Справа № 953/2599/24 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/1016/24 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
24 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 04 вересня 2024 року, якою задоволено клопотання слідчого УСБУ в Харківській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 22024220000000265 від 16 лютого 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 111 КК України, до 16 жовтня 2024 року,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Слідчим відділом УСБУ в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024220000000265 від 16 лютого 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 111 КК України, в якому ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні державної зради, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України в умовах воєнного стану на шкоду економічній безпеці України шляхом надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, за попередньою змовою групою осіб.
15 березня 2024 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 111 КК України.
15.04.2024 року о 20 год 48 хв ОСОБА_9 затриманий на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України.
17.04.2024 року ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова підозрюваному обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 13.06.2024 року включно без визначення розміру застави, який в подальшому було неодноразово продовжено ухвалами слідчого судді.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 11.07.2024 року строк досудового розслідування продовжено до 6 місяців, тобто до 16.10.2024 року.
03.09.2024 року до суду слідчий подав клопотання, погоджене з прокурором, про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилалася на тяжкість кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_9 та продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 04.09.2024 року задоволено клопотанняслідчого. Продовжено строк застосування до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою скасувати запобіжний захід у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 .
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що стороною обвинувачення недоведені ризики, заявлені слідчим та прийняті слідчим суддею як доведені, зокрема існування ризиків з боку підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судове засідання не з'явився подав до суду заяву в якій просить провести судове засідання без його участі та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Згідно з вимогами ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
В силу ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Частиною 5 статті 199 КПК України, передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Розглядаючи клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст.199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані.
Як убачається з наданих в апеляційний суд матеріалів, в повідомленні про підозру ОСОБА_9 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 111 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється останній, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_10 інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 111 КК України, перевірялась судом першої інстанції при обранні йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та матеріали провадження не містять нових даних на спростування цього.
Крім того, відомостей щодо оскарження стороною захисту обставин, викладених у змісті підозри ОСОБА_9 суду не надано та не надано під час апеляційного розгляду.
Згідно до ч.3 ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 11.07.2024 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22024220000000265 від 16.02.2024 року продовжено до 6 місяців, тобто до 16.10.2024 року (включно).
Зміст оскаржуваного рішення підтверджує, що слідчий суддя також дослідив доводи клопотання щодо обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попереднього судового рішення про продовження строку тримання під вартою підозрюваного та, з урахуванням особливостей даного кримінального провадження, об'єму висунутої підозри, необхідності виконання процесуальних дій, обґрунтовано дійшов висновку про наявність обставин, які виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою у межах продовженого строку досудового розслідування.
Судова колегія приймає до уваги наявність обставин, які дають достатні підстави вважати, що підозрювана може здійснити дії, передбачені п.п.1,3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Надаючи оцінку продовження існування ризику переховування підозрюваної від органів досудового розслідування або суду, колегія суддів зазначає, що ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Судом першої інстанції також правильно взято до уваги й самі фактичні обставини (фабули злочинів) згідно підозри, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку як інкримінованих злочинів, так й самої особи підозрюваного.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставини, враховуючи, що дії ОСОБА_9 , за вчинення яких йому повідомлено підозру, класифікуються як особливо тяжкий злочин в сфері злочинів проти основ національної безпеки, внаслідок чого колегія суддів вбачає, що існує суспільний інтерес який свідчить про те, що більш м'який запобіжний захід, ніж продовження застосування тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що продовжують існувати ризики того, що підозрюваний може вдатися до втечі, переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того, колегія суддів зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, статті 95, 224 КПК).
Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Зазначене вказує на неможливість в даному конкретному випадку застосування до підозрюваного іншого більш м'якого виду запобіжного заходу.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про недоведеність висновків суду першої інстанції з цього приводу та їх декларативність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не є слушними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях провадження.
З врахуванням зазначених обставин, суті самої підозри, висновки суду, що продовження саме такого суворого виду запобіжного заходу забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 та слугуватиме досягненню процесуальним задачам і меті досудового розслідування є законними та обґрунтованими.
Посилання захисника на можливість обрання щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, суперечать приписам ч.6 ст.176 КПК України, якими передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою, у зв'язку з чим, доводи захисника про те, що прокурором не доведено необхідності застосування підозрюваному запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою не заслуговують на увагу.
Частину шосту статті 176 КПК України визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 7-р(II)/2024 від 19.06.2024 року.
Конституційний Суд України у рішенні зауважив, що застосування за частиною шостою статті 176 Кодексу під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що частина шоста статті 176 Кодексу не суперечить статтям 3, 8, частинам першій, другій статті 29, частині першій статті 55, частині першій статті 62, частині першій статті 64 Конституції України, оскільки ця норма Кодексу забезпечує посилені гарантії захисту конституційного права на свободу та особисту недоторканність особи від свавільного втручання, що їх визначено частиною другою статті 29 Конституції України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому і такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та про необхідність зміни запобіжного заходу.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисників, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 04 вересня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4