м. Вінниця
27 вересня 2024 р. Справа № 120/4984/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача щодо не звільнення з військової служби за абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Ухвалою суду від 19.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач, отримавши вказану ухвалу про відкриття провадження у справі, подав відзив, в якому заперечив щодо задоволення вимог позивача. Зокрема вказав, що ОСОБА_1 звернувся з рапортом від 08.11.2023 по команді до командира військової частини НОМЕР_1 з проханням щодо звільнення від його за сімейними обставинами (вхідний №9690 від 10.11.2023 року).
Представниками відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_1 , за результатами розгляду рапорту, було повідомлено позивача про необхідність пред'явити нову довідку огляду МСЕК, оскільки інвалідність громадянину ОСОБА_2 встановлено на строк до 1 січня 2024 року.
Ухвалою суду від 14.08.2024 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України належним чином завірені копії доказів щодо розгляду/нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», а також докази повідомлення ОСОБА_1 про прийняте рішення.
22.08.2024 на виконання вимог ухвали суду, Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України надано витребовану інформацію.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
10.11.2023 за вх.№9690 зареєстровано рапорт на звільнення, який подано старшим солдатом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на підставі абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
На підтвердження свого права військовослужбовцем разом з рапортом було подано: ксерокопію довідки МСЕК, про встановлення групи інвалідності ОСОБА_2 (батьку дружини позивача); заяву ОСОБА_2 з нотаріально завіреним підписом, заяву ОСОБА_3 з нотаріально завіреним підписом, ксерокопію свідоцтва про шлюб, ксерокопію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ксерокопію паспорта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ксерокопію паспорта та коду ОСОБА_2 , ксерокопію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , ксерокопію витягу з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3
14.02.2024 року за вих. №50/02/10/1-290 Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь на адвокатський запит, з якої слідує, що рапорт ОСОБА_1 було розглянуто та підстав для звільнення військовослужбовця не встановлено, оскільки довідка до акту огляду медико-соціальної експертизи серія 12 ААГ №024726 дійсна до 01.01.2024.
Разом з тим, ОСОБА_1 не погоджується з діями Військової частини НОМЕР_1 та вказує, що у зв'язку з наявністю визначених законом підстав відповідач зобов'язаний вирішити питання про звільнення його з військової служби на підставі абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжувався та діє по теперішній час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII (далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час воєнного стану): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Аналіз абз.6 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент подання позивачем рапорту) дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами за таких підстав:
- в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності;
- та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Термін «особа з інвалідністю» визначений статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» як особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Статтею 3 цього ж закону визначено, що інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Пунктом 26 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабміну України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», визначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Таким чином, особою з інвалідністю є особа, якій встановлена I, II чи III група інвалідності.
Отже, критерієм для звільнення з військової служби є, зокрема, інвалідність І або ІІ у батька чи батьків дружини (чоловіка).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю у дружини батька із числа осіб з інвалідністю IІ групи, через що у листопаді 2023 року звернувся до відповідача із відповідним рапортом.
Відповідно до пункту 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХГУ (далі Статут), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно пунктом 1.5 «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року № 170, для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 Розділу XIV «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року №170, передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема відповідно до п. 5 при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Відповідно до пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Також, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі Положення №1153/2008) визначений порядок звільнення особи з військової служби на підставі рапорту військовослужбовця.
Положення №1153/2008 містить розділ, який визначає поетапний порядок розгляду рапорту про звільнення та вказує, що наказ про звільнення особи зі служби приймається командиром відповідного підрозділу ЗСУ.
Тобто, в силу приписів чинного законодавства наказ по суті рапорту про звільнення приймається лише в разі задоволення рапорту та звільнення військовослужбовця зі служби.
Водночас, положення №1153/2008 не містить в собі приписів, які визначають порядок відмови в звільненні, також в положенні не зазначено, що рішення про відмову в звільненні з військової служби приймається у формі наказу або іншого рішення командира відповідного підрозділу.
Відповідно до ст. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.
Таким чином, суд приходить до висновку, що розглянутим вважається рапорт той, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Так, згідно з матеріалами адміністративної справи 10.11.2023 за вх.№9690 зареєстровано рапорт на звільнення, який подано старшим солдатом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на підставі абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
На підтвердження свого права військовослужбовцем разом з рапортом було подано: ксерокопію довідки МСЕК, про встановлення групи інвалідності ОСОБА_2 (батьку дружини позивача); заяву ОСОБА_2 з нотаріально завіреним підписом, заяву ОСОБА_3 з нотаріально завіреним підписом, ксерокопію свідоцтва про шлюб, ксерокопію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ксерокопію паспорта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ксерокопію паспорта та коду ОСОБА_2 , ксерокопію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , ксерокопію витягу з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Відповідно наданих документів, ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 (свідоцтво про шлюб від 26.10.2023 серії НОМЕР_2 ).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ).
Згідно з довідкою серії 12 ААГ №024726 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, інвалідність встановлена до 01.01.2024.
Таким чином, на день подачі рапорту позивача про звільнення його з військової служби у запас, факт встановлення батьку його дружини ІІ групи інвалідності було підтверджено належними доказами.
Відтак, позивачем було дотримано процедуру підготовки необхідних документів для подання рапорту на звільнення на підставі абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю у нього батька дружини, ОСОБА_2 , із числа осіб з інвалідністю II групи.
Проте, як встановлено за результатами справи судом, позивачу в усному порядку начальником відділу кадрів через безпосереднього командира повідомлено про відсутність підстав для задоволення рапорту, у зв'язку із спливом строку дії інвалідності батька дружини, згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №024726 дата переогляду грудень 2023 року.
За наслідком надходження на адресу військової частини адвокатського запиту, надано інформацію викладену у листі №50/02/10/1-290 від 14.02.2024 щодо розгляду рапорту позивача та зазначено про відсутність підстав для звільнення його з військової служби на підставі абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки довідка до акту огляду медико-соціальної експертизи серія 12 ААГ №024726 дійсна до 01.01.2024.
Суд при вирішенні справи виходить із того, що рішення військової частини щодо розгляду рапорту військовослужбовця по суті викладеного в ньому питання про звільнення є актом індивідуальної дії.
На думку суду правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків лише чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому (яким) він адресований.
Головною рисою такого акту є його конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов'язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.
Натомість, рішення військової частини, що оформлене у вигляді відповіді на адвокатський запит №50/02/10/1-290 від 14.02.2024, не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акту індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або обов'язків особи при виконанні юридичного волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 02.07.2019 у справі №140/2160/18.
Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року є джерелом права.
У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року; «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Отже, на думку суду, відповідь на адвокатський запит про надання інформації жодним чином не може змінювати обов'язку військової частини за рапортом позивача прийняти рішення.
Таким чином, на час розгляду справи до суду не надано доказів розгляду командиром Військової частини НОМЕР_1 рапорта, поданого позивачем у 08.11.2023 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що свідчить про бездіяльність відповідача.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З огляду на встановлені обставини у справі №120/4984/24 та положення чинного законодавства, суд вважає необхідним для належного захисту прав та інтересів позивача зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.11.2023 року про його звільнення з військової служби з підстав, передбачених абзацом 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
У задоволенні іншої частини позовних вимог зобов'язального характеру слід відмовити з наведених вище підстав.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів адміністративний позов підлягає частковому задоволенню у обраний судом спосіб.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень статті 139 КАС України.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 08.11.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.11.2023 про звільнення з військової служби з підстав, передбачених абзацом 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань 3002 Національної гвардії України судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Суддя Мультян Марина Бондівна