м. Вінниця
30 вересня 2024 р. Справа № 120/2960/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;
- зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 01.10.2018 по 22.02.2024;
- зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує про протиправну бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні його з військової служби та наявністю, у зв'язку з цим, підстав для застосування відповідальності, передбаченою статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/128/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Також, позивач вказує, що відповідачем на виконання вказаного рішення суду було нараховано та виплачено в його користь кошти в загальній сумі 82370,85 грн, та остаточний розрахунок за вказаним рішенням було проведено лише 22.02.2024 (дата останньої виплати).
Відтак, на переконання позивача, оскільки виконання судового рішення у справі у справі № 120/128/23 відбулося лише 22.02.2024, тому відповідачем не дотримано вимог статті 116 КЗпП України та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в період часу з 01.10.2018 по 22.02.2024, що є наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Крім того, в межах заявленого спору позивач не погоджується з невиплатою відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Вважаючи наведене порушення своїх прав, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 18.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.
29.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Як зазначає відповідач, особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідач вказує, що станом на момент видачі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 01.10.2018 № 188 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Крім того відповідач наголошує, що норми статті 117 КЗпП не розповсюджуються на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Зокрема, відповідач стверджує, що з прийняттям судових рішень статі 116, 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюються матеріальними нормами трудового права. Отже, на думку відповідача, немає обґрунтованих підстав вважати, що положення вказаних статей передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума встановлена судом. За таких обставин відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а тому в їх задоволенні просить відмовити.
Крім того у відзиві представник В/ч НОМЕР_1 зазначає, коли суми нараховуються на виконання рішення суду, підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_2 , яка перебувала на усіх видах забезпечення, в тому числі грошовому, у В/ч НОМЕР_1 .
Так, наказом начальника командира В/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.10.2018 № 188 підполковника ОСОБА_1 , звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 21.09.2018 № 526 відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03.10.2018.
Однак, як зазначає позивач, на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав, тому в подальшому за захистом своїх прав звертався до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 120/128/23, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Відповідачем на виконання вказаного рішення суду було нараховано та виплачено позивачу кошти в загальній сумі 82370,85 грн, та остаточний розрахунок за вказаними рішенням було проведено лише 22.02.2024 (дата останньої виплати).
14.03.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної, однак відповідач листом від 18.03.2024 фактично відмовив у нарахуванні такої.
Разом з тим, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не проведення із позивачем остаточного та повного розрахунку при виключені зі списків особового складу В/ч НОМЕР_2 , позивач звернувся до суду з відповідним позовом про відшкодування грошової компенсації за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України за період з 01.10.2018 по 22.02.2024 включно та невиплатою компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд враховує таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено 22.02.2024, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.
Під час розгляду цієї справи встановлено, що відповідачем при виключенні позивача 03.10.2018 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення йому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено суми індексації грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачені на виконання судового рішення у справі № 120/128/23 лише 22.02.2024.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 04.10.2018 (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 22.02.2024 включно (кінцевий день виплати на виконання рішення суду).
Водночас суд враховує те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, якою встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Оскільки остаточний розрахунок (проведено 22.02.2024) мав місце вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX.
Відтак позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 04.10.2018 (наступного дня після виключення зі списків особового складу військової частини) по 04.04.2019 (останній день піврічного терміну, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України), тобто за 183 календарних дні.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).
Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2024 № 293 підтверджується те, що у серпні та вересні 2018 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) йому нараховано 31376,00 грн (серпень 2018 року - 15688 грн+ вересень 2018 року - 15688 грн).
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 514,36 гривень (31376,00 гривень / 61 календарних днів у серпні та вересні 2018 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 94127,88 грн (514,36*183 календарних днів за період з 04.10.2018 по 04.04.2019).
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплатити позивачу, становить 94127,88 грн.
Водночас, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 в сумі 94127,88 грн, у порівнянні із виплаченою сумою на виконання рішення суду в розмірі 82370,85 грн не можна вважати співмірним, оскільки такий суттєво перевищує суму таких виплат.
Слід зауважити, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Отже, з врахуванням принципу справедливості, співмірності та пропорційності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2018 по 04.04.2019 в розмірі 82370,85 грн, тобто ту саму суму, яка була виплачена йому на виконання рішення суду.
В той час, на переконання суду, належним способом захисту прав позивача в даному випадку є стягнення коштів з відповідача, а не зобов'язання їх виплатити, як на тому наполягає позивач.
При цьому в силу наведених вище змін до трудового законодавства середній заробіток підлягає стягненню не більше, як за шість місяців, а не за весь період затримки, як на тому наполягає позивач.
Визначаючись щодо вимог, які стосуються нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, суд вказує про наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто, статтею 2 Закону № 2050-III прямо передбачено, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянам передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. В свою чергу, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17 та від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.
При цьому, використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.10.2020 у справі № 280/729/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
Таким чином, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як свідчать матеріали справи, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/128/23, відповідач 22.02.2024 перерахував на картковий рахунок позивача нараховані суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням такого розрахунку відповідачем, тобто з його вини, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов'язок проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що Військову частину НОМЕР_1 слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2018 по 04.04.2019 в розмірі 82370,85 грн (вісімдесят дві тисячі триста сімдесят грн 85 коп).
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
У задоволенні решти вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 30.09.2024.
Суддя Томчук Андрій Валерійович