30 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/20649/23 пров. № А/857/10783/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Нор У.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Березнівська міська рада, ОМС, відповідач), в якому просила визнати протиправною відмову Березнівської міської ради стосовно видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки з кадастровим номером 5620483600:01:003:0274, площею 0,0945 га, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (Березнівська територіальна громада), за її заявою від 15.02.2023 (в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва №АМ01:9304-0139-3475-7887 від 16.02.2023) та зобов'язати відповідача повторно розглянути її заяву про видачу вказаного будівельного паспорта, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити її позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що має намір реалізувати право на забудову земельної ділянки згідно її цільового призначення, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Зазначає, що обмеження у використанні земельної ділянки відсутні, тому вона має право здійснити на ній будівництво житлового будинку. Посилається на норми Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 (далі - Закон №3038) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких, забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а власник земельної ділянки має право використовувати її на власний розсуд відповідно до її цільового призначення. Приведені нормативно-правові акти мають переважне значення над містобудівною документацією місцевого рівня.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Куц І.В. від 30.06.2022, з кадастровим номером 5620483600:01:003:0274, площею 0,0945 га, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності право, власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 30.06.2022.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру НВ-9926845262023 від 27.08.2023, категорія земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови. Вид цільового призначення : 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Згідно Генерального плану с. Городище, затвердженого рішенням Городищенської сільської ради №305 від 28.12.2017, вказана земельна ділянка знаходиться в санітарно-захисній зоні кладовища, яка має обмеження щодо розміщення на цій території об'єктів та споруд.
16.02.2023 позивачкою через відділ з питань цивільного захисту населення, житлового-комунального господарства, інфраструктури та містобудування Березнівської міської ради було подано заяву б/н про видачу будівельного паспорта забудови вказаної земельної ділянки, за результатом розгляду якої та пакету документів, відділом з питань цивільного захисту населення, житлового-комунального господарства, інфраструктури та містобудування Березнівської міської ради позивачці було відмовлено у наданні будівельного паспорта.
За зверненням позивачки до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ) внесено повідомлення про відмову в наданні будівельного паспорта №А3047993171372934908 від 28.02.2023, реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ №ВР01:7993-1713-8971-2126.
Підставою відмови в наданні будівельного паспорта та повернення пакету документів слугувало те, що наміри забудови земельної ділянки не відповідали вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам території, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Земельна ділянка знаходиться в санітарно-захисній зоні від кладовища.
Вважаючи протиправною відмову ОМС, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно встановив невідповідність намірів забудови спірної земельної ділянки забудовника ОСОБА_1 та правомірно відмовив у видачі їй будівельного паспорту повідомленням про відмову в наданні будівельного паспорту А3047993171372934908, оскільки така розташована в санітарно-захисній зоні кладовища.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1, 3, 4 ст.27 Закону №3038-VI, забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватись на підставі будівельного паспорта. Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки. Надання будівельного паспорта здійснюється спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
На виконання вимог Закону №3038-VI, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом №103 від 05.07.2011 затвердило Порядок видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки (далі - Порядок №103), згідно п.1.2 якого, будівельний паспорт забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт) визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення на земельній ділянці.
Розроблення будівельного паспорта здійснюється в межах населених пунктів - відповідно до наявної містобудівної документації на місцевому рівні (п.1.4 Порядку №103).
За змістом п.2.1 Порядку №103, будівельний паспорт видається уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження заяви на видачу будівельного паспорта за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку, до якої додаються : копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію, або заповіту, у разі якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, у разі якщо право власності на об'єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (у разі здійснення реконструкції, капітального ремонту); згода співвласника (співвласників) об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці (у разі здійснення реконструкції, капітального ремонту) (за умови перебування у спільній власності); схема намірів забудови земельної ділянки (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об'єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об'єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо), за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку; проектна документація (за наявності); згода співвласника (співвласників) земельної ділянки на забудову (у разі розміщення нових об'єктів) (за умови перебування у спільній власності); інформація про наявність у межах земельної ділянки режимоутворюючих об'єктів культурної спадщини та обмеження у використанні земельної ділянки у разі здійснення нового будівництва об'єкта (за наявності).
Згідно п.2.3 Порядку №103, уповноважений орган з питань містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, будівельним нормам і правилам.
Пунктом 2.4 Порядку №103 передбачено, що пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом містобудування та архітектури замовнику з таких підстав : неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 цього розділу; невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, будівельним нормам і правилам; подання замовником заяви в довільній формі про відмову від отримання будівельного паспорта.
Згідно ст.5 Закону України “Про основи містобудування» №2780-XII від 16.11.1992 (далі - Закон №2780-ХІІ), визначені основні вимоги до містобудівної діяльності. Зокрема, при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №3038-VI, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
За змістом п.9 ч.1 ст.1 Закону №3038-VI, план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Статтею 17 Закону №3038-VI визначено, що генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Обов'язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.
Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
До того ж відповідно до ч.1 ст.21 Закону №3038-VI, громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому законодавством порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні.
Врахування громадських інтересів при розробленні проектів містобудівної документації має вирішальне значення, оскільки мета містобудування та розроблення на його виконання містобудівної документації, спрямована на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.
Отже, за наявності затвердженого плану зонування території, питання видачі будівельного паспорта повинно вирішуватись уповноваженим органом з урахуванням встановлених ним умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Колегія суддів зазначає, що згідно Генерального плану с. Городище, затвердженим рішенням Городищенської сільської ради №305 від 28.12.2017, спірна земельна ділянка знаходиться в санітарно-захисній зоні кладовища, яка має обмеження щодо розміщення на цій території об'єктів та споруд, відтак відповідач, відмовляючи у наданні будівельного паспорта, діяв в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.
Отже, відповідач діяв в межах чинного законодавства та у нього були відсутні підстави для видачі позивачу будівельного паспорту у зв'язку з невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.07.2019 по справі №520/8970/18, від 28.10.2019 по справі №820/4909/17, від 05.05.2020 по справі №638/17817/18, від 27.04.2020 по справі №820/4112/18, від 18.08.2023 по справі №638/18341/17.
Відповідно до п.4.11 Державних будівельних норм “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (далі - ДБН №3602-92), у санітарно-захисній зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи, установи охорони здоров'я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садівницькі товариства й городи.
Колегія суддів зазначає, що ДБН №3602-92 поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України. Ці норми обов'язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об'єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.
Відповідно до Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», постановою Головного державного санітарного лікаря України №28 від 01.07.1999 були затверджені Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України ДСанПіН 2.2.2.028-99.
Державні санітарні правила та норми поширюються на органи та установи житлово-комунального господарства виконавчих комітетів місцевих (селищних) рад народних депутатів, сільвиконкоми, підприємства і організації, що надають ритуальні послуги чи реалізують предмети похоронного призначення на території України.
Згідно п.3.2, 3.5 розділу 3 ДСанПіН 2.2.2.028-99, місцезнаходження кладовищної ділянки та її розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту; відведення земельної ділянки під кладовище, проекти улаштування нових кладовищ, розширення і реконструкції діючих підлягають погодженню з місцевими установами державної санітарно-епідеміологічної служби. Кладовища повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 м (Державні санітарні правила №379/1404), а від території кладовища для поховання урн після кремації до житлових і громадських будівель та об'єктів, що прирівняні до них, має бути не меншою 100 м.
Згідно з приміткою до цього пункту у санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення : житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, садівницьких товариств; джерел централізованого водопостачання, водозабірних споруд, споруд водопровідної розподільної мережі.
Доводи скаржниці про безпідставність тверджень відповідача стосовно обмеження у використанні земельної ділянки з посиланням на відсутність існування на момент укладення договору дарування від 30.06.2020 обмеження у використанні земельної ділянки, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі обмеження встановлені у Генплані та є обов'язковими для врахування під час розроблення землевпорядної документації.
Доводи позивачки про те, що належна їй на праві власності земельна ділянка має використовуватись за цільовим призначенням, а вона є законним власником земельної ділянки та має право на її забудову в межах цільового призначення, колегія суддів також визнає незмістовними, адже позивачка набула право власності на земельну ділянку (згідно договору дарування від 30.02.2020) у 2020 році, тоді як актуальна редакція Генплану с. Городище затверджена рішенням Городищенської сільської ради №305 від 28.12.2017, яке є чинним та не скасованим, тобто при набутті права власності на земельну ділянку позивачка мала бути обізнана у таких обмеженнях.
Інші доводи скаржниці спростовуються тим фактом, що актуальна редакція Генплану затверджена рішенням Городищенської сільської ради №305 від 28.12.2017 є чинною, а тому при вирішенні питання про видачу будівельного паспорту в обов'язковому порядку мали враховуватися обмеження щодо забудови територій, які встановлені цим генеральним планом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що відповідач, відмовляючи у видачі будівельного паспорта на забудову належної позивачці земельної ділянки, діяв в межах наданих повноважень з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року по справі №460/20649/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук