24 вересня 2024 року м. Київ
Справа № 761/10550/22
Провадження № 22-ц/824/8738/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А. М.,
суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
сторони: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Григоренком Андрієм Анатолійовичем, на рішення Шевченківського районного м. Києва від 29 січня 2024 року за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У червні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»
(далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, звернувся до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», у зв?язку із чим між сторонами 22 липня 2010 року було підписано (укладено) заяву № б/н, згідно умов якої відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.
ОСОБА_1 , підписанням заяви, підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 15 березня 2022 року утворилась заборгованість у розмірі 13 939,37 грн, з яких:
11 530,36 грн - заборгованість за кредитом та 2 409,01 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, які розраховані відповідно до Умов та правил надання банківських послуг.
АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 01 липня 2010 року у розмірі
13 939,37 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року відкрито провадження у цій справі та призначено розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 16420 (шістнадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 37 коп., з яких: 11530 (одинадцять тисяч п'ятсот тридцять) грн. 36 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2409 (дві тисячі чотириста дев'ять) грн. 01 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп. - витрати по сплаті судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором та доведеності заявлених вимог, оскільки з наявних у матеріалах справи доказів судом установлено обізнаність відповідача про умови кредитування, про що свідчить його особистий підпис.
27 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року
і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заявник вказує, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення не було враховано практику Верховного Суду, а саме: постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17.
Зазначає, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування відповідачу відсотків за користування кредитними коштами та віднесення їх до основної суми кредиту, передбачених умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами.
Вказує, що позивач безпідставно в односторонньому порядку збільшив кредитний ліміт та нарахував відсотки, неустойку і комісію, розмір яких між сторонами в належний спосіб не були узгоджені
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Григоренком А.А., на рішення Шевченківського районного м. Києва від 29 січня 2024 року - залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків, викладених у мотивувальній частині ухвали, протягом десяти днів з дня вручення ухвали
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Григоренком А.А., на рішення Шевченківського районного м. Києва від 29 січня 2024 року за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
15 липня 2024 року матеріали справи № 761/10550/22 надійшли до Київського апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 липня 2024 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
17 квітня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що відповідачу було відомо про умови кредитування про що свідчить його підпис на паспорті споживчого кредитування та анкеті-заяві де ОСОБА_1 підтвердив про те, що він ознайомлений Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. Зокрема нарахування відсотків підтверджується, підписанням анкети-заяви від 01 липня 2010 року, підписання довідки про умови кредитування від 22 липня 20210 року, фактичне використання наданих коштів та сплати щомісячних відсотків
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише
у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Встановлено, що 22 липня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 укладено анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанк № б/н.
Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом
з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
У заяві позичальника домовленості сторін щодо встановлення строку дії договору немає.
Підписана відповідачем анкета-заява містить відомості про те, що
ОСОБА_1 виявив бажання отримати платіжну картку «Кредитка «Універсальна» (а. с. 17).
При цьому, згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором кредитна картка неодноразово перевидавалась, 04 серпня 2014 року, 12 квітня 2016 року, остання картка «Універсальна Gold», була видана 18 червня 2019 року (а. с. 16).
Відомостей щодо погодження процентної ставки та істотних умов договору з ОСОБА_1 , після перевипуску карти 04 серпня 2014 року матеріали справи не містять.
На підтвердження укладення кредитного договору АТ КБ «ПриватБанк» подав копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг
в ПриватБанку (а. с. 17), копію витягу з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а. с. 19-42), довідку про умови кредитування з використання кредитної картки «Універсальна Gold».
З наданої АТ КБ «ПриватБанк» виписки за договором № б/н за період з 06 липня 2010 року до 17 березня 202 року відомо, що ОСОБА_1 користувався наданим йому кредитними коштами (а. с. 53-64).
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з?ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або
є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З матеріалів справи відомо, що АТ КБ «ПриватБанк» звертаючись до суду із позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, до позовної заяви додало: копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, копію витягу з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а. с. 19-42), довідку про умови кредитування з використання кредитної картки «Універсальна Gold», витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості а також виписку щодо користування кредитними коштами.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Ураховуючи те, що банком надано до суду належні та допустимі докази на підтвердження існування між сторонами договірних відносин, висновок суду першої інстанції про наявність між сторонами договірних відносин та доведеність позивачем заявлених позовних вимог є правильним, оскільки з доданих до позовної заяви матеріалів чітко прослідковується наступні дії сторін: укладення між сторонами анкети-заяви, отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений
з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору
в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав позичальник у борг), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту та заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір
і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов
та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 22 липня 2024 року підписав особистим підписом довідку про умови кредитування з використання кредитної картки «Універсальна Gold», з якою вбачається, що апелянтом були погоджений відсоток за користування кредитними коштами у розмірі 2,5% на місяць.
Разом з тим, відповідно до довідки, що міститься в матеріалах справи (а.с.16) 06 липня 2010 року ОСОБА_1 було видано картку з номером НОМЕР_2, проте 04 серпня 2014 року ОСОБА_1 було видано нову картку з номером НОМЕР_1, тобто позивач в особі АТ КБ «Приват Банк» перезаключив кредитний договір з ОСОБА_1 , та відповідно встановивши нові умови користування кредитної коштами.
При цьому, в матеріалах справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з новим витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, та чи ознайомився і погодився з ними ОСОБА_1 .
Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного слід зробити висновок про те, що матеріали справи не містять підтверджень, а позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 04 серпня 2014 року під час отримання нової картки НОМЕР_1 підписав наданий АТ КБ «Приват Банк» витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, та ознайомився і погодився з ними.
Також, оскільки позивачем не надано доказів про обумовленість сторін у письмовому вигляді ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав
у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, оскільки відсутність у договорі обумовленої процентної ставки щодо порушення виконання зобов'язання, позбавляє суд можливості визначити та встановити реальну суму заборгованості за відсотками за користування кредитом, а надані позивачем докази цю обставину не підтверджують.
Отже враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що усі істотні умови договору укладеного 22 серпня 2010 року до укладення нового кредитного договору 04 серпня 24 року, були погоджені з ОСОБА_1 , проте після укладення нового кредитного договору 04 серпня 2014 року, істотні умови з ОСОБА_1 не були погоджені.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження
№ 14-131цс19, підстав для відступу від якої колегія суддів не вбачає.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічний висновок зазначений у постанові Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/3956/15-ц.
У постанові Верховного суду від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц вказано, що встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов'язань, суди попередніх інстанцій не врахували, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виходячи з наведеного, дослідивши наданий банком розрахунок заборгованості (а.с.53-64), колегія суддів встановила, що банком зараховано в рахунок погашення заборгованості по процентах після 04 серпня 2014 року, тобто після укладення нового кредитного договору грошові кошти у розмірі 42 191,26 грн. Разом з тим відповідно до наданого банком розрахунку вбачається, що на рахунок відповідача було зараховано 205 391,87 грн, списано з рахунку відповідача було 203 257,41 грн, тобто на рахунку ОСОБА_2 залишається 2 134,87 грн невикористаних коштів.
Проте усі істотні умови договору укладеного 22 липня 2010 року до укладення нового кредитного договору 04 серпня 24 року, були погоджені з ОСОБА_1 , отже відсотки за вказаний період підлягають стягненню з ОСОБА_1 , тому як вбачається з наданого банком розрахунку сума відсотків становить 10 660,10 грн.
Отже, оскільки в силу вище встановлених обставин справи зараховані банком в рахунок погашення заборгованості по процентах суми мають бути враховані при визначення сум кредиту, заборгованість відповідача перед банком щодо повернення фактично отриманих ним кредитних коштів, та відсотків за час користування кредитними коштами з 22 липня по 04 серпня 2014 року становить 8 525,23 грн (10 660,10 грн - 2 134,87 грн.)
За вказаних обставин, а також враховуючи те, що за відсутності погодження між сторонами розміру процентів банк не мав права ані нараховувати їх за визначеними ним ставками, ані зараховувати грошові кошти відповідача в рахунок їх погашення, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у заявленому останнім розмірі є помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи в їх сукупності.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом
у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення
у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, зроблено з неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, а тому розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме
в розмірі 1 517,84 грн.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений відповідачем судовий збір у сумі 1 471,45 грн за подання апеляційної скарги слід стягнути
з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Урахувавши правила частини десятої статті 141 ЦПК України, Київський апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 46,39 грн судових витрат.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Григоренком Андрієм Анатолійовичем, на рішення Шевченківського районного м. Києва від 29 січня 2024 року задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного м. Києва від 29 січня 2024 року скасувати і ухвалити у справі нове судове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 22 липня 2010 року № б/н станом на 18 вересня 2024 року в розмірі 8 525,13 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 46,39 грн судових витрат.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна