25 вересня 2024 року місто Київ
справа № 758/3204/19
провадження №22-ц/824/7831/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
відповідач - 14-а Київська державна нотаріальна контора
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Соляником Дмитром Петровичем,
на рішення Подільського районного суду м.Києва від 4 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Гребенюк В.В.,
У березні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору дарування без застосування наслідків недійсності, зобов'язання повернути правовстановлюючі документи,
Позов обґрунтовано тим, що в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані позивачка та її чоловік ОСОБА_4 , який був власником квартири.
19 жовтня 1999 року ОСОБА_4 подарував квартиру ОСОБА_3
13 січня 2006 року від імені позивачки на ім'я ОСОБА_5 було посвідчено договір дарування спірної квартири.
У 2000 році у позивачки стався інфаркт і на протязі п'яти років це призвело до різкого погіршення здоров'я, в т.ч. зору і слуху, тому позивачкою було запропоновано своїй внучці ОСОБА_2 фінансово допомагати, утримувати та доглядати їх з чоловіком з подальшою перспективою отримати у власність квартиру, враховуючи відсутність близьких та рідних позивачки та її чоловіка - ОСОБА_4 у місті Києві, в кінці 2005 року між сторонами було погоджено укласти договір довічного утримання.
Позивачка довіряла відповідачу, оскільки та є її рідною онукою, української мови позивачка не знає та не розуміє, договір дарування підписала, не читаючи, нотаріус примірник договору позивачці не дав, не інформувала позивачку про зміст договору, переклад на російську мову вказаного договору не здійснювався, не пояснювала наслідки підписання такого договору.
Після підписання договору 13 січня 2006 року, позивачка з чоловіком продовжували бути зареєстрованими в квартирі, оплачували житлово-комунальні послуги з урахуванням пільги ОСОБА_4 як учасника бойових дій, користувалися квартирою, яка є її єдиним житлом..
Про факт укладення договору дарування, а не довічного утримання позивачка дізналася від нотаріуса 31 січня 2019 року, коли звернулася отримати копію договору довічного утримання.
Враховуючи вік та стан здоров'я позивачки, наявність у неї єдиного житла, відсутність фактичної передачі квартири відповідачу, укладення договору під впливом помилки позивачка помилялася щодо обставин, які мають істотне значення щодо правової природи договору, остання просила позов задовольнити.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 5 серпня 2020 року залучено ОСОБА_1 в якості правонаступника позивача.
Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 4 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Подільського районного суду м.Києва від 17 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.
Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 19 липня 2023 року скасовані заходи забезпечення позову.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Соляник Д.П. подав апеляційну скаргу, в який просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає рішення незаконним через порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Суд невірно оцінив надані позивачем докази, докази надані відповідачем обставин викладених позивачем у позовній заяві не спростовують і зворотного не доводять.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Бондар Ю.М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, про місце, день і час розгляду справи був повідомлений шляхом направлення судового повідомлення до електронного кабінету, причини своєї неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
ОСОБА_1 та його представник адвокат Соляник Д.П. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Бондар Ю.М. проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Судом установлено, що 13 січня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Жук М.П., за реєстраційним номером 2-77. За умовами п.1 зазначеного договору дарування ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар спірну квартиру. Згідно з п.6 договору дарування, зміст ст.ст.6,9 ЖК України, ст.ст.230-234 ЦК України сторонам роз'яснено. Відповідно до п.8 договору дарування, сторони погодили, що згідно зі ст.ст.334, 722 ЦК України право власності обдарованої на дарунок виникає з моменту його прийняття та державної реєстрації. Згідно з реєстраційним написом КП «Київського міського бюро технічної інвентаризації» на зворотній частині оспорюваного договору дарування від 13 січня 2006 року право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_6 19 січня 2006 року за №875.
Спірна квартира належала ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого третьою Київською державною нотаріальною конторою 19 жовтня 1999 року за реєстровим №3-2386.
Відповідно до довідки № 7070, виданої КП «Виноградар» ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані та проживають ОСОБА_4 з 9 червня 1983 року та ОСОБА_3 з 11 серпня 1998 року.
Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання № 2714985 від 25 лютого 2019 року, сформованої ЦНАП Подільської районної в м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 11 серпня 1998 року по теперішній час.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання № 2714986 від 25 лютого 2019 року, сформованої ЦНАП Подільської районної в м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 9 червня 1983 року по теперішній час.
Позивачем долучено до позовної заяви Консультативний висновок від 31 січня 2017 року №1636/17, виданий Інститутом отоларингології.
Між ОСОБА_2 та КП «Виноградар» 17 грудня 2008 року був укладений Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та експлуатаційного обслуговування за адресою спірної квартири.
25 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Київгаз» був укладений договір №399120025-7 про надання населенню послуг з газопостачання за адресою спірної квартири.
Судом також установлено, що ОСОБА_2 оплачувала рахунки за спожиті житлово-комунальні послуги за спірною адресою, а також здійснювала поліпшення в подарованій квартирі, що підтверджується договором № 3-08/15 від 3 серпня 2015 року про надання послуг з виготовлення металопластикових конструкцій та їх монтаж.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що судом не встановлено жодних підстав та обставин вважати, що оспорюваний договір дарування вчинений з умовою, тобто встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, оскільки таких умов не передбачено договором, в тексті оспорюваного договору відсутні посилання на домовленість сторін про право постійного проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі. Оспорюваний договір не містить застережень чи вказівок про фінансові зобов'язальні умови для його сторін, а тому відсутні підстави вважати, що такий договір є оплатним і суперечить вимогам ст.717 ЦК України. Оскільки між сторонами існувала домовленість про безоплатне користування ОСОБА_3 спірною квартирою в цілому, та обставина, що позивач після укладення спірного договору продовжувала проживати у спірній квартирі, не свідчить про недійсність договору дарування, оскільки відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна в цьому випадку не пов'язана з відсутності волі дарувальника, чи помилки щодо природи спірного договору.
Сам факт відсутності у позивача іншого житла не може свідчити про наявність помилки у розумінні суті правочину на момент його укладення. Позивачем не надано жодних доказів, що станом на 2006 рік стан здоров'я ОСОБА_3 не давав їй можливості усвідомлювати свої дії. На моменту укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 не мала тяжких захворювань, які б свідчили про не усвідомлення дарувальником своїх дій, її вік дозволяв їй розуміти наслідки вчинення правочину. Первісний позивач мала намір на укладення саме договору дарування, а не іншого правочину. Остання діяла без примусу, вільно, розуміла, що укладає саме договір дарування, безоплатно передає квартиру своїй онуці.
Оспорюваний договір дарування за формою і змістом відповідає вимогам щодо таких правочинів, його укладено у письмовій формі та нотаріально посвідчено державним нотаріусом, який встановив особи, перевірив х дієздатність і наявність волевиявлення дарувальника.
Доказів наявності помилки щодо правової природи вчиненого правочину на момент його укладення суду не надано, а зміна рішення або ставлення до його наслідків після укладення договору не має наслідком визнання правочину недійсним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори про повернення правовстановлюючих документів, суд першої інстанції виходив із того, що така вимога є похідною від вимоги щодо визнання договору дарування недійсним, відповідно вона задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.
Згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п.19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.
Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особо фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту ст.ст.203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Встановивши, що укладений 13 січня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 договір дарування нерухомого майна не встановлює обов'язку обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не містить застережень чи вказівок про фінансові зобов'язальні умови для його сторін, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір є договором дарування, правовою метою якого була передача бабусею ОСОБА_3 квартири у власність своїй онуці ОСОБА_5 без отримання винагороди.
Колегія суддів погоджується також з висновками суду першої інстанції про те, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір дарування був укладений ОСОБА_3 внаслідок помилки відносно правової природи правочину.
Наданий стороною позивача до позовної заяви консультативний висновок Інституту отоларингології про те, що ОСОБА_3 31 січня 2017 року у поліклінічному відділенні інституту у фахівця отримала консультацію, у неї виявлено двухсторонню тугоухість та рекомендовано лікування, не дає підстав вважати, що на час укладення договору дарування вона мала таку ваду здоров'я. Інших документів, щоб підтверджувала перенесені ОСОБА_3 інфаркти, або підтверджували поганий у дарувальника зір, на що посилається сторона позивача в позовній заяві в обґрунтування своїх вимог, позивачем суду не надано.
Сам по собі вік 72 роки, такий вік мала ОСОБА_3 на момент укладення договору дарування, без доведення того, що в силу свого віку та стану здоров'я остання потребувала сторонньої допомоги, а цієї обставини позивачем не доведено та судом не встановлено, не дають підстав вважати, що укладаючи спірний договір, ОСОБА_3 помилялася щодо правової природи, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між сторонами.
Про те, що ОСОБА_3 стороннього догляду не потребувала, самостійно задовольняла свої побутові потреби, підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , яка була сусідкою ОСОБА_3 .
Факт проживання ОСОБА_3 , після укладення договору дарування, разом з її чоловіком ОСОБА_4 , який попередньо в 1999 році подарував спірну квартиру ОСОБА_9 , жодним чином не може свідчити про те, що остання неправильно сприймала фактичні обставини правочину на момент його укладення. При цьому, суд першої інстанції правильно врахував, що після укладення договору дарування квартири ОСОБА_2 прийняла квартиру в дар (ч.ч.1,4 ст.722 ЦК України), отримавши оригінальний примірник договору дарування, на підставі якого 19 січня 2006 року зареєструвала своє право власності у встановленому законом порядку. Протягом 13 років після укладення договору ОСОБА_3 не висловлювала думки про помилку щодо природи оспорюваного правочину.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що оспорюваний договір дарування було укладено з порушення порядку вчинення нотаріальних дій, які вплинули (сприяли) неправильному сприйняттю ОСОБА_3 фактичних обставин правочину, що відповідно вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не зазначення в тексті договору про те, що воля дарувальника є добровільною, що дарувальник діє добровільно, розуміючи значення своїх дій, не свідчить про те, що нотаріусом не було роз'яснено ОСОБА_3 змісту договору, наслідки укладення такого договору, а також не доводить факту неправильного сприйняття останньою фактичних обставин правочину.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що ОСОБА_3 в достатній мірі не розуміла українську мову, необхідній для правильного сприйняття предмету та інших умов спірного договору, є недоведеними, і відповідно сам факт не уміння розмовляти українською мовою не може свідчити про те, що особа взагалі таку мову не розуміє. Суд першої інстанції з цього приводу правильно зазначив, що ОСОБА_10 станом на день укладення договору проживала в України більше п'ятнадцяти років, була громадянкою України, попередньо в 1999 році також підписувала договір дарування, що бив викладений українською мовою.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на їх правильність.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до статті 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Соляником Дмитром Петровичем, залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м.Києва від 4 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанова складена 30 вересня 2024 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус