30 вересня 2024 року м. Ужгород№ 260/3983/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування вартості предметів однострою, -
Військова частини НОМЕР_1 (далі - позивач, в/ч НОМЕР_2 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 85344,62 грн. під час фактичного невиконання відповідачем обов'язків військової служби.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.04.2024 року № 115 старший солдат ОСОБА_1 вважається таким, що з 11.07.2023 року не надав жодних документів, які б підтверджували факт перебування на стаціонарному лікуванні. Зазначає, що відповідач з 11.07.2023 року вибув на лікування до військової частини НОМЕР_3 , фактично лікування у вказаному лікувальному закладі не проходив, отримавши консультаційний висновок спеціаліста (лікаря), звернувся за медичною допомогою по місцю проживання до КП «Волинська обласна клінічна лікарня» ВОР, де перебував на стаціонарному лікуванні з 13.07.2023 року по 14.07.2023 року. По завершенню лікування, ОСОБА_1 отримав висновок військово- лікарської комісії про потребу у відпустці за станом здоров'я на 30 календарних діб (з 15.07.2023 по 13.08.2023), вибув в цю відпустку, в той же час, командування військової частини НОМЕР_1 , не сповістивши про це. Проте, по завершенню вищезазначеної відпустки, ОСОБА_1 , до розташування військової частини НОМЕР_1 не прибув та знаходиться поза межами військової частини НОМЕР_1 без законних на те підстав, оскільки не надав жодних підтверджуючих документів про перебування на лікуванні, тобто вчинив самовільне залишення військової частини з метою ухилення від військової служби. Позивач вказує на те, що за час незаконної відсутності, поза межами військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_1 , відповідно до довідки від 23.04.2024 року № 5321 отримав грошове забезпечення в розмірі 85344,62 грн, на яке він не мав права, оскільки відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Позивач зазначає, що оскільки виплата грошового забезпечення відповідачу за зазначений період відбулась через недобросовісні дії відповідача, то наявні підстави для стягнення з нього безпідставно отриманих грошових коштів.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.03.2023 року № 81 ОСОБА_1 зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення та призначений старшим водієм 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.06.2023 року № 179 ОСОБА_1 зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із визнанням військово-лікарською комісією непридатним або обмежено придатним.
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.07.2023 року №195 ОСОБА_1 вибув на лікування до військової частини НОМЕР_3 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.04.2024 року №115 ОСОБА_1 , який вибув на лікування 11.07.2023 року до військової частини НОМЕР_3 , станом на 20.04.2024 року не надав жодних підтверджуючих документів про перебування на лікуванні.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.04.2024 року №1006 було призначено службове розслідування за фактом нез'явлення з лікувального закладу ОСОБА_1 .
В ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 , який 11.07.2023 року вибув на лікування до військової частини НОМЕР_3 , фактично лікування у вказаному лікувальному закладі не проходив, отримавши консультаційний висновок спеціаліста (лікаря), звернувся за медичною допомогою по місцю проживання до КП «Волинська обласна клінічна лікарня» ВОР, де перебував на стаціонарному лікуванні з 13.07.2023 року по 14.07.2023 року.
По завершенню лікування, ОСОБА_1 отримав висновок військово- лікарської комісії про потребу у відпустці за станом здоров'я на 30 календарних діб (з 15.07.2023 року по 13.08.2023 року), вибув в цю відпустку, в той же час, командування військової частини НОМЕР_1 , не сповістивши про це.
Проте, по завершенню вищезазначеної відпустки, ОСОБА_1 , до розташування військової частини НОМЕР_1 не прибув та знаходиться поза межами військової частини НОМЕР_1 без законних на те підстав, оскільки не надав жодних підтверджуючих документів про перебування на лікуванні, тобто вчинив самовільне залишення військової частини з метою ухилення від військової служби.
За результатами проведеного службового розслідування, факт самовільного залишення дислокації військової частини та не прибуття з лікування підтверджено.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 19.05.2024 року «Про результати службового розслідування за фактом нез'явлення з лікувального закладу старшого солдата ОСОБА_1 », за порушення військової дисципліни, а саме за відсутність на військовій службі без поважних причин з 14.08.2023 року по теперішній час, старшому солдату ОСОБА_1 оголошено сувору догану. Занесено 85344,62 грн. до Книги нестач військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки від 23.04.2024 року № 5321 переплати грошового забезпечення, незаконне перерахування на картковий рахунок грошових коштів солдату ОСОБА_1 становить в період з серпня 2023 року по грудень 2023 року - 85344,62 грн.
Позивач, вважаючи, що відповідачем безпідставно набуто грошові кошти в розмірі 85344,62 грн. під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби, звернувся до суду з даним позовом про їх стягнення в примусовому порядку.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XI).
Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом першим статті 3 Закону України від 06.12.1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України», статтями 1, 10 Закону України від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-ХІV затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Відповідно до статті 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі також Статут) вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Згідно з п. 1 ст. 11 Статуту військовослужбовці зобов'язані непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Статтями 26, 27 Статуту встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Частинами 1-2 статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260 та зареєстровано Міністерством юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини він втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до ст.1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Водночас, судом встановлено, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на військовій службі без поважних причин, проте з 14.08.2023 року по січень 2024 року отримував грошове забезпечення на загальну суму 85344,62 грн., що підтверджується довідкою переплати грошового забезпечення від 23.04.2024 № 5321. З огляду на це, наявні підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих ним коштів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 636/93/14-ц дійшла висновку, що «у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.".
Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.12.2018 у справі № 11-892апп18 та від 12.12.2018 в справі № 14-481цс18.
Відповідач на час безпідставного отримання ним грошового забезпечення перебував на військовій службі, мав статус військовослужбовця. Позов пред'явлений військовою частиною про стягнення шкоди, завданої особою під час проходження нею військової служби внаслідок ухилення від проходження військової служби. Вказане свідчить про наявність спору з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.
Відповідач доводи позивача належними доказами не спростував, розрахунок шкоди не оспорює, будь-які пояснення або заперечення не надав.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 78, 243, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_5 ) про стягнення коштів - задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 85344,62 грн. (вісімдесят п'ять тисяч триста сорок чотири гривні шістдесят дві копійки) під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
3. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті