Єдиний унікальний номер 953/19801/21
Номер провадження 22-ц/818/3053/24
26 вересня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Березюк А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 травня 2023 року в складі судді Губської Я.В. у справі № 953/19801/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -
У жовтні 2021 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 28 березня 2016 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір позики 2016/03/28-00, за умовами якого він передав відповідачу грошові кошти у розмірі 3 425 500,00 гривень, що було еквівалентом 130 000,00 доларів США на день підписання цього договору. На підтвердження факту отримання грошових коштів відповідач написав власноручно розписку. Позика мала бути повернута до 28 березня 2020 року. Відповідно до пунктів 4.1. та 5.1. договору кошти мали бути повернуті у еквіваленті долара США за обмінним курсом на день повернення.
Відповідно до протоколу повернення позики до договору позики № 2016/03/28-00 від 28 березня 2016 року відповідач повернув грошових коштів на загальну суму 6700,00 доларів США.
Таким чином, відповідач прострочив виконання зобов'язання та не повернув в повному обсязі суму позики.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 123 300,00 доларів США та судові витрати у розмірі 11 350,00 грн.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 28 березня 2016 року в розмірі 4 507 848,00 грн, що за офіційним курсом НБУ станом на 22 травня 2023 року є еквівалентом 123 300,00 доларів США, та судовий збір в розмірі 11 350,00 грн.
Заочне рішення суду мотивоване тим, що відповідач має перед позивачем непогашену заборгованість за договором позики.
У травні 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення. Заява мотивована тим, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи та ухвалення заочного рішення. Кошти за договором позики йому не передавались. Між ним та ОСОБА_2 були усні домовленості про надання йому коштів, які він під письмові розписки передавав іншим особам у борг. Через нього ОСОБА_2 надав грошові кошти ОСОБА_3 , який їх не повернув та виїхав до рф. Саме ОСОБА_3 є боржником ОСОБА_2 , а не він. Він був змушений під заставу своєї квартири укласти з ОСОБА_2 договір позики від 06 серпня 2015 року, за яким зобов'язався повернути 50 000,00 доларів США, та 28 березня 2016 року договір позики на суму 130 000,00 доларів США, що є предметом цієї справи. Між ним та ОСОБА_2 була досягнута домовленість, що в рахунок погашення боргу за договором позики ОСОБА_2 за договором іпотеки безперешкодно звертає стягнення на його квартиру, а також додатково він в рахунок погашення боргу за договором позики від 2016 року мав передати 3 000,00 доларів США, що і було зроблено.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
На вказане заочне рішення суду 08 серпня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що він не був повідомлений про розгляд справи належним чином, судових повісток не отримував, тож був позбавлений можливості подати свої пояснення та докази по суті спору. За вказаною у позовній заяві адресою: АДРЕСА_1 , він на час подання позову у цій справі не мешкав, оскільки на цю квартиру позивачем звернуто стягнення за договором іпотеки. Право власності на цю квартиру було зареєстровано за позивачем, а потім визнано за його дружиною ОСОБА_4 . За вказаною адресою відповідач був зареєстрований з 04 червня 2014 року по 03 липня 2019 року, у подальшому був взятий на облік бездомних осіб. Він мобілізований до лав Збройних Сил України з 17 травня 2022 року, та з 19 листопада 2022 року по 31 грудня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України. У зв'язку з викладеним він не міг бути проінформований про засідання у справі та забезпечити захист своїх інтересів.
Вказав, що у протоколі повернення позики містяться виправлення, а саме суму коштів в розмірі 3000,00 доларів США закреслено, тоді як своїм підписом позивач підтвердив їх повернення.
Між ним та ОСОБА_2 були усні домовленості про надання йому коштів, які він під письмові розписки передавав іншим особам у борг, а повернуті кошти мали повертатися до ОСОБА_2 . У судових спорах з третіми особами він неодноразово відступав своє право вимоги ОСОБА_2 . Так, через нього ОСОБА_2 надав грошові кошти в сумі 90 000,00 доларів США ОСОБА_3 , який їх не повернув та виїхав до рф. У вересні 2015 року з цього питання ініційовано судовий спір, однак позовну заяву повернуто через несплату судового збору. Він був змушений під заставу своєї квартири укласти з ОСОБА_2 договір позики від 06 серпня 2015 року, за яким зобов'язався повернути 50 000,00 доларів США, та 28 березня 2016 року договір позики на суму 130 000,00 доларів США, що є предметом цієї справи. У день укладення договору позики кошти не передавались. Заочним рішенням суду від 04 жовтня 2018 року у справі 619/2689/18 з ОСОБА_3 на його користь стягнуто суму позики у розмірі 90 000,00 доларів США та кошти за порушення умов договору. Саме ОСОБА_3 є боржником ОСОБА_2 , а не він. У вересні 2018 року він ініціював спір з позивачем щодо визнання недійним договору іпотеки. Після цього між ним та ОСОБА_2 досягнуто низку домовленостей, а саме, що в рахунок погашення боргу за договорами позики від 2015 року та від 2016 року ОСОБА_2 за договором іпотеки безперешкодно звертає стягнення на його квартиру, а також додатково він в рахунок погашення боргу за договором позики від 2016 року мав передати 3 000,00 доларів США. У зв'язку з досягненням таких домовленостей він подав до суду заяву про залишення позову про визнання договору іпотеки недійсним без розгляду та скасування заходів забезпечення позову, яку задоволено. 24 жовтня 2018 року було звернуто стягнення на квартиру, а 25 жовтня 2018 року він передав позивачу 3 000 доларів США, після чого вважав власні зобов'язання за договорами позики від 2015 року та 2016 року виконаними. Всупереч досягнутих домовленостей ОСОБА_2 ініціював даний спір.
29 липня 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Притула М.В. через систему «Електронний суд» подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а заочне рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 було відомо про судову справу ще до початку повномасштабної військової агресій російської федерації проти України, судом неодноразово направлялись йому судові повістки, у тому числі, на мобільний телефон, засобом смс-повідомлення. Крім того, йому додатково направлялась електронна копія позовної заяви з додатками через месенджер Viber та повідомлялось про дату судового засідання. Починаючи з 25 квітня 2016 року до 25 червня 2018 року (крім періоду січень-лютий 2018 року) відповідач щомісячно повертав грошові кошти, про що зазначалось у протоколі повернення позики. З липня 2018 року відповідач перестав систематично повертати грошові кошти, останній раз повернув грошові кошти 25 жовтня 2018 року у сумі 3000 доларів США. Запис від 25 липня 2018 року був зроблений помилково та не містить підпису позичальника. Таким чином, твердження ОСОБА_1 , що передачі грошових коштів за договором позики не відбулось, не відповідає дійсності. Зазначені у апеляційній скарзі судові справи не мають жодного відношення до цієї справи та не спростовують наявність боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором позики № 2016/03/28-00 від 28 березня 2016 року.
В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники справи не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 26 вересня 2024 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
ОСОБА_1 отримано 05 серпня 2024 року в електронному кабінеті (а.с. 169).
Представником ОСОБА_2 адвокатом Притулою М.В. отримано 05 серпня 2024 року в електронному кабінеті (а.с. 171).
Крім того, 05 серпня 2024 року ОСОБА_2 викликано оголошенням (а.с. 170).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2016/03/28-00, за умовами якого ОСОБА_1 отримав грошові кошти в розмірі 3 425 500,00 грн, що є еквівалентом 130 000,00 доларів США на день підписання цього договору, які зобов'язався повернути до 28 березня 2020 року (а.с. 44 - 45 оригінал).
Відповідно до пункту 1.1 договору позики в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у визначеному пунктом 2.1 цього договору розмірі, а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк.
Пунктом 2.1 договору позики передбачено, що розмір позики становить 3 425 500,00 грн, що є еквівалентом 130 000,00 доларів США, відповідно до обмінного курсу 1 доларів США = 26,35 грн на день підписання цього договору.
Згідно пункту 4.1 грошові кошти позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві в строк до 28 березня 2020 року у розмірі, еквівалентному 130 000,00 доларів США за обмінним курсом на день повернення.
За умовами пункту 4.2 договору після повернення позики в повній сумі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що повернення позики здійснюється позичальником з відображенням сум, які передаються позикодавцеві, у протоколі повернення позики, що завіряється власноручними підписами у ньому з обох сторін.
Також 28 березня 2016 року ОСОБА_1 власноруч склав розписку, якою підтвердив, що отримав у борг у ОСОБА_2 130 000,00 доларів США на строк до 28 березня 2020 року, які зобов'язується повернути у розстрочку зі щомісячною мінімальною виплатою не менше 50 доларів США, максимальна прострочка виплати 5 днів (а.с. 43 оригінал).
Як вбачається з копії протоколу повернення позики до договору позики № 2016/03/28-00 від 28 березня 2016 року, ОСОБА_1 за період з 25 квітня 2016 року по 25 жовтня 2018 року частками повернув грошові кошти на загальну суму 6700,00 доларів США (а.с. 8).
Крім того, 06 серпня 2015 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким боржники отримали 1 150 000,00 грн, що еквівалентно 50 000,00 доларів США.
У забезпечення виконання вказаного договору між сторонами укладено договір іпотеки від 06 серпня 2015 року, за яким ОСОБА_1 , ОСОБА_5 передано в іпотеку належну їм квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 112-115). У вересні 2018 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про визнання правочину недійсним, однак у жовтні 2018 року подав заяву про залишення позову без розгляду, яку ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2018 року у справі № 640/16551/18 задоволено (а.с. 103-111).
24 жовтня 2018 року звернуто стягнення на вказану квартиру як предмет іпотеки. У подальшому рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2018 року у справі № 640/20959/18 право власності на цю квартиру визнано за дружиною ОСОБА_2 - ОСОБА_4 (а.с 70-75). З 29 січня 2019 року право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с. 76).
Також ОСОБА_1 надано примірники судових рішень з ЄДРСР по справах № № 640/10040/16-ц, 643/11355/16-ц, 619/4133/15-ц, 619/2689/18 за його позовами до інших осіб про стягнення коштів (а.с. 82-102).
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц, а також Верховний Суд у постановах від 05 квітня 2022 року у справі № 265/2448/19, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів.
При цьому, у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов'язком наступного повернення.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
З розписки повинно вбачатися як сам факт отримання в борг, тобто із зобов'язанням повернення, певної грошової суми, так і дата її отримання.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині 3 статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина 3 статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у цій статті. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку.
Відповідне тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, провадження № 61-21724св18.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 456/1375/20, провадження № 61-6178ск22, від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21, провадження № 61-1307св23.
Належним чином дослідивши надані сторонами докази, з'ясувавши фактичні обставини справи суд першої інстанції установив справжню правову природу правовідносин сторін, факт передання ОСОБА_1 у позику коштів, невиконання ним зобов'язання з повернення коштів у повному обсязі, що підтверджується протоколом повернення позики, а також перебуванням оригіналів договору позики і розписки у позивача, та законно й обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що між ним та ОСОБА_2 були усні домовленості про надання йому позивачем коштів, які він під письмові розписки передавав іншим особам у борг, та що насправді боржником перед позивачем є не він, а ОСОБА_3 , який отримав позику у розмірі 90 000,00 доларів США, проте не повернув її, колегія суддів відхиляє за недоведеністю таких обставин. Спори сторін щодо повернення боргів з третіми особами в інших справах до предмету спору у цій справі відношення не мають. Жодних доказів взаємозв'язку договору позики між сторонами у цій справі з договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 20 березня 2014 року, відповідачем не надано. При цьому, колегія суддів враховує, що предметом договору позики ОСОБА_1 з ОСОБА_3 були кошти у розмірі 90 000,00 доларів США, тоді як договір позики між сторонами укладений на значно більшу суму - 130 000,00 доларів США. На час укладення договору позики від 28 березня 2016 року між сторонами строк повернення ОСОБА_3 коштів за договором позики від 20 березня 2014 року ще не настав (до 20 червня 2016 року), тож колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта про те, що укладення договору позики у цій справі було викликано неповерненням ОСОБА_3 коштів за договором позики.
Більш того, договір позики між сторонами від 28 березня 2016 року частково виконувався, а саме ОСОБА_1 повернуто 6700,00 доларів США, проти чого він не заперечує, тож посилання відповідача не неотримання ним коштів за таким договором спростовуються матеріалами справи та суперечать його ж власним доводам.
Твердження ОСОБА_1 щодо того, що він був змушений укласти договір позики від 28 березня 2016 року під заставу своєї квартири, та що в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 звернув стягнення на квартиру за договором іпотеки, також суперечать встановленим судом обставинам справи, адже договір іпотеки укладено раніше - у 2015 році, задля забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за іншим договором позики.
Посилання ОСОБА_1 на те, що упротоколі повернення позики містяться виправлення, а саме суму коштів в розмірі 3000,00 доларів США закреслено, тоді як своїм підписом позивач підтвердив їх повернення, не можуть бути взяті до уваги, оскільки закреслений запис у протоколі про повернення 3000,00 доларів США від 25 липня 2018 року не містить підпису позичальника на підтвердження їх передачі.
Доводи ОСОБА_1 щодо його неналежного повідомлення про розгляд справи судом першої інстанції судова колегія також відхиляє.
З відповіді ВОМІРМП УПГПР ГУДМС України в Харківській області № 6388/3804 від 05 квітня 2023 року на запит суду першої інстанції вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрованим чи знятим з реєстрації не значиться (а.с. 46). Вказане підтверджується і довідкою з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 28 листопада 2022 року (а.с. 28 зворот).
Як вбачається з посвідчення про взяття на облік бездомної особи від 01 червня 2020 року № 300, ОСОБА_1 взято на облік Центром обліку бездомних осіб як особу, яка не має постійного місця проживання і місце проживання якої може бути зареєстровано за місцезнаходженням центру обліку (а.с. 119).
Крім того, ОСОБА_1 є військовослужбовцем, що підтверджується посвідченням офіцера НОМЕР_1 (а.с. 77-78), посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 25 квітня 2024 року (а.с. 118), призваний по мобілізації та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою форми 5 від 22 травня 2024 року № 1793/195/404 (а.с. 120). З 19 листопада 2022 року по 31 грудня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 06 травня 2024 року № 1793/195/342 (а.с. 79-80).
Судові повістки на ім'я ОСОБА_1 , направлені на адресу: АДРЕСА_1 , на 14 грудня 2021 року та 02 лютого 2023 року вручені адресату (а.с. 19, 36). Повістка на 29 березня 2023 року повернута без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 38).
Водночас, за вказаною адресою ОСОБА_1 не зареєстрований та, як він сам визнає, не проживає. У цій квартирі зареєстрована дружина позивача, яка є власницею цього майна.
У судові засідання на 29 березня 2023 року та 22 травня 2023 року ОСОБА_1 викликався оголошеннями від 02 лютого 2023 року та 04 квітня 2023 року відповідно (а.с. 39, 48).
Відповідно до частин 1, 2 статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Відповідно до частин 11, 12 статті 128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
З огляду на викладене застосуванню частини 11 статті 128 ЦПК України, а саме опублікуванню оголошення про виклик на веб-сайті судової влади України повинно передувати з'ясування місця проживання (перебування) відповідача.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 283/289/18-ц (провадження № 61-18125св19) та від 12 березня 2020 року у справі № 522/5315/15-ц (провадження № 61-40463св18).
Частиною 10 статті 130 ЦПК України передбачено, що якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.
Оскільки в матеріалах справи була відсутня інформація про місце проживання відповідача ОСОБА_1 , та з урахуванням того, що на час звернення позивача до суду відповідач перебував на обліку бездомних осіб, суд першої інстанції обґрунтовано на підставі приписів частини 11 статті 128 ЦПК України викликав відповідача до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Схожі висновки щодо належного повідомлення відповідача, місце проживання якого не відоме, оголошенням, викладені у постановах Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 372/1335/16 (провадження № 61-18579св20), від 11 листопада 2022 року у справі № 0417/2-4308/2011 (провадження № 61-12162св21), від 23 листопада 2023 року у справі № 201/6810/19 (провадження № 61-6680св22).
За таких обставин відсутні підстави вважати, що відповідач не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що заочне рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а заочного рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 27 вересня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина