26 вересня 2024 року м. Київ
Справа № 752/231/22
Провадження № 22-ц/824/8877/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Ольшевського П.М.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року, ухваленого у складі судді Мазура Ю.Ю.,-
У січні 2022 року позивач ОСОБА_1 , звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом, в якому просить розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 12.10.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2245; встановити щомісячне стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі одна четверта частка з усіх видів його заробітку, щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини з урахуванням відповідного віку та місцем проживання малолітнього сина ОСОБА_3 визначити за місце проживання матері.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що між сторонами постійно виникають сварки, свідком яких іноді стає дитина, що також впливає на її психічний стан. Також зазначає, що сторони мають різні характери та погляди на сімейне життя, обов'язки та захоплення, що виключає їх подальше спільне життя.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.01.2022, відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та встановлення місця проживання дітей; розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.09.2022 в вищевказаній цивільній справі залучено в якості третьої особи: Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації.
У серпні 2023 року від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про відмову від частини позовних вимог, у якій просила позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині про визначення місця проживання дитини залишити без розгляду та розглянути та винести рішення по суті заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23.11.2023 клопотання позивача ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог - задоволено. Прийнята відмова ОСОБА_1 від позовних вимог до ОСОБА_2 в частині про визначення місця проживання дитини.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12.10.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, за актовим записом № 2245.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини доходу щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 січня 2022 року до досягнення дитиною повноліття.
Стягнено з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривень 60 копійок в дохід держави.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення в частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Правом подання відзиву, передбаченого вимогами ст.360 ЦПК України, сторона позивача не скористалася.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Відповідач ОСОБА_2 до суду вдруге поспіль подав клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на хірургічне лікування.
Разом з тим, до клопотання про поважність причини неявки в судове засідання, ОСОБА_2 будь-яких письмових доказів не надано як і не було надано таких доказів і до клопотання про відкладення розгляду справи, що була призначена до судового розгляду на 23 липня 2024 року.
Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.
Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.
Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 12 жовтня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб, актовий запис № 2245, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві 12.10.2013.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 367 ЦПК України, встановивши, що сім'я фактично розпалась, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовуОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.
Крім того, колегія суддів враховує, що обсяг часу між часом відкриття провадження у справі 17 січня 2022 року та до часу ухвалення у справі судового рішення 23 листопада 2023 року становить майже два роки, у відповідача було достатньо часу для того, аби скористатись своїм правом в позасудовому порядку переконати позивача щодо доцільності збереження шлюбу та примирення із ним, якщо дійсно відповідач цього примирення потребував. Колегія суддів вважає, що відповідач штучно затягує розгляд справи, фактично примушуючи позивача до перебування у шлюбі з ним.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача.
Судом також встановлено, що у сторін у шлюбі народилася дитина: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1093.
В свідоцтві про народження дитини, батьками зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
У частині третій статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Положеннями ч.3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Зважаючи на обставини справи, колегія суддів вважає що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення аліментів на утримання дитини із відповідача на користь позивача в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена
в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна