17 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/8177/23 пров. № А/857/11684/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Гуляка В.В., Носа С.П.,
з участю секретаря судового засідання : Демидюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Подлісною І.М., час проголошення рішення 11 год 28 хв у м. Тернополі, повний текст судового рішення складено 23 квітня 2024 року) у справі за адміністративним позовом Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 (за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького) про стягнення коштів,
У грудні 2023 року Адміністрація Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація ДПС України, позивач) звернулася в суд із адміністративним позовом до ОСОБА_1 (за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького) (далі - НА ДПСУ, третя особа), в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь Адміністрації ДПС України суму витрат, пов'язаних з її утриманням у Національній академії Державної прикордонної служби України ім.Богдана Хмельницького в розмірі 52190,69 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Адміністрації ДПС України суму витрат, пов'язаних з її утриманням у НА ДПСУ в розмірі 12417,18 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Адміністрація ДПС України подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідачка під час навчання у НА ДПСУ перебувала на повному державному забезпеченні за рахунок коштів Державного бюджету України. Всього державою в особі Адміністрації ДПСУ на утримання відповідачки було витрачено 9198,94 грн грошового забезпечення, 22641,90 грн речового забезпечення на продовольче забезпечення - 11371,04 грн, 217,62 грн на медичне забезпечення, забезпечення комунальними послугами та енергоносіями у розмірі 8761,19 грн, а всього на суму 52190,69 грн. Дана обставина підтверджується відповідними довідками. З відповідачкою було розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) відповідно до ч.11 (через небажання продовжувати навчання), ч.10, 13 ст.25 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232), а відтак у ОСОБА_1 виник обов'язок відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі у вищевказаному розмірі, які в добровільному порядку не були нею відшкодовані. Серед іншого, звертає увагу на те, що грошове забезпечення, отримане курсантом за весь період навчання також підлягає відшкодуванню у разі дострокового розірвання контракту.
Відповідачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, хоча були належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності відповідачки.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_2 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги Адміністрації ДПС України задовольнити повністю, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 у період з 25.07.2023 по 30.11.2023 проходила військову службу (навчання) в НА ДПСУ на посаді курсанта.
Наказом ректора НА ДПСУ №1246-ОС від 27.11.2023 з відповідачкою було розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) на підставі ч.11 (через небажання продовжувати навчання), ч.10, 13 ст.25 Закону №2232 та її виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 30.11.2023.
Під час навчання у НА ДПСУ відповідачка перебувала на повному державному забезпеченні за рахунок коштів Держбюджету України. Всього державою в особі Адміністрації ДПСУ на утримання відповідачки було витрачено 9198,94 грн грошового забезпечення, 22641,90 грн речового забезпечення на продовольче забезпечення - 11371,04 грн, 217,62 грн на медичне забезпечення, забезпечення комунальними послугами та енергоносіями у розмірі 8761,19 грн, а всього на суму 52190,69 грн. Дана обставина підтверджується відповідними довідками.
Вимогою №14/9911-23-Вих від 27.11.2023 відповідачку було повідомлено про необхідність відшкодувати витрати, що пов'язані з утриманням у НА ДПСУ в загальній сумі 52190,69 грн та надано час (до дня виключення зі списків академії) на добровільне відшкодування витрат відповідно до вимог ч.1 ст.530 ЦК України.
Вказана вимога була вручена відповідачці особисто під підпис. Також ОСОБА_1 на вимогу №14/9911-23-вих від 27.11.2023 власноручно зазначила 27.11.2023, що “Примірник вимоги щодо виконання зобов'язань №14/9911-23-Вих отримала, зобов'язуюсь виконати у визначений строк».
Оскільки ОСОБА_1 добровільно не відшкодувала витрати до дня виключення її зі списків академії, тобто до 30.11.2023 включно, НА ДПСУ звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідачки підлягає стягненню несплачена у добровільному порядку заборгованість в сумі 12417,18 грн з відшкодування інших витрат, пов'язаних з її утриманням у вищому навчальному закладі. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з колишнього курсанта витрат на виплату грошового забезпечення, оскільки суми грошового забезпечення військовослужбовця не визначені законом такими, що включаються у витрати, пов'язані з утриманням військовослужбовця у вищому навчальному закладі.
Проте, колегія суддів вважає, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом №2232 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Згідно п.3 ч.1, ч.3 ст.24 Закону №2232, початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частинами першою, третьою, п'ятою та восьмою статті 25 Закону №2232 визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад'юнктів і докторантів. Зарахування громадян України до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів проводиться на добровільних засадах відповідно до особистих заяв після успішного складення вступних іспитів та відповідних випробувань. З громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Курсантам, які не мали військового звання до зарахування до вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, присвоюється військове звання рядового складу.
Частиною десятою статті 25 Закону №2232 передбачено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів “д», “е», “є», “з», “и» пункту 1 та підпунктів “д», “е», “є», “ж», “з» пункту 2 частини п'ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
Відповідно до п.1 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №964 від 12.07.2006 (далі - Порядок №964, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), цей Порядок визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - заклади вищої освіти) відповідно до підпунктів “д», “е», “є», “з», “и» пункту 1 та підпунктів “д», “е», “є», “ж», “з» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону №2232, витрат, пов'язаних з їх утриманням у закладі вищої освіти.
Згідно п.3, 4 Порядку №964, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з : грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.
На виконання п.3 вищевказаного нормативно-правового акту МОУ, Міністерством фінансів України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством транспорту та зв'язку України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони України, Службою безпеки України було видано спільний наказ “Про затвердження Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах» №419/831/240/605/537/219/534 від 16.07.2007 (далі - Порядок розрахунку витрат).
Курсанти, які підпадають під дію п.5 Порядку №964, за визначений період навчання відшкодовують фактично отримане грошове забезпечення (п.п.2.1.1.1 п.2.1 Порядку розрахунку витрат).
Для курсантів, які підпадають під дію п.6 Порядку №964, до розрахунку береться різниця між грошовим забезпеченням, фактично отриманим курсантом за відповідний період навчання, та витратами на виплату посадового окладу за відповідною посадою військовослужбовця строкової військової служби за цей самий період (п.п.2.1.1.2 п.2.1 Порядку розрахунку витрат).
Згідно п.3 Порядку розрахунку витрат, відшкодовані за утримання курсантів у ВНЗ кошти враховуються у кошторисних показниках спеціального фонду відповідних центральних органів виконавчої влади як власні надходження ВНЗ та витрати на утримання курсантів.
Відповідно до п.2.1 Порядку розрахунку витрат, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
Згідно п.2.1.1 пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.
Витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов'язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування (п.п.2.1.2 п.2.1 Порядку розрахунку витрат).
За змістом підпункту 2.1.4 пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на медичне забезпечення є витрати, пов'язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.
Пунктом 2.1.5 пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат передбачено, що витрати на перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад визначаються виходячи з фактичних витрат, пов'язаних з оплатою транспортних послуг (вартість квитків, зборів та платежів, постільної білизни тощо).
Відповідно до пункту 2.1.6 пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат, до спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.
Аналіз приведених вище норм дає підстави дійти висновку, що у разі укладення контракту про проходження військової служби між вищим військовим навчальним закладом, військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу та курсантом, та проходження ним військової служби (навчання), на останнього покладаються відповідні обов'язки передбачені чинним законодавством України та контрактом і у разі дострокового розірвання контракту, зокрема, через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту, курсант зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у закладі освіти.
Водночас, колегія суддів зазначає, що вказані витрати, які підлягають відшкодуванню включають в себе, в тому числі, витрати на грошове забезпечення - отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання.
Судом встановлено, що відповідно до розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням відповідача в Університеті, такі складаються з витрат на грошове забезпечення в розмірі 9198,94 грн, речове забезпечення в розмірі 22641,90 грн, продовольче забезпечення в розмірі 11371,04 грн, медичне забезпечення в розмірі 217,62 грн та забезпечення комунальними послугами та енергоносіями в розмірі 8761,19 грн, а всього на суму 52190,69 грн.
Як зазначалось вище, з вимогою №14/9911-23-Вих від 27.11.2023 відповідачка ознайомилась особисто під підпис 27.11.2023 та власноручно вказала про її отримання та зобов'язалась виконати у визначений строк.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що грошове забезпечення військовослужбовця, за своїм змістом, є винагородою за державну службу особливого характеру, виплата грошового забезпечення є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (професійної діяльності), гарантією соціального захисту військовослужбовця, а тому не підлягає стягненню, оскільки згідно ч.10 ст.25 Закону №2232, витрати, пов'язані з утриманням у закладі вищої освіти, відшкодовуються відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту витрат, пов'язаних з їх утриманням у закладі вищої освіти, визначений Порядком №964 саме на виконання вимог наведеного Закону.
Згідно з положеннями цього Порядку, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, в тому числі, пов'язаних з грошовим забезпеченням, що спростовує наведені висновки суду першої інстанції.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази оскарження відповідачкою розрахунку витрат, пов'язаних з її утриманням в якості курсанта, що здійснений позивачем.
Колегія суддів наголошує, що у спірних відносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №2232 та Порядку №964, згідно яких відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних, в тому числі, з грошовим забезпеченням.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2020 по справі №1.380.2019.002683, відмінність у характері військової служби курсантів в порівнянні з іншими військовослужбовцями, обумовлені відмінностями програм фінансування, за рахунок яких здійснюється виплата їх грошового забезпечення.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.01.2023 по справі №440/2692/20, грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання у розмірі 39773,51 грн, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у цій частині.
Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведене та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог повністю.
Керуючись ст.ст.12, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року по справі №500/8177/23 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 (за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького) про стягнення коштів задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Адміністрації Державної прикордонної служби України суму витрат, пов'язаних з її утриманням у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького у розмірі 39773,51 грн.
У решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року по справі №500/8177/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. В. Гуляк
С. П. Нос
У зв'язку із перебуванням судді Гуляка В.В. з 23.09.2024 по 29.09.2024 включно у відпустці, повний текст постанови складений та підписаний повним складом суду 30.09.2024.