Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 вересня 2024 року Справа№200/5262/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу (в письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
30 липня 2024 року ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з вимогами:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо відмови судді у відставці ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, обраховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу, з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який визначений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028 грн. 00 коп.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області видати судді у відставці ОСОБА_1 , довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з 01 січня 2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частин третьої - п'ятої, сьомої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» (із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 3028 грн. 00 копійок), для подачі зазначеної довідки до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
01 серпня 2024 року позивач, з метою виконання вимог ухвали суду від 31 липня 2024 року, надав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучив докази по справі, та клопотання про витребування доказів у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано встановлені судом докази по справі. Вирішено ряд процесуальних питань. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визначені судом докази по справі.
08 серпня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву та докази по справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року відмовлено відповідачу, Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Донецькій області, в долученні до матеріалів адміністративної справи №200/5262/24 відзиву на адміністративний позов, наданого 08 серпня 2024 року.
12 серпня 2024 року до суду надійшли докази по справі від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, які долучено судом до матеріалів справи.
14 серпня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву та докази по справі, які долучено судом до матеріалів справи.
16 серпня 2024 року позивач надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, яку долучено судом до матеріалів справи.
Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 22 вересня 2006 року позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Наразі виплата позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області №04-488-20 від 30 червня 2020 року, про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 18 лютого 2020 року, в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Проте, Законом України від 09 листопада 2023 року №3460-IX «Про державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. на місяць. Зміна розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб тягне за собою зміну розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, що безпосередньо впливає на обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Тому, з метою подальшого проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 16 травня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, обраховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу, з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який визначений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028,00 грн.
Разом із цим, позивач зазначає, що листом №04-894/24 від 20 травня 2024 року відповідач відмовив йому у видачі зазначеної довідки, оскільки, на думку відповідача, на даний час не має правових підстав для надання позивачу довідки для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що приписами пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що у 2021, 2022, 2023, 2024 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня складає 2102,00 грн. Отже, відповідач вважає, що зазначеними Законами запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року складає 2102,00 гривні.
Відповідач звертає увагу, що положення статті 7 зазначених Законів, якими визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., є чинними, неконституційними не визнавались та не скасовувались, а тому підлягають застосуванню.
Відповідач зазначає, що не має підстав для видачи позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розміром суддівської винагороди, зазначеної позивачем.
Позивач надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій заперечував проти доводів відповідача та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
Позивачу присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Позивача, ОСОБА_1 , указом Президента України «Про призначення суддів» №1055/95 від 15 листопада 1995 року призначено суддею Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №2149-III від 14 грудня 2000 року позивача, ОСОБА_1 , суддю Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області обрано суддею України безстроково.
Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» №19-V від 21 липня 2006 року позивача, ОСОБА_1 , суддю Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області, звільнено з посади.
Наказом начальника Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області від 21 вересня 2006 року №365-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , суддю Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області, звільнено з займаної посади з 21 вересня 2006 року, у зв'язку з наданням йому відставки.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
16 травня 2024 року позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області із заявою, в якій зазначив, що відповідно до діючого законодавства, з 01 січня 2024 року збільшився розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді судді Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області, в зв'язку зі збільшенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, тому просив видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, обраховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу, з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який визначений ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028 грн. 00 коп. (три тисячі двадцять вісім гривень).
20 травня 2024 року відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, листом вих.№04-894/24 надав відповідь на заяву позивача від 16 травня 2024 року, в якій зазначив наступне.
«Відповідно до статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік». Закону України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що у 2021-2024 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня складає 2102,00 грн.
Таким чином з 01 січня 2021 року суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 63060 грн., а доплати обчислюються від цього розміру посадового окладу.
З огляду на викладене територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області в теперішній час не має правових підстав для надання Вам довідки для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розміром суддівської винагороди, зазначеною у Вашому зверненні.».
Позивач, не погоджуючись із такою відповіддю відповідача, звернувся із цим позовом до суду.
Отже, спірним питанням у справі, є правомірність відмови відповідача у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, обраховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу, з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який визначений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028 грн. 00 коп.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
У преамбулі Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Приписами частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини першої статті 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 142 Закону №1402-VI у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року - 2270,00 грн. Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року №1982-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн. В статті 7 Закону України від 03 листопада 2022 року №2710-IX «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року установлено в розмірі 2684,00 грн. Статтею 7 Закону України від 09 листопада 2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону №966-XIV).
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Приписами статті 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
В Законі України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», зокрема в статті 7, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022, 2023, 2024 роки (стаття 7 Закону України від 02 грудня 2021 року №1982-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», стаття 7 Закону України від 03 листопада 2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», стаття 7 Закону України від 09 листопада 2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).
Таким чином, цими нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.
Суд зазначає, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Закони України про Державний бюджет України, зокрема, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Суд зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, наведений у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Таким чином, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі №140/5481/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 13 вересня 2023 року у справі №240/44080/21, від 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23.
З наведених вище підстав, суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» в частині використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, при обчисленні суддівської винагороди.
Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Отже, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути розраховане на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135, статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та з урахуванням встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд висновує, що позивач, відповідно до статей 135, 142 Закону №1402-VIII, має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року становить 3028,00 грн., тому дії щодо невидачі відповідачем такої довідки є протиправними.
Водночас, суд звертає увагу позивача, що в рамках цієї справи не вирішується питання щодо визначення конкретної дати, з якої проводиться перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки, в даному випадку, це не має жодного відношення до предмету спору.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, пункт 29).
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанції ID №4745-5204-5339-1690 від 30 липня 2024 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Згідно із частиною першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Добровольського, буд. 2, м. Слов'янськ, Донецька область, 84112; код ЄДРПОУ 26288796) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду станом на 01 січня 2024 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн., встановленого станом на 01 січня 2024 року, відповідно до статті 7 Закону України від 09 листопада 2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду станом на 01 січня 2024 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн., встановленого станом на 01 січня 2024 року, відповідно до статті 7 Закону України від 09 листопада 2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) грн. 20 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 30 вересня 2024 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна