м. Вінниця
27 вересня 2024 р. Справа № 120/10185/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо не зарахування при призначення пенсії за віком періодів роботи згідно трудової книжки та не обчислення періоди роботи в районах Крайньої Півночі і місцевості прирівняних до них в кратному розмірі із застосуванням пільгового коефіцієнту.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зокрема зауважує, що трудова книжка позивачки в частині оскаржуваного періоду містить не чіткий відбиток печатки, що унеможливлює зарахування зазначеного періоду без підтверджуючих документів. Щодо періодів працевлаштування в районах Крайньої Півночі і місцевості прирівняних до них наголошує, що такі можуть бути обчисленні з урахуванням кратності лише за наявності трудового договору. Окрім того, акцентує увагу на пропущенні позивачкою строку звернення до суду.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив наступне.
Позивачка з 29.01.2023 року перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Вінниці та отримає пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погоджуючись із отримуваним розміром пенсії, позивачка звернулася із запитом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Так, листом від 05.07.2024 року позивачку повідомлено, що їй до страхового стажу не враховано період роботи з 10.03.1982 року 12.10.1983 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.03.1982 року. Окрім того, вказано, що за період працевлаштування в районі Крайньої Півночі чи місцевості, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 13.01.1987 року по 07.09.1990 року у матеріалах пенсійної справи відсутні трудові договори, що унеможливлює кратне обчислення цього періоду.
Не погоджуючись з вказаним, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставина справи, суд керується таким.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) "Про пенсійне забезпечення" та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
Відповідно до матеріалів справи, позивачці з 29.01.2023 року призначено пенсію за віком.
Разом з тим, до страхового стажу не враховано період роботи з 10.03.1982 року 12.10.1983 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.03.1982 року, оскільки прийняття та звільнення з роботи не завірене належним чином, а саме, відбиток печатки не придатний до сприйняття змісту та не зазначено посаду ПІБ відповідальної особи.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 № 637 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Також згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 588/647/17.
Так, судом встановлено, що у трудовій книжці позивачки міститься запис про її період трудової діяльності з 10.03.1982 року по 12.10.1983 року на посаді бухгалтера Немирівської селищної ради.
Принагідно суд зауважує, що вказаний запис є чітким та не містить виправлень.
Більше того, Немирівською міською радою було надано довідку про заробітну плату у вказаний період для обчислення пенсії. До того ж, така довідка наявна у матеріалах пенсійної справи позивачки.
Суд наголошує, що відсутність чіткого відбитку печаток підприємств, не може нівелювати відомості трудової книжки, оформлені належним чином, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці зокрема відсутність завіреного підпису та печатки підприємства.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірного періоду містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому відмінність печаток не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу.
Відтак, суд наголошує, що відповідачем протиправно не зарахований період працевлаштування позивачки 10.03.1982 року по 12.10.1983 року.
Щодо періоду працевлаштування позивачки в районі Крайньої Півночі чи місцевості, прирівняних до районів Крайньої Півночі у період з 13.01.1987 року по 07.09.1990 року, суд зазначає наступне.
Пунктом 7 Порядку № 637 визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії.
Відповідно до пункту 7 параграфу "б" цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.1993 року № 637.
Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому пункт 7 Порядку № 637 доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 1 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10.11.1967 року.
Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 року регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Указом Президії ВР СРСР від 29.09.1967 року було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 року "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Більше того, у пункті 2 Розділу І Інструкції № 530/П-28 зазначено, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
З огляду на системний аналіз вказаних положень, суд дійшов висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 року та від 29.09.1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Отже, у контексті цієї справи, суд наголошує, що для обчислення пільгового стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Таким чином, достатньо одного із перерахованих документів для підтвердження пільгового стажу, а не їх сукупності.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 22.02.2021 у справі № 266/258/16-а.
Відповідно до трудової книжки позивачки, остання період з 13.01.1987 року по 07.09.1990 року працювала на посаді станційного монтера, електромонтера станційного устаткування сільського телефонного зв'язку 3 розряду, телефоністкою на території Архангельської області.
Окрім того, зазначені відомості про період роботи позивачка в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них, підтверджуються архівною довідкою від 23.04.2018 року, у якій зазначено про надбавки за режимність та районний коефіцієнт.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що стаж роботи позивачки в районах Крайньої Півночі, підтверджується записами в трудовій книжці, а також відповідними архівними довідками. Відтак, відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи позивачки з 13.10.1987 року по 09.09.1990 року у відповідній місцевості до стажу із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) з підстав того, що надані позивачем документи не підтверджують факту укладання з ним строкових трудових договорів, є протиправною.
Таким чином, з урахування встановленої протиправності дій головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування оспорюваних періодів страхового стажу та, застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, суд вважає за необхідне зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачки з 29.01.2023 року (дати призначення пенсії), зарахувавши до стажу період роботи з 10.03.1982 року 12.10.1983 року та період роботи з 13.01.1987 року по 07.09.1990 року в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі в кратному розмірі із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців).
Щодо посилань позивача на пропущення строку звернення із вимогами зобов'язального характеру, суд зауважує наступне.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Так, у постанові від 24.04.2018 року у справі №646/6250/17 на підставі аналізу положення ч. 1 ст. 122 КАС України у системному зв'язку з положенням ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV Верховний Суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком та незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Такий висновок ґрунтується на тому, що право особи на отримання пенсії є безумовним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань у соціальній сфері.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18, не проведення виплати пенсії відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Окрім того, суд зауважує, що оцінка щодо строків звернення із позовними вимогами була надано в ухвалі суду від 15.08.2023 року, у якій суд констатував, що з урахуванням того, що органом Пенсійного фонду України не було повідомлено позивачку про не зараховані їй періоди, не надано можливості надати уточнюючі документи, суд приходить до висновку, що позивачка дізналася про порушення своїх прав лише з моменту отримання відповідного листа від 05.07.2024 року.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Розподіл судового збору здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком до страхового стажу періоду роботи з 10.03.1982 року по 12.10.1983 року та періоду роботи з 13.01.1987 року по 07.09.1990 в кратному розмірі із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців).
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 29.01.2023 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 10.03.1982 року по 12.10.1983 року та період роботи з 13.01.1987 року по 07.09.1990 року в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі в кратному розмірі із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців), з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович