Справа №643/7663/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/922/24 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: арешт майна
24 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
-головуючого ОСОБА_2 ,
-суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
-за участі секретаря ОСОБА_5 ,
-представника власника майна ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2024 року,-
Цією ухвалою слідчого судді клопотання слідчого СВ Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області про арешт майна, по кримінальному провадженню №120242211700024336 від 12.07.2024 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, задоволено та накладено арешт на майно, яке було вилучено 12.07.2024 у період часу з 18-41 години до 19-11 за адресою: АДРЕСА_1 під час проведення обшуку, а саме на: запальничку салатового кольору ТМ «BIG», футболку чорного кольору без маркування, мобільний телефон ТМ «Xiaomi» в корпусі сірого кольору в чохлі з сім картами «Київстар» та «Водафон»
В апеляційній скарзі представник власника майна ОСОБА_6 просить ухвалу слідчого судді скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
В обґрунтування апеляційної скарги послалася на те, що клопотання подано до суду з порушенням 48 годинного строку, визначеного ст.171 КПК України, з моменту проведення обшуку, оскільки обшук був закінчений 12 липня 2024 року о 19 годині 11 хвилин, а тому останній строк для подання клопотання було 14 липня 2024 року до 19 години 11 хвилин, але згідно відмітки поштової служби клопотання подано 15 липня 2024 року. Зазначила, що жодних підстав для проведення невідкладного обшуку не було, а тому проведення обшуку в порядку, передбаченому ч.3 ст.233 КПК України було безпідставним. На думку захисника у клопотанні не зазначена мета та правова підстава арешту майна.
Також представник власника майна ОСОБА_6 просить поновити строк на апеляційне оскарження посилаючись на те, що власник майна та його представник не були повідомленні про розгляд клопотання слідчого про арешт майна, а про існування ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2024 року стало відомо 02 серпня 2024 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, а ознайомитися з матеріалами провадження сторона захисту мала змогу лише 07 серпня 2024 року
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Доводи на які посилаються представник власника майна в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження є обґрунтованими, а тому строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2024 року підлягає поновленню.
З матеріалів судового провадження вбачається, що СВ ХРУП №2 ГУНП перебуває кримінальне провадження №120242211700024336 від 12.07.2024 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України. Під час досудового розслідування встановлено причетність до цього правопорушення ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованому та фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_1 .
З клопотання слідчого про арешт майна вбачається, що слідчим СВ ХРУП №2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 , під час обшуку, проведеного 12.07.2024 у період часу з 18-41 години до 19-11 за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено та вилучено майно.
Посилаючись на положення ст.98 КПК України прокурор зазначає, що вилучене в ході обшуку майно є речовими доказами у кримінальному провадженні №12024221170002436 від 12.07.2024, повернення яких на теперішній час може привести до їх втрати.
Згідно ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.
Після проведення обшуку 12 липня 2024 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотання про надання дозволу на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 та ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 15 липня 2024 року надано дозвіл на його проведення.
Відповідно до ст. 98 КПК України матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.
Згідно до п.1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так, ч.2 ст.170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як вбачається з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Задовольнивши клопотання слідчий суддя дійшов висновку, що слідчим доведено необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 ч.1 ст. 170 КПК України.
З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно вказане в клопотанні відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, а посилання представника власника майна про зворотне є безпідставними.
Окрім того, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Згідно зі ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч. ч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст. 172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.
Мотиви прийнятого рішення слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до порядку, передбаченого ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Твердження представника власника майна про звернення прокурором поза визначеним абз.2 ч.5 ст.171 КПК України, 48 годинним строком на звернення до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, є безпідставними.
Відповідно до матеріалів провадження, а саме штампу поштової служби на конверті, прокурор подав клопотання про накладення арешту на майно, по кримінальному провадженню № 120242211700024336 від 12 липня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, 15 липня 2024 року.
Відповідно до матеріалів провадження обшук було закінчено 12 липня 2024 року о 19 годині 11 хвилин, таким чином строк на звернення з клопотанням про арешт майна сплинув 14 липня о 19 годині 11 хвилин, тобто у час, коли поштове відділення вже не працювало.
Отже враховуючи, що останній день та час на звернення з клопотанням про арешт майна припало на вихідний день та на час коли поштове відділення було вже зачинено, слідчий фактично подав клопотання про арешт майна наступного дня, що слід вважати поважною причиною на пропуск 48 годинного часу на звернення до суду.
Крім того, згідно правових висновківВерховного Суду, викладених у постанові від 23.01.2020 року у справі № 457/1485/13-к, провадження № 51-4881км19, згідно ч.5 ст.171 КПК України щодо тимчасово вилученого майна слідчим подається клопотання про його арешт або таке - повертається особі, в якої було вилучено. Щодо речей та документів, на відшукання яких надано дозвіл в ухвалі про проведення обшуку, то накладення на них арешту КПК України не передбачає.
Також, з узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» вбачається, що слідчим суддям необхідно ретельно оцінювати підстави віднесення певного майна до категорії тимчасово вилученого в розумінні ст. 167 КПК, оскільки вони залежать від процесуального порядку його одержання органом досудового розслідування. Зокрема, такий порядок регламентовано положеннями п. 6 ч. 2 ст. 235 та ст. 236 КПК, згідно з якими ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук. Обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку. На підставі ч. 7 ст. 236 КПК при обшуку слідчий, прокурор має право оглядати і вилучати речі та документи, які мають значення для кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. Таким чином, стосовно вилученого під час обшуку майна, яке не було включено до відповідного переліку, передбаченого в ухвалі слідчого судді, слідчий, прокурор повинні вносити клопотання в порядку і строки, встановлені ч.5 ст.171 КПК, а стосовно майна, яке було включене до переліку, щодо якого здійснювався обшук не зумовлює необхідності додаткового накладення арешту на таке майно в порядку ч.5 ст.171 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання представника власника майна ОСОБА_6 - задовольнити.
Поновити представнику власнику майна ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2024 року.
Ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2024 року про накладення арешту на майно по кримінальному провадженню №120242211700024336 від 12.07.2024 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України -залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді