30 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/481/24 пров. № А/857/9772/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Осташем А.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державної казначейської службу України) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач) (за участі третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державної казначейської службу України (далі - ДКСУ, третя особа)), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ №191950019899 від 21.09.2023 про припинення виплати пенсії за вислугу років відповідно до п.“ж» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) та зобов'язати відповідача повернути їй стягнуті 13655,67 грн виплаченої пенсії, зобов'язати ГУ ПФУ відновити їй виплату пенсії за вислугу років відповідно до п.“ж» ст.55 цього Закону з дати припинення виплати та стягнути з Держави Україна 10000,00 грн завданої їй моральної шкоди.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано оспорюване рішення з 14.03.2023 по 30.09.2023, зобов'язано відповідача відновити позивачці виплату пенсії за вислугу років відповідно до п.“ж» ст.55 Закону №1788 та зобов'язано повернути їй безпідставно стягнуті кошти у розмірі 13655,67 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до п.21 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54, 55 Закону №1788, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених цим Законом. Пунктом “ж» ст.55 Закону №1788 передбачено право на призначення пенсії за вислугу років для артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів при стажі творчої діяльності від 20 до 35 років за переліком та у порядку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, але не раніше досягнення 55 років. Пунктом “е» ст.55 цього Закону передбачено право на призначення пенсії за вислугу років для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Зазначає, що пенсію ОСОБА_1 було призначено відповідно до п.“ж» ст.55 Закону №1788. З 14.03.2023 позивачка працевлаштувалася на посаду викладача співу Тернопільського мистецького фахового коледжу ім. Соломії Крушельницької, робота на якій дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п.“е» ст.55 цього Закону. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи. Таким чином, у зв'язку з працевлаштуванням на роботу, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, позивачка не має права на отримання пенсії, призначеної за вислугою років незалежно за яким пунктом їй було призначено пенсію за вислугу років або за яким пунктом вона була працевлаштована на роботу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивачці з 02.03.2023 було призначено пенсію за вислугу років як артистці театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів за наявності стажу творчої діяльності відповідно до п.“ж» ст.55 Закону №1788.
Наказом Тернопільського мистецького фахового коледжу ім. Соломії Крушельницької №22-К від 14.03.2023 позивачку було прийнято на посаду викладача співу з 14.03.2023.
ГУ ПФУ було встановлено факт працевлаштування позивачки.
Рішенням від 21.09.2023 позивачці з 14.03.2023 припинено виплату пенсії за вислугу років, як артистці, призначену згідно ст.55 Закону №1788, у зв'язку з працевлаштуванням на посаду викладача співу, яка не дає право на отримання пенсії за вислугу років у період роботи відповідно до ст.7 цього Закону.
За період з 02.03.2023 по 31.08.2023 виникла переплата пенсії, яка виплачувалась позивачці як непрацюючій пенсіонерці у розмірі 2429,17 грн.
На підставі заяви позивачки від 04.09.2023 їй припинено виплату пенсії за вислугу років з 14.03.2023 у зв'язку з працевлаштуванням на посаду викладача співу Тернопільського мистецького фахового коледжу ім. Соломії Крушельницької, робота на якій дає право на пенсію за вислугу років. За період з 14.03.2023 по 30.09.2023 нараховано переплату в сумі 13655,67 грн.
Нараховані кошти за період з 14.03.2023 по 30.09.2023 в сумі 15656,81 грн за згодою позивачки на вимогу пенсійного органу було повернуто банківською установою АТ КБ “Приватбанк» до органу ПФУ в повному обсязі.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 19.07.2002, позивачку 19.08.2002 було прийнято на посаду солістки-вокалістки, а 14.03.2023 прийнято на посаду викладача співу Тернопільського мистецького фахового коледжу ім.С.Крушельницької , на якій вона продовжує працювати по даний час.
Спірним питанням у даній справі є правомірність оспорюваного рішення, яким позивачці з 14.03.2023 припинено виплату пенсії, яка була призначена відповідно до п.“ж» ст.55 Закону №1788.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки порядок і умови набуття, припинення і здійснення права власності на майно входять до загального поняття “правовий режим власності», який визначається виключно законами України, при цьому п.19 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги счереез поточні рахунки в банках, затверджений постановою КМУ №1596 від 30.08.1999 №662 в судовому порядку визнано протиправним та нечинним, відповідач не мав права утримувати суму 13655,67 грн з пенсії позивачки з причини відсутності права одержання пенсії за вислугу років відповідно до п.“ж» ст.55 Закону №1788. Отже, утримуючи суму 13655,67 грн з пенсії позивачки, відповідач діяв поза межами своїх повноважень, передбачених Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом №1058, який набрав чинності з 01.01.2004.
Згідно дефініції, наведеній у ч.1 ст.1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом
Згідно ч.1 ст.9 Закону №1058, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати : пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 16 Закону №1058 на застрахованих осіб покладено обов'язок повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду України про зміну даних, що вносяться до їх персональної облікової картки в систему персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу заінтересованої особи, протягом 10 днів з моменту виникнення таких обставин.
Відповідно до ч.1, 5 ст.21 Закону №1058, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Частиною першою статті 44 Закону №1058 передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до ч.1 ст.50 Закону №1058, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
За змістом ст.51 Закону №1788, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Як видно з матеріалів справи, позивачка з 02.03.2023 отримує пенсію за вислугою років як працівник артистка театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів за наявності стажу творчої діяльності відповідно до п.“ж» ст.55 Закону №1788.
З 14.03.2023 позивачка працевлаштувалася на посаду викладача співу Тернопільського мистецького фахового коледжу ім. Соломії Крушельницької, робота на якій дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п.“е» ст.55 Закону №1788.
Статтею 55 Закону №1788 визначені окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років, зокрема : п.“е» працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; п.“ж» артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів при стажі творчої діяльності від 20 до 35 років за переліком та у порядку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, але не раніше досягнення 55 років.
Постановою Кабінету Міністрів України №583 від 12.10.1992 було затверджено Перелік посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, до якого включено і посаду артиста-вокаліста (далі - Постанова №583).
Постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 було затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Постанова №909).
Згідно ч.2 ст.7 Закону №1788, пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 було затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058 (далі - Порядок №22-1), відповідно до абз.2 п.2.4 якого, пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Пунктом 2.5 Порядку №22-1 визначено, що у разі працевлаштування/звільнення особи, якій призначено пенсію, такою особою протягом 10 днів з дня працевлаштування/звільнення надаються органу, що призначає пенсію, документи, які підтверджують, що особа працює/ не працює, зазначені у пункті 2.21 цього розділу.
Аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що на пенсіонера покладається обов'язок подання відповідної заяви про дату працевлаштування до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.05.2019 по справі №161/3927/17, від 07.10.2019 по справі №555/536/17, від 27.03.2020 по справі №757/38162/14-а, від 31.03.2020 по справі №569/14896/16-а, від 30.04.2020 по справі №676/1176/17, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді даної справи.
Таким чином, пенсія за вислугу років є соціальною гарантією, яка надається державою окремим спеціалістам, і полягає у матеріальній компенсації, пов'язаній із залишенням роботи, яка призводить до втрати професійної працездатності або придатності, та можливістю влаштуватись на іншу (більш безпечну) роботу або залишатись непрацюючим.
За змістом ст.7 Закону №1788 та п.2.4 Порядку №22-1, умовою призначення пенсії за вислугу років є залишення роботи, яка дає право на цю пенсію, але виплата пенсії за вислугу років припиняється у випадку працевлаштування лише на ту роботу (посаду), яка дає право на цей вид пенсії.
Колегія суддів наголошує, що законодавець не розділяє форму такого працевлаштування (на основне місце роботи чи за сумісництвом).
Відповідно до ст.102 Закону №1788, пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.
Згідно ч.1 ст.103 Закону №1788, суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.
Суд першої інстанції слушно зауважив, що пенсію ОСОБА_1 було призначено відповідно до п.“ж» ст.55 Закону №1788, тоді як позивачка, отримуючи пенсію за вислугу років, з 14.03.2023 працевлаштована на посаду викладача співу Тернопільського мистецького фахового коледжу ім. Соломії Крушельницької, робота на якій дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. “е» ст.55 цього Закону.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення та наявності підстав для його скасування.
Доводи пенсійного органу з посиланням на те що, у зв'язку з працевлаштуванням на роботу, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, позивачка не має права на отримання пенсії, призначеної за вислугою років незалежно за яким пунктом їй було призначено таку пенсію або за яким пунктом вона працевлаштована на роботу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років є безпідставними.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року по справі №500/481/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук