12 вересня 2024 року Справа № 915/310/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Шараєвої М.В.,
за участю представників
від прокуратури Григорян Е.Р.
від відповідачів представники в судове засідання не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (54001, м.Миколаїв, вул. Нікольська, 73, ідентифікаційний код 02910048, електронна адреса: centr@myk.gp.gov.ua)
в інтересах держави
до відповідача: Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ідентифікаційний код 26565573, електронна адреса: kancel@mkrada.gov.ua)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бородіна Дмитра В'ячеславовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , представник Косенчук С.І., електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про визнання незаконним та скасування рішення
21.02.2023 до Господарського суду Миколаївської області звернувся Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва до Миколаївської міської ради та Фізичної особи-підприємця Бородіна Дмитра В'ячеславовича з позовною заявою, в якій прокурор просить суд визнати незаконними і скасувати пункти 1, 1.1 рішення Миколаївської міської ради № 8/218 від 19.08.2021 із змінами згідно з пунктом 1 рішення Миколаївської міської ради № 12/116 від 14.12.2021 про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду Бородіну Дмитру В'ячеславовичу на 10 років земельної ділянки площею 715 кв. м. (кадастровий номер 4810137200:08:018:0037) із земель комунальної власності для реконструкції нежитлової будівлі склопункту під магазин продовольчих товарів по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2023 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/310/23 та визначено головуючим у справі суддю Адаховську В.С.
22.02.2023 до Господарського суду Миколаївської області прокуратурою подано заяву про забезпечення позову (вх. № 2107/23 від 22.02.2023).
На підставі розпорядження виконуючого обов'язки керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 № 10 відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу та на виконання абзаців 2, 3 підпункту 3.2.4 пункту 3.2 і абзацу b) підпункту 3.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу Господарського суду Миколаївської області призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 915/310/23 в частині розгляду заяви (вхідний № 2107/23 від 22.03.2023), поданої у порядку ст. 145 ГПК України.
Підставою призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи №915/310/23 в частині розгляду заяви, поданої у порядку статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є тимчасова непрацездатність головуючої судді Адаховської В.С., яка визначена автоматизованою системою документообігу суду для розгляду цієї судової справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2023 заяву про забезпечення позову у справі № 915/310/23 призначено головуючому судді Олейняш Е.М.
Ухвалою суду від 24.02.2023 заяву про вжиття заходів забезпечення позову було задоволено, заборонено Миколаївській міській раді укладати будь-які правочини, у тому числі договір оренди щодо спірної земельної ділянки, та органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно - здійснювати реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку.
Ухвалою суду від 01.03.2023 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.03.2023 об 11:00; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
20.03.2023 від відповідача-1 до суду надійшов відзив, в якому він проти заявлених позовних вимог заперечує в повному обсязі, з огляду на те, що по-перше, на спірній земельній ділянці розташоване належне відповідачу-2 на праві приватної власності нерухоме майно, яке є чинним та не скасованим, тому в силу приписів ст.134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), право оренди на цю земельну ділянку не підлягало продажу на земельних торгах; по-друге, відповідач зауважує на безпідставність тверджень прокурора щодо невідповідності площі земельної ділянки площі нерухомого майна та перевищення площі земельної ділянки площі належного відповідачу-2 нерухомого майна, оскільки встановлення площі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна не регламентується ані положеннями Земельного кодексу України, ані Державними будівельними нормами, та прокурор не надав належних доказів на підтвердження того, яка саме площа земельної ділянки є достатньою для обслуговування та експлуатації розміщеного не спірній земельній ділянці нерухомого майна.
29.03.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор наполягає на обґрунтованості позовних вимог, оскільки до спірних орендних правовідносин між Миколаївською міською радою та ФОП Бородіним Д.В. мають застосовуватись положення Земельного кодексу України про земельний аукціон та правове обґрунтування цього зазначалось прокурором у позовній заяві. Окрім цього прокурор зауважує, що із загальної земельної ділянки площею 715 кв.м. частина (308 кв.м) взагалі не може бути використана під реконструкцію, оскільки на площу 235 кв.м. діють обмеження, спричинені проляганням каналізаційної мережі, а на площу 73 кв.м. - обмеження, пов'язані з водопровідною мережею.
Ухвалою суду від 30.03.2023, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 02.05.2023.
21.04.2023 від відповідача-1 до суду надійшла заява про підтримання відзиву в повному обсязі та про розгляд справи за відсутності представника Миколаївської міської ради.
Ухвалою суду від 02.05.2023, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 18.05.2023.
18.05.2023 від відповідача-2 до суду надійшли пояснення по суті позовних вимог, в яких відповідач-2 також проти позову заперечує, зазначаючи, що у даному випадку прокурор не підтвердив наявності законних підстав для представництва інтересів держави та не обґрунтував в чому полягає порушення цих інтересів. Окрім цього, відповідач-2 зазначає, що не може бути відповідачем у даній справі, оскільки предметом спору у ній є оскарження рішення Миколаївської міської ради, тоді як відповідач-2 не приймав участі у винесенні рішення.
Ухвалою суду від 18.05.2023, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 30.05.2023.
26.05.2023 від прокурора до суду надійшли заперечення на пояснення відповідача-2, в яких прокурор зауважує, що по-перше, такі пояснення подані з пропуском строку на подання відзиву, тому такі дії можуть свідчити про недобросовісність користування процесуальними правами; по-друге, прокурором зазначено, що у позовній заяві наведено належне обґрунтування порушень інтересів держави та наявності підстав представництва інтересів в суді, тому твердження відповідача-2 спростовуються безпосередньо змістом позовної заяви; по-третє, оскаржуване рішення було прийнято радою на підставі саме звернення Бородіна Д.В. та наданого ним проекту землеустрою для відведення земельної ділянки площею 715 кв.м, яка попередньо була сформована і дані про це внесені до Державного земельного кадастру також саме за заявою Бородіна Д.В. , тому спірне рішення надало саме Бородіну Д.В. право оренди спірної земельної ділянки та спричинило виникнення між Миколаївською міською радою та Бородіним Д.В. приватно-правових відносин, що є результатом вільного волевиявлення та характеризуються рівністю в правах і обов'язках. У зв'язку з цим, оспорювань рішення стосується однаковою мірою прав і обов'язків як Миколаївської міської ради, так і Бородіна Д.В. та за умови задоволення позову останній буде позбавлений права оренди земельної ділянки, а тому, має статус саме співвідповідача у справі.
30.05.2023 судове засідання не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.
Ухвалою суду від 06.07.2023 підготовче засідання було призначено на 27.07.2023.
Ухвалою суду від 27.07.2023, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.09.2023.
Ухвалою суду від 28.09.2023, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи по суті на 02.11.2023.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що у період часу визначеного для проведення розгляду справи, з урахуванням затримки розгляду попередньої справи, у Миколаївській області була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі 02.11.2023 не відбулось та ухвалою суду від 03.11.2023 судове засідання було призначено на 27.11.2023.
Судове засідання, призначене не 27.11.2023 не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді та ухвалою суду від 19.08.2024 судове засідання було призначено на 12.09.2024 о 10:00.
У судове засідання 12.09.2024 з'явився лише прокурор, якого суд заслухав.
Відповідачі не направили в судове засідання своїх представників, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Господарським судом також враховано, що явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги заяву відповідача-1 про розгляд справи за відсутності його представника, суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників відповідачів.
Прокурор в судовому засіданні підтримав заявлений позов, просить суд його задовольнити в повному обсязі.
На підставі норм ст. 233 ГПК України, в судовому засіданні 12.09.2024 судом було підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
За вказаних обставин, розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Рішенням Миколаївської міської ради від 19.08.2021 за №8/218 за наслідками розгляду звернення заяви Бородіна Д.В. :
- був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (кадастровий номер - 4810137200:08:018:0037) загальною площею 715 кв.м, із земель комунальної власності, зарахувавши її до земель громадської забудови (код КВЦПЗ: В.03.03.07), для реконструкції нежитлової будівлі склопункту під магазин продовольчих товарів по вул. Колодязній, 10 , відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 26.11.2018 № 17-5110;
- визначено, що земельна ділянка згідно з додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, має обмеження у використанні: типу 01.08 - "охоронна зона навколо інженерних комунікацій" загальною площею 308 кв.м, з них 235 кв.м - каналізація та 73 кв.м -водопровід;
- передано громадянину Бородіну Дмитру В'ячеславовичу в оренду земельну ділянку площею 715 кв.м для реконструкції нежитлової будівлі склопункту під магазин продовольчих товарів по вул. Колодязній, 10 ;
- зобов'язано землекористувача: укласти договір оренди землі в управлінні земельних ресурсів Миколаївської міської ради; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельної ділянки; виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 ЗК України; виконувати вимоги щодо обмежень у користуванні земельною ділянкою згідно з висновками відповідних органів.
В подальшому, 14.12.2021 за №12/116 Миколаївською міською радою до вказаного рішення були внесені зміни, в саме, пункт 1.1. "1.1. Передати громадянину Бородіну Дмитру В'ячеславовичу в оренду земельну ділянку площею 715 кв.м для реконструкції нежитлової будівлі склопункту під магазин продовольчих товарів по вул. Колодязній, 10 ." викладено в такій редакції: "1.1. Передати громадянину Бородіну Дмитру В'ячеславовичу в оренду на 10 років земельну ділянку площею 715 кв.м для реконструкції нежитлової будівлі склопункту під магазин продовольчих товарів по вул.Колодязній, 10 (забудована земельна ділянка).".
Заступником керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва були оскаржені вказані рішення з підстав їх незаконності, а саме:
1) прокурор зазначає, що спірну земельну ділянку площею 715,0 кв.м було передано відповідачу-2 в оренду без конкурсу в порушення вимог ст.124, 134, 135 ЗК України, оскільки така передача фактично відбулась без конкурсу для обслуговування розмішеного на спірній земельній ділянці об'єкту нерухомого майна (склопункту), натомість з огляду на те, що площа об'єкту становить 212,7 кв.м, без конкурсу мала бути передана лише площа, яка відповідає площі склопункту та площі, визначеної державними будівельними і санітарними пунктами для його функціонування (згідно з даними інвентаризаційної справи станом на 03.04.1995 - площа земельної ділянки становила 358 кв.м), тоді як право користування земельною ділянкою комунальної власності більшої площі могло бути передано лише за результатами визнання відповідача-2 переможцем земельного аукціону (ст.135-139 ЗК України);
2) спірна земельна ділянка під склопунктом не сформована, як об'єкт прав в розумінні ст. 791 ЗК України, та у власність нікому не передавалась, в оренду відводиться вперше на підставі оскаржуваного рішення, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми ст.120 ЗК України, ст. 377 ЦК України щодо переходу від ОСОБА_2 (колишній власник нерухомого майна) до Бородіна Д.В. (нинішній власник) права користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі (правовий висновок ВП ВС від 20.07.2022 у справі №910/5201/19);
3) спірну земельну ділянку відповідачу-2 було передано не для обслуговування об'єкту нерухомого майна (склопункту), розміщеного на ній, а для реконструкції склопункту під магазин продовольчих товарів, тобто на спірній земельній ділянці буде створено новий об'єкт нерухомості зі зміненими геометричними розмірами та іншим функціональним призначенням, на який в подальшому буде оформлено право власності. Натомість положення земельної ділянки прямо пов'язує надання земельних ділянок на позаконкурентних засадах саме з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на таких земельних ділянках;
4) частина переданої в оренду земельної ділянки площею 308 кв.м взагалі не може бути використана під реконструкцію, оскільки на площу 235 кв.м діють обмеження, спричинені проляганням каналізаційної мережі, а на площу 73 кв.м - діють обмеження, пов'язані з водопровідною мережею;
5) наявність нескасованого акту (спірного рішення міської ради) породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акту; оскарження спірного рішення через його невідповідність закону спрямоване на захист інтересу держави в юридичній визначеності на майбутнє. Обраний спосіб захисту не порушуватиме справедливого балансу між інтересами відповідачів та інтересами суспільства та за умови визнання спірних рішень недійсними прав власності обох відповідачів на належне їм майно не буде порушено жодним чином. Більше того, відповідач-2 не буде позбавлений права звернутись до відповідача-1 для отримання в оренду без земельного аукціону під належним йому склопунктом земельну ділянку такої площі, яка відповідає вимогам чинного земельного законодавства України.
Спірні правовідносини між сторонами за своєю правовою природою є відносинами з оренди земельної ділянки, тому регулюються положеннями Земельного кодексу України.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.
Статтями 123, 124 ЗК України визначено загальну процедуру формування земельної ділянки з метою надання її в користування, яка полягає в такому:
- особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; у клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення, додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки;
- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні;
- орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки в користування, яким затверджує проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- передача в оренду земельної ділянки здійснюється на підставі такого рішення шляхом укладення договору оренди.
Приписи статей 116, 122-124 ЗК України дають змогу дійти висновку, що процедура надання земельних ділянок у користування є стадійною, спрямованою на розпорядження земельною ділянкою одним суб'єктом і набуття її у користування іншим.
Ця процедура розпочинається зі звернення особи до уповноваженого органу із заявою про надання земельної ділянки, в якій чітко ідентифікується об'єкт майнового інтересу відповідної особи, який конкретизується через зазначення у заяві цільового призначення земельної ділянки, її орієнтовних розмірів, а також через надання графічних матеріалів, на яких зазначене бажане місце розташування відповідної ділянки.
Розроблення документації із землеустрою здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди. Тобто прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 є власником нерухомого майна - склопункту загальною площею 212,7 кв.м по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві.
У 2021 році відповідач-2 звернувся до Миколаївської міської ради з проханням надати йому в оренду земельну ділянку площею 715 кв.м під належним йому об'єктом нерухомості.
При такому зверненні відповідач-2 чітко визначив свій майновий інтерес у отриманні земельної ділянки не для обслуговування та експлуатації склопункту, а для його реконструкції у магазин продовольчих товарів.
За наслідками розгляду вказаної заяви Миколаївською міською радою спірним рішенням №8/218 від 19.08.2021 в редакції рішення №12/116 від 14.12.2021 затверджено проект землеустрою та передано в оренду строком на 10 років Бородіну Дмитру В'ячеславовичу земельну ділянку площею 715,0 кв.м із земель комунальної власності для реконструкції нежитлової будівлі склопункту під магазин продовольчих товарів по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві .
У той же час частиною 2 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.
Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20, від 01.04.2021 у справі №910/10500/19.
Отже, ФОП Бородін Д.В. мав право звернутися до Миколаївської міської ради з метою формування та отримання в користування без проведення земельних торгів тільки земельної ділянки виключно для обслуговування та експлуатації належного йому на праві власності об'єкту нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці.
Натомість спірну земельну ділянку надано відповідачу-2 не для обслуговування розташованого на ній об'єкту нерухомого майна - склопункту, а для реконструкції склопункту під магазин продовольчих товарів, тобто для будівництва нового об'єкта.
Судом також встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на момент придбання ФОП Бородіним Д.В. за договорами купівлі-продажу від 11.09.2017 №993 та від 18.09.2017 №1037 об'єктів нерухомого майна (по частки склопункту у кожному договорі) земельна ділянка під вказаним нерухомим майном не була сформована.
Загальне визначення поняття "будівництво" міститься у статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року №3038 - VI (в редакції, що чинна на момент написання статті) та вживається у такому значенні: нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об'єкта будівництва. Відповідно, будівельними роботами, згідно з нормами Постанови Кабінету Міністрів №466 від 13.04.2011 року "Деякі питання виконання підготовчих та будівельних робіт", слід вважати роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.
У відповідності до п. 3.21 ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується вдосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частини (за умови їх автономності).
Верховний Суд у постановах від 29 квітня 2020 року у справі №742/1756/17 та від 15 травня 2020 року у справі №813/1885/16 наголошує на тому, що реконструкцією можуть вважатися будівельні роботи, в результаті яких здійснюється зміна основних техніко-економічних показників об'єкту, забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. При цьому зазначені зміни та вдосконалення мають бути наслідком зміни геометричних розмірів та/бо функціонального призначення об'єкту будівництва. Відповідно, роботи, якими не змінено площу нежитлового приміщення, його конструкцію та функціональне призначення, не є реконструкцією, а тому не потребують отримання дозвільних документів на їх виконання.
В даному випадку реконструкцією передбачено не тільки зміну площі об'єкту нерухомого майна - склопункту та його геометричних розмірів, а фактично створення нового об'єкту з іншим функціональним призначенням - магазину продовольчих товарів з іншими техніко-економічними показниками.
Однак формування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:08:018:0037, визначення її площі та державна реєстрація здійснювались на підставі заяви відповідача-2 та за проектом землеустрою, розробленим і затвердженим на підставі оспорюваних рішень відповідача-1, за яким відведення земельної ділянки здійснювалось не для мети, що пов'язана з розміщенням об'єкту нерухомого майна - склопункту, а для будівництва нового об'єкта нерухомості - магазину продовольчих товарів.
Отже, враховуючи положення частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України спірна земельна ділянка могла бути сформована та надана відповідачу в оренду з метою будівництва нового об'єкту виключно за результатами проведення земельних торгів.
За встановлених обставин справи, наміри відповідачів очевидно були спрямовані на передачу ФОП Бородіну Д.В. земельної ділянки для будівництва іншого об'єкту, а наявність на земельній ділянці об'єктів нерухомості використано лише як формальний привід для уникнення проведення процедури земельних торгів.
За таких обставин, суд погоджується з твердженням позивача про принципову неможливість формування спірної земельної ділянки з метою передачі її в користування відповідачу-2 для будівництва фактично нового об'єкту в обхід процедури земельних торгів.
Порушення встановленого вказаними нормами земельного законодавства порядку формування земельної ділянки з метою оформлення права користування нею в обхід встановленої законом процедури очевидно свідчить про незаконність оспорюваних рішень відповідача-1, які в цілому є складовими процедури формування земельної ділянки.
Разом з тим, господарський суд не приймає до уваги посилання прокурора на невідповідність відведеної площі земельної ділянки (715 кв.м) фактичній площі об'єкту нерухомого майна (212,5 кв.м), оскільки встановлення площі земельної ділянки та нерухомого майна, яке розташоване на ній не регламентується положеннями ст.134 ЗК України та Державними будівельними нормами. Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об'єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення поданого позову.
Суд приймає до уваги заперечення відповідача-1, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами той розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на ній нерухомого майна.
Так само, суд не приймає до уваги твердження прокурора про те, що частина земельної ділянки площею 308 кв.м не може бути використана під реконструкцію, оскільки на площу 235 кв.м діють обмеження, спричинені проляганням каналізаційної мережі, а на площу 73 кв.м - обмеження, пов'язані з водопровідною мережею.
Як вбачається з матеріалів справи, спірним рішенням від 19.08.2021 №8/218 по-перше, передбачено, що земельна ділянка згідно з додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, має обмеження у використанні: - типу 01.08 - "охоронна зона навколо інженерних комунікацій" загальною площею 308 кв.м, з них 235 кв.м - каналізація та 73 кв.м - водопровід; та по-друге, зобов'язано землекористувача забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельної ділянки та виконувати вимоги щодо обмежень у користуванні земельною ділянкою згідно з висновками відповідних органів.
Позивачем не наведено та матеріали справи не містять жодної заборонної норми для передачі земельної ділянки з урахуванням встановлених обмежень.
Натомість Миколаївською міською радою у спірному рішенні прямо перераховані наявні обмеження та зобов'язано ФОП Бородіна Д.В. використовувати спірну земельну ділянку з урахуванням існуючих обмежень.
За таких обставин наведене твердження позивача спростовується матеріалами справи.
Стосовно заперечень відповідача-2 щодо відсутності у прокурора підстав для представництва в суді та відсутності порушення інтересів держави суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Надаючи правову оцінку наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі компетентного органу на здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, зазначених прокурором при зверненні з позовом, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості з огляду на таке.
Статтею 1311 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України.
Згідно з статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючі визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям. У зв'язку з цим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
З контексту викладеного вище рішення Конституційного Суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не бути суспільним інтересом, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин.
Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальній громаді належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Статтею 1 цього Закону встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, у тому числі землею, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду.
Передача об'єктів комунальної власності в користування у порядок та спосіб, які не відповідають положенням чинного законодавства, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.
Правовідносини щодо надання та використання об'єктів комунальної власності становлять суспільний інтерес, а не дотримання вимог чинного законодавства при їх наданні для використання такому суспільному інтересу не відповідає.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".
Отже, незаконна передача земельної ділянки комунальної власності у користування ФОП Бородіну Д.В. порушує інтереси держави та територіальної громади, оскільки унеможливлює реалізацію громадою повноважень щодо ефективної та економічно вигідної передачі комунального майна. У зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.
Згідно правової позиції Верховного суду, висловленої в ухвалі від 10.07.2018 у справі №812/1689/16, а також у постанові від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.
З урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до Статуту територіальної громади міста Миколаєва, міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, яка представляє інтереси територіальної громади міста та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами.
Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
У рішенні ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного королівства" суд наголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 звернуто увагу на те, що розумність строку для самостійного вжиття позивачем заходів оцінюється з урахуванням можливості подальшого відчуження спірного майна, настання невідворотних наслідків, значимості судового захисту та ні.
Таким чином, подання позову прокурором за умов допущення порушень з боку відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави.
У такому випадку прокурор виступає не як альтернативний, а як єдиний і можливий суб'єкт звернення до суду, забезпечуючи європейський принцип рівності сторін у процесі шляхом здійснення представництва інтересів держави у суді.
Ураховуючи викладене та оскільки порушення інтересів територіальної громади відбулось внаслідок незаконних дій органу місцевого самоврядування, прокурор звертається із зазначеним позовом як самостійний позивач в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади м. Миколаєва, яка є власником спірної земельної ділянки комунальної власності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних чи господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, у постанові від 26.02.2019 у справі №915/478/18, у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Частиною 3 статті 4 ГПК України визначено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 ГПК України).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини 5 статті 53 ГПК України).
Вище вже зазначалося, що звертаючись до суду у цій справі прокурор вказав, що є позивачем, бо орган місцевого самоврядування - один зі співвідповідачів, рішення якого оскаржуються через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки в користування. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.
З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Миколаївську міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконними і скасування її рішень, господарський суд дійшов висновку про те, що представництво інтересів держави прокурором у даній справі є обґрунтованим та правомірним.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.
З зазначеного вбачається, що судовий збір в розмірі 2684,00 грн згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати Миколаївській обласній прокуратурі з відповідачів у рівних частинах.
При цьому, з огляду на те, що Миколаївська міська рада не є головним розпорядником коштів та не має рахунків в органах Державної казначейської служби України, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір на користь позивача із відповідача-1 через виконавчий комітет Миколаївської міської ради.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати незаконними та скасувати пункти 1, 1.1 рішення Миколаївської міської ради №8/218 від 19.08.2021 зі змінами згідно з пунктом 1 рішення Миколаївської міської ради №12/116 від 14.12.2021 про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду Бородіну Дмитру В'ячеславовичу на 10 років земельної ділянки площею 715 кв.м (кадастровий номер 4810137200:08:018:0037) із земель комунальної власності для реконструкції нежитлової будівлі склопункту під магазин продовольчих товарів по вул. Колодязній, 10 у м. Миколаєві.
3. Стягнути з Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ідентифікаційний код 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ідентифікаційний код 04056612) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) 1342,00 грн судового збору.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бородіна Дмитра В'ячеславовича, ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) 1342,00 грн судового збору.
5. Видати накази суду після набрання рішення законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення суду підписано 23.09.2024.
Суддя В.С. Адаховська