№ справи: 760/16255/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11096/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
24 вересня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,
секретар - Черняк Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 березня 2024 року,
встановив:
у липні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив позбавити відповідача батьківських прав відносно спільної малолітньої дитини, стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання дитини в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, у якій просила зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати їй брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, визначити способи участі у вихованні дитини, необмежене спілкування з дитиною засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, зобов'язати позивача повідомляти відповідача про термін від'їзду та місце перебування дитини, у разі зміни місця перебування чи навчання надати відповідачу інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 29 березня 2024 року позов про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів було задоволено, позбавлено відповідача батьківських прав відносно її сина ОСОБА_3 , стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення з позовом до суду - 07 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав відмовити, визначити аліменти в розмірі 3 000 гривень щомісячно, а зустрічну позовну заяву задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_5 , представника третьої особи - ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що він та відповідачка є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначав, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не цікавиться життям дитини, не піклується про стан його здоров'я, фізичний, моральний та духовний розвиток. Вказував, що з 2014 року відповідачка не бере участі у вихованні та утриманні дитини. За таких обставин просив суд позбавити відповідачку батьківських прав відносно сина. Також позивач просив стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання сина, посилаючись на те, що дитина перебуває на його утриманні, а відповідачка участі у матеріальному забезпеченні потреб дитини участі не бере.
В обґрунтування зустрічного позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, ОСОБА_2 посилалась на, що вона є матір'ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , невиконання своїх батьківських обов'язків щодо якого не заперечує. Зазначала, що тривалий час не спілкувалась з дитиною та не брала участі у його житті, однак має бажання та намір відносити стосунки з дитиною. Вказувала, що з позовної заяви про позбавлення її батьківських прав їй стало відомо про місце навчання дитини, однак враховуючи тривалий час відсутності контакту з сином з обережністю ставиться до психологічного стану дитини у зв'язку з майбутніми зустрічами з нею, а тому звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької РДА в м.Києві для вирішення питання щодо порядку спілкування з сином, однак їй було відмовлено. Враховуючи те, що ОСОБА_1 уникає досягнення домовленості з нею щодо зустрічей з дитино, просила задовольнити її позовні вимоги, зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати їй брати участь у вихованні та вільному спілкуванні дитиною та визначити наступні способи участі у вихованні сина: побачення у вівторок та четвер з 14.00 до 20.00 за місцем навчання сина або за місцем його проживання, перебування; один вихідний день неділя з 09 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. спілкування за її місцем проживання; спільний відпочинок в першу половину літніх канікул; необмежене спілкування з сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв'язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування. Також ОСОБА_2 просила суд зобов'язати ОСОБА_1 повідомляти її про термін від'їзду та місце перебування дитини за межами м. Києва шляхом надсилання повідомлення у мессенджері Telegram не пізніше ніж за 10 днів перед від'їздом; в разі зміни місця перебування чи навчання надавати точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, на наступний день з дня настання таких обставин.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 29 березня 2024 року позов про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів було задоволено, позбавлено відповідача батьківських прав відносно її сина ОСОБА_3 , стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення з позовом до суду - 07 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною - відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що мати дитини тривалий час ухилялась від виконання своїх батьківських обов'язків, що є підставою для задоволення позовних вимог. Також суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання дитини в заявленому позивачем розмірі.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності підстав для позбавлення ОСОБА_8 батьківських прав у задоволенні вимог про усунення їй перешкод у спілкування з дитиною слід відмовити.
Однак, в повному обсязі з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
При зверненні до суду з позовом на підтвердження своїх позовних вимог позивачем було надано: характеристику учня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; заяву ОСОБА_1 про зарахування ОСОБА_7 до першого класу спеціалізованої загальноосвітньої школи; відповідь КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м.Києва щодо спостереження дитини лікарем педіатром; декларацію із лікарем педіатром; службову характеристику ОСОБА_1 ; характеристику ОСОБА_1 з місця роботи у ГО ФК «Столиця»; пояснення знайомих та родичів ОСОБА_1 , відібрані адвокатом Меліховою Ю.О.
Також до суду було надано висновок Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі народився син ОСОБА_9 . Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 28 лютого 2023 року шлюб між сторонами було розірвано. Дитина проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні.
Сторонами не заперечувалось, що за погодженням між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є батьками ОСОБА_7 , було досягнуто згоди щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком. Також сторони визнають, що з 2014 року ОСОБА_2 участь у вихованні дитини не брала.
До матеріалів справи було надано роздруківку листування сторін засобами електронного зв'язку, з якої вбачається, що сторони спілкувались з приводу місця знаходження дитини та її стану у серпні 2022 року. З вказаного листування також вбачається, що ОСОБА_2 пропонувала позивачеві фінансову допомогу, однак останній відмовився (а.с.132-134, том І). У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 дійсність вказаного листування не заперечував.
З наданих до суду доказів та пояснень сторін вбачається, що сторони погодили місце проживання дитини та перебування його на утриманні батька. Позивач ОСОБА_1 , стверджуючи про те, що з 2014 року мати не виконувала свої батьківські обов'язки щодо виховання та утримання сина, не надавав доказів про те, що він звертався до суду з вимогами до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Натомість у відповідь на пропозицію ОСОБА_2 надати можливість зустрітись із сином ОСОБА_1 вказав: «Ніяких зустрічей» (а.с.10, том ІІ).
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у спеціалізованій загальноосвітній школі №296 з поглибленим вивченням іноземної мови Дарницького району м.Києва, має сформовані соціально схвалювані морально-етичні орієнтири, емоційно врівноважений та стабільний, тривожності, внутрішньоособистісних й міжособистісних конфліктів, психологічних травм не має (а.с.79, том І).
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька (матері) спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
В даному конкретному випадку сама по собі відсутність протягом тривалого часу дій ОСОБА_2 , спрямованих на виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини та піклування про неї, не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав.
Будь-яких доказів про те, що спілкування з матір'ю, в тому числі з урахуванням тривалої відсутності такого спілкування, зможе нашкодити дитині ОСОБА_3 матеріали справи не містять.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування є таким, що має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року (справа № 243/13192/19-ц).
В даному випадку висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер, не містить посилань на виключні обставини, які могли б бути підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 дійшов висновку, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
В даному випадку психологічна експертиза дитячо-батьківських відносин, в тому числі на предмет дійсного ставлення дитини до матері, у справі не проводилась, а тому з урахуванням тривалої відсутності спілкування між сином та матір'ю, підстави вважати думку малолітнього ОСОБА_7 достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, відсутні. Самі по собі пояснення дитини про те, що він не знає маму і не пам'ятає її, не свідчать про те, що контакт між матір'ю та сином не може бути налагоджено.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що у зареєстрованому шлюбі не перебуває, а дитина проживає разом з ним та його батьками, які також беруть участь у вихованні дитини та піклуванні про неї. При цьому позивач не зміг пояснити, якими саме обставинами обумовлено його звернення до суду саме в даний час з вимогами про позбавлення відповідачки батьківських прав та у зв'язку з чим таке позбавлення відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року, справа № 320/5094/19).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу також на те, що до 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі і жодна зі сторін не зверталась з вимогами про його розірвання, також між сторонами були відсутні спори і щодо спільної дитини чи майна протягом вказаного часу. Шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 28 лютого 2023 року, яке набрало законної сили 06 квітня 2023 року, і тільки після розірвання шлюбу ОСОБА_1 у липні 2023 року звернувся до суду з даним позовом.
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2021 року (справа №459/3411/18).
В даному випадку судом апеляційної інстанції не встановлено виключних обставин, які свідчили б про наявність безумовних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_1 .
Оцінка щирості намірів ОСОБА_2 щодо відновлення спілкування з сином не належить до компетенції суду, тоді як рішення має бути прийняте на підставі повного та всебічного дослідження наданих доказів, які свідчать про її зацікавленість та можливість зміни поведінки по відношенню до сина, а також вчинення нею дій, спрямованих на усунення їй перешкод у спілкуванні з дитиною саме на даний момент.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги первісного позову про позбавлення батьківських прав не підлягають задоволенню.
Поряд з цим не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог первісного про стягнення аліментів доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, а стягнення з неї аліментів в розмірі 1/4 частини від її доходу буде непомірним тягарем, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження дійсного матеріального стану відповідачки та її доходів.
Положеннями ст. 195 СК України визначено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснила, що вона не заперечує сплачувати аліменти у розмірі 5 000 грн. При цьому з урахуванням розміру середньої заробітної плати по м.Києву визначення аліментів в частці від доходів не призведе до стягнення з неї аліментів у розмірі більшому, ніж вона зазначала як посильний для неї.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що право вибору способу стягнення аліментів належить їх стягувачу і позивач просив суд про стягнення аліментів у частці від доходу відповідача, а тому підстави для визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, як про те просить відповідачка у апеляційній скарзі, відсутні.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про усунення їй перешкод у спілкування з дитиною, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для позбавлення її батьківських прав. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність таких підстав, позовні вимоги ОСОБА_2 слід частково задовольнити.
Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Принцип найкращих інтересів поширюється на всі дії, що стосуються дітей, і вимагає активних дій із захисту їхніх прав та сприяння їх зростанню та благополуччю, а також заходів з підтримки та надання допомоги батькам й іншим особам, які несуть щоденну відповідальність у питаннях реалізації прав дітей.
У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша-третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 151, 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 159 СК України встановлено, що у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
При вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (стаття 19 СК України).
В даному випадку матеріали справи свідчать про те що ОСОБА_2 чиняться перешкоди у спілкуванні з сином. Вказані обставини підтверджуються листуванням між сторонами засобами електронного зв'язку, дійсність якого ними визнана в судовому засіданні в апеляційному суді, з якого вбачається, що ОСОБА_1 відмовив ОСОБА_2 у зустрічах з дитиною.
Крім того, матеріали справи свідчать про те, що 25 грудня 2023 року Дарницькою районною в м.Києві державною адміністрацією було надано висновок про недоцільність визначення участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною. При цьому вказаний висновок, як і висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав, не містить посилань на виключні обставини, які зумовлюють неможливість спілкування матері з сином.
Посилання позивача на небажання дитини спілкуватися із матір'ю і відсутність прихильності до неї не можуть бути покладені в основу судового рішення, враховуючи вік дитини та факт її постійного проживання з батьком, який має конфлікт з матір'ю, що може негативно впливати на сприйняття дитиною її особи. За таких обставин небажання дитини спілкуватися із матір'ю обумовлене ситуацією, яка склалася між сторонами, і не може бути підставою для обмеження ОСОБА_2 у реалізації її батьківських прав на участь у вихованні дитини і спілкуванні із нею.
Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Визначаючи спосіб участі одного з батьків у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю переважають інтереси батьків.
Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року (справа №730/518/21).
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «JOHANSEN v. NORWAY» від 07 серпня 1996 року).
Отже, визначаючи спосіб участі одного із батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.
Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
З урахуванням всіх обставин справи, особи матері та батька дитини, відносин, які склались між ними, а також віку дитини, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог та визначення способів участі ОСОБА_2 у вихованні сина та спілкування з ним, а саме: побачення кожної першої та третьої неділі місяця з 12.00 до 15.00 за місцем проживання матері та спільний відпочинок протягом одного місяця літніх канікул. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що графік спілкування матері з дитиною, про який просить просила ОСОБА_2 , з урахуванням тривалої відсутності спілкування з сином, не відповідатиме його інтересам.
Крім того, враховуючи вік ОСОБА_7 (13 років), у випадку налагодження контакту між ним та матір'ю, графік зустрічей може бути змінено у добровільному порядку або на підставі звернення до служби у справах дітей чи суду. Також досягнення дитиною тринадцятирічного віку свідчить і про те, що він самостійно може користуватись засобами телефонного та електронного зв'язку, що свідчить про можливість спілкування з матір'ю у випадку виникнення такого бажання.
Не можуть бути задоволені і вимоги зустрічного позову про зобов'язання батька дитини повідомляти матір про термін від'їзду дитини та місце її перебування, оскільки будь-яких доказів про те, що ОСОБА_2 зверталась до ОСОБА_1 за такою інформацією, а він їй відмовив, матеріали справи не містять.
Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог первісного позову про позбавлення батьківських прав та зустрічного позову по усунення перешкод у спілкування з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення. Рішення суду в частині вирішення вимог про стягнення аліментів слід залишити без змір.
З урахуванням частково задоволення як первісного, так і зустрічного позову, колегія суддів вважає за доцільне понесені судові витрати при розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанції залишити за сторонами.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 березня 2024 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та в частині вирішення зустрічних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначити наступні способи участі ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
побачення кожної першої та третьої неділі місяця з 12.00 до 15.00 за місцем проживання матері;
спільний відпочинок протягом одного місяця літніх канікул.
В задоволенні іншої частини вимог зустрічного позову відмовити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів залишити без змін.
Судові витрати по справі залишити за сторонами.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 30 вересня 2024 року.
Головуючий
Судді