Справа № 359/4914/24
Провадження № 1-кп/359/504/2024
23 вересня 2024 року м. Бориспіль
Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника - адвоката ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні з технічною фіксацією в залі суду кримінальне провадження № 12024111100000640, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.03.202024 року, що надійшло до суду з обвинувальним актом щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бориспіль Київської області, громадянина України, українця, з неповною середньою освітою, не працевлаштованого, неодруженого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи: НОМЕР_2
по обвинуваченню у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 345 КК України,
ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 345 КК України, за таких обставин.
15.03.2024 року о 08:00 год. інспектор взводу тактико-оперативного реагування батальйону патрульної поліції в місті Бориспіль УПП у Київській області старший лейтенант поліції ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 , у складі екіпажу «Т-4», заступили на добове чергування згідно розстановки сил та засобів особового складу БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області ДПП, на службовому автомобілі марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_3 , та у форменому одязі встановленого зразку.
15.03.2024 року о 22:57 год. на планшетний пристрій екіпажу «Т-4» надійшло повідомлення про бійку в центральному парку у м. Бориспіль, у зв'язку із чим ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 направились на місце події.
Прибувши на місце разом з іншим екіпажем «Т-2», з метою припинення порушення, знаходячись при виконанні свої службових обов'язків було складено протоколи про адміністративне правопорушення за ст.ст. 173, 185 КУпАП щодо ОСОБА_4 , а також на підставі ст. 261, ч.2 ст. 262 КУпАП ОСОБА_6 склав протокол про адміністративне затримання ОСОБА_4 .
Так, 16.03.2024 року після зміни з добового чергування, приблизно о 16:30 год. ОСОБА_6 знаходився разом зі свідком ОСОБА_8 у міському парку, що розташований по АДРЕСА_3 . В цей момент, перебуваючи біля дитячого майданчика, до них підійшов ОСОБА_4 разом з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження. Після чого, ОСОБА_4 почав висловлювати претензії ОСОБА_6 з приводу його затримання за вчинення адміністративних правопорушень, що мало місце 15.03.2024 року.
Далі ОСОБА_4 разом з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, маючи спільний умисел направлений на заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень у зв'язку із виконанням цим працівником службових обов'язків, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, усвідомлюючи, що перед ними знаходиться працівник правоохоронного органу, спричинили ОСОБА_6 тілесні ушкодження.
Зокрема, особа матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи з правого боку від ОСОБА_6 , нанесла йому один удар кулаком в область носу. Після чого, ОСОБА_4 скоротивши дистанцію, продовжив завдавати тілесні ушкодження ОСОБА_6 , тим самим наніс йому приблизно чотири удари кулаком лівої руки в область обличчя справа.
Внаслідок чого потерпілому ОСОБА_6 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді: рубця носу справа (наслідок загоювання рани носа справа), перелому кісток носа, гематоми верхньої та нижньої повіки справа, гематоми очного яблука справа, струсу головного мозку, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більше 21 день.
Таким чином, своїми умисними діями, що виразились в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, вчинене групою осіб без попередньої змови між собою, ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченому ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 345 КК країни.
Доказами вчинення указаного кримінального правопорушення, є особисті показання ОСОБА_4 , надані ним в судовому засіданні.
З урахуванням позиції обвинуваченого, та думки прокурора, сторони захисту та потерпілого, суд в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження обставин вчинення ОСОБА_4 , інкримінованого кримінального правопорушення, крім допиту обвинуваченого та дослідження документів, що характеризують особу обвинуваченого, зважаючи на те, що учасниками судового провадження обставини кримінального правопорушення не оспорювались. При цьому судом було роз'яснено учасникам судового провадження, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні, інкримінованого кримінального правопорушення, визнав повністю, щиро розкаявся, фактичні обставини не оспорював та у судовому засіданні показав обставини вчинення кримінального правопорушення, які відповідали зазначеним в обвинувальному акті та пред'явленому обвинуваченні.
Так, ОСОБА_4 повністю підтвердив обставини, вчиненого злочину, відповідно до викладеного в обвинувальному акті, та показав, що 15 березня 2024 року інспектором патрульної поліції ОСОБА_6 було складено щодо нього протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 173, 185 КУпАП, а також здійснено його адміністративне затримання. Наступного дня він разом зі своїми друзями проводив дозвілля у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованому у міському парку в м. Бориспіль, де спільно вживали алкогольні напої. Вийшовши всі разом на вулиці, він випадково побачив ОСОБА_6 у міському парку. Вони підійшли до ОСОБА_9 , і він почав висловлювати претензії останньому з приводу його затримання за вчинення адміністративних правопорушень, напередодні. В ході їхнього спілкування, на ґрунті неприязних відносин, які склалися між ними у зв'язку виконанням ОСОБА_6 службових обов'язків, в них раптово виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень останньому. Потім один із його товаришів (особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження) наніс ОСОБА_6 один удар кулаком в область носу, після чого він підійшов безпосередньо до ОСОБА_6 , продовживши наносити йому тілесні ушкодження, а саме наніс близько чотирьох ударів кулаком лівої руки в область обличчя справа. Обвинувачений підтвердив, що на момент вчинення цього кримінального правопорушення він перебував у стані алкогольного сп'яніння. Також зазначив, що він згоден відшкодувати ОСОБА_6 матеріальні збитки, а саме його витрати на лікування, оскільки дійсно внаслідок його дій була завдана шкода здоров'ю потерпілого. Також зазначив, що він бажає поступово у силу своїх фінансових можливостей відшкодовувати суму завданої шкоди, яка буде визначена судом.
Також обвинувачений зазначив, що у скоєному він щиро розкаюється та завіряв суд, що більше не порушуватиме закон в майбутньому. Він повністю зрозумів значення вчиненого ним, зробив відповідні висновки та дуже сильно жалкує, що так вчинив. Просив застосувати до нього покарання не пов'язане з реальним позбавленням волі, надавши йому можливість виправитись.
У суду не викликає сумнівів добровільність та істинність позиції обвинуваченого ОСОБА_4 щодо дачі ним показань з приводу обвинувачення, оскільки його показання достовірні і послідовні, та знаходять своє відображення в рамках пред'явленого йому обвинувачення.
Також судом досліджено докази обвинувачення, що характеризують особу обвинуваченого, процесуальні витрати, речові докази у кримінальному провадженні, а також документи, приєднані потерпілою стороною на підтвердження, пред'явленого цивільного позову.
Інші докази судом не досліджувались, зважаючи на позицію учасників судового провадження.
При встановлених обставинах, аналізуючи в сукупності надані прокурором та перевірені в судовому засіданні докази, які узгоджуються між собою, суд вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення у судовому засіданні доведена повністю і досліджених доказів достатньо для визнання ОСОБА_4 винним, зважаючи на надані ним покази в ході судового розгляду.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 345 КК України, як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, вчинене групою осіб без попередньої змови між собою.
Таку кваліфікацію дій обвинуваченого суд вважає правильною.
Статтею 345 КК передбачено відповідальність за погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу.
Основним безпосереднім об'єктом злочину є нормальна діяльність правоохоронних органів, їх авторитет, а додатковим обов'язковим об'єктом - психічна та фізична недоторканність працівників правоохоронних органів або їх близьких родичів. Об'єктивна сторона злочину може бути виражена у погрозі знищенням чи пошкодженням майна, вбивством, застосуванні насильства, незалежно від того, чи є погроза дійсною і реальною, а також у заподіянні побоїв, спричиненні тілесних ушкоджень, що пов'язане із виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 345 КК, характеризується обов'язковою наявністю прямого умислу на заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень та мотиву: у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. Така діяльність чомусь не влаштовує винного, він нею невдоволений, що спонукає його до вчинення злочину. Це спонукання (мотив злочину) викликає у винного бажання не допустити діяльності працівника правоохоронного органу, змінити її характер, припинити її чи вчинити злочин через діяльність, яка вже відбулася.
Так, ОСОБА_4 вчинив діяння у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, тому воно заборонене кримінальним законом під загрозою кримінального покарання. Обставин, що виключають злочинність діяння обвинуваченого, не встановлено. Викладене свідчить про наявність в діяннях ОСОБА_4 ознак протиправності. Обвинувачений завдав чотири удари кулаком лівої руки в область обличчя справа, спричинивши йому тілесне ушкодження у вигляді: рубця носу справа (наслідок загоювання рани носа справа), перелому кісток носа, гематоми верхньої та нижньої повіки справа, гематоми очного яблука справа, струсу головного мозку, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більше 21 день. За цими ознаками тілесні ушкодження відноситься до легких тілесних ушкоджень. Такі дії ОСОБА_4 характеризуються умислом, оскільки він усвідомлював неправомірність і суспільну небезпечність свого діяння, усвідомлював, що перед ним знаходиться працівник правоохоронного органу, завдав тілесні ушкодження останньому у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а саме через складання останнім адміністративних матеріалів щодо обвинуваченого у зв'язку з вчиненням ним напередодні адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 173, 185 КУпАП, та адміністративне затримання останнього. Таким чином, вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення є закінченим. Вказані дії були вчинені ОСОБА_4 разом із особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, про що вони заздалегідь не домовлялись. Умисел на заподіяння працівнику правоохоронного органу тілесних ушкоджень у них виник раптово, а тому діяння вчинене групою осіб без попередньої змови.
Тому суд вважає, що ОСОБА_4 повинен бути засудженим:
- за ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 345 КК України, за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, вчинене групою осіб без попередньої змови між собою.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку про необхідність обрання покарання, у межах санкцій визначених ч. 2 ст. 345 КК України.
Судом враховується те, що ОСОБА_4 вчинив один злочин, який згідно ст. 12 КК відносяться до категорії нетяжких злочинів. Також суд враховує характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є умисним та посягає на професійну діяльність працівників правоохоронних органів.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_4 , відповідно ст. 66 КК України, є щире каяття.
Слід зазначити, що Верховний Суд у постановах від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к та від 07 листопада 2018 року у справі № 297/562/17 зауважив, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20 квітня 2021 року в справі №457/529/20 вбачається, що щире каяття це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень. Вказана форма пост кримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.
Поведінка обвинуваченого ОСОБА_4 під час судового розгляду кримінального провадження, на переконання суду, свідчить про щирий жаль з приводу вчинених дій та їх осуд.
Так, обвинувачений ОСОБА_4 із самого початку судового розгляду свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся, фактичні обставини не оспорював та у судовому засіданні погодився надавати показання щодо вчиненого ним кримінального правопорушення.
Під час допиту обвинувачений ОСОБА_4 фактичні обставини не оспорював та у судовому засіданні показав обставини вчинення кримінального правопорушення, які відповідали зазначеним в пред'явленому обвинуваченню, щиро розкаявся у вчиненому, критично оцінював свою протиправну поведінку, та зрозумів наслідки вчиненого ним кримінального правопорушення, дуже шкодував про вчинене, висловлював жаль з приводу вчиненого, співчував потерпілому та неодноразово вибачився перед потерпілим.
З огляду на вищевикладене суд вважає, що зі сторони обвинуваченого ОСОБА_4 має місце дійсно щире каяття, оскільки щире каяття, характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого нею злочину. Так, обвинувачений беззаперечно визнав свою вину за усіма пунктами висунутого проти нього обвинувачення, дав показання, щиро жалкував про вчинене, критично та негативно оцінив свої дії, співчував потерпілому та дійсно бажав виправити ситуацію, що склалася з його вини, продемонструвавши готовність відшкодувати завдану шкоду та понести заслужене покарання.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого є вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується як показаннями обвинуваченого ОСОБА_4 , так і копією висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 69 від 16.03.2024 року, наданого КНП «Бориспільська БЛІЛ».
Водночас суд не погоджується з позицією сторони обвинувачення щодо існування таких обставин, які обтяжують вину обвинуваченого ОСОБА_4 , як: вчинення злочину з використанням умов воєнного стану; вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового обов'язку.
Свою незгоду з такою обставиною суд обґрунтовує тим, що хоча в Україні і введено воєнний стан, який діяв на час скоєння цього кримінального правопорушення, і діє по теперішній час, однак ця обставина жодним чином не свідчить про скоєння кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану, оскільки у м. Бориспіль Київської області на той час не було воєнних дій чи тимчасової окупації. Зважаючи на фактичні обставини справи та те, що злочин ОСОБА_4 був вчинений щодо працівника правоохоронного органу на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_6 у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а тому, на переконання суду, відсутній зв'язок між вчиненим кримінальним правопорушення та діючим в країні воєнним станом. Тому суд в даному випадку не застосовує таку обтяжуючу обставину, як вчинення злочину з використання умов воєнного стану.
Відповідно до ч. 4 ст. 67 КК України, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
Таким чином, вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового обов'язку визнається судом обставиною, що обтяжує покарання, у тому разі, коли така кваліфікуюча ознака, не передбачена законодавцем у диспозиції статті й відсутня в юридичному формулюванні обвинувачення.
Так, особливість погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу полягає в тому, що вони утворюють самостійний склад злочину, передбачений ст. 345 КК України, лише за наявності юридичної конструкції «у зв'язку з виконанням службового обов'язку працівником правоохоронного органу». На цьому наголошено в п. 3 ППВСУ від 26 червня 1992 року № 8, згідно з яким кваліфікація за статтями, які передбачають кримінальну відповідальність за злочини проти правоохоронних органів, повинна відбуватися лише за умови виконання працівником правоохоронного органу службового обов'язку. У разі вчинення погрози або насильства з будь-яких інших мотивів (хуліганство, особисті неприязні стосунки тощо) це діяння слід кваліфікувати на загальних підставах як злочин проти особи.
Отже, оскільки в даному випадку ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 345 КК, об'єктивною та суб'єктивною стороною цього кримінального правопорушення охоплюється його вчинення у зв'язку з виконанням службового обов'язку працівником правоохоронного органу, таке вчинення є ознакою юридичного складу наведеного кримінального правопорушення та впливає на формулу кваліфікації, що у свою чергу унеможливлює її повторне врахування судом при призначенні покарання та визнання обставиною, що його обтяжує. Тому суд в даному випадку не застосовує таку обтяжуючу обставину, як вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового обов'язку.
Аналіз даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 вказує на те, що він є особою молодого віку, в силу вимог ст. 89 КК України раніше не судимий, притягувався до адміністративної відповідальності, однак всі адміністративні стягнення виконані, має місце реєстрації та місце постійного проживання, згідно характеристики ДОП Бориспільського РУП характеризується задовільно як особа, яка спиртними напоями не зловживає, і на якого скарг з боку сусідів не надходило, на обліку у лікарів психіатра та нарколога за місцем проживання не перебуває; неодружений; із середньою освітою, хоча офіційно і не працевлаштований, однак на даний момент займається (неофіційно) суспільно корисною працею, при цьому прикладає зусиль з метою пошуку постійної роботи, дані про його будь-яку схильність (повторюваність, рецидив тощо) до вчинення правопорушень відсутні.
Обвинувачений не є інвалідом, не досяг пенсійного віку, неповнолітніх дітей не має.
Також суд бере до уваги поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 після вчиненого, яка сповнена жалем та розкаянням, а з процесуальної точки зору є виключно добросовісною та свідчить про щиру готовність нести відповідальність, обвинувачений дотримувався встановленого в суді порядку, виконував покладені на нього обов'язки при застосування запобіжного заходу, не порушував процесуальних обов'язків та завжди добровільно прибував до суду, що вказує на його реальне бажання предстати перед судом і продемонструвати своє виправлення.
Указані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення особистості та відношення останнього до скоєного ним.
З цього приводу, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 345 КК України, але не на максимальний строк.
Дана міра покарання щодо обвинуваченого є необхідною і достатньою для виправлення та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та його особу.
Підстави для застосування положення ст. 69 КК України судом не встановлені.
Призначення покарання є дискрецією суду та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення мети, визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій передбачений законом спосіб.
Стаття 75 КК України передбачає, що при призначенні низки покарань, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Так, виходячи із фактичної тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини обвинуваченого, мотивації кримінального правопорушення, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов'язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього під час його вчинення, та індивідуальних особливостей обвинуваченого, зокрема, його молодого віку, стану здоров'я, способу та умов його життя, його позитивних характеристик, який має неофіційний дохід у вигляді різних підробітків, але бажає офіційно працевлаштуватися, а також добросовісної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового провадження та те, що останній в судовому засіданні засуджував власний вчинок, що свідчить про усвідомлення власної протиправної поведінки, та те, що останній зазначив, що він планує поступово у силу своїх фінансових можливостей відшкодовувати суму цивільного позову, яка буде призначена судом, який за час судового розгляду, зокрема і після звільнення з під варти, у зв'язку із обранням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, не порушив покладених на нього обов'язків, не вчинив жодних адміністративних чи кримінальних правопорушень, та наявність обставини, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, суд приходить до висновку, що вищенаведені обставини істотно знижують фактичну ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і ступінь небезпечності винної особи для суспільства, що у своїй сукупності утворює підставу для висновку суду, що перевиховання та виправлення ОСОБА_4 залишається можливим без ізоляції від суспільства, та вважає, за доцільне застосувати до нього положення ст. 75 та ст. 76 КК України, призначивши покарання з іспитовим строком терміном в два роки з визначенням відповідних обов'язків судом.
Крім того, позбавляючи ОСОБА_4 волі, це значно затягне чи майже унеможливить відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями матеріальної та моральної шкоди потерпілому, яку ОСОБА_4 має бажання відшкодовувати, що не відповідає меті покарання, передбаченій ст. 50 КК України.
Суд звертає увагу, що думка потерпілого про призначення обвинуваченому покарання враховується судом разом з іншими матеріалами кримінального провадження та фактичними обставинами справи, проте висновок суду про призначення обвинуваченому покарання не може ґрунтуватись лише на позиції потерпілого щодо виду та міри покарання.
Тому, за таких обставин, суд, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, його тяжкості, обставини за яких воно вчинено, та особу обвинуваченого, а також застосовуючи принцип індивідуалізації та співмірності покарання, переконаний, що саме дане покарання, без ізоляції від суспільства ОСОБА_4 , але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 , та саме за таких обставин буде досягнута мета покарання, яка полягає не тільки у покаранні, а й виправленні засуджених, а також запобіганні вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Також, на переконання суду саме таке покарання відповідатиме гуманності, справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
В ході розгляду кримінального провадження потерпілий ОСОБА_6 пред'явив до ОСОБА_4 цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Просить суд стягнути на його користь з ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 80 738 грн. 04 коп., а саме витрати, які він поніс на лікування та придбання лікарських засобів, препаратів і матеріалів медичного призначення та грошову винагороду, втрачену ним внаслідок перебування на лікарняному; та моральну шкоду в розмірі 300 000 грн. 00 коп.
У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 цей цивільний позов підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, з викладених у ньому підстав.
Обвинувачений цивільний позов визнав частково, а саме в розмірі 50 000 грн.
Цей цивільний позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.
Частиною 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Так, внаслідок неправомірних дій обвинуваченого було завдано шкоди здоров'ю потерпілому ОСОБА_6 , внаслідок чого останній поніс вимушені матеріальні витрати на: невідкладну медичну допомогу, проведення медичного огляду і діагностики стану свого здоров'я, курсу стаціонарного та амбулаторного лікування, придбання різних медичних препаратів і ліків, транспортні витрати, а також потребує проведення хірургічного втручання - септопластики, що сукупно становить 72 800 грн. Вказані обставини підтверджується наданими копіями: виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 2630/04; довідками про тимчасову непрацездатність ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по місту Києву та Київській області» № 083640 та КНП «ББЛІЛ» № 345; висновком експерта № 26 від 16.04.2024 р.; консультативного висновку спеціаліста від 15.05.2024 р.; направленням на МРТ; результатів медичного огляду; квитанцій та фіскальних чеків. Дані витрати понесені в період лікування потерпілого ОСОБА_6 та відповідно до медичних призначень, тобто вони направлені на відновлення стану здоров'я, внаслідок отриманої травми від нанесених ОСОБА_4 ударів по обличчю. Крім того, суд звертає увагу на те, що обвинувачений не оспорював підставність та належність понесення цих витрат.
Також відповідно до ч. 3 ст. 1197 ЦК України до втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку.
Як встановлено судом і підтверджується документально, потерпілий ОСОБА_6 у зв'язку з отриманими внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 тілесними ушкодженнями, перебував на стаціонарному лікуванні у «ББЛІЛ» з 16.03.2024 р. по 25.03.2024 р., та з 26.03.2024 по 08.04.2024 на амбулаторному лікуванні.
Також встановлено, що на той час потерпілий працював інспектором батальйону патрульної поліції в місті Бориспіль УПП у Київській області.
Наказом МВС від 28.11.2022 року № 775 затверджено «Порядок та умов виплати поліцейським додаткової винагороди, одноразової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)».
Відповідно до п. 2 цього Порядку на період воєнного стану додаткова винагорода поліцейським виплачується в розмірах, зокрема: до 10000 гривень - поліцейським, крім тих, що визначені в підпункті 2 цього пункту, пропорційно в розрахунку на місяць.
У п. 13 цього Порядку закріплено, що додаткова винагорода до 10000 гривень, додаткова винагорода, збільшена до 30000 гривень, а також винагорода за навчання в розмірі 2350 гривень виплачується поліцейським, поліцейським із числа курсантів ЗВО МВС із розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби (навчання) з урахуванням пункту 14 цих Порядку та умов. Розміри винагороди за навчання та додаткової винагороди за 1 календарний день визначається шляхом ділення розміру 2350 гривень або максимального розміру (10000, 30000, 50000 або 100000 гривень) на кількість календарних днів у відповідному календарному місяці та встановлюється за відповідний день залежно від наявності обставин, передбачених пунктом 2 цих Порядку та умов, з урахуванням пункту 14 цих Порядку та умов.
Відповідно до довідки про доходи № 957 від 29.05.2024 р. у квітні ОСОБА_6 нараховано за здійснення повноважень поліції за березень 2024 року 4 838,70 грн. Документально підтвердженим є період перебування ОСОБА_6 на лікуванні з 16.03.2024 р. по 31.03.2024 р., та із 01.04.2024 по 08.04.2024 р. Тому недоотримана грошова винагорода за час перебування ОСОБА_10 на лікарняному: у березні 2024 року становить 5 161,30 грн., а у квітні 2024 року - 2776,74 грн. Отже, потерпілому підлягає відшкодуванню недоотримана грошова винагорода у розмірі 7 938,40 грн.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого матеріальної шкоди у розмірі 80 738 грн. 04 коп. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
У статті 23 ЦК України закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню суд також враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц стосовно того, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватись принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Встановлено, що у зв'язку із отриманим тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_6 зазнав фізичний біль, а також сильні душевні переживання та страждання. Так, останній в результаті отриманої травми та її наслідків проходив курс стаціонарного лікування протягом 10 днів, витерплював болісні лікувальні та діагностичні процедури, отримував неприємне медикаментозне лікування. У зв'язку з отриманими травмами відбулися вимушені зміни в житті потерпілого, від чого останній відчував значні незручності. Так, повністю змінився його звичний спосіб життя, а саме обмежена рухливість, неможливість в повній мірі реалізовувати свої звички, бажання, уподобання, а також позбавлення можливості продовжувати активне нормальне життя та працювати. Також до цього часу ОСОБА_6 періодично відчуває головний біль, якого раніше не було, що суттєво ускладнює повноцінне життя та змушує звертатись до лікарів та приймати ліки з метою зменшення болі. У ОСОБА_6 , після отриманої травми - перелому кісток носу, погіршилось самопочуття та з'явився дискомфорт. Крім того, на даний час, у зв'язку із цією травмою, ОСОБА_6 регулярно відвідує лікаря отоларинголога. Деформація носової перегородки призвела до ускладнення носового дихання, а це викликає кисневе голодування організму, втрату функції нюху. Хронічне запалення слизової носа, як відповідь на його деформацію, призводить до розвитку хронічного синуситу, риніту, постійного відчуття закладеності та набряклості. Також після подій, які відбулись 16.03.2024 року, у потерпілого проявляється часто тривога, страх та нездатність в повній мірі зосередитись на основних питаннях його життя та роботи, що в свою чергу призводить до порушення: нормальних життєвих зв'язків, стосунків з оточуючими людьми, намагання уникати спілкування з іншими людьми. У такий спосіб потерпілому ОСОБА_6 була заподіяна моральна шкода. З урахуванням глибини та тривалості душевних страждань, яких зазнав потерпілий ОСОБА_6 , пов'язаних з отриманням останнім тілесних ушкоджень, що призвело до порушення його звичного способу життя, стану здоров'я потерпілого, негативно вплинуло на якість його життя, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, ступеня вини ОСОБА_4 , та з огляду на вимоги розумності і справедливості розмір моральної шкоди, яку належить відшкодувати ОСОБА_6 становить 150 000 тисяч гривень.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 не обраний, підстав для його обрання судом не встановлено.
Водночас, суд вважає за необхідне, в даному випадку, відповідно до вимог кримінального та кримінального процесуального законодавства, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_4 в строк відбування покарання - попереднє ув'язнення, а саме перебування останнього під вартою з 16.03.2024 року по 18.03.2024 року, оскільки, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання, призначений вироком суду, за правилами, встановленими ч. 5 ст. 72 КК України, і у разі визнання особи винуватою, рішення про залік досудового тримання під вартою зазначається у резолютивній частині вироку (п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України).
Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 16.03.2024 року було затримано ОСОБА_4 у порядку ст. 208 КПК як особу, на яку після вчинення злочину вказував потерпілий, а також сукупність очевидних ознак на тілі, одязі та місці події, що саме ця особа щойно вчинила злочин. Вказані обставини підтверджуються протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2024 року підозрюваному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час із визначенням відповідних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КК України, та звільнено його з під варти негайно в залі судового засідання.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку день за день.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд, одночасно із ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові. З огляду на це, арешт накладений ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.03.2024 року підлягає скасуванню.
Долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.
Процесуальних витрат не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 100, 124, 128, 174, 318, 318, ч. 3 ст. 349, ст.ст. 342-351, 358, 363-368, 373, 374, 376 КПК України, ст. ст. 50, 65-67, 75, 76, ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 345 КК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 345 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком терміном в 2 (два) роки з покладенням на нього, відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи.
Іспитовий строк ОСОБА_4 рахувати з моменту проголошення вироку судом, тобто з 23.09.2024 року.
Зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_4 термін попереднього ув'язнення в період з 16.03.2024 року по 18.03.2024 року згідно вимог ч.5 ст. 72 КК України з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , адреса для листування: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), - 80 738 (вісімдесят тисяч сімсот тридцять вісім) гривень. 04 копійки на відшкодування, завданої майнової школи, та 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування, завданої моральної шкоди, а всього 230 738 (двісті тридцять тисяч сімсот тридцять вісім) гривень 04 копійки.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Речові докази, після набрання вироком суду законної сили, а саме: плями речовини бурого кольору, які поміщено до паперового конверту; змиви з правої та лівої руки; букальний епітелій, які поміщено до паперових конвертів, які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Бориспільського РУП НП в Київські області, - знищити; чоловічу жилетку темно-сірого кольору, чоловічі спортивні штани чорного кольору зі вставками білого кольору марки «adidas», чоловічу футболку кольору хакі з емблемою «Tommy Jeans», чоловічу олімпійку чорного кольору з емблемою «Paris», чоловічі кросівки сіро-салатового кольору з підошвою білого кольору, пару шкарпеток чорного кольору, на яких є плямами бурого кольору, які запаковано до картонної коробки, що передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Бориспільського РУП НП в Київські області, - повернути володільцю ОСОБА_4 ; диск CD-R марки «Alerus» з рукописним написом «42, 16.03.24 р. ОСОБА_4 », - залишити на зберіганні в матеріалах кримінального провадження № 12024111100000640, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.03.2024 року.
Після набрання вироком суду законної сили арешт, запроваджений згідно ухвали слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.03.2024 року справа № 359/2665/24, провадження № 1-кс/359/551/2024, - скасувати.
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення через Бориспільський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги.
Вирок суду набирає законної сили по завершенню строку на його апеляційне оскарження, а у разі оскарження вироку в апеляційному порядку - після постановлення судом апеляційної інстанції рішення за наслідками перегляду такого вироку суду.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику, прокурору та потерпілому.
Суддя ОСОБА_1