Справа №705/5725/23
2/705/758/24
07 серпня 2024 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Піньковського Р.В.
при секретарі Романовій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів з ОСОБА_2 , в обґрунтування зазначивши наступне.
03 листопада 2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якого він передав у борг відповідачу грошові кошти в розмірі 5000 доларів США 00 центів, а позичальник ОСОБА_2 зобов'язався повернути йому таку ж суму грошових коштів до 01 березня 2021 року. Позика була надана для особистих потреб ОСОБА_2 .
На момент подачі позовної заяви, Національним банком України на 18 жовтня 2023 року встановлено офіційний курс гривні до іноземної валюти долара США, а саме 100 доларів США становить 3654,07 гривень. Таким чином, сума боргу за розпискою в розмірі 5000 доларів США 00 центів складає, за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на 18 жовтня 2023 року, 182 253 гривні 50 копійок.
Укладення договору позики підтверджується розпискою позичальника - ОСОБА_2 від 03 листопада 2020 року. Вказана розписка написана та підписана позичальником ОСОБА_2 в присутності свідка ОСОБА_3 , 1977 року народження, містить умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів, що відповідає вимогам цивільного законодавства.
Грошові кошти в розмірі 5000 доларів США 00 центів були передані відповідачу 03 листопада 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , у момент підписання розписки.
Таким чином заборгованість станом на 18 жовтня 2023 року складає 5000 доларів США 00 центів.
У відповідності до вимог чинного законодавства та позиції Верховного Суду, розписка є письмовою формою договору і є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Строк повернення грошових коштів в розмірі 5000 доларів США 00 центів у розписці зазначено до 01 березня 2021 року.
Станом на 18 жовтня 2023 року відповідач взяті на себе зобов'язання по поверненню позивачу грошових коштів в розмірі 5000 доларів США 00 центів у встановлений строк, а саме до 01 березня 2021 року не виконав.
Відповідач відмовляється виконати належним чином свої грошові зобов'язання, передбачені договором щодо повернення позики, ігнорує його звернення щодо повернення коштів, при особистих зустрічах відмовляється виконувати умови позики та взяті на себе зобов'язання, та всіма можливими способами ухиляється від виконання зобов'язань що повернення позики, і до теперішнього часу не виконав свій обов'язок, порушивши строки повернення суми коштів, передбачених ч. 1 ст. 1049 ЦК України.
06 жовтня 2023 року він надіслав відповідачу претензію щодо сплати боргу в розмірі 5000 доларів США 00 центів. Станом на 18 жовтня 2023 року сума позики відповідачем не повернута.
Зазначає, що наявність у нього оригіналу боргового документу є належним та допустимим доказом як факту отримання ОСОБА_2 від нього грошових коштів та його волевиявлення у строк до 01 березня 2021 року повернути борг, так і невиконання ним такого боргового зобов'язання.
У зв'язку з цим звернувся до суду з вказаним позовом.
Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , грошові кошти у розмірі 5000 доларів США 00 центів, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на 18 жовтня 2023 року, складає 182 253 гривні 50 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на його користь сплачену суму судового збору у розмірі 1825,00 грн.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, на адресу суду надійшла письмова заява, у якій просить суд розгляд справи проводити у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить суд позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений у визначеному порядку, про причини неявки суд не повідомляв, відзиву або будь-яких заяв щодо розгляду справи у його відсутність, на адресу суду не надходило. Попередньо ознайомившись із матеріалами справи, заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, в подальшому в судові засідання не з'являвся.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Суд, врахувавши позицію позивача, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Також, у відповідності до положень статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Положеннями ст. ст. 80, 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, судом встановлено, що згідно оригіналу розписки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий в АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Уманським МВ УМВС в Черкаській області 16.01.2003, взяв в борг у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , гроші в сумі 5000 (п'ять тисяч) доларів США для розвітія бізнесу. Зобов'язується повернути до 01 березня 2021 року. Гроші отримані в повному обсязі. Розписка написана власноручно за адресою: АДРЕСА_3 . Свідок: ОСОБА_3 , 1977 року народження. Розписка підписана особисто ОСОБА_2 із зазначенням прізвища та ініціалів.
06.10.2023 позивачем ОСОБА_1 на адресу відповідача ОСОБА_2 направлено претензію про необхідність сплатити суму основного боргу у розмірі 5000 доларів США 00 центів у семиденний строк з моменту отримання вказаної претензії. Також у претензії зазначено про те, що у разі невиконання його законної вимоги він буде змушений звернутися до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом про стягнення боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та судових витрат, в тому числі витрат на правову допомогу. До вказаної претензії було додано копію розписки від 03.11.2020. Вказана претензія направлена рекомендованим листом.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).
Зазначене узгоджується зі змістом статті 545 ЦК України, відповідно до якої кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд України у своїх правових висновках, висловлених в постановах від 18 вересня 2013р. по справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015р. по справі № 6-1967цс15, а саме: письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), якими також зазначено про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті.
З матеріалів справи вбачається, що 03.11.2020 ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, які зобов'язувався повернути в строк до 01 березня 2021 року. На підтвердження факту отримання грошових коштів було складено письмовий договір позики у формі боргової розписки, в якій зафіксовано, що зазначені кошти позичальником від кредитора отримані.
Даних, які б свідчили про виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання та повернення вказаної суми заборгованості позивачу судом не встановлено.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність досліджених у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором позики в розмірі 5 000 доларів США, а тому вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК у разі задоволення позову судові витрати, зокрема судовий збір - покладається на відповідача. Оскільки позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1825,00 грн., що підтверджується квитанцією № 9К 1Н-К8А8-79К6-В7С8 від 18.10.2023, то відповідний розмір судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 15, 202, 207, 509, 510, 526, 530, 549, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272, 280-288, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (рнокпп НОМЕР_1 ) грошові кошти в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1825,00 грн.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16.08.2024.
Суддя: Р. В. Піньковський