Рішення від 22.08.2024 по справі 907/385/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

22 серпня 2024 р. м. Ужгород Справа №907/385/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Закарпатгаз», м. Ужгород Закарпатської області

про стягнення 1 030 068 766,03 грн, у тому числі 677 732 551,19 грн заборгованості за поставлений природний газ, 126 371 214,04 грн пені, 186 090 131,47 грн інфляційних нарахувань та 39 874 869,33 грн трьох процентів річних,

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Шикітка О.В.

представники:

Позивача (в режимі відеоконференції) -

Відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», м. Київ заявлено позов до відповідача Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Закарпатгаз», м. Ужгород Закарпатської області про стягнення 1 030 068 766,03 грн, у тому числі 677 732 551,19 грн заборгованості за поставлений природний газ, 126 371 214,04 грн пені, 186 090 131,47 грн інфляційних нарахувань та 39 874 869,33 грн трьох процентів річних.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2024 відкрито провадження у справі №907/385/24 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.05.2024. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2024 закрито підготовче провадження у справі №907/385/24 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 19.06.2024. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.

Ухвалою суду від 19.06.2024 судове засідання у справі відкладено на 22.08.2024. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.

Поданою через підсистему “Електронний суд» заявою б/н від 21.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6529/24 від 21.08.2024) представник відповідача просить провести судове засідання за її відсутності та розглянути справу на підставі наявних у ній документальних доказів.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач просить задоволити позов у повному обсязі, покликаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за Типовим договором постачання природного газу постачальником “останньої надії» в частині повної та своєчасної оплати вартості спожитого в період із 01.01.2022 по 28.02.2022 природного газу, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 677 732 551,19 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення з останнього 126 371 214,04 грн пені, 186 090 131,47 грн інфляційних нарахувань та 39 874 869,33 грн трьох процентів річних.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подала відзив на позовну заяву б/н від 09.05.2024 (вх. №02.3.1-02/3812/24 від 09.05.2024), за змістом якого просить відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог у даній справі з підстав їх необґрунтованості, вказуючи, зокрема, на те, що постачальник “останньої надії» на підставі Типового договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», відповідно до положень Закону України “Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, поставляє природний газ виключно для покриття об'ємів (обсягів) фактичних витрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі; постачальник “останньої надії» не поставляє Оператору ГРМ природний газ для власних потреб.

За твердженням представника відповідача, тариф на розподіл природного газу у період із 2015 по 2022 рік включно був економічно необґрунтованим, таким, що не покривав витрат АТ “Закарпатгаз» ні на закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних витрат та виробничо-технологічних витрат природного газу, ні для балансування, у зв'язку з чим відповідач оскаржив бездіяльність НКРЕКП щодо розгляду заяв АТ “Закарпатгаз» та невстановлення Регулятором економічно-обґрунтованих тарифів на розподіл природного газу у період 2015-2020 років.

Представник відповідача звертає увагу, що 14.07.2021 було прийнято Закон України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», статтею 4 якого визначено, що взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості, визначеної статтею 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання, в тому числі, обсягів перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу за даними звітності, поданої операторами газорозподільних систем до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (у тому числі до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики), над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу, встановленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (у тому числі Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики), з урахуванням отриманих компенсацій витрат, збільшених на суму податку на додану вартість за ставкою, яка діяла у відповідних періодах надання послуг з розподілу природного газу, включену у вартість послуги для кінцевого споживача, що утворилися за період з 1 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року, - в цілях погашення заборгованості операторів газорозподільних систем за договорами постачання/купівлі-продажу природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі для забезпечення фізичного балансування газорозподільної системи та власної господарської діяльності, укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України».

Як зазначає представник відповідача, статтею 6 вищевказаного Закону передбачено, що на реструктуризовану згідно з цим Законом заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються. Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість за договорами купівлі-продажу газу та договорами на транспортування, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що обліковуються учасниками процедури погашення заборгованості та не сплачені станом на розрахункову дату (28.02.2022), підлягають списанню.

Представник відповідача наголошує, що постановою НКРЕКП №1465 від 16.11.2022 АТ “Закарпатгаз» включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, і вказане є підставою для взаєморозрахунків в цілях погашення заборгованості за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних систем, та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими НКРЕКП, станом на розрахункову дату в цілях погашення заборгованості, яка є предметом спору по справі №907/385/24 (січень-лютий 2022 року); списання нарахованих та підтверджених сум неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ, або ж ненарахування неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних у зв'язку зі зміною сторонами строків проведення розрахунків, що, у свою чергу, є підставою для закриття провадження у справі №907/385/24 у зв'язку із відсутністю предмета спору, оскільки врегулювання заборгованості відбудеться на підставі Закону України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

Відтак, представник відповідача стверджує, що АТ “Закарпатгаз», як оператор газорозподільної системи, вжило всіх залежних від нього заходів із метою здійснення розрахунків із постачальниками природного газу та Операторами ГТС, будь-які застереження з боку НКРЕКП щодо недотримання процедури відсутні, та, відповідно, станом на сьогодні триває процес врегулювання спірної заборгованості перед позивачем у порядку, визначеному Законом України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

Представник відповідача зауважує, що починаючи із 2015 року по 28.02.2022, АТ “Закарпатгаз» недоотримало з вини НКРЕКП у межах тарифу на розподіл понад 1,76 млрд грн (без ПДВ) для покриття виробничо-технологічних витрат, що, у свою чергу, вказує на очевидну передчасність та безпідставність звернення позивача до суду з даним позовом, оскільки заборгованість, яка є предметом розгляду у справі №907/385/24, з моменту включення відповідача до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, підлягає врегулюванню в порядку, передбаченому Законом України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

За твердженням представника відповідача, навіть за умови ухвалення судом рішення на користь позивача, виконання останнього є неможливим із огляду на наявні в Законі України “Про виконавче провадження» заборони щодо стягнення такої заборгованості у примусовому порядку, а отже звернення позивача до суду з даним позовом не є ефективним способом захисту.

Представник відповідача звертає увагу також і на те, що включення позивачем до ціни природного газу такого елементу, як “транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи», не передбачено в ціні, за якою він зобов'язався постачати природний газ споживачам відповідно до умов конкурсу на обрання постачальника “останньої надії».

Із покликанням на приписи п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України представник відповідача наголошує на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для стягнення пені, оскільки така ним нарахована за зобов'язаннями січня 2022 року - за період прострочення із 01.03.2022 по 31.08.2022,·за зобов'язаннями лютого 2022 року - за період прострочення із 01.04.2022 по 30.09.2022, а позов до суду, натомість, пред'явлено 16.04.2024.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

Представник позивача через підсистему “Електронний суд» подала письмові пояснення б/н від 22.05.2024 (вх. №02.3.1-02/4211/24 від 22.05.2024), за змістом яких стверджує про те, що врегулювання заборгованості в рамках Закону України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» для учасників процедури врегулювання заборгованості, тобто для відповідача, здійснюється шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості.

Із посиланням на ч. 3 ст. 4 означеного Закону представник позивача вказує, що договір про організацію взаєморозрахунків визначає як наявність заборгованості, так і її обсяг, що не може перевищувати підтверджену його сторонами заборгованість, водночас обсяг заборгованості учасника взаєморозрахунків, що зазначається у договорі взаєморозрахунків, встановлюється рішенням НКРЕКП (на підставі висновку суб'єкта аудиторської діяльності) та актом звіряння заборгованості, складеного із зазначенням суми заборгованості станом на дату підписання договору про організацію взаєморозрахунків.

На переконання представника позивача, матеріалами даної справи підтверджено та не заперечується сторонами, що спірна заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 677 732 551,19 грн не погашена, договір про організацію взаєморозрахунків не укладався (відповідачем не було здійснено проведення взаєморозрахунків заборгованості або реструктуризації за спірним Договором).

Представник позивача зазначає, що підстави для припинення зобов'язання щодо стягнення спірної заборгованості за Договором у силу Закону України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» не можуть бути встановлені лише на підставі факту включення відповідача до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, оскільки допустимими доказами припинення зобов'язання є вчинення юридично значимої дії, а саме, проведення взаєморозрахунків заборгованості або її реструктуризації у порядку, визначеному Законом.

За твердженням представника позивача, предметом позову в даній справі є майнова вимога про стягнення основної заборгованості та нарахувань за поставлений газ, із огляду на що спір може вважатися відсутнім лише в разі фактичного врегулювання заборгованості за поставлений газ та здійснення взаєморозрахунків згідно зі ст. 4 Закону України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також реструктуризації залишків заборгованості на підставі ст. 5 вказаного Закону. Натомість, факт участі відповідача у процедурі врегулювання заборгованості (включення до Реєстру) без фактичного врегулювання заборгованості (шляхом проведення розрахунків та реструктуризації), тобто без вчинення юридично значимих дій, не може свідчити про врегулювання такої заборгованості; більше того, заборгованість відповідача не погашена, а лише підлягає погашенню (підлягає врегулюванню) за рахунок держави в межах видатків спеціального фонду державного бюджету, а це своєю чергою додатково свідчить про наявність непогашеної заборгованості перед позивачем та наявність предмета спору.

Водночас представник позивача звертає увагу на те, що оскільки спірна заборгованість не погашена, не реструктуризована, а спірний Договір укладено відповідачем не з АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України», то підстави для списання або ненарахування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат також відсутні.

Як зазначає представник позивача, ціна послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з ГТС включена до ціни природного газу на підставі листа НКРЕКП №8475/16.3.2/7-19 від 12.08.2019, як Регулятора, до компетенції якого належить, зокрема, встановлення тарифів на послуги транспортування, розподілу, зберігання, закачування та відбору природного газу, послуги установки LNG.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені представник позивача вказує на те, що початок перебігу строку спеціальної позовної давності, згідно із ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, розпочався 01.03.2022 та мав сплинути 28.02.2023, однак, ураховуючи запровадження в Україні воєнного стану Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», який надалі продовжено до 11.08.2024, строк спеціальної позовної давності продовжено згідно із Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» на строк дії воєнного стану.

Представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подала додаткові пояснення б/н від 28.05.2024 (вх. №02.3.1-02/4371/24 від 29.05.2024), в яких зазначає про те, що системний аналіз Закону України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» підтверджує, що сторони цієї справи є учасниками врегулювання заборгованості, яка заявлена позивачем до стягнення, і вказане, у свою чергу, свідчить про те, що державою шляхом прийняття низки спеціальних нормативно-правових актів на момент подання позовної заяви вже врегульовано механізм та джерела відшкодування позивачу грошових коштів, у тому числі й коштів, що є предметом розгляду даної справи.

За твердженням представника відповідача, прийняттям Закону України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» держава офіційно визнала істотний вплив неналежного державного урядування (тобто невиконання належним чином тих обов'язків і повноважень, які покладені на НКРЕКП державою, як Регулятора на ринку природного газу) на утворення та накопичення заборгованості за договорами на транспортування природного газу, постачання природного газу та факт того, що НКРЕКП затверджувалися економічно необґрунтовані тарифи на розподіл природного газу для Операторів ГРМ, які об'єктивно не відповідали принципу самоокупності.

Таким чином, на переконання представника відповідача, виконання обов'язку з оплати заборгованості АТ “Закарпатгаз» перед позивачем, яка стягується в межах даної справи, є можливим лише за наявності відповідної компенсації в тарифі на розподіл природного газу згідно з чинним законодавством.

На переконання представника відповідача, відсутність вини в діях АТ “Закарпатгаз», в силу ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, виключає відповідальність відповідача, оскільки єдиною причиною можливого виникнення заборгованості є незалежна від останнього обставина, а саме, наслідок тарифної політики НКРЕКП.

Представник відповідача зауважує, що згідно з нормами Закону України “Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів, в тому числі на послуги з розподілу природного газу, тобто діючий у період до 01.01.2024 тариф на послуги розподілу природного газу для відповідача був збитковим та не покривав фактичних обґрунтованих витрат останнього, які є необхідними для господарської діяльності.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (постачальник, постачальник “останньої надії», позивач у справі) відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №880 від 04.07.2017 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №917-р від 22.07.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» визначено постачальником “останньої надії» на ринку природного газу.

Як стверджує позивач, у зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником, оператором газотранспортної системи (далі - оператор ГТС) об'єми природного газу, спожитого відповідачем за період із 01.01.2022 по 28.02.2022, автоматично включено до портфеля постачальника “останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий відповідачем природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.

Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС) визначено, що для кодування використовується ЕІС-код. Абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код.

В інформаційній платформі споживач - АТ “Оператор газорозподільної системи “Закарпатгаз» - з ЕІС-кодом 56X130000000001К був закріплений за постачальником “останньої надії» ТОВ “ГК “Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) (позивач у справі) у період із 01.01.2022 по 28.02.2022.

На підтвердження факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника “останньої надії» та віднесення спожитого останнім газу до портфеля постачальника “останньої надії» з наведених вище підстав, позивачем до матеріалів справи долучено копію листа оператора ГТС №ТОВВИХ-24-4867 від 29.03.2024 із інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56X130000000001К; інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» від оператора ГТС (Форма №10); відомості з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з EIC-кодом 56X130000000001К (надано у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС).

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).

Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС, інформаційна платформа - це електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу. Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Отже суб'єкти ринку природного газу (в даному випадку - позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, позивач, як суб'єкт ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» не потребує двостороннього підписання. Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Відповідно до абзацу 9 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дата початку постачання природного газу споживачу постачальником “останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» на інформаційній платформі.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 15 Закону України “Про ринок природного газу», у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника “останньої надії», постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника “останньої надії», та на умовах типового договору постачання постачальником “останньої надії», що затверджується Регулятором.

Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» (далі - Договір) затверджений постановою НКРЕКП №2501 від 30.09.2015.

Згідно з пунктом 1.1. Договору, цей Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» (далі - Договір) є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником “останньої надії» (далі - постачальник).

Відповідно до пункту 1.2. Договору, умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України “Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2496 (далі - Правила постачання), та є однаковими для всіх споживачів України.

Цей Договір є договором приєднання. При укладенні цього Договору зі споживачем враховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей Договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи (п. 1.3. Договору).

За цим Договором постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором (п. 2.1. Договору).

Згідно із п. 2.2. Договору, обов'язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором ГРМ договору розподілу природного газу або оператором ГТС договору транспортування природного газу (для прямих споживачів).

За положеннями п. 3.1., 3.3. Договору, постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору, постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.

Пунктами 4.2. - 4.4. Договору встановлено, що об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ/оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу. Постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

У разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 4.5. Договору).

Згідно із підп. 1 п. 5.1. та підп. 1 п. 5.2. Договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому Договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього Договору.

На підставі п. 8.1, 8.2. Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством. Постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: - порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому Договорі; - відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника.

За змістом п. 11.1. Договору, цей Договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього Договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) Договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим Договором.

Протягом строку дії Договору споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей Договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (п. 11.3. Договору).

Відповідно до п. 11.5. Договору, усі повідомлення за цим Договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому Договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача. У разі отримання постачальником від споживача заяви про бажання використовувати у взаємовідносинах електронний документообіг усі документи і повідомлення за цим Договором також можуть бути складені відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. У такому разі такі документи і повідомлення мають юридичну силу оригіналу документа.

З відомостей із інформаційної платформи оператора ГТС вбачається, що ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» здійснювало постачання природного газу відповідачу як постачальник “останньої надії».

Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу зафіксований у інформаційній платформі оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Як стверджує позивач, він проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС. Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником “останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника “останньої надії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809 в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1102. Цією ж постановою Кабінету Міністрів України №1102 на період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021 встановлено граничний розмір ціни природного газу для бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.

Протягом жовтня-листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн за 1 куб.метр, отже у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 куб.метр.

З 01 грудня 2021 року ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, відповідна роздруківка наявна в матеріалах справи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у період із 01.01.2022 по 28.02.2022 поставив відповідачу природний газ в об'ємі 16 252,9971 тис.куб.м. на загальну суму 677 732 551,19 грн.

Позивачем на виконання умов Договору складено та надіслано на адресу відповідача рахунки на оплату №6515 від 11.02.2022 за січень 2022 року на суму 349 760 236,90 грн та №10107 від 12.03.2022 за лютий 2022 року на суму 327 972 314,29 грн, а також акти приймання - передачі природного газу №2130 від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 349 760 236,90 грн та №4173 від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 327 972 314,29 грн.

Факт надіслання відповідачу означених рахунків на оплату та актів приймання - передачі природного газу за січень - лютий 2022 року підтверджується долученими до матеріалів справи копіями списків згрупованих поштових відправлень та фіскальними чеками відділень поштового зв'язку.

Водночас зазначені в рахунках на оплату №6515 від 11.02.2022 та №10107 від 12.03.2022, а також у актах приймання - передачі природного газу №2130 від 31.01.2022 та №4173 від 28.02.2022 обсяги переданого позивачем як постачальником “останньої надії» та прийняті відповідачем обсяги природного газу підтверджуються також листом оператора ГТС №ТОВВИХ-24-4867 від 29.03.2024 із інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56X130000000001К (відповідача у справі).

За твердженням позивача, ним належним чином та в повному обсязі було виконано взяті на себе зобов'язання постачальника “останньої надії» відповідно до Договору і в період із 01.01.2022 по 28.02.2022 поставлено відповідачу природний газ в об'ємі 16 252,9971 тис.куб.м. на загальну суму 677 732 551,19 грн (з урахуванням вартості транспортування), тоді як відповідач свої зобов'язання за Договором у частині оплати вартості спожитого природного газу не виконав, унаслідок чого в останнього виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 677 732 551,19 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з останнього 126 371 214,04 грн пені, 186 090 131,47 грн інфляційних нарахувань та 39 874 869,33 грн трьох процентів річних.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, станом на момент розгляду наявного спору по суті його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України).

Крім того, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначені Законом України “Про ринок природного газу» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 37 частини 1 статті 1 Закону України “Про ринок природного газу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу постачальником “останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником “останньої надії» є публічним.

Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч. 2, 3 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу»).

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 13 Закону України “Про ринок природного газу», споживач зобов'язаний, зокрема, укласти договір про постачання природного газу; забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Частиною 1 статті 15 Закону України “Про ринок природного газу» визначено, що у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника “останньої надії», постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника “останньої надії», та на умовах типового договору постачання постачальником “останньої надії», що затверджується Регулятором. Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу. Постачальник “останньої надії» визначається Кабінетом Міністрів України строком на три роки за результатами конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП №2496 за 30.09.2015 (далі - Правила), врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи. Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та операторів ГРМ/ГТС.

Згідно із абзацом 3 пункту 3 розділу І Правил (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), постачання природного газу постачальником “останньої надії» здійснюється на підставі договору, який має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», що затверджується Регулятором. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» є публічним.

Особливості здійснення постачання природного газу споживачу постачальником “останньої надії» встановлені розділом VI Правил.

Так, відповідно до пункту 1 розділу VI Правил, постачальник “останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник “останньої надії» зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу. Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Пунктом 2 розділу VI Правил, у свою чергу, встановлено, що за договором постачання природного газу постачальник “останньої надії» зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником “останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником “останньої надії».

Постачальник “останньої надії» зобов'язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», яка має відповідати типовому договору, роз'яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу. Постачальник “останньої надії» зобов'язаний постачати природний газ споживачам за ціною, за якою він зобов'язався постачати природний газ споживачам відповідно до умов конкурсу на обрання постачальника “останньої надії». Ціна на природний газ публікується на веб-сайті постачальника “останньої надії». Розрахунок за поставлений постачальником “останньої надії» природний газ здійснюється споживачем в установлений договором термін (пункти 4, 8 розділу VI Правил).

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства випливає, що у випадку настання обставин, визначених ч. 1 ст. 15 Закону України “Про ринок природного газу», а також розділом VI Правил, постачальник “останньої надії» надає послуги з постачання природного газу та не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу, а факт приєднання споживача до публічного договору постачання природного газу від постачальника “останньої надії» відбувається внаслідок фактичного постачання природного газу такому споживачу без укладеного договору з іншим постачальником.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (ч. 5 ст. 633 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Проаналізувавши вищевикладені положення чинного законодавства, суд доходить висновку про те, що між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачем, було укладено Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» на умовах публічного договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», розробленого з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, Закону України “Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених Постановою НКРЕКП №2496 від 30.09.2015.

За змістом пункту 2 глави 7 розділу XII Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Факт включення відповідача до Реєстру споживачів постачальника “останньої надії» та віднесення спожитого останнім газу до портфеля постачальника “останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується наданим позивачем листом оператора ГТС №ТОВВИХ-24-4867 від 29.03.2024 із інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56X130000000001К; інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» від оператора ГТС (Форма №10); відомості з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з EIC-кодом 56X130000000001К (надано у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС).

За твердженням позивача, нарахування вартості спожитого споживачем природного газу проводиться ним виключно на підставі даних оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, отриманими у процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС, а вартість природного газу, у свою чергу, визначається шляхом множення об'ємів природного газу на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

Матеріалами справи підтверджується, що нарахування позивачем заборгованості за спожитий відповідачем природний газ відбувалося на підставі остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X130000000001К; інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» від оператора ГРМ (Форма №10); відомості з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з EIC-кодом 56X130000000001К та на підставі нормативно встановленої вартості природного газу згідно з вищенаведеними нормами, відповідно до яких обсяг споживання відповідачем природного газу протягом 01.01.2022 - 28.02.2022 становив 16 252,9971 тис.куб.м. сукупною вартістю 677 732 551,19 грн.

Крім того, відповідачем не надано до суду доказів постачання йому природного газу у вказаний період іншим постачальником, не надано також і доказів складання актів приймання-передачі природного газу від інших постачальників у спірний період, а тому, спожиті об'єми природного газу автоматично включені оператором газотранспортної системи до портфеля постачальника “останньої надії» і доведенню іншим способом не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №904/2867/22.

Із огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про те, що факт поставки позивачем природного газу відповідачу у спірний період підтверджений документально та не спростований останнім належними і допустимими доказами.

За приписами п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України “Про ринок природного газу», споживач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач взяті на себе договірні зобов'язання належним чином не виконав, допустивши заборгованість перед позивачем, як постачальником “останньої надії», за поставлений природний газ у період із 01.01.2022 по 28.02.2022 у розмірі 677 732 551,19 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 677 732 551,19 грн заборгованості за поставлений природний газ суд визнає документально доведеними та обґрунтованими, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Водночас суд критично оцінює посилання відповідача на положення Закону України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» як на підставу для закриття провадження у справі, а також доводи останнього щодо передчасності звернення позивача до суду з даним позовом, виходячи, зокрема, з наступного.

Закон України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639-IX від 14.07.2021 (далі - Закон №1639-ІХ) визначає процедуру врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу як заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість у разі її погашення.

За положеннями статті 1 Закону №1639-ІХ (тут і надалі - в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), взаєморозрахунки - розрахунки з погашення заборгованості суб'єктів ринку природного газу, які проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості; договір про організацію взаєморозрахунків - договір, що укладається між учасниками процедури врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу для погашення заборгованості та є підставою для проведення взаєморозрахунків відповідно до цього Закону; реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу (далі - Реєстр) - відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; розрахункова дата - 31 грудня 2020 року.

Відповідно до ст. 2 Закону №1639-ІХ, дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК “Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

В частині 1 статті 3 Закону №1639-ІХ законодавець визначив, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості суб'єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

З аналізу наведених норм чинного законодавства слідує, що сфера дії Закону №1639-ІХ, визначена у статті 2 останнього, поширюється виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

Водночас лише при одночасному існуванні умов, визначених статтею 2 Закону №1639-ІХ, а саме: 1) правовідносини виникли із приводу врегулювання заборгованості за придбаний у НАК “Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування; 2) суб'єкт ринку природного газу включений до Реєстру, і щодо нього підлягають реалізації заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування, передбачені статями 4, 5, 6 цього Закону.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 у справі №904/92/20.

Так, у частині 1 статті 4 Закону №1639-ІХ визначено, що взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості та грошових зобов'язань, що визначені статтею 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання, зокрема, різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних систем, та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, станом на розрахункову дату - в цілях погашення заборгованості операторів газорозподільних систем, у тому числі підтвердженої судовими рішеннями та/або реструктуризованої, не сплаченої станом на розрахункову дату: за договорами транспортування природного газу, укладеними з особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року, особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, а також за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеними з НАК “Нафтогаз України».

Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» та/або Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік», із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість (абз. 1 ч. 3 ст. 4 Закону №1639-ІХ).

Відповідно до положень частин 2, 6, 7 статті 5 Закону №1639-ІХ, реструктуризація заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється після проведення розрахунків, передбачених статтею 4 цього Закону, шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення. Типовий договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування затверджується Кабінетом Міністрів України. Кожна із сторін зобов'язана укласти договір про реструктуризацію заборгованості у строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості.

Верховним Судом у постанові від 15.06.2022 у справі №910/10142/21 сформовано правовий висновок щодо закриття провадження у справі за відсутності предмета спору у зв'язку із дією Закону №1639-ІХ та зазначено, що для застосування процедури врегулювання заборгованості згідно з положеннями Закону №1639-ІХ має вчинятися юридично значима дія, і за відсутності такої підстави для закриття провадження відсутні.

Верховним Судом у постанові від 18.04.2023 у справі №911/3195/21 висловлено правову позицію щодо припинення зобов'язань у рамках Закону №1639-ІХ та, зокрема, наголошено, що у разі відсутності встановлення судами факту укладення договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору, відсутні підстави для припинення спірних правовідносин між сторонами та для закриття провадження у справі.

Законом №1639-ІХ визначено процедуру врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, що являє собою заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість у разі її погашення.

Водночас Законом №1639-ІХ не передбачено припинення зобов'язання щодо суми основного боргу за поставлений газ, а лише визначено певну процедуру (заходи), яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом.

Тобто у даному випадку повинна бути вчинена юридично значима дія щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, зокрема, укладено договір про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору та/або договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №906/1357/20, від 05.09.2023 у справі №922/3220/20, від 16.01.2024 у справі №916/2168/22, від 23.04.2024 у справі №925/636/23.

Як свідчать матеріали справи, відповідача включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, тобто останній є учасником процедури врегулювання заборгованості відповідно до Закону №1639-ІХ та частково виконав певні умови процедури, яка направлена на врегулювання заборгованості.

Матеріалами справи підтверджено, що заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 677 732 551,19 грн за Договором не погашена, Договір про організацію взаєморозрахунків або про реструктуризацію заборгованості не укладався (відповідачем не було здійснено проведення взаєморозрахунків заборгованості або реструктуризації заборгованості за Договором).

Предметом спору у даній справі є майнова вимога про стягнення заборгованості та нарахувань за поставлений газ за Типовим договором “останньої надії», така заборгованість може вважатися відсутньою лише у разі фактичного врегулювання заборгованості за поставлений газ та здійснення взаєморозрахунків згідно Закону та реструктуризації залишків заборгованості.

Сам лише факт участі відповідача у процедурі врегулювання заборгованості згідно із Законом без фактичного врегулювання заборгованості (шляхом проведення розрахунків та реструктуризації), тобто без вчинення юридично значимих дій не можуть свідчити про відсутність заборгованості, стягнення якої є предметом позову у даній справі.

Водночас у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо вчинення суб'єктами ринку природного газу, у тому числі і сторонами Договору, юридично значимих дій щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ (укладення договору про організацію взаєморозрахунків або договору про реструктуризацію заборгованості тощо).

Підстави для припинення зобов'язання щодо стягнення спірної заборгованості за Договором у силу Закону №1639-ІХ не можуть бути встановлені лише на підставі факту включення відповідача до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, оскільки допустимими доказами припинення відповідного зобов'язання є вчинення юридично значимої дії, а саме, укладення договору про організацію взаєморозрахунків або договору про реструктуризацію заборгованості тощо.

Саме по собі ухвалення Закону №1639-ІХ, яким визначено певну процедуру, яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом, шляхом вчинення юридично значимих дій щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, не свідчить про припинення зобов'язань сторін за Типовим договором постачання природного газу постачальником “останньої надії», а також не вказує на відсутність у справі предмета спору.

Крім того, Закон №1639-ІХ надає право врегулювати спірну заборгованість у визначеному ним порядку, проте не встановлює, що вчинення таких дій є обов'язковим. Разом з тим, така процедура здійснюється відповідним уповноваженим органом у порядку, обумовленому Законом. При цьому, відповідне списання заборгованості або відмова у її списанні жодним чином не звільняють суд від обов'язку встановити факт наявності/відсутності такої заборгованості, а її фіксування в судовому акті визначає лише її безспірність, і сторони жодним чином не позбавлені права здійснити подальше врегулювання своїх правовідносин стосовно спірної заборгованості з урахуванням приписів Закону №1639-ІХ.

Щодо доводів відповідача про безпідставне включення позивачем до ціни природного газу послуги з його транспортування для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи суд відзначає наступне.

Абзацом 1 статті 1 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» обумовлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Мета, форми діяльності Регулятора та його основні завдання визначені у статті 3 вищевказаного Закону, де, зокрема, вказано, що Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема, порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення державних регульованих цін і тарифів для суб'єктів природних монополій у сферах енергетики та комунальних послуг, а також для інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом; встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу (п. 3, 13 ч. 1 ст. 17 Закону України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»).

При цьому, згідно із ч. 9 ст. 14 вищенаведеного Закону, рішення Регулятора є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

Так, згідно із роз'ясненнями, викладеними НКРЕКП у листі №8475/16.3.2/7-19 від 12.08.2019 (копія останнього міститься в матеріалах справи), вартість замовленої потужності оплачується Оператору ГТС постачальником природного газу, який, у свою чергу, має право включати її до кінцевої вартості природного газу.

Суд відхиляє також і доводи відповідача про те, що в його діях відсутня вина, і вказане, у свою чергу, звільняє його від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань, оскільки виникнення заборгованості стало наслідком неналежної тарифної політики НКРЕКП.

Так, сторонами в даній справі (позивачем і відповідачем) є дві юридичні особи приватного права, які вступають у правовідносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності (стаття 1 Цивільного кодексу України).

Цивільне право засноване на принципах свободи й рівності його учасників та невтручання держави, що дає змогу сторонам договірних відносин на власний розсуд встановлювати, змінювати та розривати правовий зв'язок.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.05.2024 у справі №927/664/23.

У даному контексті суд також зауважує, що допущені державою помилки не повинні виправлятися за рахунок приватних суб'єктів (подібні за змістом висновки викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», “Ґаші проти Хорватії», “Трґо проти Хорватії»).

На підставі п. 4.5. Договору позивач просить стягнути з відповідача суму 126 371 214,04 грн пені.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.5. Договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявленої до стягнення суми пені у межах визначених позивачем боргових періодів, суд зазначає, що пеня в розмірі 126 371 214,04 грн нарахована правомірно (розгорнутий розрахунок пені міститься в матеріалах справи) та підлягає стягненню з відповідача повністю.

Водночас суд відхиляє викладену у відзиві на позов заяву відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 “Про запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України встановлений карантин із 12.03.2020, який скасований із 24 год. 00 хв. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Крім того, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 на всій території України запроваджено воєнний стан , який станом на дату ухвалення судом рішення в даній справі не скасовано.

Згідно із п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

За таких обставин, суд доходить висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду, зокрема, з вимогами про стягнення пені.

Крім того, за прострочення оплати вартості поставленого природного газу позивач, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача суму 186 090 131,47 грн інфляційних нарахувань та 39 874 869,33 грн трьох процентів річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за визначені в розрахунку позивача періоди, судом встановлено, що суми 186 090 131,47 грн інфляційних нарахувань та 39 874 869,33 грн трьох процентів річних обраховані вірно та підлягають стягненню з відповідача повністю.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми 1 030 068 766,03 грн, у тому числі 677 732 551,19 грн заборгованості за поставлений природний газ, 126 371 214,04 грн пені, 186 090 131,47 грн інфляційних нарахувань та 39 874 869,33 грн трьох процентів річних, є обґрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 847 840 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Закарпатгаз», вул. Погорєлова, будинок 2, м. Ужгород, Закарпатська область, 88015 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 05448610) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», вул. Шолуденка, будинок 1, м. Київ, 04116 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 40121452) суму 1 030 068 766,03 грн (Один мільярд тридцять мільйонів шістдесят вісім тисяч сімсот шістдесят шість гривень 03 коп), у тому числі 677 732 551,19 грн (Шістсот сімдесят сім мільйонів сімсот тридцять дві тисячі п'ятсот п'ятдесят одна гривня 19 коп) заборгованості за поставлений природний газ, 126 371 214,04 грн (Сто двадцять шість мільйонів триста сімдесят одна тисяча двісті чотирнадцять гривень 04 коп) пені, 186 090 131,47 грн (Сто вісімдесят шість мільйонів дев'яносто тисяч сто тридцять одна гривня 47 коп) інфляційних нарахувань та 39 874 869,33 грн (Тридцять дев'ять мільйонів вісімсот сімдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят дев'ять гривень 33 коп) трьох процентів річних, а також 847 840 грн (Вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок гривень) на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 27.09.2024.

Суддя Л.І. Пригара