Справа №761/24143/19
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7014/2023
21 червня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року (суддя Савицький О.А.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського про скасування наказу, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
у червні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання неправомірним та незаконним наказу Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського про його відрахування; скасування наказу Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського від 16 січня 2019 року № 108-с/з «Про скасування в частині наказу від 21 серпня 2017 року № 626-с/з», яким скасовано наказ від 21 серпня 2017 року № 626-с/з про його зарахування на навчання; поновлення його до складу студентів на навчанні Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського як студента ІІ курсу, освітньо-кваліфікаційний рівень «Магістр»; зобов'язання відповідача видати йому диплом магістра державного зразка про закінчення ним у 2018 році університету; стягнення з відповідача 128 000грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Мотивуючі позовні вимоги, позивач зазначав, що 18 липня 2017 року він звернувся до приймальної комісії Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського та подав пакет документів з метою зарахування на навчання за спеціальністю 081 «Право», освітня програма «Міжнародне право», освітньо-кваліфікаційний рівень «Магістр», на заочну форму навчання. Після перевірки приймальною комісією поданих ним документів, його було рекомендовано до зарахування на навчання. Наказом Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського від 21 серпня 2017 року № 626-с/з його було зараховано до числа студентів. 06 листопада 2017 року з відповідачем був укладений договір про надання освітніх послуг, за умовами якого відповідач зобов'язаний надати йому освітні послуги на рівні державних стандартів вищої освіти та видати документ про вищу освіту (диплом магістра). Після закінчення першого курсу навчання та успішного виконання навчального плану 2018 року його було переведено на другий курс навчання.
Позивач посилався на те, що 18 січня 2019 року, після успішного захисту дипломної роботи, його було відраховано з числа студенів, згідно з наказом відповідача
від 16 січня 2019 року № 109-с/з, в якому зазначено підставою зарахування на навчання - помилкове зарахування. Крім того, наказом Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського від 16 січня 2019 року № 108-с/з на підставі рішення приймальної комісії від 16 січня 2019 року № 4 скасовано наказ від 21 серпня 2017 року № 626-с/з про його зарахування на навчання. Підставою для його відрахування стала відсутність екзаменаційного листа про проходження обов'язкового єдиного фахового вступного випробування.
Позивач вважав наказ відповідача про його відрахування неправомірним, оскільки він виданий без належних правових підстав та з порушенням встановленої правової процедури, оскільки положеннями Закону України «Про вищу освіту» не передбачено вищезазначеної підстави для відрахування. Недостовірних відомостей до приймальної комісії ним не подавалися.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач посилався на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача у ньому досі присутнє відчуття невпевненості у собі, що він не може керувати власним майбутнім та від нього нічого не залежить, оскільки будь-яка людина, яка наділена владою, може безкарно прийняти незаконне рішення, яке в подальшому впливає на його майбутнє. Також він не може позбутися відчуття сорому, яке йому довелося відчути, коли ОСОБА_2 при всій групі зачитував наказ про його відрахування. Після тих подій його не покидає відчуття незахищеності, приниження гідності, образи, обурення поведінкою представника університету.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30 квітня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського від 16 січня 2019 року № 109-с/з «Про відрахування студента заочної форми навчання», яким відраховано з Навчально-наукового гуманітарного інституту Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського ОСОБА_1 , студента II курсу, заочної форми навчання, за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Магістр», гр. 081-21м(з), спеціальність 081 «Право», освітньої програми «Міжнародне право». Поновлено ОСОБА_1 до складу студентів на навчанні в Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського, як студента II курсу, освітньо-кваліфікаційний рівень «Магістр», гр. 081-21м(з), спеціальність 081 «Право», освітньої програми «Міжнародне право». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського про скасування наказу від 16 січня 2019 року № 108-с/з «Про скасування в частині наказу від 21 серпня 2017 року № 626-с/з», зобов'язання відповідача видати диплом магістра, стягнення моральної шкоди скасовані, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року позов задоволено частково. Скасовано наказ Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського від 16.01.2019 р. № 108-с/3 «Про скасування в частині наказу від 21.08.2017р. № 626-с/з», яким скасовано наказ від 21.08.2017 р. № 626-с/з про зарахування на навчання в частині зарахування ОСОБА_1 за ступенем вищої освіти «Магістр», спеціальності 081 «Право», заочної форми навчання. Зобов'язано Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського видати ОСОБА_1 диплом магістра державного зразка про закінчення ним у
2018 році ОКР «Магістр», спеціальність 081 «Право», освітньої програми «Міжнародне право» в Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського. Стягнуто з Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20 000грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1736грн 86 коп. В решті позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким вимоги про стягнення моральної шкоди залишити без задоволення.
Відповідач посилається на розгляд справи судом першої інстанції без участі представника університету та без належного повідомлення університету про судове засідання.
Також відповідач зазначає, що позивачем не надано належного обґрунтування відповідного розміру моральної шкоди, а судовим рішенням надана абстрактна оцінка таких вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Боримська І.О. просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги.
Також представник позивача вважає, що саме відповідач повинен був доводити свою невинуватість у заподіянні моральної шкоди позивачу з огляду за презумпцію спричинення моральної шкоди, які закріплені в чинному законодавстві України та практиці ЕСПЛ.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача - ОСОБА_3 , який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача - адвоката Мироненко М.Д., яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 18 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського із заявою, в якій просив допустити його до участі в конкурсному відборі на навчання заочної форми, на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр», за спеціальністю 081 «Право», освітньої програми «Міжнародне право» на основі ступеня бакалавр.
Згідно з розпискою Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського від 17 липня 2017 року від ОСОБА_1 були отримані:заява; оригінал диплому від 06 липня 2017 року серії В17 № 202893, виданий Таврійським національним університетом імені В. І. Вернадського; 4 фотокартки; приписка, ідентифікаційний код, паспорт.
Протоколом приймальної комісії Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського від 21 серпня 2017 року № 61 був затверджений список осіб, зарахованих на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Магістр» на основі ступеня «Бакалавр» на загальних підставах, за кошти фізичних та юридичних осіб, в якому значився ОСОБА_1 .
Наказом Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського від 21 серпня 2017 року № 626-с/з позивач був зарахований на навчання з 01 вересня 2017 року студентом 1 курсу, заочної форми навчання, за спеціальністю «Міжнародне право» за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб. У графі «номери сертифікатів ЗНО» відсутня інформація, а конкурсний бал визначений «302».
6 листопада 2017 року між сторонами укладено договір про надання освітніх послуг № 145/01-з, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання за рахунок
коштів позивача здійснити надання йому освітніх послуг, а саме магістерської підготовки за заочною формою навчання у період з 01 вересня 2017 року по 30 січня 2019 року для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр», за спеціальністю «Міжнародне право», видати диплом. Позивач зобов'язався здійснити оплату послуг в загальному розмірі 11 900грн.
Довідкою Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського від 08 липня 2019 року № 190 підтверджується здійснення позивачем оплати послуг за навчання у 2017-2018 році у розмірі 18 350грн.
18 січня 2019 року на підставі розпорядження відповідача від 10 січня 2018 року № 16/45 позивач допущений до захисту дипломної роботи. У відомості захисту кваліфікаційної роботи від 18 січня 2019 року № 562-1/19 щодо позивача у графі оцінювання міститься запис про його відрахування на підставі наказу Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського № 109-с/з.
Протоколом засідання приймальної комісії Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського від 16 січня 2019 року № 4 прийнято рішення про скасування протоколу приймальної комісії від 21 серпня 2017 року № 61 у частині зарахування за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Магістр», спеціальності 081 «Право», заочної форми навчання, як помилково зарахованого ОСОБА_1 .
Наказом Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського № 108-с/з від 16 січня 2019 року на підставі рішення приймальної комісії № 4 від 16 січня 2019 року скасовано наказ від 21 серпня 2017 року № 626-с/з про зарахування на навчання в частині зарахування ОСОБА_1 , за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Магістр», спеціальності 081 «Право», заочної форми навчання.
Наказом Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського від 16 січня 2019 року № 109-с/з відраховано ОСОБА_1 , студента ІІ курсу, освітньо-кваліфікаційний рівень «Магістр» Навчально-наукового гуманітарного інституту, заочної форми навчання, спеціальності 081 «Право», спеціалізація «Міжнародне право» (навчання за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб), у зв'язку з помилковим зарахуванням. Визначено бухгалтерії університету повернути сплачені кошти.
У листі Міністерства освіти і науки України від 05 лютого 2019 року, направленого відповідачу, вказано про відсутність у базі даних ОСОБА_1 за результатами проходження єдиного фахового вступного випробування у 2017 році за спеціальністю 081 «Право», який був зарахований до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського від 16 січня 2019 року № 108-с/з «Про скасування в частині наказу від 21 серпня 2017 року № 626-с/з», яким скасовано наказ від 21 серпня 2017 року № 626-с/з про зарахування на навчання в частині зарахування ОСОБА_1 за ступенем вищої освіти «Магістр», спеціальності 081 «Право», заочної форми навчання, зобов'язання Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського видати ОСОБА_1 диплом магістра державного зразка про закінчення ним у 2018 році університету не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що неправомірними діями відповідача позивачу завдана моральна шкода,тому його вимоги є правомірними, однак заявлений позивачем розмір моральної шкоди є завищеним та не відповідає ступеню перенесених страждань.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи, наданим доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого
немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин).
Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
У статті 280 ЦК України передбачено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок
фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Встановивши, що позивач був неправомірно відрахований з університету на останньому курсі навчання, після захисту дипломної роботи, у зв'язку із чим йому прийшлося докладати зусиль для відновлення свого порушеного права та звертатися до суду за захистом та відновленням права на отримання диплому, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що позивачу неправомірними діями відповідача була завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачем.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції врахував засади розумності та справедливості, характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача та обґрунтовано визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 20 000грн.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для зменшення розміру визначеної судом компенсації.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, так як справу розглянуто за відсутності та неналежного повідомлення відповідача, колегія суддів зазначає про наступне.
Ухвалою суду від 7 вересня 2022 року закрито підготовче провадження у даній справі, справа призначена до розгляду у судове засідання на 14 листопада 2022 року, про що відповідач був повідомлений судовою повісткою, направленою 8 вересня 2022 року на адресу відповідача: АДРЕСА_1 (с.с.60 т.3).
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, судова повістка була отримана відповідачем 15 вересня 2022 року (с.с.66 т.3).
Отже, відповідач був належним чином повідомленим про день, час та місце судового засідання.
Відповідно до частини 3 статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1).
Відповідач, отримавши судову повістку, у судове засідання свого представника не направив, причини неявки представника суду не повідомив, клопотання про відкладення судового засідання не подав, тому суд мав правові підстави для розгляду справи у відсутність представника відповідача.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну
скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції
ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук