Справа № 495/8640/21
№ провадження 2-к/495/2/2024
"27" вересня 2024 р. м. Білгород - Дністровський
Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого одноособово судді Прийомової О.Ю.,
за участю секретаря Ульвіс К.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород - Дністровському Одеської області клопотання ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 , про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду,
19 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, просить суд постановити ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду - рішення Апеляційного суду м. Рима (палата з розгляду справ неповнолітніх - цивільна палата) Італійської республіки від 18 лютого 2020 року, справа № 51748/18, відповідно до якого: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 ; передати малолітнього сина під опіку батькові, який проживає в АДРЕСА_3; зважаючи на те, що постійним місцем проживання дитини визначено місце проживання батька, доручити компетентним соціальним службам забезпечити відносини дитини з матір'ю в Італії шляхом організації спочатку зустрічей під контролем соціальних служб, інформуючи прокурора при суді у справах неповнолітніх міста Риму у разі виявлення випадків щодо поведінки, яка шкодить інтересам дитини; забезпечити підтримку дитині для її повернення до соціального та культурного життя, а також підтримку батькові шляхом моніторингу та контролю здійснення батьком своїх батьківських обов'язків; зобов'язати відповідача ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , до сплати процесуальних витрат на користь апелянта ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 у розмірі 8000,00 євро, крім ПДВ та витрат на правову допомогу, а також загальних витрат в розмірі 15%.
Стислий виклад позиції заявника та боржника
Свою заяву обґрунтовує тим, що він є громадянином Італії, який на законних підставах перебуває на території України.
Рішенням Апеляційного суду м. Рима (палата з розгляду справ неповнолітніх - цивільна палата) Італійської республіки від 18 лютого 2020 року, справа № 51748 постановив: позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 ; передати малолітнього сина під опіку батькові, який проживає в АДРЕСА_3; зважаючи на те, що постійним місцем проживання дитини було визначено місце проживання батька, доручити компетентним соціальним службам забезпечити відносини дитини з матір'ю в Італії шляхом організації спочатку зустрічей під контролем соціальних служб, інформуючи прокурора при суді у справах неповнолітніх міста Риму у разі виявлення випадків щодо поведінки, яка шкодить інтересам дитини; забезпечити підтримку дитині для її повернення до соціального та культурного життя, а також підтримку батькові шляхом моніторингу та контролю здійснення батьком своїх батьківських обов'язків; зобов'язати відповідача до сплати процесуальних витрат на корись апелянта в розмірі 8,000, 00 євро, крім ПДВ та витрат на правову допомогу, а також загальних витрат в розмірі 15%.
Оскільки Рішення суду є не виконаним у будь - якій його частини боржником - громадянкою України, яка постійно проживає в Україні, він звернувся з вказаним клопотанням до суду.
14 січня 2022 року від боржника ОСОБА_2 надійшли заперечення на клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволені клопотання ОСОБА_5 про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що згідно з висновками рішення Апеляційного суду м. Рима від 18 лютого 2020 року по справі № 51748/18, боржниця відмовилась повертатись разом з сином до Республіка Італія у серпні 2016 року.
Відповідно до ст. 7 Конвенції, у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та дитина не проживе в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в
новому середовищі.
Разом з тим, як було встановлено вище, малолітній син не проживав в Італії з 2016 року, що станом на момент звернення до суду становило більш ніж один рік, а відтак судовий орган республіки Італія не мав юрисдикції на розгляд справи.
Відповідно до ст. 17 Конвенції, здійснення батьківської відповідальності визначається правом держави звичайного місця проживання дитини. Якщо звичайне місце проживання дитини змінюється, то воно визначається правом держави нового звичайного місця проживання.
Вищезазначені положення Конвенції, свідчать про те, що вказаний спір підлягає розгляду судами України.
Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 465 ЦПК України, якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.
Законом України «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей» встановлено, що відповідно до пункту 1 статті 29 Конвенції Україна визначає, що центральним органом для виконання обов'язків, що покладаються на нього згідно з положеннями цієї Конвенції, є Міністерство юстиції України.
Відповідно до п. 5.3. Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженою спільним Наказом Мінюсту та ДСА України від 27.06.2008 № 1092/5/54, клопотання заінтересованої особи про визнання і виконання рішення іноземного суду чи іншого компетентного органу (іноземне клопотання) подається безпосередньо до суду України з урахуванням пункту 5.3 цієї Інструкції.
Іноземне клопотання, якщо це передбачено міжнародним договором України, може бути подано до іноземного суду, який розглянув справу і ухвалив рішення у першій інстанції і який надсилає іноземне клопотання на розгляд компетентного суду України через Мін'юст.
Таким чином, подане клопотання підлягало переданню до розгляду суду виключно через органи Мін'юсту, що свідчить про відсутність підстав для його розгляду та подання заявником.
Крім того, ч.2 ст. 23 Конвенції, визначає випадки, коли у визнанні рішення суду договірної держави може бути відмовлено, а саме: якщо таке визнання явно суперечить публічному порядку держави, в якій було подано прохання, з урахуванням найвищих інтересів дитини.
Вважає, що апеляційним судом були допущені грубі порушення закону, що свідчить про наявність явних порушень публічного порядку.
Так, відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу Республіки Італія, суддя може постановити рішення про позбавлення батьківських прав, у випадку якщо батьки порушують чи нехтують своїми обов'язками (ст. 147 ЦК Італії, ст. 570 КК Італії) або зловживає повноваженнями із серйозною шкодою для дитини.
21 січня 2022 року, 27 травня 2022 року, 16 травня 2023 року представник боржника надав додаткові письмові пояснення, відповідно до яких зазначає, що частиною другою статті 23 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, передбачено, що у визнанні рішенні іноземного суду, може бути відмовлено:
b) якщо заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, у рамках судового або адміністративного провадження, без надання дитині можливості бути заслуханою в порушення основних принципів процедури Держави, в якій було подано прохання;
c) на прохання будь-якої особи, яка стверджує, що захід порушує її батьківську відповідальність, якщо такого заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, без надання такій особі можливості бути заслуханою;
d) якщо таке визнання явно суперечить публічному порядку Держави, в якій було подано прохання, з урахуванням найвищих інтересів дитини;
Під час здійснення своєї юрисдикції згідно з положеннями Розділу II органи Договірних Держав застосовують своє національне право.
Однак, якщо це вимагається для захисту особи чи майна дитини, вони можуть як виняток застосувати або врахувати право іншої Держави, з якою ситуація має істотний зв'язок (частини перша та друга статті 15 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року).
Аналогічну позицію висловив й Верховний Суд у Постанові від 14.07.2020 року по справі № 461/3635/19.
Відповідно до ст. 15 Конвенції - Якщо звичайне місце проживання дитини змінюється на іншу Договірну Державу, з моменту такої зміни умови застосування
заходів, ужитих у Державі попереднього звичайного місця проживання, визначаються правом такої іншої Держави.
Крім того, відповідно до ст. 17 Конвенції, здійснення батьківської відповідальності визначається правом держави звичайного місця проживання дитини. Якщо звичайне місце проживання дитини змінюється, то воно визначається правом держави нового звичайного місця проживання.
Разом з тим, всупереч ст.ст. 15, 17 Конвенції, судом Італійської республіки, не застосувалось право нового місця проживання дитини - України, що свідчить про наявність передбачених ст. 23 Конвенції підстав для відмови у визнанні рішення суду.
Крім того, в задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду може бути відмовлено, на прохання будь-якої особи, яка стверджує, що захід порушує її батьківську відповідальність, якщо такого заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, без надання такій особі можливості бути заслуханою.
Вважає, що прийнятий захід порушує її батьківські права, які є за своєю суттю є надпозитивними правами, а відтак повинні мати найвищу ступінь захисту з боку держави.
Так, відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи ТОВ «НІСЕ -ЕКСПЕРТИЗА» від 15.02.2022 року, дитина виявляє надійний тип прив'язаності, виражене позитивне ставлення, прихильність та міцний емоційний зв'язок до матері ОСОБА_2 , тоді як до батька виражене негативістичне ставлення, тривожно-уникаючий тип прив'язаності.
Виховна поведінка характеризується систематичністю піклування про дитину, позитивністю, послідовністю та стабільністю батьківського відношення, адекватністю, гнучкістю та прогностичністю батьківської виховної позиції, які позитивно впливають на розвиток, психоемоційний стан та відчуття психологічного благополуччя дитини. Виховна поведінка батька сприяє формуванню у дитини тривожно-уникаючого типу прив'язаності та негативізму до батька.
Дитина виявляє стійке бажання до спільного проживання з матір'ю ОСОБА_2 та відкидає варіанти проживання разом з батьком.
Переїзд до іншої країни, зміна умов проживання, виховання, обмеження контактів з матір'ю, спричинить істотне порушення умов проживання та навчання дитини, істотне нехтування особистісними та соціальними інтересами дитини та буде здійснювати суттєвий негативний вплив на психічний стан, емоційний та особистісний розвиток дитини, створить високий ризик виникнення психічних розладів у дитини.
За таких обставин, іноземне рішення суду, не лише не відповідає найкращим інтересами дитини, а й стане причиною розлучення з рідною матір'ю, та як наслідок, буде мати вкрай негативні наслідки.
Окрім «Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей», до якої Україна приєдналась із заявами та застереженням на підставі Закону України N136-V від 14.09.2006 року питання правової допомоги у цивільних справах між Україною та Італійською Республікою врегульоване Конвенцією між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Італійською Республікою про правову допомогу у цивільних справах № 4210, яку було укладено в Римі 25 січня 1979 року, ратифіковано Президією Верховної Ради СРСР 6 травня 1986 року (далі за текстом Конвенція).
Стаття 7 Закону України «Про правонаступництво України» підтверджує, що Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам Республіки.
Зазначена Конвенція розповсюджується, у тому числі, на рішення, що стосуються визнання батьківства, встановлення опіки, піклування, усиновлення, а також їх скасування (частина друга статті 19 Конвенції).
Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції кожна із Договірних Сторін визнає таке, що вступило в силу рішення по цивільним (в тому числі сімейним) справам, яке винесено на території іншої із Договірних країн судами сторони, компетентними, відповідно до статті 24 вказаної Конвенції.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 24 Конвенції суд договірної сторони, на території якого було винесено рішення, вважається компетентним, якщо на день подання позову відповідач мав постійне місце проживання або перебування на території Запитуючою Договірної Сторони.
Відповідно до пункту «а», частини першої статті 25 Конвенції у визнання судового рішення відмовляється, крім випадків, визначених статтею 13 цієї Конвенції, також якщо відповідач не взяв участі у процесі внаслідок того, що йому чи його представнику не було своєчасно та в належній формі вручено повідомлення про порушення справи та виклик до суду.
Відповідно до частини другої статті 466 ЦПК України до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 21 Конвенції до клопотання про визнання судового рішення необхідно додати: засвідчену судом копію судового рішення та довідку про те, що воно набрало законної сили, якщо це не випливає з тексту самого рішення; документ, з якого випливає, що відповідачу, який не взяв участь у процесі, або його представнику було своєчасно та в належній формі вручено повідомлення про порушення справи та виклик до суду.
Відповідно до частини четвертій статті 466 ЦПК України суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додані до нього, особі, яка його подала.
Відповідно до статті 13 Конвенції правова допомога не надається, якщо її надання може завдати шкоди суверенітету чи безпеці чи суперечить основним принципам законодавства запитуваної Договірної Сторони.
11.02.2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , про що зроблено відповідний актовий запис № 22 від 11.02.2012 року.
У період з 11.02.2012 рік по 28.06.2016 рік подружжя почергово мешкало на території Італійської республіки та України.
Від спільного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (довідка про реєстрацію особи громадянином України № 6128/037 від 12 лютого 2013 року, виданої посольством України в Італії).
З 09.10.2009 року постійне місце проживання боржника зареєстроване в належному їй будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_8 зареєстрований за даною адресою з моменту повернення сім'ї до України у квітні 2013 року, а з 27.09.2013 року за даною адресою офіційно зареєстрований ОСОБА_6 .
27.01.2016 року ОСОБА_6 у зв'язку із виїздом до Республіки Італія знявся з реєстрації, а потім вдруге зареєстрував місце проживання за вказаною адресою 27.07.2016 року.
З 22.09.2016 рік по 06.11.2017 рік місце проживання Боржника разом з дитиною було зареєстроване по АДРЕСА_2 .
З 06.11.2017 рік по 17.04.2019 рік місце проживання Боржника разом з дитиною було зареєстроване в будинку АДРЕСА_1 .
З 17.04.2019 рік по теперішній час місце проживання Боржника разом з дитиною було зареєстроване по АДРЕСА_2 .
З метою постійного проживання в Україні ОСОБА_6 з початку 11.01.2016 року отримав дозвіл на імміграцію в Україну, а потім 22.07.2016 року був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 .
Водночас, відповідно до ч. 4 статті 11 Закону України «Про імміграцію» посвідка на постійне проживання видається особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію.
Статтею 1 вказаного Закону визначено поняття імміграції - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
ОСОБА_8 після прибуття з Республіки Італія з 24.09.2013 року перебуває на медичному обліку в дитячій поліклініці Комунального закладу «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня».
На підставі положень Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» подружжя отримало на дитину ОСОБА_8 державну допомогу при народженні дитини та державну допомогу по догляду за дитиною до трьох років.
Поряд з цим, відповідно до частин першої - другої статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» право на таку допомогу мають громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні.
З вересня 2016 року Боржник працює та отримує дохід в Україні.
ОСОБА_8 з вересня 2016 рік по теперішній час здобуває освіту (встановлено рішенням судів по справі № 495/366/17-ц).
У відповідності до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).
При цьому реєстрація особи в Україні повинна відповідати місцю її проживання.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Згідно з п 2.2. «Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 р. № 1077, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за № 2109/22421 (далі по тексту - Порядок № 1077), для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру, зокрема, документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання.
Пунктом 2.3 Порядку № 1077 встановлено, що відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них. Особа, яка досягла 14-річного віку, подає заяву про реєстрацію місця проживання особисто.
Одним із критеріїв, за яким визначається постійне місце проживання, є поняття «центр життєвих інтересів». Під центром життєвих інтересів маються на увазі тісні особисті чи економічні зв'язки з Україною. Якщо ж брати за основу загальноприйняті поняття і категорії, то особисті зв'язки, як правило, пов'язані з місцем проживання фізичної особи, спільним побутом, сімейними й родинними відносинами тощо. Економічні зв'язки можна охарактеризувати такими соціально-економічними складовими життєдіяльності людини, як навчання, робота, пенсійне забезпечення.
Аналізуючи фактичні обставини справи, слід прийти до висновку, що постійним місцем проживання Боржника на момент відкриття провадження у справі в Італійській республіці є Україна.
Пунктом 12 Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» (далі - Пленум) визначено, що Відповідно до міжнародних договорів України суд відмовляє у задоволенні клопотання про визнання й виконання рішення іноземного суду у випадках, коли:
згідно із законодавством Договірної Сторони, на території якої постановлено рішення, воно не набрало законної сили, за винятком випадків, коли рішення підлягає виконанню до набрання законної сили;
відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або його уповноваженому не було своєчасно і належним чином вручено виклик у суд;
у справі між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав на території Договірної Сторони, де має бути визнано й виконано рішення, вже було постановлено рішення, що набрало законної сили, або установою цієї Договірної Сторони раніше було порушено провадження, або ж є визнане рішення суду третьої держави;
згідно з положеннями даного міжнародного договору, а в не передбачених ним випадках - згідно із законодавством Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнано й виконано, справа належить до виключної компетенції її установи, спір вирішено не компетентним судом.
Таким чином, з урахуванням пункту «а» частини першої статті 24 Конвенції суд Італійської республіки не вважається компетентним, позаяк на день подання позову відповідач мав постійне місце проживання в Україні.
04 лютого 2022 року від заявника надійшли письмові заперечення на клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, відповідно до яких просить суд задовольнити його клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, зазначаючи, що він, громадянин Італії, який на законних підставах перебуває на території України, вимушений був звернутися до суду з клопотанням щодо примусового виконання рішення іноземного суду стосовно боржника - ОСОБА_2 .
Стороною боржника не спростовується та не заперечується факт незаконного переміщення дитини, яке відбулося щонайменше без його згоди та без дотримання жодної процедури, його син продовжує протиправно перебувати на території України, і ці обставини аналогічно встановлені Рішенням суду.
Як мінімум до серпня 2016 року постійним місцем проживання ОСОБА_8 була Італійська Республіка, він був незаконно, проти волі батька переміщений на територію України з Італійської Республіки, де ним він опікувався на абсолютно законних підставах, як батько дитини та його родина.
Боржник звужує норми Конвенції, зазначаючи виключно про час перебування незаконно переміщеної дитини на території України та приховуючи, фактично від суду, що його позов до суду Італійської Республіки, за результатами якого ухвалене Рішення, подано 22 березня 2017 року, і боржник приймав участь під час розгляду справи судом Італійської Республіки.
Тобто, навіть один рік з дати протиправного переміщення дитини не минув з моменту звернення його до суду Італійської Республіки.
Щонайменше з 29 грудня 2016 року Білгород - Дністровським міськрайонним судом Одеської області розглядається справа за його заявою до боржника про повернення малолітньої дитини до Республіка Італія, тобто ним процедура розпочата ще у 2016 році, що безумовно, не є більшим ніж рік з дати переміщення.
Таким чином, ним, відповідно до вимог ст. 7 Конвенції в період, що складає менше ніж рік з дати незаконного переміщення дитини розпочато розгляд справи в суді Італійської Республіки та в Білгород - Дністровському міськрайонному суді Одеської області з питання повернення дитини, що давало та дає всі підстави та повноваження для розгляду відповідних питань судом Італійської Республіки.
Також оскільки він прямо або опосередковано не надавав власної згоди на передання ОСОБА_8 , його сина, для постійного проживання в Україні, тож вважає поки рішення по справі № 495/10157/16-ц не набере законної сили, влада Італійської Республіки зберігає свою юрисдикцію для розгляду спору, який судом Італійської Республіки був розглянутий та відносно дитини взагалі, в тому числі щодо заяв, клопотань, тощо, які подаються навіть сьогодні.
Як вбачається з тексту рішення, питання юрисдикції ретельно досліджувалось судом при прийнятті Рішення, суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність у нього повноважень саме в Італійській Республіці.
Боржнику всі вищеперераховані обставини відомо, але вона умисно приховує їх від суду, намагаючись спотворити ситуацію на власну користь та навіть ігноруючи повну редакцію ст. 7 Конвенції, на яку боржник посилається у власних запереченнях.
Співпоставляючи резолютивну частину Рішення діючому законодавству України, зазначає, що позбавлення батьківських прав, в тому числі матері відносно дитини, передбачено діючим Сімейним законодавством України, та сам інститут позбавлення прав наявний в Україні.
Про встановлені судом підстави позбавлення батьківських прав було зазначено вище.
Інститут опіки, аналогічно, ніяким чином не суперечить публічному порядку України, тим більше, дитина передається під опіку батькові.
Забезпечення дитині можливості спілкування з матір'ю, аналогічно, абсолютно не суперечить законодавству та публічному порядку України, навпаки, відповідає йому в частині реалізації прав матері на спілкування з дитиною.
Прийняті заходи з метою адаптації дитини, підтримка з боку державних органів Італійської Республіки у такій непростій ситуації, аналогічно, ніяким чином публічний порядок України не порушує.
Стягнення судових витрат з Боржника також прямо передбачено законодавством України.
Щодо порушення законів Італійської Республіки зазначає, та це підтверджується доказами, про які достеменно відомо Боржнику, як особі, яка приймала участь у справі, що для встановлення будь-якої суперечності Рішення законам Італійської Республіки Боржником вичерпано всі належні та можливі засоби.
Судами всіх інстанцій Італійської Республіки встановлена законність Рішення.
Так, 18.10.2021 року Верховним касаційним судом Італійської Республіки касаційну скаргу Боржника ( тут важливо, і на цьому він акцентує увагу суду, що касаційна скарга була подана саме Боржником) на Рішення суду, відхилено, Рішення суду залишено без змін.
В подальшому, з метою уникнення маніпулювання стороною Боржника інтересами дитини, наводить обставини, які встановлені Рішенням саме стосовно дитини та дій Боржника всупереч та на шкоду інтересам дитини: боржник перервала дружні родинні відносини сина з батьком та його сім'єю, боржник перервала процес навчання дитини, наразивши дитину на стрес через зміну середовища, боржник перервала курс лікування дитини в Італії, Боржник ввела в оману батька дитини та пообіцяла вернути дитину в Італію, натомість, залишала її в Україні, Боржник нехтувала правами та інтересами батька дитини, Боржник пожертвувала білінгвістичною ідентичністю дитини - дитини, яка мала постійне місце проживання в Республіці Італії, та про що Боржник навіть сама зазначила в ході судового процесу в Італійський Республіці.
Слід відмітити, що посилання Боржника на норми права Італії, які були застосовані судом Італійської Республіки, як спеціально уповноваженим органом з питань вирішення спірних питань та застосування норм права Італійської Республіки, судом Італійської Республіки вже є застосованими, суд саме на підстави норм права Італійської Республіки абсолютно правомірно став на сторону заявника, на його сторону, у даному випадку.
Також зауважує, щодо Рішення касаційного суду Італійської Республіки, що таке Рішення базується на висновку, що скарга Боржника є неприпустимою та суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом в тому, що докази обґрунтовано не мають значення, а переглядати справу та докази знову є порушенням громадського порядку.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Зазначає, що тривалий час він не бачить власну дитину, вона протиправно утримується в родині матері, протиправно вивезена з Італійської Республіки, всі заходи вжиті ним відповідно до чинного та міжнародного законодавства у встановлені строки.
06 вересня 2023 року від заявника надійшли письмові пояснення на додаткові заперечення, відповідно до яких зазначив, що суд Італійської республіки прямо просив Боржника надати можливість заслухати дитину, однак від цього боржник безпідставно відмовилася.
Тобто при триваючому розгляді понад 5 років порушення його прав як батька, розгляді судом Італійської Республіки питання з березня 2017 року, тільки тепер боржник пригадала про думку дитини.
Боржник приймав участь у розгляді справи в усіх можливих інстанціях Італійської Республіки, саме боржник не забезпечила опитування дитини.
12 квітня 2024 року від заявника надійшли письмові пояснення на додаткові заперечення боржника, відповідно до яких зазначив, що сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з матір'ю (батьком) повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей.
Суд Італійської Республіки прямо просив Боржника надати можливість заслухати дитину, однак, від цього боржник безпідставно відмовилася.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Відповідно до розпорядження № 477 від 18 листопада 2021 року призначений повторний автоматизований розподіл судової справи за ухвалою про самовідвід судді Шевчук Ю.В.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа надійшла до провадження судді Прийомової О.Ю.
09 грудня 2021 року Ухвалою судді клопотання прийнято до розгляду та повідомлено боржника про надходження клопотання та запропонований їй у місячній строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.
06 січня 2022 року Ухвалою судді відмолено заявнику у задоволені заяви про забезпечення позову.
04 лютого 2022 року Ухвалою суду клопотання призначене до розгляду.
21 червня 2022 року Постановою Одеського апеляційного суду, апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, ухвала Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 січня 2022 року залишена без змін.
18 січня 2024 року надійшла заява про відвід судді.
19 січня 2024 року Ухвалою суду, заява представника боржника про відвід судді визнана необґрунтованою та заява представника боржника про відвід судді передана до канцелярії Білгород - Дністровського міськрайонного суду для визначення в порядку ч. 1 ст. 33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді.
15 березня 2024 року Ухвалою суду, суддя Савицький С.І., в задоволені заяви представника боржника про відвід судді було відмовлено.
08 травня 2024 року Ухвалою суду у задоволені клопотання представника боржника про заслуховування думки дитини було відмовлено.
09 травня 2024 року від ОСОБА_2 надійшла заява про відвід судді.
10 травня 2024 року Ухвалою суду заява боржника про відвід судді була визнана необґрунтованою.
Заява боржника про відвід судді була передана до канцелярії суду для визначення в порядку ч. 1 ст.33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід судді.
24 липня 2024 року Ухвалою суду, суддя Анісімова Н.Д., у задоволені заяви про відвід судді Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомової О.Ю. було відмовлено.
В судове засідання від заявника надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутність.
Представник боржника в судове засідання не з'явився, про день та час судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка в матеріалах справи, причину неявки суду не повідомив, жодних клопотань або заяв про перенесення розгляду до суду не надходило.
Відповідно до частини 5 статті 467 ЦПК України, неявка без поважних причин у судове засідання будь-якої із сторін або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Фактичні обставини справи встановлені судом.
Дослідивши матеріали справи, ретельно перевіривши всі надані сторонами докази, суд вважає, що клопотання про визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду на території України підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що Рішенням Апеляційного суду м. Рима (палата з розгляду справ неповнолітніх - цивільна палата) Італійської Республіки від 18 лютого 2020 року, справа № 51748, суд постановив: позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 ; передати малолітнього сина під опіку батькові, який проживає в АДРЕСА_3 ; зважаючи на те, що постійним місцем проживання дитини було визначено місце проживання батька, доручити компетентним соціальним службам забезпечити відносини дитини з матір'ю в Італії шляхом організації спочатку зустрічей під контролем соціальних служб, інформуючи прокурора при суді у справах неповнолітніх міста Риму у разі виявлення випадків щодо поведінки, яка шкодить інтересам дитини; забезпечити підтримку дитині для її повернення до соціального та культурного життя, а також підтримку батькові шляхом моніторингу та контролю здійснення батьком своїх батьківських обов'язків; зобов'язати відповідача до сплати процесуальних витрат на корись апелянта в розмірі 8,000, 00 євро, крім ПДВ та витрат на правову допомогу, а також загальних витрат в розмірі 15%. (а.с. 10-19)
18.10.2021 року Верховним касаційним судом Італійської Республіки касаційну скаргу Боржника на Рішення суду, відхилено, Рішення суду залишено без змін.
Рішення суду не виконано.
Нормативне обґрунтування, оцінка аргументів сторін, висновки суду
Згідно з ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
Відповідно до ст. 462 Цивільного процесуального кодексу України, рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Відповідно до ст. 463 ЦПК України, рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Згідно з ч.1 ст. 464 ЦПК України, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Статтею 466 ЦПК України визначено вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Усі документи, які є необхідними для додавання до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, заявником ОСОБА_1 додані до матеріалів справи.
Пленум Верховного Суду України у пункті 1 Постанови №12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» від 24 грудня 1999 року роз'яснив, що розгляд судами клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів є особливою формою взаємної правової допомоги, яка надається Україною та іншими державами учасницями відповідних міжнародних договорів.
Згідно зі ст. 51 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах кожна з Договірних Сторін на умовах, передбачених цією Конвенцією, визнає і виконує винесені на території інших Договірних Сторін рішення установ юстиції по цивільних і сімейних справах, включаючи затверджені судом мирові угоди по таких справах і нотаріальні акти у відношенні грошових зобов'язань.
Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» №12 від 24 грудня 1999 року роз'яснено, що клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.
Ст. 468 ЦПК України, зазначені підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Такими підставами є:
1. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;
3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;
9) в інших випадках, встановлених законами України.
У відповідності до частини 6 статті 473 ЦПК України за наслідками розгляду клопотання, а також заперечення у разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
Доводи боржника про те, що вона не приймала участі у розгляді справи спростовується рішеннями Італійського суду.
Як вбачається з тексту рішення, питання юрисдикції також ретельно досліджувалось судом при прийнятті Рішення, саме в Італійської Республіці.
Всі інші доводи боржника, викладені в поясненнях та додаткових поясненнях є не згодою з самим рішенням, а суд при розглядіклопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів, не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.
Оскільки рішення неможливо виконати у добровільному порядку, воно підлягає виконанню у примусовому, беручи до уваги, що заявникові необхідно отримати дозвіл компетентного суду на примусове виконання рішенняАпеляційного суду м. Рима (палата з розгляду справ неповнолітніх - цивільна палата) Італійської Республіки від 18 лютого 2020 року, справа № 51748/18 .
Будь-яких недоліків щодо форми та змісту клопотання судом не виявлено, підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не встановлено.
Строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання, порядок подання відповідного клопотання - дотримані.
З урахуванням викладеного, на підставі наданих у справі доказів, суд не вбачає підстав для відмови у задоволені клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, тому вважає клопотання таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 467 ч.8 ЦПК України, оскільки в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали, тобто, станом на вересень 2024 року, що за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали, а саме: 27 вересня 2024 року становить367 678,40 грн. (курс євро по відношенню до гривні 45,9598 грн х 8000 євро)
Згідно із ч. 1 ст. 470 ЦПК України на підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який пред'являється для виконання в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст.463,464,466,467 ЦПК України, суд,
Клопотання ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 , про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду - задовольнити.
Надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду - рішення Апеляційного суду м. Рима (палата з розгляду справ неповнолітніх - цивільна палата) Італійської республіки від 18 лютого 2020 року, справа № 51748/18, відповідно до якого: позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 ; передано малолітнього сина під опіку батькові, який проживає в АДРЕСА_3; зважаючи на те, що постійним місцем проживання дитини визначено місце проживання батька, доручено компетентним соціальним службам забезпечити відносини дитини з матір'ю в Італії шляхом організації спочатку зустрічей під контролем соціальних служб, інформуючи прокурора при суді у справах неповнолітніх міста Риму у разі виявлення випадків щодо поведінки, яка шкодить інтересам дитини; забезпечити підтримку дитині для її повернення до соціального та культурного життя, а також підтримку батькові шляхом моніторингу та контролю здійснення батьком своїх батьківських обов'язків; зобов'язати відповідача ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , до сплати процесуальних витрат на користь апелянта ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 у розмірі 8000,00 євро, крім ПДВ та витрат на правову допомогу, а також загальних витрат в розмірі 15%, що за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали становить367 678,40 грн.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її оголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 27 вересня 2024 року.
Суддя: