Справа № 554/3434/22
Провадження № 1-кп/645/248/24
01 жовтня 2024 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 секретаря судових засідань - ОСОБА_2 за участю прокурора Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова Харківської області - ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого - ОСОБА_4 , потерпілої - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження №12022221190000238 від 13.03.2022 року за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, інваліда ІІ групи, пенсіонера, зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України
09 березня 2022 року приблизно о 09.00 годині, ОСОБА_6 разом зі своєю цивільною дружиною - ОСОБА_5 перебував за місцем свого проживання, а саме: за адресою АДРЕСА_1 , де в одній із кімнат на той час знаходився їх спільний син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перебування разом у приміщенні квартири, між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виник словесний конфлікт, на підґрунті особистих неприязних відносин, зумовлених агресивною поведінкою з боку потерпілого ОСОБА_7 щодо ОСОБА_6 та його дружини. В ході конфлікту у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , реалізуючи який, ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_7 , який в цей момент знаходився у дверному проході до їх кімнати та, діючи умисно, спочатку штовхнув ОСОБА_7 в область грудей, відштовхнувши його, після чого між ними розпочалася бійка. Під час бійки, ОСОБА_6 , перебуваючи у безпосередній близькості з потерпілим, діючи умисно, суб'єктивно усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого злочинного діяння та бажаючи діяти саме таким чином, усвідомлюючи, що від його дій можуть настати тяжкі наслідки для здоров'я потерпілого та допускаючи настання смерті ОСОБА_7 , взяв з полиці шафи, яка знаходилась у коридорі, сокиру та наніс потерпілому один удар обухом в область голови, спричинивши останньому згідно висновку судово-медичної експертизи №12-17/139-А/22 від 05.05.2022 травму голови з наявністю забитих ран м'яких тканин тім'яно-скроневої області праворуч, вдавленого перелому кісток черепа правої тім'яно-скроневої області, крововиливів під тверду і в м'яку мозкову оболонку, забиття головного мозку з осередком контузії правої лобової частки. За ступенем тяжкості травма голови яка включає в себе вищезгадані ушкодження, що мають місце у ОСОБА_7 має ознаки тяжкого тілесного ушкодження. Після зазначених протиправних дій з боку ОСОБА_6 , відносно ОСОБА_7 , останній покинув приміщення вище зазначеної квартири та направився до супермаркету «АТБ» що розташований за адресою АДРЕСА_2 , звідки був доставлений до ХМКЛ ШНМД ім. проф. Мещанінова.17.03.2022 року о 07.45 ОСОБА_7 знаходячись в у нейрохірургічному відділенні КНП «ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР помер. Причиною смерті ОСОБА_7 згідно висновку судово-медичної експертизи №12-17/139-А/22 від 05.05.2022 явилась відкрита черепно-мозкова травма, ускладнилась у своїй течії набряком-набуханням головного мозку, двобічній бронхопневмонією, набряком легень.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 беззаперечно визнав себе винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, пояснив суду про обставини викладені вище, зазначив, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті відповідають фактичним обставинам справи, події вчинення нею кримінального правопорушення вірно відображені. Зазначив, що його син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , протягом останнього часу вів антисоціальний спосіб життя, через вживання наркотичних речовин, через що він з дружиною систематично потерпали від домашнього насильства з боку свого сина. Ранком, 09 березня 2022 року, він з дружиною ОСОБА_5 перебував за місцем свого проживання, їх син також знаходився в квартирі та знову почав проявляти агресію до нього та дружини, виник конфлікт, спочатку він штовхнув ОСОБА_7 в область грудей, розпочалася бійка, син замахнувся на нього палкою, а він, в свою чергу, взяв сокиру та наніс один удар обухом в область голови. Після чого ОСОБА_7 вийшов з квартири.
Враховуючи те, що обвинувачений повністю визнав свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним кримінального діяння, розуміючи яка міра покарання загрожує, показання обвинуваченого повністю відповідають фактичним обставинам справи, які він не заперечує, а саме про обставини, характер, кількість та механізм нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , прокурор та потерпіла не висловили жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд відповідно до частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, визнав недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження подій кримінальних правопорушень та винуватості обвинуваченої у їх вчиненні, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження щодо речових доказів, процесуальних витрат та матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з'ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин, добровільність їхньої позиції та роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З урахуванням повного визнання вини у вчинені вищенаведеного кримінального правопорушення, а також враховуючи думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, суд на підставі ст. 349 ч.3 КПК України визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, вважає за доцільне обмежитись дослідженням доказів, які стосуються особи обвинуваченої. При цьому судом з'ясовано, чи правильно розуміють зазначені особи зміст обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції. Учасникам процесу роз'яснено, що у такому випадку сторони будуть позбавлені права оскаржувати дані обставини в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 324, ст. 368 КПК України, суд, вирішуючи питання про наявність в діях обвинуваченої ознак злочину і за якою статтею кримінального закону це діяння має кваліфікуватися, для визначення умислу, а також для відмежування конкретного діяння проти життя чи здоров'я особи від суміжного, при дослідженні доказів виходить із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.
Конституція України визначила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3). Крім того, у ст. 27 Основного Закону держави гарантується невід'ємне право людини на життя і захист цього права є обов'язком держави. Такі положення Конституції України зумовлені нормами міжнародного права, зокрема в ч. 1 ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) зазначено: «Право кожного на життя охороняється законом». Аналогічна норма міститься і в ч. 1 ст. б Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.) «Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом».
Згідно з ч.5 ст.9 КПК України, кримінально процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У своїх рішеннях "Ірландія проти Сполученого Королівства" від 18 січня 1978 року, "Коробов проти України" від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Згідно ч.2 ст. 8 КПК України та ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при розгляді даного кримінального провадження враховує усталену практику ЄСПЛ, зокрема, викладену в рішеннях ЄСПЛ по справах «Кобець проти України», «Коробов проти України» та «Ушаков проти України» щодо концепції доведення вини «поза розумним сумнівом». За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченої «поза розумним сумнівом» у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.
Дії ОСОБА_6 суд кваліфікує в межах пред'явленого прокурором обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Вину обвинуваченого ОСОБА_6 в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України суд вважає доведеною.
Як пом'якшуючі покарання обставини, суд, відповідно до статті 66 КК України визнає щире каяття обвинуваченого, який висловив критичну оцінку своєї поведінки шляхом повного визнання вини та готовності нести кримінальну відповідальність, а також його активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, оскільки він добровільно своїми активними діями надавав допомогу органам досудового розслідування та суду в з'ясуванні тих обставин вчинення кримінального правопорушення, що мають істотне значення для повного його розкриття. Крім того, суд визнає як пом'якшуючу покарання обставину віктимну поведінку самого потерпілого, яка передувала вчиненню кримінального правопорушення, та, на думку суду, послугувала однією із вагомих причин для вчинення кримінального правопорушення, яке є предметом розгляду даного кримінального провадження.
Суд зазначає, що досліджуючи механізм конкретного кримінального правопорушення, необхідно ретельно вивчати не лише особу злочинця, а й особу жертви. Важливо, що переважно злочини відбуваються через значний внесок жертви в те, що з нею сталося, тому злочин можна вважати результатом дій обох - злочинця і жертви.
Віктимологія вивчає жертву в контексті морально- психологічних і соціально-правових характеристик, які впливають на її вразливість, ситуації, що передують злочину, а також ситуації безпосереднього злочину для того, щоб відповісти на запитання: яким чином у межах взаємодії з поведінкою злочинця виявляється поведінка (дія або бездіяльність) жертви.
Роль жертви в кримінологічному механізмі конкретного злочину може бути як зовсім нейтральною, так і максимально провокаційною, такою, що спонукає до вчинення злочину. У віктимологічному контексті жертва залишається такою навіть тоді, коли її дії є протиправними, а вона стала жертвою в результаті відображення посягання.
Так, як вбачається з матеріалів справи, безпосередньо перед вчиненням кримінального правопорушення обвинуваченим, потерпілим було здійснено провокативні дії, що виразилося агресивній поведінці по відношенню до обвинуваченого та його дружини, спробі нанести удар обвинуваченому.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_6 , відповідно до статті 67 КК України, судом не встановлено.
Суд приймає до уваги рішення Європейського Суду у справі «Скоппола проти Італії" від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), в якому зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
У справі "Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16.10.2008 року) Європейський Суд встановив, що "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".
Вивченням в ході судового розгляду даних особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувалася (довідка Відділу поліції №2 Харківського районного Управління поліції №2 Головного управління національної поліції в Харківській області), на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває (повідомлення КНП «Міський психоневрологічний диспансер №3» ХМР), пенсіонер, інвалід ІІ групи (пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 , довідка до акту огляду медико - соціальної експертної комісії №342159), страждає на бронхіальну астму IV ступеня, хронічний змішаний стеатогепатит, стеатоз печінки І ступеня, хронічний холецестит, хронічний рецидивуючий панкреатит, хронічний ерозивний гастродуоденит, хронічна хвороба нирок, остеохондроз попереково - крижового відділу, застарілий розрив ахілесового сухожилку правобіч, лівобічний коксартроз (копії виписок з медичних карток).
Судом, враховуються вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд виходить з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховує характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке, за змістом ст. 12 КК України, є умисним тяжким кримінальними правопорушеннями, наслідки вчинення кримінального правопорушення, обставини, що пом'якшують покарання, особу обвинуваченого, стан його здоров'я, похилий вік, відношення обвинуваченого до скоєного злочину, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень призначити покарання у виді позбавлення волі, оскільки його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень неможливо без ізоляції від суспільства.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно п.1 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику призначення судами кримінального покарання" №7 від 24.10.2003 року призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Згідно зі ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
В силу пункту 8 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Виходячи з буквального змісту даної норми, як підставою для призначення більш м'якого покарання в ч.1 ст.69 КК вказується на дві групи чинників, які певним чином характеризують вчинений злочин і особу винного: а) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що характеризують особу винного.
Повною мірою врахувавши всі пом'якшуючі покарання обставини та фактичні дані, наведені вище, суд приходить до висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 121 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком три роки, що є нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми.
Призначення такого покарання відповідає принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.
Таке покарання за глибоким переконанням суду буде обґрунтованим і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним та іншими особами кримінальних правопорушень.
Застосування ст. 75 КК України на думку суду є необґрунтованим, оскільки вищенаведені обставини унеможливлюють виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства.
Тобто, з у рахуванням вищенаведеної мети покарання, суд вважає, що звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням не може запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Застосуванням ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
У відповідності до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини пом'якшуючи та обтяжуючі покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.
Згідно досудової доповіді щодо обвинуваченого , заповненої та підписаної 09.11.2023 року, орган пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість ОСОБА_6 його спосіб життя, готовність до змін, а також високу ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення, прийшов до висновку, що виправлення цієї особи можливо без ізоляції від суспільства.. Ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як: середній.
Суд, оцінюючи висновок органу пробації з урахуванням всіх обставин справи, які були досліджені в судовому засіданні, не вважає такий висновок органу пробації як слушний, вважає, що в даному випадку виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства не можливе, та вважає, що незастосування до обвинуваченого покарання, пов'язаного з позбавленням волі становить велику суспільну небезпеку, в тому числі для окремих осіб.
Цивільний позов у справі підлягає залишенню без розгляду у зв'язку з відмовою потерпілої від позову
Процесуальні витрати відсутні.
Питання про речові докази суд вирішує згідно ч. 9 ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 373, 374, 395 КПК України суд, -
Визнати ОСОБА_6 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 Кримінального кодексу України та призначити покарання із застосуванням ч.1 ст. 69 Кримінального кодексу України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Після набрання вироком законної сили обрати щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 відраховувати з моменту його фактичного затримання.
Позовну заяву ОСОБА_5 - залишити без розгляду.
Речові докази - футболку білого кольору з нашаруванням речовини бурого кольору, що належить ОСОБА_6 , змив речовини бурого кольору на марлевий тампон зі стіни в коридорі квартирі, які знаходяться на відповідальному зберіганні в камері схову ВП №2 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області, після набрання вирком законної сили - знищити.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, засудженим, який перебуває під вартою, протягом 30 днів з дня вручення копію вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок який набрав законної сили є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до приписів ч.6 ст. 376 КПК України копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.
Роз'яснити сторонам кримінального провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися з журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Роз'яснити, що учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Головуючий суддя: