Провадження № 11-кп/821/462/24 Справа № 707/860/24 Категорія: ч. 1 ст. 125 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
26 вересня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретарки - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілої - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу прокурора Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Черкаського райсуду Черкаської обл. від 1.04.2024 р.,
Зазначеним вироком ОСОБА_9 , який наро-
дився 11.06.1984 р. у с. Драбове- Баряти-
нське Драбівського р-ну Черкаської обл.,
українець, громадянин України, який має
середню освіту, одружений, на утриманні
має неповнолітню доньку ОСОБА_11 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працює, раніше не
судимий, проживає
АДРЕСА_1 ,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та йому призначено покарання у виді громадських робіт на строк 120 (сто двадцять) годин.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 911 КК України застосовано до ОСОБА_9 обмежувальний захід у виді заборони наближатися на відстань менше 50 м до місця проживання потерпілої ОСОБА_7 за адресом: АДРЕСА_2 строком на 1 місяць.
Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлений.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_9 не обирався. Процесуальні витрати та речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.
Вироком суду встановлено, що 11.03.2024 р. в період часу з 9:00 год. до 10:00 год. ОСОБА_9 , перебуваючи на подвір'ї домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , на ґрунті сімейної сварки із своєю дружиною ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, а саме в посяганні на здоров'я іншої людини, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень і бажаючи їх настання, взяв ОСОБА_7 за руки та звалив на землю, після чого натиснув їй на грудну клітину з лівої сторони в проекції лівої ключиці.
В результаті умисних протиправних дій, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 02-01/238 від 25.03.2024 р., ОСОБА_9 спричинив потерпілій ОСОБА_7 ушкодження у вигляді крововиливу грудної клітки зліва, крововиливу правої кисті, садна лівої кисті, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, вчинивши тим самим діяння, що має ознаки фізичного насильства як форми домашнього насильства, відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Таким чином, ОСОБА_9 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження.
Не погоджуючись з вироком суду лише в частині призначеного обмежувального заходу, прокурор ОСОБА_12 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 120 год.
Виключити застосування до ОСОБА_9 обмежувального заходу у виді заборони наближатися на відстань менше 50 м до місця проживання потерпілої ОСОБА_7 строком на 1 місяць. В решті вирок суду просить залишити без змін.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважає, що даний вирок підлягає зміні через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Частина 1 статті 125 КК України, відповідно ч. 2 ст. 12 КК України, - є кримінальним проступком.
Частиною 1 статті 911 КК України визначено, що в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених КК України, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів. Натомість судом першої інстанції зазначені вимоги закону України про кримінальну відповідальність не враховано.
Як вбачається зі змісту вироку, суд всупереч вимог ч. 1 ст. 65 КК України помилково застосував до ОСОБА_9 за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, обмежувальний захід визначений п. 3 ч. 1 ст. 911 КК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню тільки при винесенні рішення за вчинення злочину, пов'язаного з домашнім насильством.
Виходячи з наведених обставин, суд під час ухвалення вироку та призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_9 неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, а саме: застосовано закон, який не підлягає застосуванню.
Заслухавши доповідь судді, прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити її із вказаних у ній мотивів, потерпілу ОСОБА_7 , яка погодилась з позицією прокурора та не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора, захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 , які також не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зазначених вимог Закону дотримався не в повному обсязі.
Так, відповідно до змісту вироку суду, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_9 було розглянуто у спрощеному провадженні, оскільки в матеріалах провадження є письмова заява підозрюваного ОСОБА_9 щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акту в спрощеному провадженні, яка також підписана захисником ОСОБА_8 ( а. пр. 9-10);
- письмова заява потерпілої ОСОБА_7 щодо згоди зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акту в спрощеному провадженні ( а. пр. 11-12);
- розписки ОСОБА_9 про отримання копій обвинувального акту та матеріалів дізнання від 28.03.2024 р., які також підписані захисником ОСОБА_8 ( а. пр. 13, 14);
- розписка ОСОБА_7 про отримання матеріалів дізнання від 28.03.2024 р. ( а. пр. 15);
З огляду на це кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 України, було розглянуто судом в спрощеному провадженні за відсутності учасників судового провадження, без проведення судового розгляду та судового засідання, із зазначенням у вироку на підтвердження встановлених судом обставин замість доказів тих обставин, які були встановлені органом досудового розслідування та які не оспорювалися учасниками судового провадження, що узгоджується з приписами ст. ст. 381 та 382 КПК України.
З урахуванням того, що суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження у спрощеному провадженні, окрім того прокурор в апеляційній скарзі не оскаржує обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини, а інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, тому вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевірялися.
Що стосується вимог апеляційної скарги прокурора щодо необхідності змінити вирок суду першої інстанції через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та виключити застосування до ОСОБА_9 обмежувального заходу у виді заборони наближатися на відстань менше 50 м до місця проживання потерпілої ОСОБА_7 строком на 1 місяць, то апеляційний суд вважає такі доводи обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення з наступних підстав.
Статтею 413 КПК України визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини КК України; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ч. 1 ст. 125 КК України, за вчинення вказаного кримінального проступку передбачено покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року.
Згідно ч. 1 ст. 12 КК України, кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
Частина 1 ст. 125 КК України, відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 КК України, - є кримінальним проступком.
Частиною 1 ст. 911 КК України встановлено, що в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених КК України, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників.
Проте суд першої інстанції зазначені вимоги закону України про кримінальну відповідальність врахував не в повній мірі.
Як вбачається зі змісту вироку, суд всупереч вимог ч. 1 ст. 65 КК України, якої визначені загальні засади призначення покарання, неправильно застосував за вчинення кримінального проступку обмежувальний захід, визначений п. 3 ч. 1 ст. 911 КК України, а саме заборонив наближатися на відстань менше 50 метрів до місце проживання потерпілої ОСОБА_7 строком на 1 місяць, тому що законодавець встановив, що такі заходи застосовуються тільки в разі вчинення злочину, пов'язаного з домашнім насильством, а не проступку.
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції під час ухвалення вироку та призначення обмежувального заходу обвинуваченому неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, а саме: застосував закон, який не підлягає застосуванню.
При прийнятті рішення у даному кримінальному провадженні апеляційний суд враховує також те, що суд розглянув кримінальне провадження у спрощеному порядку без виклику та участі учасників, що відповідає вимогам КПК України.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_9 повідомив, що він вчинив неправильно, жалкує про вчинене, а на сьогоднішній день виправився і не вчиняє ніяких правопорушень, у т.ч., пов'язаних з домашнім насильством. Він перебуває у шлюбі з потерпілою ОСОБА_7 , вони виховують неповнолітню доньку. Він працює неофіційно.
Потерпіла ОСОБА_7 підтвердила слова обвинуваченого, зазначивши про те, що обвинувачений ОСОБА_9 зараз себе поводить нормально, претензій у потерпілої до обвинуваченого немає, вони перебувають у шлюбі, живуть разом, також ведуть спільне господарство, обвинувачений працює неофіційно. Разом виховують доньку. Вона вважає, що встановлений судом обмежувальний захід не сприятиме захисту її інтересів, а навпаки може погіршити її сімейне становище, а ч. 1 ст. 911 КК України визначено, що таке обмеження суд застосовує виключно в інтересах потерпілого від злочину.
Отже, при прийнятті рішення апеляційний суд враховує, окрім неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, також і те, що на час апеляційного перегляду вироку потерпіла не погодилась із встановленням заборони обвинуваченому наближатися до місця спільного проживання їх родини, погодилась з апеляційними вимогами прокурора про скасування цього заходу, тобто підстави для застосування обмежувального заходу відсутні.
Окрім того, необхідно зазначити, що відповідно до ст. 911 КК України, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені обов'язки, передбачені цією статтею.
Тобто це право, а не обов'язок місцевого суду і вирішення цього питання залишається на розсуд суду в залежності від доведеності вини обвинуваченого та обставин вчинення злочину, пов'язаного з домашнім насильством.
Суд, ухвалюючи рішення про застосування обмежувального заходу, повинен був навести підстави та відповідним чином мотивувати обраний вид (види) та строк дії такого заходу, проте таке мотивування у судовому рішенні відсутнє, що позбавляє апеляційний суд можливості перевірити правильність його застосування, тому що це оспорюються в апеляції прокурора.
За обставин, викладених вище, апеляційний суд вважає, що вирок підлягає зміні через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вказаних вимог законодавства судом при ухваленні вироку не було додержано, оскільки суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до ст. 413 КПК України є підставою для зміни вироку.
За таких обставин апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду зміні в частині застосування ст. 911 КК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 та 419 КПК України, апеляційний суд, -
Вирок Черкаського райсуду Черкаської обл. від 1.04.2024 р. стосовно ОСОБА_9 - змінити.
Виключити застосування до ОСОБА_9 обмежувального заходу у виді заборони наближатися на відстань менше 50 м до місця проживання потерпілої ОСОБА_7 строком на 1 місяць.
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді 120 (сто двадцять) годин громадських робіт.
В решті вирок суду - залишити без змін.
Апеляційну скаргу прокурора Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_10 - задовольнити.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення апеляційної інстанції.
Головуючий
Судді