про передачу справи за підсудністю
Справа № 495/6425/24
Номер провадження 2/495/3592/2024
27 вересня 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Анісімова Н.Д., вивчивши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
08.07.2024 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Розглянувши матеріали позову, суддя приходить до висновку про необхідність направлення вищевказаної цивільної справи за підсудністю з наступних підстав.
09.07.2024 суддею був направлений лист позивачу з пропозицією самостійно обрати суд, до якого необхідно надіслати матеріали цивільної справи з огляду на те, що з відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 682741 від 09.07.2024 зареєстроване місце проживання відповідача, ОСОБА_1 , є АДРЕСА_1 , а відоме місце проживання іншого відповідача, ОСОБА_2 , згідно з позовною заявою є АДРЕСА_2 . За вказаних обставин цивільна справа може бути розглянута або Березівським районний судом Одеської області або Малиновським районним судом м. Одеси, проте справа не підсудна Білгород-Дністровському міськрайонному суду Одеської області, з огляду на положення ст. 27 та ч. 15 ст. 28 ЦПК України.
12.08.2024 від представника відповідача надійшло клопотання, яким він просить суд направити справу за підсудністю до Малиновського районного суду м. Одеси.
З 05.08.2024 по 09.09.2024 суддя перебувала у запланованій щорічній основній відпустці.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції. ЦПК України також визначена підсудність справ за вибором позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Водночас суд звертає увагу, що підсудність є сукупністю цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.
Територіальною називається підсудність справи суду залежно від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. З її допомогою розмежовується компетенція однорідних судів (однієї ланки судової системи). Як правило, територіальна підсудність підрозділяється на загальну, за вибором позивача, договірну, виключну і підсудність пов'язаних справ.
Так, цивільне процесуальне законодавство виділяє кілька видів просторової підсудності, у залежності від місця знаходження сторін, характеру спірних правовідносин, угоди сторін, наявності зв'язку між справами. До них відносяться: загальна територіальна підсудність, альтернативна підсудність та виключна підсудність.
Загальна підсудність визначає компетенцію суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача. Коли ним є громадянин, то позови пред'являються до суду за місцем його проживання, його постійної осілості. Позови до підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності пред'являються за місцем знаходження їх органу управління. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК встановлює інший вид підсудності.
Статтею 28 ЦПК України передбачено, що підсудність справ за вибором позивача, встановлює правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю. Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
Згідно з ч.15 ст. 28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин (стан здоров'я, малолітні діти тощо) позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.
Виключна підсудність встановлює, що пред'явлення позовів у деяких справах можливе тільки у точно визначеному законом суді. Вона передбачена до незначної частини позовів, виключаючи можливість застосування до них інших видів територіальної підсудності, тому і названа виключною підсудністю.
Пунктами 34, 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01.03.2013 роз'яснено, що якщо інше не встановлено ЦПК, позови пред'являються: до фізичної особи - до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування; до юридичної особи - за її місцезнаходженням, яке стосовно фізичної особи визначається відповідно до положень статті 29 ЦК України і статті 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а щодо юридичної особи - за положеннями статті 93 ЦК.
Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа.
Як вбачається з матеріалів справи позивач просить суд направити цивільну справу саме до Малиновського районного суду м. Одеси, тим самим визначаючи підсудність за своїм вибором. Таким чином, позивач скористався своїм диспозитивним правом щодо альтернативної підсудності за його вибором.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-ІV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Розкриття змісту термінів і положень конвенції та протоколів до неї міститься в рішеннях Європейського суду з прав людини та їх використання під час розгляду конкретної справи є необхідним як наступна практика застосування міжнародного договору.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
Право на захист належить до загальновизнаних принципів міжнародного права, яке імплементоване у національне законодавство як орієнтир, що визначає умови справедливого судового розгляду.
Європейський суд з прав людини у пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
У справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», та «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд зазначає, що позивач звернувся з позовом до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області помилково вважаючи, що справа може бути розглянута у саме цьому суді. Водночас, суд приймає до уваги подану позивачем заяву про направлення справи до належного суду для розгляду цивільної справи, а саме: Малиновського районного суду м. Одеси, отже, це є диспозитивним правом позивача щодо визначення підсудності справ, яке не може порушуватись судом.
Що стосується направлення справи за підсудністю саме до Малиновського районного суду м. Одеси, то суддя враховує позицію позивача, який скористався своїм правом на вибір між кількома судами та подав відповідну заяву до суду. Суддя вважає необхідним звернути увагу, що ст. 28 ЦПК визначає підсудність справ за вибором позивача, а не виключну підсудність справ, тому позивач має право за власним вибором звернутись до суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місце реєстрації будь-кого з кола відповідачів. У даному випадку позивач скористався своїм правом вибору підсудності справ та звернувся із заявою про направлення справи до Малиновського районного суду м. Одеси.
Частиною 9 статті 187 ЦПК України передбачено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з ч. 3 ст. 31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
За встановлених обставин, беручу до уваги думку позивача, суд дійшов висновку, що цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості непідсудна Білгород-Дністровському міськрайонному суду Одеської області, у зв'язку з чим її необхідно передати за підсудністю до суду за місцем реєстрації одного з відповідачів, а саме до Малиновського районного суду м. Одеси.
На підставі викладеного, керуючись ст. 27, 28, 31, 353-355 ЦПК України, суддя
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - передати за підсудністю до Малиновського районного суду м. Одеси (65033, Одеська область, м. Одеса, вул. Василя Стуса, 1а).
Копію ухвали направити позивачу та/або представнику позивача до відома.
Передача справи на розгляд іншого суду за підсудністю здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Текст ухвали складено 27 вересня 2024 року.
Суддя Н.Д.Анісімова