справа № 752/10095/22
провадження № 22-ц/824/7809/2024
30 вересня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року в складі судді Мазура Ю. Ю.,
встановив:
10.08.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Позовна заява обґрунтована тим, що 10 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Азаровою Н. І. за реєстровим номером 1238.
Відповідно до умов попереднього договору сторони зобов'язувалися у строк до 25.01.2022 укласти договір купівлі-продажу (основний договір) житлового будинку та земельної ділянки за номером АДРЕСА_1 на умовах і в порядку, встановлених попереднім договором.
Відповідно до п. 3 попереднього договору позивач передав відповідачам аванс в сумі 270 300 грн ( по 135 150 грн кожному), що еквівалентно 10 000 доларів США, який мав бути врахований при здійсненні розрахунку при укладенні основного договору як частина коштів, що сплачена попередньо за об'єкти купівлі-продажу.
Основний договір не був укладений сторонами у погоджений строк.
04.05.2022 позивач звернувся до відповідачів з листом-претензією в якому зазначив, що з огляду на зміну безпекової, політичної та економічної ситуації в Україні з 24.02.2022, він не вбачає можливості укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах, що були погоджені попереднім договором. Позивач вказав, що аванс при виконанні зобов'язання зараховується до основного платежу, а у разі невиконання зобов'язання - підлягає поверненню в тому розмірі, в якому він надавався та незалежно від того, з вини якої сторони таке зобов'язання не виконано та просив повернути сплачені ним кошти до укладення попереднього договору у сумі 10 000 доларів США до 13 травня 2022 року.
Станом на день звернення з даним позовом до суду сплачена сума авансу позивачу так і не повернута.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого авансу за попереднім договором від 10.12.2021, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Азаровою Н. І. за реєстровим № 1238, у розмірі 182 500 грн, що становить еквівалент 5 000 доларів США;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого авансу за попереднім договором від 10.12.2021, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Азаровою Н. І. за реєстровим № 1238, у розмірі 182 500 грн, що становить еквівалент 5 000 доларів США.
Судові витрати покласти на відповідачів.
21.10.2022 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про зобов'язання укласти попередній договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.
Протокольною ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року в прийнятті зустрічної позовної заяви відмовлено.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року вказаний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого авансу за попереднім договором від 10.12.2021, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Азаровою Н. І., за реєстровим № 1238, у розмірі 182 500 грн, що становить еквівалент 5 000 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого авансу за попереднім договором від 10.12.2021, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Азаровою Н. І., за реєстровим № 1238, у розмірі 182 500 грн, що становить еквівалент 5000 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 737, 50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 737, 50 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року в задоволенні заяви представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 травня 2024 року протокольну ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року скасовано. Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.
18.03.2024 відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року та ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року відмовлено в прийнятті до розгляду апеляційної скарги в частині оскарження ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року про відмову в перегляді заочного рішення.
В апеляційній скарзі на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року відповідач ОСОБА_3 просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що представник відповідачів не з'явився в судове засідання 23 листопада 2023 року, оскільки перебував на іншому судовому засіданні, у зв'язку з чим 09.11.2023 та 14.11.2023 заявив клопотання про відкладення розгляду справи з наданням відповідних доказів. Зайнятість адвоката в іншому судовому засіданні є поважною причиною для відкладення розгляду справи.
Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували за межами України, про що суду було надано паспорти громадян України для виїзду за кордон із відповідними відмітками.
Розглянувши справу у відсутність відповідачів та їх представника суд першої інстанції порушив право відповідачів на захист.
Судом першої інстанції не було враховано, що основний договір не було укладено з вини позивача, а тому відсутні правові підстави для повернення відповідачами грошових коштів у сумі 270 300 грн. Через невиконання умов попереднього договору до сторони позивача слід застосувати штрафні санкції, які полягають у залишенні у відповідачів суми авансу в розмірі 270 300 грн.
Крім того, за умовам укладеного попереднього договору відповідачам не передавались кошти в сумі 10 000 доларів США, а передавались грошові кошти в сумі 270 300 грн.
Звернувшись з позовною заявою про стягнення 365 000 грн, позивач намагається незаконно заволодіти грошовими коштами у сумі 94 700 грн (365 000 грн -270 300 грн = 94 700 грн).
Вимогу про повернення грошових коштів в сумі 365 000 грн, що еквівалентно 10 000 доларів США, відповідач вважає незаконною.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Чесакова М. С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Щодо порушення права сторони відповідача на захист зазначила, що таке твердження не відповідає дійсності. Протягом розгляду справи судом першої інстанції представник відповідача на жодне із судових засідань не з'явився, більше того, постійно подавав клопотання, якими просив відкласти розгляд справи. Причиною неприбуття представника відповідачів на судове засідання 23.11.2023 зазначено його участь у розгляді справи №128/3970/23, яка була призначена також на 23.11.2023 у Гайсинському районному суді Вінницької області. Відповідно до тексту рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 23 листопада 2023 року, позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились, представник позивача в поданій до суду заяві просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі і просить їх задовольнити.
Таким чином, представник відповідача не був присутнім у судовому засіданні в Гайсинському районному суді Вінницької області, а тому відсутні поважні причини для неприбуття у судове засідання по даній справі 23 листопада 2023 року.
Щодо тверджень відповідача про те, що основний договір не був укладений з вини позивача зазначила, що в матеріалах справи міститься копія довідки від 25.01.2022 № 04/01-16, виданої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу про те, що 25.01.2022 позивач дійсно з'явився до нотаріальної контори з метою укладення та підписання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки на виконання умов попереднього договору від 10.12.2021. В той час, як відповідачі до нотаріуса 25.01.2022 не з'явились.
Звертає увагу, що кошти позивачем були передані в доларах США, що на момент передачі коштів по курсу долара до гривні становило 270 300 грн.
Доказом передачі коштів саме у валюті є письмові пояснення ОСОБА_5 , яка безпосередньо супроводжувала укладення попередньої угоди, а також те, що в попередньому договорі вказаний еквівалент - рівно 10 000 доларів США. Якби кошти були передані в гривні, то прив'язувати доларовий еквівалент в умовах попереднього договору немає сенсу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц вказала, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Таким чином, твердження про те, що позивач хоче заволодіти грошовими коштами у розмірі 94 700 грн є безпідставними.
Оскільки договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, а сторони лише домовились укласти такий договір в майбутньому, тому передані позивачем відповідачу гроші є авансом, який підлягає поверненню позивачу.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (продавці) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Азаровою Н. І., зареєстрований в реєстрі за №1238.
За цим попереднім договором сторони зобов'язуються в строк до 25 січня 2022 року укласти договір купівлі-продажу ( далі - основний договір) житлового будинку та земельної ділянки за номером АДРЕСА_1 на умовах і в порядку, встановлених цим договором ( п.1 договору).
Відповідно до п. 3 цього договору, покупець передає продавцям гроші в сумі 270 300 грн ( по 135 150 грн кожному), що еквівалентно 10 000 доларів США, в забезпечення виконання договору купівлі-продажу, вказаного у п. 1. Ця сума буде вважатися авансом і буде врахована при здійсненні розрахунку при укладенні основного договору як частина коштів, що сплачена попередньо за Об'єкти купівлі продажу, зазначені в п.2.1. Підписанням цього договору продавці підтверджують факт отримання від покупця авансу до підписання цього договору.
Судом встановлено, що основний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки укладено не було.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що основний договір купівлі-продажу між сторонами укладено не було, тому передані позивачем відповідачу грошові кошти є авансом, який підлягає поверненню позивачу. Оскільки сторони визначили в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов'язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, -у письмовій формі.
Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 270 300 грн, що еквівалентно 10 000 доларам США, є авансом, який підлягав поверненню.
Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума, яка була передана в забезпечення виконання зобов'язання за попереднім договором, є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18).
Посилання в апеляційній скарзі на те, що саме з вини ОСОБА_1 сторони не уклали основний договір, а тому позивач втратив право вимагати повернення коштів, а до нього потрібно застосувати штрафні санкції у розмірі суми авансу є безпідставними, оскільки сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору. Застосування штрафних санкцій за недотримання умов попереднього договору цим договором та нормами чинного законодавства не передбачена.
Щодо доводів апеляційної скарги в тій частині, що за умовам попереднього договору було передачу грошові кошти в сумі 270 300 грн, а не 365 000 грн, як на це вказує позивач.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої та другої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
З огляду н а те, що сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Аналогічний за своїм змістом правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц.
Оскільки за умовами попереднього договору позивач передав аванс у розмірі 270 300 грн, що еквівалентно 10 000 доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на день звернення до суду з даним позовом, еквівалентна 10 тис. доларів США, становила 365 000 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач хоче заволодіти грошовими коштами у розмірі 94 700 грн, колегія суддів вважає безпідставними.
Ураховуючи умови укладеного договору та положення статті 533 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу відповідно до умов договору та положень цієї норми, еквівалентної 10 тис. доларів США в межах позовних вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення права відповідача на захист внаслідок розгляду справи в його відсутність та у відсутність його представника.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини, зокрема у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі», неодноразово вказував, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Аліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).
Як вбачається з матеріалів справи, клопотання про відкладення розгляду справи представником відповідачів - адвокатом Ясинецьким О. А. заявлялись неодноразово:
14.11.2022 та 16.01.2023 - з підстав введення воєнного стану в Україні, поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 та знаходженням представника поза межами м. Києва;
11.04.2023 - у зв'язку з перебуванням адвоката у щорічній відпустці;
16.06.2023 - у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 перебуває за кордоном України;
11.09.2023 - у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні та перебуванням ОСОБА_2 за кордоном ;
09.11.2023 та 14.11.2023 - у зв'язку з зайнятістю в розгляді іншої судової справи та перебуванням відповідачів за кордоном;
Враховуючи тривалість судового провадження , з огляду на ту обставину, що представником відповідача неодноразово подавались клопотання про відкладення розгляду справи, при цьому вказана сторона висловила свою позицію по справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та його представника, які в судове засідання не з'явилися повторно.
Відсутність на судовому засіданні відповідача ОСОБА_3 та його представника не завадило суду першої інстанції встановити всі обставин справи, здійснити всебічну оцінку доказів та ухвалити законе і справедливе судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційній інстанції не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук