вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
30.09.2024м. ДніпроСправа № 904/3316/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім АЗІМУТ", м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД", м. Дніпро
про стягнення штрафних санкцій
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім АЗІМУТ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" (далі - відповідач) штрафні санкції у загальному розмірі 278 132,52 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 3% річних в розмірі - 70 179, 77 грн.,
- інфляційні витрати в розмірі - 207 952, 75 грн.
Ухвалою від 30.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
26.08.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позов, в якому він просить визнати поважними причини пропуску процесуального строку та поновити Приватному акціонерному товариству “Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву по справі №904/3316/24, долучити до матеріалів справи відзив на позовну заяву та врахувати його під час розгляду справи №904/3316/24. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім Азімут» у справі №904/3316/24 залишити без задоволення в повному обсязі.
02.09.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою від 09.09.2024 задоволено клопотання відповідача та поновлено строк на подання відзиву на позовну заяву.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
30.09.2024 здійснено розгляд справи по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про закупівлю № 23060 від 21.02.2023 в частині повної та своєчасної сплати за товар.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що до складу позовних вимог ТОВ «ТД Азімут» по справі №904/6475/23 (з урахуванням зменшення позовних вимог) входило, зокрема, стягнення з ПрАТ «ДТРЗ» 7 656, 10 грн. інфляційних втрат.
Як вбачається із розрахунку пені та інфляційних втрат за позовом ТОВ «ТД Азімут» до ПрАТ «ДТРЗ» по справі №904/6475/23 (з урахуванням зменшення позовних вимог), позивач нараховував інфляційні втрати за різні періоди, зважаючи на дати фактичних оплат та до дня звернення із позовною заявою, а саме до 11.12.2023.
З розрахунку інфляційних втрат, долученого до позовної заяви по справі №904/3316/24 вбачається, що позивачем визначено розрахунковий період з 01.12.2023 до 01.07.2024, що, в свою чергу, є помилковим, адже період з 01.12.2023 по 11.12.2023 був охоплений позовними вимогами у справі №904/6475/23.
Водночас, вважаючи рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2024 по справі №904/6475/23 неправомірним, ПрАТ «ДТРЗ» оскаржило його. 18.06.2024, за результатами розгляду апеляційної скарги ПрАТ «ДТРЗ», Центральним апеляційним господарським судом було ухвалено постанову у справі №904/6475/23.
Відповідач зазначив, що здійснював захист своїх порушених прав та інтересів відповідним рішенням суду у передбачений законом спосіб, тому наведене не можна розцінювати як наявність вини (умислу) ПрАТ «ДТРЗ» щодо невиконання судового рішення та підставу для нарахування інфляційних втрат за період, щонайменше, з 01.12.2023 до 18.06.2024.
Відповідач зауважує, що з моменту ухвалення Центральним апеляційним господарським судом постанови від 18.06.2024 по справі №904/6475/23 до моменту видачі Господарським судом Дніпропетровської області наказу про примусове виконання рішення від 04.03.2024 по справі №904/6475/23 минув незначний проміжок часу, а грошові кошти за рішенням суду у справі №904/6475/23 стягнуті з ПрАТ «ДТРЗ» на користь ТОВ «ТД Азімут» в повному обсязі, у дводенний строк з дня відкриття виконавчого провадження та за активного сприяння ПрАТ «ДТРЗ».
На думку відповідача, в період з 19.06.2024 (наступний день після ухвалення постанови ЦАГС у справі №904/6475/23) по 01.07.2024, розмір інфляційних втрат складає 0, 00 грн.
Відповідач вважає, що позивач вдається до помилкових тлумачень умов спірного договору, зазначаючи про те, що, оскільки відповідно до п. 10.1. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023, то строк дії договору сплинув 31.12.2023, а борг відповідач остаточно сплатив лише 24.07.2024, таким чином на період з 01.01.2024 по 24.07.2024 не розповсюджуються умови договору і позивач має право стягнути з відповідача 3% річних за наведений період.
Пунктом 10.1. договору встановлено, що договір хоч і укладений на строк до 31.12.2023, проте не припиняє своїй дії аж до моменту повного та фактичного виконання кожною зі сторін своїх зобов'язань.
За таких обставин, на думку відповідача, договір мав припинити свою дію, щонайменше, 24.07.2024.
Відповідач зазначає, що, скріпивши підписами та печатками спірний договір, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору та погодилися з усіма умовами, що були викладені в ньому, зокрема, й умовою про те, що у випадку прострочення замовником грошових зобов'язань, зокрема, 3% річних прирівнюється до нуля.
За таких обставин, сторони спірного договору реалізували принцип свободи договору та право відступити від положень актів цивільного законодавства, внаслідок чого врегулювали свої відносини на власний розсуд, встановивши, зокрема, розмір 3% річних, що дорівнює нулю.
Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги ТОВ «ТД Азімут» про стягнення з ПрАТ «ДТРЗ» 3% річних в загальному розмірі 70 179, 77 грн. не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо заявлених витрат на правову допомогу, відповідач зазначив, що матеріали справи не містять Акту приймання-передачі правничої допомоги, який відповідно до п. 6 Додатку №6 підтверджує надання правничої допомоги.
Таким чином, зважаючи на відсутність в матеріалах справи Акту приймання- передачі правничої допомоги, який в свою чергу засвідчує факт приймання ТОВ «ТД Азімут» правничої допомоги, наданої адвокатом Чумак О.В., у суду відсутні підстави вважати, що ТОВ «ТД Азімут» прийняло надані йому послуги в повному обсязі та без зауважень.
Крім того, за відсутності в матеріалах справи Акту приймання-передачі правничої допомоги, неможливо встановити обсяг наданих адвокатом послуг, їх зміст та належність до справи №904/3316/24.
Відповідач наголошує, що розгляд справи №904/3316/24 відбувається без виклику сторін, а отже представник ТОВ «ТД Азімут» не витрачає час на участь в судових засіданнях по справі №904/3316/24.
Представник ТОВ «ТД Азімут» адвокат Чумак Олена Василівна, здійснювала представництво інтересів позивача у взаємопов'язаних справах, а саме у справі №904/6475/23 (за позовом ТОВ «ТД Азімут» до ПрАТ «ДТРЗ» про стягнення заборгованості за договором про закупівлю №23060 від 21.02.2023) та наразі здійснює представництво інтересів ТОВ «ТД Азімут» у справі №904/847/24 (за позовом ПрАТ «ДТРЗ» до ТОВ «ТД Азімут» про стягнення штрафу та пені за порушення умов договору про закупівлю №23060 від 21.02.2023).
Відтак, адвокат Чумак О.В. обізнана зі всіма обставинами щодо правовідносин, які виникли за Договором про закупівлю №23060 від 21.02.2023, а отже, в даному випадку, підготовка позовної заяви та супровід справи №904/3316/24 не вимагає від адвоката вивчення матеріалів справи.
Таким чином, відповідач вважає, що вимога ТОВ «ТД Азімут» про стягнення з ПрАТ «ДТРЗ» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн. не підлягає задоволенню в повному обсязі.
ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Позивач зазначив, що відомості про розмір індексу інфляції за грудень 2023 року були опубліковані на сайті Держкомстату та у виданні «Урядовий кур'єр» лише після закінчення грудня 2023 року, а саме 12 січня 2024 року і тому - на дату подання позовної заяви у справі № 904/6475/23 (11.12.2023 р.) показник індексу інфляції за грудень 2023 рік не міг бути відомий Позивачу і відповідно інфляційні за грудень 2023 року не заявлялися Позивачем до стягнення.
Таким чином, на думку Позивача, твердження Відповідача про врахування Позивачем в розрахунку інфляційних у справі № 904/6475/23 періоду грудень 2023 р. та фактичне стягнення за цей період коштів з Відповідача є недостовірним та безпідставним.
Також позивач зазначив, що в судовій справі № 904/6475/23 Відповідач не був позивачем і за захистом своїх порушених прав до суду не звертався, а навпаки - за захистом своїх прав на отримання оплати за відвантажений товар звернулося ТОВ «Торгівельний дім Азімут».
Грошові кошти з Відповідача були стягнуті примусово в рамках виконавчого провадження № 75597853 від 22.07.2024 р. за два дні, але не добровільно сплачені Відповідачем, а примусово стягнуті приватним виконавцем після арешту рахунків.
Позивач також зазначив, що строки виконання зобов'язань обох сторін Договору № 23060 від 21.02.2023 року є визначеними, вони повинні були бути виконані Відповідачем своєчасно та сплинули 01.11.2023 року, тобто до кінцевої дати терміну дії Договору (31.12.2023 р.).
Невиконання Відповідачем договірного зобов'язання в строки передбачені Договором, є істотним порушенням Відповідачем умов договору в розумінні ч.2 ст. 651 ЦК України, що є підставою для його розірвання, а не продовження.
Тому, факт порушення Відповідачем свого грошового зобов'язання з оплати товару протягом 13 місяців є істотним порушенням умов Договору, яке не є подією, неминучість якої є безумовною, і тому така подія як порушення Відповідачем свого зобов'язання за договором не може бути застосована в якості відкладальної умови для перебігу терміну дії Договору № 23060 від 21.02.2023 року.
Таким чином, позивач вважає, що:
-термін дії Договору № 23060 від 21.02.2023 року сплинув саме 31.12.2023 року;
- на термін порушення Відповідачем свого грошового зобов'язання (з 01.01.2024 р. по 23.07.2024 р.) не розповсюджуються положення укладеного сторонами Договору і відповідно;
- положення ст. 625 ЦК України можуть бути застосовані до невиконаного зобов'язання Відповідача після спливу терміну дії Договору (після 31.12.2023 року).
Позивач не заперечив, що сторони Договору № 23060 від 21.02.2023 року в пункті 11.1. домовилися про застосування нульової ставки річних за прострочені грошові зобов'язання Відповідача, але ці домовленості діють лише в період дії цього Договору.
Відповідно до п. 10.1 Договору Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2023 року. Отже, на невиконані зобов'язання Відповідача не розповсюджуються положення Договору № 23060 від 21.02.2023 року, строк якого сплинув.
Щодо відсутності в матеріалах справи Акту приймання-передачі наданих послуг, слід зазначити, що це обумовлено відсутністю необхідності складання його наперед - до закінчення надання правової допомоги адвокатом.
Також, Договором про надання правничої допомоги № 146 від 06.11.2023 року в Додатку № 6 від 25.07.2024 р. визначений час, коли сторони повинні підписати Акт приймання-передачі правничої допомоги - лише після надання послуги в повному обсязі, тобто після дати прийняття судом Рішення у справі.
Акт приймання-передачі правничої допомоги є первинним документом для бухгалтерського обліку господарської операції між її учасниками, тобто між Позивачем та його представником-адвокатом.
Таким чином, на думку позивача, для вирішення судом питання про розподіл судових витрат на правову правничу допомогу одночасно з ухваленням Рішення по справі, Акт приймання-передачі правничої допомоги не вимагається.
ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Відповідач зазначив, що у відповідності до положень п. 10.1. договору, зазначений договір вважається припиненим (тобто закінчується строк дії): або 31.12.2023, або в момент повного виконання сторонами своїх зобов'язань (тобто з припиненням зобов'язань, які входять до змісту спірного договору).
Частиною 1 ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зважаючи на те, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/6475/23 було встановлено порушення ПрАТ «ДТРЗ» строку оплати поставленого товару за спірним договором, а також приймаючи до уваги, що грошові кошти на виконання зазначеного рішення суду були остаточно сплачені ПрАТ «ДТРЗ» 24.07.2024 та враховуючи п. 10.1. договору, вважаємо, що строк дії договору про закупівлю №23060 від 21.02.2023 не закінчився 31.12.2023, а продовжив свою дію до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, тобто до 24.07.2024.
Таким чином, позивач дійшов очевидно помилкових висновків про те, що договір припинив свою дію 31.12.2023, а також про те, що на період з 01.01.2024 по 24.07.2024 не розповсюджуються його положення.
За таких обставин, помилковими є й висновки позивача про можливість нарахування, зокрема 3% річних за період з 01.01.2024 по 24.07.2024, зважаючи на неможливість їх нарахування відповідно до п. 11.1 договору.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2024 у справі №904/2428/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2024 Позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім АЗІМУТ» основний борг у розмірі 4 167 824, 40 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 656, 10 грн, пеню у розмірі 66 868, 20 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 50 908, 18 грн.
Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/6475/23 22.07.2024 видано наказ про примусове виконання рішення суду.
В зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, яке встановлене рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2024 по справі № 904/6475/23, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 70 179,77 грн. за загальний період прострочення з 01.01.2024 по 23.07.2024 та інфляційних втрат у розмірі 207952,75 грн. період прострочення виконання зобов'язання з 01.12.2023 по 01.07.2024.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відносини, що виникли між сторонами у справі є господарськими, тому, згідно зі ст.4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відповідач позов заперечує з викладених у відзиві підстав.
За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, за якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", № 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", № 3236/03, від 03.04.2008).
Щодо нарахування 3% річних.
Згідно з частинами 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявлені позивачем до стягнення 70 179,77 грн 3% річних нараховані за загальний період з 01.01.2024 по 23.07.2024.
Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Пунктом 11.1 договору встановлено, що сторони погодилися, що текст Договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються Договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої Сторони Договору, крім випадків, коли таке передавання пов'язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання Договору або оплати податків, інших обов'язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов'язання Сторін Договору. Сторони домовилися, що прострочені Замовником грошові зобов'язання, передбачені даним договором, потім виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України сторони можуть на власний розсуд визначити інший розмір процентів річних. Займенник "інший" в українській мові має значення означального, тобто вказує на ознаку, але не називає її і розуміється як такий, який відрізняється від названого, даного, встановленого і таке інше. У цьому випадку проценти визначені у договорі є відмінними від встановлених у статті 3 %. Тобто 3 % - розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру. Водночас сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі. Ключовим є сам факт застосування положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить 0.
Положення спірного договору, погоджене сторонами та викладене саме у формі встановлення розміру процентів (0), вказує на фактичну реалізацію принципу свободи договору, як одного з основоположних у цивільному законодавстві.
Оскільки частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України надає можливість самостійного визначення розміру процентів річних від простроченої суми і дійшовши згоди щодо нього, сторони реалізували таке право у такому значенні, щодо якого у них не виникло заперечень.
Хоча зобов'язання сплатити проценти річних, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є способом компенсації майнових втрат, однак неможливо відокремити таку компенсацію від права сторін встановлювати відповідний її розмір, який на їх думку буде розумним та справедливим у сукупності з імперативним відшкодуванням матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Оскільки спірний договір містить положення щодо розміру процентів, то відсутні підстави стверджувати про звільнення відповідача від відповідальності, адже таке трактування договору нівелює можливість сторін на власний розсуд застосувати приписи статті 625 Цивільного кодексу України у відповідних межах.
Отже, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України сторони встановили інший розмір процентів - 0 процентів, що узгоджується зі свободою договору.
Водночас, зважаючи на викладені мотиви та враховуючи положення статей 627, 628 Цивільного кодексу України, оскільки сторони визначили інший розмір процентів, ніж передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за спірним договором не можуть бути задоволені (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 910/4519/18 та від 25.06.2020 №910/4926/19).
Суд не погоджується з позицією позивача щодо того, що договір припинив свою дію з 01.01.2024, оскільки сторонами в п. 10.1 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.
Таким чином, оскільки відповідачем не виконано умов договору щодо повної та своєчасної оплати вартості товару, тобто не виконано в повному обсязі своїх зобов'язань за договором до 24.07.2024, то і договір продовжував діяти до 24.07.2024.
Враховуючи викладене суд погоджується із запереченнями відповідача в цій частині та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних задоволенню не підлягають.
Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати розмірі 207 952,75 грн. за загальний період прострочення виконання зобов'язання з 01.12.2023 по 01.07.2024.
Суд не погоджується із посиланнями відповідача щодо неправомірності стягнення інфляційних втрат, оскільки в рішенні суду від 04.03.2024 у справі № 904/6475/23, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду надавалася правова оцінка щодо правомірності стягнення інфляційних втрат, а саме зазначено таке.
«…Слід зазначити, що є обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат, оскільки нарахування інфляційних втрат прямо передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України, які не можуть бути змінені договором. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання і на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.».
В постанові Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2024 в справі № 904/6475/23 зроблено наступний висновок:
«...Приписами ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів лише річних. Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень частини 2 статті 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначені правові висновки Верховного Суду України сформульовані у постановах по справах: №914/479/19 від 16.04.2020 р. та № 904/2112/20 від 25.05.2021 р.».
Щодо заперечень відповідача про те, що позивачем вже заявлялись до стягнення інфляційні втрати за період з 01.12.2023 по 11.12.2023, суд зазначає, що відомості про розмір індексу інфляції за грудень 2023 року були опубліковані на сайті Держкомстату та у виданні «Урядовий кур'єр» лише після закінчення грудня 2023 року, а саме 12 січня 2024 року і тому - на дату подання позовної заяви у справі № 904/6475/23 (11.12.2023 р.) показник індексу інфляції за грудень 2023 рік не міг бути відомий Позивачу і відповідно інфляційні за грудень 2023 року не могли заявлятися Позивачем до стягнення.
При перевірці розрахунку позивача, судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 207 952,75 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 207 952,75 грн. - інфляційних втрат.
В частині стягнення 3% річних в розмірі 70 179,77 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.
Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
З матеріалів справи вбачається, що 06.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім АЗІМУТ" (далі - Клієнт) та Чумак Оленою Василівною (далі - Адвокат) було укладено договір про надання правничої допомоги № 146 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору Адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу Клієнту при провадженні господарського, адміністративних, цивільних справ в будь-яких судах всіх рівній, кримінальних справах, а також адміністративні правопорушення, які порушуються та розслідуються будь-якими органами слідства чи розглядаються судами, дізнання чи дослідчих перевірок, а також іншими уповноваженими держаними органами, що проводяться за заявами Клієнта чи третіх осіб, представляти Інтереси Клієнте як стягувача або боржника в виконавчому і та здійснювати супровід будь-яких інших справ, таких, які прямо чи опосередковано стосуються прав та інтересів Клієнта як свідка, потерпілого, підозрюваного, правопорушника, боржника, стягувача, позивача, відповідача або зачіпають його права та інтереси іншим чином, при цьому Адвокат має право виступати в якості захисника та/або представника Клієнта.
Розмір та порядок оплати гонорару Адвоката встановлюється відповідним Додатком до даного Договору , що є його невід'ємною частиною (пункт 5.1 договору).
Додатком №6 від 25.07.2024 до Договору встановлено, що цей Додаток визначає порядок оплати правничої допомоги (гонорару) Адвоката за надання правничої допомоги з подання до суду та правового супроводу судового спору про стягнення річних та інфляційних за Договором № 23060 від 21.02.2023 р з Приватного акціонерного товариства “Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на користь Клієнта.
Гонорар Адвоката є фіксованим і складає 10 000, 00 грн (пункт 3 Додатку № 1).
Згідно з пунктами 4.1 - 4.3 гонорар оплата гонорару Адвоката здійснюється Клієнтом протягом 30 календарних днів з дня отримання від Адвоката рахунку-фактури.
Клієнт оплачує витрати Адвоката протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання від Адвоката рахунку-фактури за умови надання Клієнту всіх документів, що підтверджують понесені витрати.
Оплата гонорару та витрат Адвоката здійснюється Клієнтом безготівковим розрахунком на поточний (банківський) рахунок Адвоката, зазначений у відповідному рахунку на оплату.
Правнича допомога вважається наданою після підписання Акту приймання-передачі правничої допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності) (пункт 6 Додатку № 6).
Цей Договір, якщо він достроково не буде припинений з ініціативи будь-якої із Сторін, діє до 31.12.2026 року (пункт 7.1 договору).
Адвокат виставив клієнту рахунок-фактуру № 06 від 25.07.2024 на суму 10 000,00 грн., в якому зазначив наступний вид правничої допомоги6 надання правничої допомоги в Господарському суді Дніпропетровської області та правовий супровід спору про стягнення річних та інфляційних за Договором № 23060 від 21.02.2023 р з Приватного акціонерного товариства “Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на користь Клієнта.
Позивач оплатив вартість наданої правової допомоги, про що свідчить платіжна інструкція № 11 від 29.07.2024 на суму 10 000,00 грн.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд не приймає заперечення відповідача, оскільки згідно п6 додатку № 6 від 25.07.2024 до договору розмір правової допомоги в сумі 10 000,00 грн. є гонораром адвоката та є фіксованою сумою.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позов задоволено частково, а відтак в силу приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати, пов'язані із розглядом справи покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог - у розмірі 7 477,00 грн.
2 523,00 грн. витрат на правничу допомогу покладаються на позивача.
Щодо судового збору.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).
Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").
Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру (278 132,52грн.), при цьому позивачем допущено арифметичну помилку при зазначенні суми позову в розмірі 278 142,52 грн., то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 3 337,59 грн. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 3337,71грн., про що свідчить платіжна інструкція № 10 від 29.07.2024.
Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.1 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").
Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 0,12грн.
Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам, зі стягненням з відповідача судового збору в розмірі 2 495,55 грн..
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім АЗІМУТ" до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" про стягнення штрафних санкцій задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" (49038, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 7, ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім АЗІМУТ» (49008, м. Дніпро, вул. Робоча, буд. 23В, офіс 101; ідентифікаційний код 40180298) інфляційні втрати у розмірі 207 962,75грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 495,55 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 7 477,00 грн., про що видати наказ.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 30.09.2024.
Суддя Н.Г. Назаренко