ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" вересня 2024 р. справа № 300/4526/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник адвокат Михальчук Наталія Петрівна, звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі, також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач) згідно якого просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 “Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 09.05.2024 № 132 щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 02.07.2016 належить до Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. Право Свідків Єгови на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою службою) визнано постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066, якою затверджено перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, до вказаного переліку належать і Свідки Єгови. Однак, в ніч на 09.05.2024, незважаючи на ясно виражену відмову позивача від проходження військової служби з мотивів особистих релігійних переконань, ОСОБА_1 шляхом примусу було доправлено до військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 . При цьому позивача не було ознайомлено з наказом, яким його як солдата, призвано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та направлено в розпорядження військової структури та зараховано до списків особового складу. Таким чином, працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправно утримували позивача, незаконно позбавляючи його волі та шляхом примусу, проти його сумління з порушенням конституційного права на свободу релігії, відправили останнього до військової частини Збройних сил України для проходження військової служби. Також представник позивач, зазначає, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 09.05.2024, відповідно до якого позивача зараховано до списків особового складу вказаної частини, також є протиправним, оскільки є наслідком неправомірних дій відповідача 1 по призову на військову службу ОСОБА_1 та направлення його на проходження такої служби. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 11.06.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
Відповідач 2 скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 20.06.2024 та міститься в матеріалах справи. Щодо заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, вказавши, що відповідно до поіменного списку № 3/1/167 військовозобов'язаних, які призвані і відправлені ІНФОРМАЦІЯ_3 у команду в/ч НОМЕР_2 НЦ, солдат ОСОБА_1 прибув у розпорядження військової частини НОМЕР_1 . Як видно зі змісту наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.05.2024 №132, позивач призваний по мобілізації з ІНФОРМАЦІЯ_2 , зарахований з «09» травня 2024 року до списків особового складу, на всі види забезпечення. Таким чином, командир військової частини НОМЕР_1 при прийнятті наказу від 09.05.2024 №132, яким позивача зараховано до списків особового складу військової частини, діяв у відповідності до п.14 Розділу ІІ Інструкції №280, внаслідок чого відсутні підстави для визнання протиправним та скасування вказаного наказу. Крім того, альтернативна служба, а саме її застосування, є заміщенням проходження строкової військової служби в мирний час, заміна військової служби альтернативною (невійськовою) під час війни, українським законодавством не передбачена. Тобто, дія Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» до випадку позивача не має ніякого відношення. Додатково звернув увагу суду на те, що відповідно до доповіді про самовільне залишення військової частини (без зброї) та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2024 №154 позивач вважається таким, що з 03.06.2024 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 . Просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
26.06.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив військової частини НОМЕР_1 , в якій зазначено, що навіть в умовах воєнного стану, Україна, в особі її владних органів, в тому числі ІНФОРМАЦІЯ_4 і військових частин, мають не порушувати прав таких осіб, як позивач, котрі мають релігійні переконання несумісні із несення військової служби. Порушення такого права позивача шляхом примусової мобілізації та відправлення і утримання у військовій частині є порушенням зазначених міжнародних гарантій. Таким чином, відповідач2 видаючи наказ від 09.05.2024 року № 132 щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивача перевищив свої повноваження. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представником відповідача 2 подано 01.07.2024 на адресу суду заперечення на відповідь на відзив військової частини НОМЕР_1 , згідно якого зазначено, що законодавством не передбачено права на проходження альтернативної (невійськової) служби діючим військовослужбовцям, призваним по призову під час мобілізації, зокрема не встановлено такої підстави для звільнення з військової служби, як у зв'язку з релігійними переконаннями для подальшого проходження альтернативної (невійськової) служби. Крім того, позивачем не доведено суду, з огляду на приписи статті 35 Конституції України, наявності в нього релігійних переконань, які дають право на звільнення з військової служби із заміною альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідач 1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 02.07.2024 відповідно до якого проти позову заперечив, вказавши, що право на альтернативну (невійськову) службу передбачено лише для громадян, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням. Таким чином, законодавством не передбачено права на проходження альтернативної (невійськової) служби діючим військовослужбовцям, призваним по призову під час мобілізації, зокрема не встановлено такої підстави для звільнення з військової служби, як у зв'язку з релігійними переконаннями для подальшого проходження альтернативної (невійськової) служби. Відтак, такого поняття як альтернативна невійськова служба під час дії військового стану існувати не може. Зважаючи на викладене, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
09.07.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій зазначено, що чинність права на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою не знаходиться в залежності від наявності механізму його реалізації. Відповідно відсутність такого порядку не нівелює наявне конституційне право. Таким чином, за наявності ні чим не обмеженого конституційного права позивача на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, вчинення ІНФОРМАЦІЯ_4 та військовою частиною дій по примусовому призову позивача на військову службу є протиправним, оскільки суперечить конституційній нормі прямої дії. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
07.05.2024 на підставі направлення від 07.05.2024 №348 (а.с.197) для проходження медичного огляду щодо визначення ступеня придатності до військової служби військово-лікарська комісія здійснила медичний огляд позивача, в результаті якого встановила його придатність до військової служби (а.с.201, 205).
Позивач 07.05.2024 подав до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про заміну військової служби невійськовою за процедурою, передбаченою частиною четвертою статті 35 Конституції України, оскільки виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням та має бути замінене на альтернативну невійськову службу (а.с.209).
Листом від 13.05.2024 №1/5/1744 відповідач-1 повідомив позивача, що відповідно до статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" від 09.05.2024 №65 військовозобов'язаного ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 (а.с.204).
Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.05.2024 №132, солдат ОСОБА_1 , призваний по мобілізації з ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахований з 09.05.2024 до списків особового складу, на всі види забезпечення (а.с.142).
12.05.2024 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив припинити протиправні дії відносно нього які полягають у незаконному затриманні та незаконному позбавленню волі (а.с.37-38).
Листом від 20.05.2024 №1693 військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено позивача про те, що у військовій частині відносно ОСОБА_1 , будь-яких протиправних дій не вчиняється (а.с.39).
Вважаючи протиправними дії щодо призову на військову службу під час мобілізації та не погоджуючись із прийнятими наказом про його призов на військову службу, а також наказом щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Положеннями 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно частини 7 статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 №1487, (далі Порядок №1487) в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, зокрема, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі Положення №154).
Відповідно до пункту 8 Положення №154 в редакції на час виникнення спірних правовідносин завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Положеннями абзацу одинадцятого пункту 9 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють, зокрема заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Згідно з абзацом восьмим пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов'язаних і резервістів.
За змістом пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема: 1) перебувати на військовому обліку; 2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів; 4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Отже, на відповідача 1, крім іншого, покладені обов'язки щодо здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та організації проведення медичних оглядів військовозобов'язаних військово-лікарськими комісіями, а на позивача, як військовозобов'язаного, - проходити медичний огляд з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
При цьому, позивачем не надані докази виконання відповідачем 1 покладених на нього обов'язків з порушенням (перевищенням) повноважень, наданих законодавством, зокрема, застосування до позивача приводу для проходження медичного огляду та примусової доставки у військову частину, а також докази вчинення відповідачем 2 кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 146 КК України (Незаконне позбавлення волі) і частиною 5 статті 426-1 КК України (Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень), оскільки наявні в матеріалах справи копії заяв, про припинення вчинення злочину та про вчинення кримінальних правопорушень, є неналежним доказом вчинення відповідачами зазначених у цих заявах протиправних дій щодо позивача.
Стосовно права Свідків Єгови на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою службою), суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 "Свобода думки, совісті і релігії" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Так, відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з положеннями статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.
Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає проходження військової служби.
Згідно частини 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною 1 статті 15 Закону №2232-ХІІ на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Суд зазначає, що згідно матеріалів справи ОСОБА_1 , належить до Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні, що підтверджується довідкою № 6502 від 22.04.2024, виданою Релігійною організацією "Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні" (а.с.30).
Так, суд звертає увагу, що пунктом 4 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі Закон №1975-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2 ст. 4 Закону №1975-ХІІ).
Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
10.11.1999 постановою Кабінету Міністрів України за №2066 (далі Положення №2066) затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Згідно п.п. 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
Таким чином, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.
Як слідує, зокрема з позовної заяви, що позивач є військовозобов'язаний та станом на 07.05.2024 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" від 09.05.2024 №65 військовозобов'язаного ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 (а.с.204).
Тобто, у даному випадку, позивач є мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.
Суд звертає увагу на те, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Враховуючи те, що позивач являється мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, у спірному випадку, на думку суду, ОСОБА_1 не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу .
Також, суд зазначає, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби. в умовах воєнного стану.
Крім того, Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023, які, у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
ОСОБА_1 підставою для його звільнення з військової служби та заміною альтернативною (невійськовою) службою, з огляду на пряму норму статті 35 Конституції України, вказує на те, що виконання військового обов'язку суперечить його, як віруючого, що належить до Релігійного об'єднання Свідків Єгови, релігійним переконанням громадянина, які не допускають користування зброєю.
Єдиним доказом в підтвердження таких доводів позивач надав суду довідку № 6502 від 22.04.2024 видану Центром Свідків Єгови про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 02.07.2016 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. Як Свідок Єгови Бере участь у проповідуванні доброї новини(а.с.30).
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 за № 2066 затверджено Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, до якого віднесено, зокрема Свідки Єгови.
Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням з огляду на подані ним докази в їх підтвердження.
Так, у вказаній довідці не наведено пояснень та не зазначено на підставі чого та якими доказами ця релігійна організація, може підтвердити, що ОСОБА_1 уже вісім років є віруючим Релігійного об'єднання Свідків Єгови.
Окрім цієї довідки суду не подано жодних інших доказів в підтвердження того, що позивач, як безпосередньо перед мобілізацією, так і з 02.07.2016, дійсно на практиці дотримувався релігійних переконань, як віруючий Релігійного об'єднання Свідків Єгови.
Отже, позивачем не доведено суду, з огляду на приписи статті 35 Конституції України, наявності в нього релігійних переконань, які дають право на звільнення з військової служби із заміною альтернативною (невійськовою) службою.
Таким чином, доводи позивача щодо порушення відповідачем гарантованого статтею 35 Конституції України та Законом N 1975-XII права на заміну військового обов'язку, виконання якого суперечить його релігійним переконанням громадянина, альтернативною (невійськовою) службою, суд вважає безпідставними.
Відтак, зважаючи на встановлені обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивач будучи військовозобов'язаним підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а тому суд приходить до висновку, що приймаючи наказ "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" від 09.05.2024 №65, яким військовозобов'язаного ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання таких дій та наказу від 09.05.2024 №65 протиправними.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасувати наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 09.05.2024 № 132 щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 2, 5 і 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію загальна мобілізація" проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань,Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина 5 статті 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію).
Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені категорії військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Цією нормою не передбачене право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних, які мають право на заміну строкової військової служби альтернативною (невійськовою) службою.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регулює Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
За змістом пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів,військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу)і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Як встановлено судовим розглядом, за твердженням представника позивача, підставою для визнання протиправним та скасування наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 09.05.2024 № 132 є наслідок протиправності дій та наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" від 09.05.2024 №65 військовозобов'язаного ОСОБА_1 , тобто такі позовні вимоги є похідними.
З огляду на вищенаведені висновки суду щодо відсутності підстав для визнання протиправним дій та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09.05.2024 № 132 в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період ОСОБА_1 , то відсутні підстави і для задоволення похідних позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 09.05.2024 № 132 щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків АДРЕСА_2 );
Відповідач 1 - ІНФОРМАЦІЯ_7 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 );
Відповідач 2 - Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).
Суддя Микитин Н.М.