Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2663/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Мужичук Ю.Ю.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (64300, Харківська область, м. Ізюм, пр-т Незалежності, буд. 33, код ЄДРПОУ 32284148)
до фізичної особи-підприємця Гусейнова Сергія Камил-огли ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості
без виклику учасників справи
Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Гусейнова Сергія Камил-огли про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 41855,88 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Позов обґрунтовано посиланням на порушення обов'язку відповідачем в частині оплати поставленої позивачем теплової енергії за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року в приміщення, що знаходиться за адресою: м. Ізюм, вул. Покровська,18 використовується відповідачем на підставі договору оренди №189 від 28.09.2017.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження встановлено строк на подання суду заяви із обґрунтуванням своїх заперечень протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали. Також, вказаною ухвалою відповідачу встановлено строк 15 календарних днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов.
19.08.2024 від відповідача до Господарського суду Харківської області надійшов відзив (вх. №20781), в якому відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. В якості заперечень вказав, що договори з централізованого опалення та гарячого водопостачання з позивачем не укладав, в орендованому приміщенні не працював з 2020 року, тому з показниками, що містяться в актах приймання-передачі теплової енергії, не був ознайомлений. Вказав також, що позивач не є стороною договору оренди приміщення, тому вимоги про належність виконання зобов'язань за договором оренди для обґрунтування підстав звернення до суду не стороною договору є неналежним способом захисту. Посилався на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 07.06.2022 у справі №911/27/21, згідно з якими для встановлення розміру обов'язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір. Також просив відмовити у відшкодуванні витрат на правову допомогу позивачу, оскільки вважає суму та вид виконаної роботи неспівмірними, такими, що не відповідають критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг.
Відзив на позов був поданий відповідачем у строк встановлений судом, а отже прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи.
Згідно зі статтею 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд враховує, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався та у встановлений судом строк таку відповідь не надав, відтак, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
Відповідно до рішення Ізюмської міської ради Харківської області № 1864 від 31.05.2013 Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж (далі - позивач) визначено виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячої води (а.с №21).
28.09.2017 між фізичною особою - підприємцем Гусейновим Сергієм Камил-огли (орендар за договором, далі - відповідач), Ізюмською міською радою в особі Управління житлово - комунального господарства (орендодавець за договором) та Комунальним житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство (балансоутримувач) укладено договір оренди майна №189 (далі - договір), що належить до комунальної власності, а саме нежитлового приміщення загальною площею 49,1 кв.м, розташованого на першому поверсі п'ятиповерхової житлової будівлі №18 по вул. Покровській у м. Ізюм, Харківської області, посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Банніковим С.І. за реєстровим №2001 (а.с. №13-15).
За актом приймання - передачі комунального майна, розташованого за адресою: м. Ізюм, вул. Покровська, 18, загальною площею 49,1 кв.м на першому поверсі п'ятиповерхової житлової будівлі, з окремим входом (позиції: 1-1,5 кв.м, 1-35,4 кв.м, 2-4,8 кв.м, 3-1,8 кв.м, 4-0,9 кв.м, 5-4,7 кв.м, згідно договору оренди комунального майна територіальної громади міста Ізюм зазначене майно було передано в платне строкове користування відповідача (а.с. №16).
Згідно з п. 5.12 договору сторони погодили, що відповідач зобов'язаний здійснювати витрати пов'язані з утриманням майна. Укласти з Балансоутримувачем Майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання Майна.
Позивач вказує, що для оплати послуг, що надає позивач, на відповідача був відкритий абонентський рахунок № 4314.
Відповідно до актів підключення за 2020, 2021 роки (опалювальні сезони) нежитлове приміщення за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Покровська 18, де розташоване орендоване майно відповідача, було підключене до централізованого опалення (а.с. 5, 6).
Позивач вказав, що весь час належним чином виконував взяті на себе зобов'язання та поставляв теплову енергію відповідачу. На підтвердження надав Акти приймання - передачі теплової енергії за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року. Акти відповідачем не підписані.
19.06.2024 позивач на адресу відповідача направив лист № 645 з проханням підписати відповідні акти та підписані примірники повернути на адресу позивача (а.с. №17). Докази направлення надані позивачем до матеріалів справи (а.с. №18, 26).
Згідно з твердженнями позивача відповідач відповіді на вищевказаний лист не надав, підписані акти приймання не повернув та вартість теплової енергії не сплатив.
Також, позивачем надане рішення Господарського суду Харківської області від 01.07.2020 у справі №922/1630/20 між тими ж сторонами, яке набрало законної сили, про стягнення заборгованості за теплову енергію за період з грудня 2017 року по квітень 2020 року.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 41855,88 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та доказам, які надані у справі, суд виходить з наступного:
Спір у справі виник з підстав несплати відповідачем теплової енергії, що за твердженням позивача була ним поставлена в орендоване відповідачем приміщення, за договором оренди №189 від 28.09.2017, загальною площею 49,1 кв.м, розташоване на першому поверсі п'ятиповерхової житлової будівлі №18 по вул. Покровській у м. Ізюм, Харківської області, у період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року у розмірі 41855,88 грн.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 184 ГК України встановлено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
За ч.1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
За ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно із ч.1 ст.903 ЦК України, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. При цьому загальне правило статті 903 ЦК України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв'язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.
Водночас положення статей 901, 903 ЦК України, що презюмують виникнення правовідносин щодо надання послуг за договором, не виключають застосування до цих правовідносин у передбачених Законом випадках положень частини третьої статті 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Приписами ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» (далі - Закон 2633-IV) визначено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Частиною 2 ст.24 вказаного Закону встановлено, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів тощо.
Частиною 1 ст. 25 Закону 2633-IV встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Приписами ч. 1 ст. 16 Закону 2633-IV унормовано, що до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, належать розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання тощо.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (далі Закон 2119-VIII) кінцевий споживач комунальної послуги (далі - споживач) - особа, яка здійснює кінцеве споживання комунальної послуги для власних потреб та є стороною договору про надання відповідної комунальної послуги як споживач (або є співвласником багатоквартирного будинку, об'єднання співвласників або управитель якого уклали відповідний договір про надання комунальної послуги в інтересах співвласників) згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Для здійснення розподільного обліку споживачами вважаються також власники майнових прав на об'єкти нерухомого майна в завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровані.
Забороняється приєднання житлових і нежитлових будівель до зовнішніх інженерних мереж без оснащення таких будівель вузлами комерційного обліку відповідних комунальних послуг відповідно до вимог цього Закону. (ч.2 ст.3 Закону 2119-VIII).
Частинами 2, 3 ст. 8 Закону 2119-VIII унормовано, що виконавець або визначена власником (співвласниками) інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Інформація, зазначена в пунктах 6, 7, 9, 10 частини третьої цієї статті, надається споживачу не менше двох разів на рік. Інформація, зазначена в пункті 10 частини третьої цієї статті, надається також у випадках, коли виконавець надсилає споживачам договори або зміни до них.
Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунки можуть надаватися споживачу в електронному вигляді, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
Рахунки надаються споживачу на безоплатній основі.
Рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію:
1) найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги;
2) адресна інформація, найменування або прізвище, ім'я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг;
3) період, за який здійснюється нарахування;
4) загальна сума до сплати;
5) поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач);
6) обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів - розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання;
7) діючі ціни та тарифи на комунальні послуги;
8) стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення);
9) середній обсяг споживання та середній розмір плати за комунальну послугу іншими споживачами відповідної категорії (у тому числі в розрізі класів будівель), яким комунальну послугу надає цей виконавець, визначені за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;
10) рекомендації щодо можливих заходів з підвищення енергоефективності будівель, інформація про державні цільові та інші програми підвищення енергоефективності, контактна інформація та порядок одержання додаткової інформації.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.06.2022 у справі №911/27/21 наголошено на тому, що приписи п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України застосовують за умови наявності належних доказів надання та споживання відповідним суб'єктом послуг.
Так, в пунктах 7.7. - 7.8. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.06.2022 у справі №911/27/21 зазначено:
"А тому Суд, з урахуванням висновку щодо обов'язку оплатити житлово-комунальні послуги також за відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг у разі, якщо споживачі фактично користувалися ними (пункт 7.4), зазначає, що до цих правовідносин у передбачених Законом випадках також застосовуються положення пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з інших юридичних фактів, цим фактом у спірних правовідносинах є фактичне споживання комунальних послуг в орендованому приміщенні та послуг з утримання орендованого майна.
При цьому, якщо на обов'язок сплачувати орендну плату за період фактичного користування майном (до укладення договору оренди) можна поширити умови цього договору (зокрема, і в частині розміру орендної плати), що мало місце між сторонами (постанова Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 911/2782/18), то на правовідносини зі споживання в той же період комунальних послуг в орендованому приміщенні (його неподільній частині тощо) та послуг з утримання нерухомого майна за відсутності відповідного договору (у сфері комунальних послуг тощо) таку аналогію застосовувати не можна, оскільки правовідносини з надання/споживання/оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов'язку - позадоговірний (пункти 7.4, 7.7). Тобто, за відсутності доказів факту наданння/отриманння та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов'язок з її оплати у нього не виникає.
Отже, для встановлення розміру цього обов'язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір."
Як встановлено судом, відповідач є орендарем нежитлового приміщення загальною площею 49,1 кв.м, розташованого на першому поверсі п'ятиповерхової житлової будівлі №18 по вул. Покровській у м. Ізюм Харківської області, згідно договору оренди майна №189 від 28.09.2017, укладеного з Комунальним житловим ремонтно - експлуатаційним підприємством (балансоутримувач).
Позивач не є стороною договору оренди майна №189 від 28.09.2017.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутній договір про надання послуг поставки теплової енергії між позивачем та відповідачем у формі єдиного документа. Також відсутні докази укладення договору у спрощений спосіб, що унеможливлює встановлення порядку надання послуги позивачем, її вартості, строків та порядку оплати відповідачем.
В той же час, суд наголошує, що матеріали справи містять лише акти приймання - передачі за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року, які складені в односторонньому порядку та не містять підпису відповідача.
В долучених до матеріалів справи копіях актів приймання - передачі відсутня адресна інформація, площа опалювальних приміщень, що не дає змогу ідентифікувати, що послуги з постачання теплової енергії в гарячій воді надавались за адресою місцезнаходження нежитлового приміщення загальною площею 49,1 кв.м розташованого на першому поверсі п'ятиповерхової житлової будівлі №18 по вул. Покровській у м. Ізюм, Харківської області, тобто на об'єкт, який орендує відповідач. Також не вбачається яким чином здійснювалося нарахування, що унеможливлює перевірку судом також правильності нарахувань.
Крім того, зазначені акти були направлені відповідачу 19.06.2024, інших доказів направлення матеріали справи не містять. Також матеріали справи не містять інформації щодо отримання відповідачем цих актів та доказів на її підтвердження.
Доказів надсилання рахунків на оплату комунальних послуг, за стягненням вартості яких звернувся позивач до суду, до матеріалів справи позивачем також не надано.
Надаючи оцінку актам підключення до централізованого опалення за 2020, 2021 роки (опалювальні сезони) нежитлового приміщення за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Покровська 18, де розташоване орендоване майно відповідача, суд зазначає, що із змісту цих актів не вбачається ані факту укладення договору постачання теплової енергії між позивачем та відповідачем, ані факту надання та отримання послуг, оплата яких є предметом спору у справі. Не містять вказані акти також вартості та розміру послуг, за стягненням вартості яких звернувся позивач до суду.
Рішення Господарського суду Харківської області від 01.07.2020 у справі №922/1630/20 суд не приймає в якості доказу, оскільки воно стосується іншого періоду та не встановлює обставин, що є предметом доказування по даній справі.
Враховуючи встановлені судом обставини та вказані норми законодавства, суд висновує, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували факт надання позивачем безпосередньо і саме відповідачу послуг з теплопостачання (поставки теплової енергії) у період з квітня 2020 року по квітень 2022 року на суму у розмірі 41855,88 грн.
Отже, проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вище встановлені судом обставини, приймаючи до уваги, що у спірний період, між сторонами були відсутні зобов'язання з відшкодування витрат за надані послуги з постачання теплопостачання, а позивачем у процесі розгляду справи не було надано суду жодних належних та допустимих доказів виникнення такого обов'язку та строку його виконання у відповідача з інших підстав, суд дійшов висновку, що у фізичної особи - підприємця Гусейнова Сергія Камил - огли відповідні зобов'язання зі сплати комунальних послуг не виникли, а відтак позовні вимоги про стягнення 41855,88 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судовий збір у розмірі 3028,00 грн у даній справі покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 6, 11, 509, 525, 530, 610-612, 627-629, 901, 903 Цивільного кодексу України та ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 130, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "30" вересня 2024 р.
Суддя Ю.Ю. Мужичук