справа № 760/8813/24
головуючий у суді І інстанції Зуєвич Л.Л.
провадження № 22-ц/824/12300/2024
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
18 вересня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колотілов Олександр Олександрович, про встановлення факту постійного спільного проживання, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту, у якій просила суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_5 є спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 , який фактично прийняв (шляхом спільного проживання), але юридично не оформив спадщину після свого діда - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та був зареєстрований на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що цивільна правоздатність виникає у момент народження фізичної особи і припиняється у момент її смерті, обидві особи, родинні відносини між якими просить встановити заявник, не мають цивільної правоздатності та не є учасниками цивільних правовідносин.
Між померлими не може бути ніяких прав, зміни або припинення особистих чи майнових прав.
Заява не відповідає вимогам статті 315 ЦПК України, оскільки факт спільного проживання може встановлюватися між заявником і іншою фізичною особою, яка померла, а не між двома померлими особами, як зазначено у заяві, що законом не передбачено.
Заявлені ОСОБА_1 вимоги не є вимогами, які пов'язані зі здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до Солом'янського районного суду міста Києва.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ЦПК не встановлено обмежень щодо осіб, між якими має бути встановлено певний факт. ЦПК України не містить умови про можливість встановлення факту постійного спільного проживання виключно між заявником та іншою фізичною особою, яка померла. Приписи про неможливість встановлення цього факту між двома померлими особами у ЦПК також відсутні.
Тому, на думку заявниці, вона має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного спільного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у порядку окремого провадження, оскільки від цього факту залежить право спадкування заявниці, а отже він має для неї юридичне значення, а суд першої інстанції всупереч вимогам законодавства обмежив заявницю у реалізації права на звернення до суду.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції не досліджувались матеріали справи на предмет перевірки існування спору та його фактичних обставин, не встановлено особи (осіб), на права яких може вплинути встановлення факту постійного спільного проживання.
На думку скаржника наявні у справі докази вказують на відсутність спадкового спору.
Зазначає, що після ОСОБА_3 наявні спадкоємці (донька ОСОБА_6 відмовилась від спадщини на користь заявника) та спір між заявницею та її донькою відсутній. Однорічний строк з часу відкриття спадщини для подання позову про визнання її відумерлою не настав, у зв'язку з чим територіальна громада не є учасником заявлених правовідносин.
Інші учасники справи повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Маміч А.О. у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.
Інші учасники у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, дійшла висновку про таке.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із частиною 2 статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Факти, що мають юридичний характер - це факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Аналіз положень статті 315 ЦПК України свідчить про те, що факт постійного спільного проживання фізичних осіб встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що цивільна правоздатність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 припинилася після їх смерті, тому вимога ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_3 разом із ОСОБА_4 станом на час відкриття спадщини після смерті останнього, суперечить нормам цивільного права, є безпідставним, оскільки заявниця просила встановити указаний юридичний факт, оскільки він безпосередньо породжує юридичні наслідки, а саме право ОСОБА_1 на спадщину.
Судом першої інстанції залишено поза увагою те, що встановлення юридичного факту між померлими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не несе юридичного наслідку щодо вирішення їхніх прав та обов'язків, оскільки його встановлення буде лише підтвердженням факту постійного проживання померлого ОСОБА_3 разом із ОСОБА_4 станом на час відкриття спадщини після смерті останнього, тобто існування відповідного юридичного факту, що передбачено у главі 6 розділу IV ЦПК України, як спеціальний процесуальний інструмент для захисту відповідних прав.
По суті суд першої інстанції застосував правову позицію Верховного Суду про те, що відносно померлих позовні вимоги не можуть заявлятися, так як померлі особи не мають цивільної процесуальної правосуб'єктності, хоча безпосередньо на неї не послався.
Проте суд першої інстанції не звернув уваги на те, що такий висновок стосується виключно позовного провадження, де заявлені вимоги щодо спору про право. Разом з тим, у цій справі ОСОБА_1 заявила вимогу про встановлення факту родинних відносин у порядку окремого (безспірного) провадження (пункт 1 частини першої статті 315 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність підстав для відмови у відкритті провадження. У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 30 вересня 2024 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська