, ринкова вартість подібного нерухомого майна 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 станом на 28.03.2023 може складати 916 342. Також, за висновком експерта запропоновано чотири варіанти порядку користування квартирою, перший з яких відповідає ідеальним часткам 1/2 та 1/2, інші з відхиленням до 10% і більше 10% від ідеальних часток.
Так, за першим варіантом порядку користування у спільне користування пропонується приміщення площею 25.7 кв.м (на плані жовтого кольору), а саме: коридор 1 площею 9.0 кв.м, кухня 3 площею 9.5 кв.м, ванна 7 площею 2.6 кв.м, вбиральня 8 площею 1.0 кв.м, коридор 9 площею 3.6 кв.м; першому співвласнику на частину пропонується виділити в індивідуальне користування приміщення площею 27.7 кв.м (на плані червоного кольору): кімната 4 площею 16.9 кв.м, кладова 5 площею 1.7 кв.м, кімната 6 площею 9.1 кв.м; другому співвласнику на пропонується виділити в індивідуальне користування приміщення площею 27.8 кв.м (на плані синього кольору), в тому числі: кімната 10 площею 12.7 кв.м, кімната 11 площею 10.0 кв.м, лоджія к-0.5 площею 2.2 кв.м, лоджія к-0.5 площею 2.9 кв.м.
Усього першому співвласнику пропонується виділити в користування приміщень у квартирі загальною площею 40.5, а другому співвласнику загальною площею 40.7.
Місцевим судом зазначено, що у судовому засіданні позивач пояснив, що перебуваючи у шлюбі з відповідачкою вони за спільні кошти придбали квартиру, за його нотаріально посвідченою заявою стороною договору купівлі-продажу виступила дружина. Попередньо відповідачка продала належну їй квартиру, однак кошти на придбання спірної квартири вони вносили спільно, половину внесла відповідач, а іншу половину він. У спірній квартирі він проживав до 02.02.2021, після чого відповідач поміняла двері, замки і зараз в нього є перешкоди щодо користування спільним майном, тому він прохає здійснити поділ майна, визнати за ним право власності та встановити порядок користування квартирою.
Відповідачка позов не визнала, пояснила, що за 18 500 доларів США продала квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , що належала їй, та саме за ці кошти за ціною договору 501 000 грн вона придбала спірну квартиру, перебуваючи у шлюбі з відповідачем. Відповідачем було вкладено лише 2 000 доларів США, останній проживав у квартирі до березня 2020 року, а потім самостійно виїхав, перешкод йому не чинила.
Так, місцевим судом було встановлено згідно зі свідоцтва про право власності та витягу про державну реєстрацію прав від 14.03.2011, що право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , було зареєстровано за ОСОБА_6 .
Згідно з договором про наміри щодо купівлі-продажу нерухомості від 25.12.2017, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 домовились про наміри купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 за 18 500 доларів США, здійснення купівлі-продажу сторони обумовили в строк до 27.01.2017.
Позивач в судовому засіданні не заперечував здійснення ОСОБА_2 продажу власної квартири за вказаною сумою, однак ствердив, що спірна квартира була придбана за спільні кошти. Половину коштів вніс він, а іншу половину ОСОБА_2 , з коштів отриманих за продаж власної квартири.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням сторони відповідача свідок ОСОБА_8 показала, що ОСОБА_2 є її подругою, з якою вони знайомі більше 11 років. Їй відомо, що у 2018 році відповідач продала свою квартиру, яка залишилась їй у спадок, на Половках і купила іншу чотирикімнатну квартиру в мікрорайоні Левада у м. Полтаві. Відповідач у цій квартири не проживає, при розірванні шлюбу говорив, що не має претензій, ремонт у квартирі не робив.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що спірна квартира була придбана у період перебування сторін у шлюбі зі згоди іншого з подружжя (позивача) за його нотаріально посвідченою заявою, у якій він надав свою згоду відповідачці, як дружині, на купівлю квартири та на укладання і підписання нею відповідного договору, підтвердивши, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості, є їх спільною сумісною власністю, придбана нерухомість також буде об'єктом права спільної сумісної власності, як така, що набувається ними за спільні кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі, при цьому, ствердив, що договір укладається в інтересах сім'ї та на умовах, які вони попередньо обговорили і укладення договору відповідає їх спільному волевиявленню. Заперечуючи придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя, відповідач не надала суду доказів, що спірна квартира була придбана нею за власні кошти від продажу власної квартири, а саме: щодо часу здійснення продажу власної квартири, ціни продажу та фактичного використання всіх отриманих під продажу цієї квартири коштів на придбання спірної квартири, тобто не спростувала презумпцію спільності майна подружжя.
Враховуючи, що будь-яких заперечень проти запропонованих варіантів порядку користування спірною квартирою відповідачкою надано не було, судом першої інстанції було визнано доцільним визначення порядку користування, який відповідає ідеальним часткам сторін.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог, у порядку розподілу судових витрат, місцевим судом стягнуто з відповідачки на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 9 163,42 грн та 29 639,10 грн витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частини. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року справа № 487/2337/22 (провадження № 61-5834св23).
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України, і реалізація цього права не залежить від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку.
Згідно з частинами першою, другою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи приписів статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом, сторони перебували у шлюбі з 02.03.2011 по 03.04.2020 (дата набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу).
Спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , придбана під час перебування сторін у шлюбі, а саме за договором купівлі-продажу від 07.02.2018, укладеним між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець). (а.с. 113-114)
За змістом даного договору ОСОБА_2 (покупець) діяла зі згоди свого чоловіка, ОСОБА_3 , за його нотаріально посвідченою заявою. (а.с. 116)
Місцевий суд належним чином надав оцінку заяві ОСОБА_3 від 07.02.2018, посвідченій приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Носовою Ж.Б., зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_3 , як чоловік, надав згоду ОСОБА_2 , як дружині, на купівлю квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та підтвердив, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкта нерухомості, є їхньою спільною сумісною власністю, та що спірна нерухомість також буде об'єктом права спільної сумісної власності як така, що набувається ними за спільні кошти під час перебування в зареєстрованому шлюбі, та що договір укладається в інтересах сім'ї.
На підтвердження своїх доводів про те, що спірна квартира придбана за власні кошті, тому є її особистою приватною власністю, відповідач ОСОБА_2 надала наступні письмові докази:
- свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14.01.2011 та витяг про державну реєстрацію прав, відповідно до яких вбачається належність відповідачці на праві приватної власності квартири за адресою: АДРЕСА_3 (право власності зареєстровано 14.03.2011, у порядку приватизації житла) (а.с. 92-93);
- договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомості від 05.12.2017 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_7 (Покупець), відповідно до якого сторони погодили, що продавець має наміри продати, а покупець має наміри купити квартиру за адресою: АДРЕСА_3 за ціною 18 500 доларів США включно до 27.07.2018 (а.с. 99-100);
- інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 362950580 від 23.01.2024, відповідно до якої вбачається, що за гр. ОСОБА_7 26.01.2018 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26.01.2018 № 63. (а.с. 165)
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Договір про наміри купівлі-продажу нерухомості не є договором відчуження нерухомого майна і не замінює собою договір купівлі-продажу, а може свідчити лише про попередні домовленості сторін. Попередні домовленості сторін, у тому числі щодо ціни продажу, достовірно не свідчать що фактично об'єкт нерухомості був проданий за даною ціною.
Тобто, наданий позивачкою договір про наміри не є достатнім доказом на підтвердження того, що належна їй квартира фактично була відчужена нею за 18 500 доларів США. Самого договору купівлі-продажу чи доказів проведеного розрахунку за договором (наприклад, перерахування коштів на рахунок продавця тощо) матеріали справи не містять.
Під час розгляду справи ОСОБА_2 не довела належними і достатніми доказами ані наявності у неї станом на час придбання спірної квартири (07.02.2018) особистих грошових коштів у сумі 18 500 доларів США від продажу власної квартири (26.01.2018), ані того, що вона мала можливість розпорядитись цими коштами станом на 07.02.2018 та розпорядилась саме цими на придбання спірної квартири.
Не є належним доказом придбання спірної квартири за особисті кошти відповідачки показання допитаної в якості свідка гр. ОСОБА_8 .
Тому доводи ОСОБА_2 про те, що спірна квартира є її особистим майном, оскільки вона продала квартиру, яка належала їй, та купила спірну квартиру є недоведеними.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачка належними та допустимими доказами у справі презумпцію спільності спірного майна не спростувала.
Не спростовують презумпцію спільності спірної квартири також і витребувані судом за клопотанням представника відповідачки відомості про виконавчі провадження, які були відкриті у 2016 році відносно ОСОБА_3 , як боржника, та виконання яких було завершено 24.10.2019. (а.с. 140)
Реєстрація права власності на спірну квартиру за одним із подружжя (у даному випадку, за відповідачкою) також не впливає на правовий режим спірного майна, як спільної сумісної власності.
Відповідач не спростовувала рівність часток подружжя та не посилалась на обставини для відступлення від засади рівності частин подружжя, а в межах розгляду справи заперечувала належність спірної квартири до спільної сумісної власності подружжя.
Місцевий суд вірно встановив характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив зібрані у справі докази, надав їм вірну оцінку в їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки спірна квартира придбана у шлюбі за спільні кошти подружжя тому є спільним майном подружжя, тому її поділ спірного в рівних частинах шляхом визнання права власності на частину у спільному нерухомому майні, про що просить позивач, за встановлених обставин, є доцільним.
Щодо позовної вимоги про визнання спірної квартири об'єктом права спільної сумісної власності то місцевий суд вірно не задовольнив дану вимогу, оскільки для підтвердження належності майна до спільної сумісної власності заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання, не є необхідним та не відповідає ефективному способу захисту. Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) (пункти 68-70). Верховний Суд у дані постанові зазначив, що встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна
Таким чином, поділ квартири шляхом встановлення частки кожного - встановлення права спільної часткової власності є належним способом захисту прав та інтересів позивача.
Щодо визначення порядку користування спільною квартирою, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. (частини 1-3 вказаної статті)
Як встановлено місцевим судом, позивач, з метою досудового врегулювання питання щодо спільного користування квартирою, звертався із письмовою вимогою до відповідачки (а.с. 52-53), отримання якої останньою не заперечувалось, та яка була залишена нею без жодного реагування.
Отже, домовленості щодо користування спільною квартирою між сторонами не досягнуто.
На підтвердження можливості визначення порядку користування спільною квартирою позивачем було надано висновок експерта за результатом проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 15 від 03.04.2023. (а.с. 37-51)
Запропонований експертом варіант № 1 користування сторонами квартирою, та який було визначено судом, відповідає розміру ідеальних часток кожного із сторін у спільній квартирі. Заперечень щодо такого порядку відповідач не наводила в апеляційній скарзі.
Також, апеляційна скарга не містить доводів проти висновків суду першої інстанції щодо розподілу витрат позивача, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, а тому, враховуючи межі апеляційного перегляду (ст. 367 ЦПК України), рішення місцевого суду в цій частині не переглядається апеляційним судом.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування - відсутні.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, підстави для відшкодування судових витрат, понесених скаржником під час апеляційного перегляду справи, - відсутні.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Нескородь Віталія Миколайовича, - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 вересня 2024 року.
Головуючий суддя Т.В. Одринська
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль