ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" вересня 2024 р. справа № 300/7080/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 2) в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №092350006345 від 25.05.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу роботу у ТОВ «Ані-Лімітед» з 02.08.1993 по 31.05.1996 на посаді тесляр та призначити і виплачувати з 08.01.2023 пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, не зарахувавши до страхового стажу періоди роботи у ТОВ «Ані-Лімітед» з 02.08.1993 по 31.05.1996 на посаді тесляр, вказавши на відсутність страхового стажу. Позивач вказує, що у відповідача були наявні всі необхідні документи які підтверджують його страховий стаж у спірний період. ОСОБА_1 уважає, що такі дії відповідачів порушують його право на належне пенсійне забезпечення, тому з метою захисту такого права звернувся до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.25-26).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву (а.с.33-38) в якому представник вказала про те, що рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу №092350006345 від 25.05.2023 прийняте у відповідності до чинного законодавства.Із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 звернувся у віці 55 років. Страховий стаж згідно наданих документів станом на 18.05.2023 склав 22 р.4 міс. 22 дні.До страхового стажу роботи ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 02.08.1993 по 31.05.1996 у ТОВ «Ані-Льчітед» на посаді тесляра,оскільки законодавством України так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.Позивачем ні до органів Пенсійного фонду України ні до суду не надано жодної довідки про нарахування заробітної плати, та жодної довідки де зазначено інформацію про сплату ТОВ «Ані-Лімітед» за ОСОБА_1 страхових внесків до Пенсійного фонду рф за період з 02.08.1993 по 31.05.1996.З урахуванням вищезазначеного, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києвіскористалося правом подання відзиву на позовну заяву (а.с.42-44). Так, у відзиві представник відповідача вказала, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР. При цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території ррфср по 31 грудня 1991 року. Зарахування до страхового стажу з 01.04.2004 періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких проводилась трудова діяльність. Відповідно до наданих до заяви документів про стаж загальний трудовий стаж ОСОБА_1 складає 22 роки 4 місяці 22 дні, що є недостатньо для призначення пенсії.До загального страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 11.09.1993 по 31.05.1996, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відповідно до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РР ФСР по 31 грудня 1991 року. Враховуючи вищевикладене, Головним управлінням Пенсійного фонде України в м. Києві прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.Просила у задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
Позивач,ІНФОРМАЦІЯ_5 досягнув 55 річного віку та07.04.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком.
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 14.04.2023 прийняло рішення №092350006345 про відмову у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено про наявність у позивача страхового стажу 23 роки 4 місяці 13 днів. (а.с.14).
Відповідно до договору від 27.04.2023 № О2309099100147 про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (а.с.16-17), ОСОБА_1 здійснив платіж одноразового єдиного внескуу сумі 61908,00 грн (а.с.18) за період з 01.01.2006 по 30.09.2007.
18.05.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення дострокової пенсії за віком.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняло рішення від 25.05.2023 № 092350006345про відмову у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено про наявність у позивача страхового стажу 22 роки 4 місяці 22 дні, до загального страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 11.09.1993 по 31.05.1996, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відповідно до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РР ФСР по 31 грудня 1991 року (а.с.19).
Уважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.05.2023 № 092350006345 та незаконною відмову у призначенні дострокової пенсії за віком, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян визначено статтею 115 Закону № 1058-IV.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону №1058, право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Зазначене положення кореспондується із статтею 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно якої військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейські, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.
З огляду на зміст положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на достроковий вихід на пенсію мають не особи зі статусом учасників бойових дій, а лише військовослужбовці - учасники бойових дій.
З огляду на зміст положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на достроковий вихід на пенсію мають не особи зі статусом учасників бойових дій, а лише військовослужбовці - учасники бойових дій.
Таким чином для призначення ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком як військовослужбовцю - учаснику бойових дій необхідна наявність трьох обов'язкових умов у сукупності: вік 55 років; страховий стаж не менше 25 років, наявність статусу військовослужбовця- учасника бойових дій.
Відповідно до копії паспорта громадянина України НОМЕР_3 від 19.11.1996 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.8), а тому ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач досяг віку 55 років.
Щодо наявності у позивача необхідно стажу 25 років суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так само, пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (далі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 названого Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У відповідності до абзаців першого, другого пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Окрім того, відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно абзаців другого, третього статті 6 Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Статтею 7 названої Угоди визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відмовляючи позивачу у зарахуванні до загального трудового стажу роботу у ТОВ «Ані-Лімітед» з 02.08.1993 по 31.05.1996 на посаді тесляр, відповідач послався на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та відсутність інформації про сплату страхових внесків.
Однак, суд визнає такі доводи пенсійного органу неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачем первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідачів суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
А тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Предметом цього спору є правова оцінка бездіяльності територіального органу пенсійного фонду України щодо незарахування періоду роботи позивача в російській федерації до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, в період чинності вказаних міжнародних договорів.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями Закону № 1058-ІV.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнятого 09.07.2003 за № 1058-IV (далі - Закону № 1058), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту а) частини першої статті 3 Закону № 1788, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями пункту а) частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів за умови сплати страхових внесків.
Статтею 66 Закону № 1788 передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-IV (далі - Закон № 2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Подібні за суттю вимоги передбачені законодавством російської федерації.
Так, відповідно до абзацу третього статті 3 Федерального закону "Про трудові пенсії в Російській Федерації" від 17.12.2001 № 173-ФЗ, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в російській федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами російської федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором російської федерації.
Відповідно до статті 22 Федерального закону № 167-Ф3 від 15.12.2001 "Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території російської федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян Російської Федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Федеральним законом "Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди" від 03.12.2011 № 379-ФЗ внесено зміни в статтю 7 федерального закону "Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" №167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов'язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону. Статтею 9 цього федерального закону передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.
Пунктом 1 статті 11 федерального закону російської федерації № 400-ФЗ від 28.12.2013 передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території Російської Федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд Російської Федерації.
Таким чином, обов'язок реєстрації в системі обов'язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет пенсійного фонду російської федерації виник з 01.01.2012.
Отже, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу за умови сплати роботодавцем страхових внесків до пенсійного фонду тієї держави, на території якої здійснювалась така діяльність. Також, з огляду на доводи відповідачів щодо необхідності підтвердження пенсійним органом Російської Федерації фактів сплати страхових внесків, суд звертає увагу на те, що такий обов'язок щодо сплати страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії за іноземних громадян, зокрема й громадян України, саме до пенсійного фонду Російської Федерації виник у страхувальників лише з 01.01.2012.
Щодо відповідальності страхувальників за несплату страхових внесків згідно законодавства України.
Так, згідно з статтею 26 Закону № 2464 посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Відповідно до частини шістнадцятої статті 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати позивача. При цьому, невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі № 373/2265/16-а.
Суд зауважує, що згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 10.03.1989, позивач з 02.08.1993 прийнятий у ТОВ «Ані-Лімітед» на посаду тесляра (запис № 10 ст. 6) (р. 173 від 03.08.93);та з 31.05.1996 звільнений у зв'язку з указом президента рф №2146 від 16.12.1993 (р. 41 від 24.05.96).
Вказані записи в трудовій книжці містять посилання на відповідні документи, на основі яких вони вчинені (накази) та не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень, а тому не викликають сумнівів.
Жодних зауважень до даних періодів роботи позивача у пенсійного органу не було, а тому спірний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .
Отже, проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що до страхового стажу позивача слід зарахувати період його роботи на території російської федерації, а самез 02.08.1993 по 31.05.1996, що становить 02 роки 09 місяців 30 днів.
Підсумовуючи зазначене, та враховуючи те, що відповідачем 2 визнається страховий стаж позивача 22 роки 09 місяців 29 днів, страховий стаж ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду щодо зарахування до страхового стажу період роботи з 02.08.1993 по 31.05.1996 (02 роки 09 місяці 30 днів), становить більше 25 років.
Щодо наявності в ОСОБА_1 статусу військовослужбовця - учасника бойових дій, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV є необхідною умовою для призначення дострокової пенсії за віком, то суд вказує на таке.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до підпункту 6 пункту 2.1 Порядок № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
6) документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком:
військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації:
документи про проходження військової служби (служби);
довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації;
посвідчення учасника бойових дій.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються:
2) учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України;
13) військовозобов'язані, які призивалися на навчальні збори і направлялися до Афганістану в період ведення там бойових дій;
14) військовослужбовці автомобільних батальйонів, які направлялися до Афганістану для доставки вантажів у цю країну в період ведення там бойових дій;
15) військовослужбовці льотного складу, які здійснювали вильоти на бойові завдання до Афганістану з території колишнього Союзу РСР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території.
Так, в зазначеному Переліку держав і періодів бойових дій на їх території міститься країна Афганістан з періодом бойових дій: квітень 1978 р. - грудень 1989 р.
Так, відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №1877 від 05.04.2023, ОСОБА_1 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій з 10.08.1986 по 05.1988 (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, перебування в партизанських загонах і з'єднаннях) в Демократичній Республіці Афганістан (а.с.11);
Також, позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії АБ від 30.11.2000, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якого позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с.10.
Вищевказані документи підтверджують факт проходження позивачем військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан в період бойових дій як військовослужбовцем Радянської Армії та наявність в позивача статусу учасника бойових дій.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києвівід 25.05.2023 № 092350006345 про відмову у призначенні позивачу пенсії, що має наслідком його скасування.
Відтак, у силу вимог пункту п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, ОСОБА_1 на день звернення досягнув 55 річного віку та з урахуванням висновків суду, його страховий стаж становить більше 25 років, є учасником бойових дій, відтак ОСОБА_1 має право на призначення дострокової пенсії за віком.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з п.1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Відповідно до п.1.8 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).
Позивач вперше звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із відповідною заявою та необхідними документами 07.04.2023, тобто в межах зазначеного трьохмісячного строку.
Разом з цим, як встановлено судом,Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішенням від 14.04.2023 № 092350006345 прийняло рішення про відмову у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до договору від 27.04.2023 № О2309099100147 про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (а.с.16-17), ОСОБА_1 здійснив платіж одноразового єдиного внеску у сумі 61908,00 грн (а.с.18) за період з 01.01.2006 по 30.09.2007 та 18.05.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення дострокової пенсії за віком.
З огляду на наведене, позивачу слід призначити пенсію з дня, що настає за днем досягнення ним пенсійного віку, а саме 08.01.2023.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Щодо способу захисту порушених прав позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
При вирішенні спорів щодо правомірності рішень, дій пенсійного органу як суб'єкта владних повноважень, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 КАС України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.
Разом із цим, у разі надання пенсійним органом доказів, які свідчать, що спірні рішення, дії є правомірними, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст. 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення та ст. 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін.
Відповідачі належними та допустимими доказами не довели правомірності рішення про відмову позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом у спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі Афанасьєв проти України (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).
З огляду на передбачені пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV обов'язкові умови для призначення пенсії за віком, суд дійшов висновку про наявність таких умов щодо позивача, а саме: ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій як військовослужбовець; його вік на дату звернення не менше 55 років; має страховий стаж не менше 25 років.
Таким чином, щодо позивача є всі встановлені законом умови для призначення йому пенсії за віком.
Відтак, на переконання суду, для ефективного відновлення порушених відповідачем прав позивача, слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №092350006345 від 25.05.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу роботу у ТОВ «Ані-Лімітед» з 02.08.1993 по 31.05.1996 на посаді тесляр та призначити і виплачувати з 08.01.2023 пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За змістом п. 4.7 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Із вказаного слідує, що після реєстрації заяви ОСОБА_1 , органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на пенсію, є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повинно зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу позивача та призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно квитанції №0.0.3242270534.1 від 11.10.2023 позивач сплатив 1073,60 грн судового збору за подання до суду цього позову.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
З огляду на часткове задоволення позову, необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, як із сторони, внаслідок неправильного рішення якого виник спір,судові витрат із сплати судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1000 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №092350006345 від 25.05.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу роботу у ТОВ «Ані-Лімітед» з 02.08.1993 по 31.05.1996 на посаді тесляр та призначити з 08.01.2023 пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 42098368) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 42098368) адреса: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, 04053;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), адреса:вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.