Справа №610/77/23
Провадження № 11кп/818/2074/24
24 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене 17 листопада 2022 року до ЄРДР за №12022221080000759 за апеляційною прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 на ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 02 вересня 2024 року, якою
ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 31 жовтня 2024 року з визначенням застави у розмірі 454 200 грн.,-
В провадженні Зміївського районного суду Харківської області перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене 17 листопада 2022 року до ЄРДР за №12022221080000759, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами слідчого судді та суду.
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 02 вересня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_7 в порядку ст.331 КПК України було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, до 31 жовтня 2024 року з визначенням застави у розмірі 454 200 грн.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить оскаржувану ухвалу суду скасувати в частині визначення застави обвинуваченому ОСОБА_7 , постановити нову, якою задовольнити клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 строком на 60 днів без визначення розміру застави.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 необґрунтовано визначено розмір застави, без урахування ступеню суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, його особи, підстав та обставин, передбачених ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Наголошує на встановленні існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, оскільки населений пункт, де проживає обвинувачений знаходиться в безпосередній близькості до державного кордону України та рф, а у зв'язку з тим, що на даний час не всі ділянки державного кордону України перебувають під контролем української влади, не виключена можливість продовження останнім протиправної діяльності, зокрема, інших видів колабораційної діяльності.
Зазначив, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення жодним чином не врахував імперативність норм кримінального процесуального законодавства України та той факт, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 є злочином проти основ національної безпеки України та становить підвищену суспільну небезпеку, а також те, що наявні у обвинуваченого міцні соціальні зв'язки не стали стримуючим фактором при вчиненні інкримінованого йому злочину.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги прокурора та просили залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримання вимог апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Задовольняючи клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, що є виключними обставинами та у їх сукупності виправдовують тримання обвинуваченого під вартою та свідчать про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, втім вважав за необхідне при продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити заставу в межах, передбачених ч.5 ст.182 КПК України, - 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 200 гривень, з покладенням на обвинуваченого обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду у повному обсязі виходячи з наступного.
Так, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому дій, передбачених ч.5 ст.111-1 КК України підтверджується відомостями, доданими до клопотання прокурора, тому такі висновки суду є обґрунтованими та не оскаржуються в апеляційній скарзі, як прокурором, так і з цих підстав сторона захисту не подавала скаргу.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, за яке передбачено покарання лише у виді позбавлення волі від 12 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої, а також враховуючи особу обвинуваченого, суд, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, дійшов до цілком правильного висновку про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Разом з цим, суд дійшов висновку за необхідне при продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити заставу у розмірі в межах, передбачених ч.5 ст. 182 КПК України, - 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 200 гривень, з покладенням на обвинуваченого обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду в цій частині, виходячи з наступного.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, за яке передбачене покарання лише у виді позбавлення волі від 12 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.
Поряд з цим, враховуючи специфіку обвинувачення, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, яке спрямоване проти основ національної безпеки України та є найбільш небезпечним посяганням на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад в умовах воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого та особи, яка його вчинила, то з метою уникнення покарання обвинувачений може вчинити дії направлені на переховування від суду, зокрема, переховуватись на території рф або на тимчасового окупованій території.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з існуванням ризиків, передбачених п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки відповідно до обставин інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, він будучи громадянином України обвинувачується у добровільному зайняті посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, та враховуючи, що населений пункт, де проживає обвинувачений ( АДРЕСА_1 ) знаходиться в безпосередній близькості до державного кордону України та рф, а у зв'язку з тим, що на даний час не всі ділянки державного кордону України перебувають під контролем української влади, не виключена можливість продовження останнім протиправної діяльності, зокрема, інших видів колабораційної діяльності, а також переховуватись від суду.
Тож, колегія суддів вважає встановленим існування ризиків, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченим, суворості покарання, у разі доведення його винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченого, навівши підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії раніше обраного запобіжного заходу.
Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 , враховуючи, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення вчинене під час дії воєнного стану в період повномасштабного вторгнення збройними силами російської федерації на територію України, які полягали у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства під час дії воєнного стану в Україні.
На підставі викладеного, колегія суддів переконана, що висновки суду першої інстанції щодо можливості визначення обвинуваченому ОСОБА_7 розміру застави є безпідставними, оскільки внаслідок суспільної небезпечності його дій є об'єктивні підстави вважати, що існують ризики, того, що обвинувачений може переховуватись від суду та впливати на свідків, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків розгляду справи, а також негативно вплине на дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Також відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше його тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов'язані із звільненням його з під варти.
При цьому слід зауважити, що відповідно до вимог ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме - тримання під вартою. Частину шосту статті 176 визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 7-р(II)/2024 від 19.06.2024.
Отже, з урахуванням положень п.3 ч.2 ст.183 та ч.6 ст.176 КПК України колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора та продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, що обумовлює скасування ухвали суду першої інстанції.
Таке рішення, на переконання колегії суддів, не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції та продовження щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення суми застави, оскільки саме такий запобіжний захід забезпечить його належну процесуальну поведінку, зможе запобігти встановленим ризикам та буде належною мірою гарантування виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків у вказаному кримінальному провадженні.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити. Ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора - задовольнити.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 02 вересня 2024 рокущодо ОСОБА_7 - скасувати та постановити нову ухвалу.
Клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.
Застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», строком на 60 днів до 31 жовтня 2024 року включно без визначення розміру застави.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3