26 вересня 2024 року
м. Рівне
Справа № 568/1612/23
Провадження № 22-ц/4815/716/24
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2 ,
третя особа: приватний нотаріус Дубенського районного нотаріального округу Рівненської області Гордійчук Вадим Іванович,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 22 березня 2024 року, ухвалене в складі судді Делалової О.М., повний текст якого складено 01.04.2024 року у справі № 568/1612/23
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Дубенського районного нотаріального округу Рівненської області Гордійчук Вадим Іванович про визнання права власності на спадкове нерухоме майно за заповітом.
Позов обґрунтовано тим, що він разом із відповідачем є спадкоємцями за заповітом в рівних частках після смерті ОСОБА_3 . Після її смерті вони звернулися до нотаріуса за оформленням спадкових прав. Нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 . У видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку (кадастровий номер 5625881600:03:002:0182, розташована: АДРЕСА_1 ) було відмовлено, оскільки земельна ділянка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_2 (відповідач), ОСОБА_3 (спадкодавець) та частка померлої ОСОБА_3 не виділена. Рахує, що оскільки спадкодавцю ОСОБА_3 належала частина будинку, то відповідно до її частки в будинку частка земельної ділянки також складає частину, а тому він має право успадкувати її частину.
Просив суд визнати за ним право власності на частину земельної ділянки: кадастровий номер: 5625881600:03:002:0182; площа 0,25 га; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); адреса: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті бабусі ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 22 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Дубенського районного нотаріального округу Рівненської області Гордійчук Вадим Іванович про визнання права власності на спадкове нерухоме майно за заповітом - задоволено частково.
Визнана за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/6 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 5625881600:03:002:0182; площа 0,25 га; цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу не поданий.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення не відповідає.
Установлено, що відповідно до дублікату заповіту, виданого старостою Бугаївського старостинського округу ОСОБА_4 27.09.2021 року за № 01.07-17/6-39, замість втраченого заповіту, посвідченого секретарем Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області Пукас Л.О. 15.10.2010 року за № 51, ОСОБА_3 заповіла все своє майно після своєї смерті в рівних частинах своїм онукам: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Після її смерті відкрилась спадщина на частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 та частка у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5625881600:03:002:0182), розташовану за цією ж адресою.
Інша частина будинку належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - кожному по частці в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 .
Згідно свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 сторонам належить по частину будинку що розташований в АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка кадастровий номер: 5625881600:03:002:0182; площа 0,25 га; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); адреса: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.
06.12.2023 року постановою приватного нотаріуса Дубенського районного нотаріального округу Рівненської області Гордійчуком В.І. позивачу - ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю виділеної в натурі померлої ОСОБА_3 частки.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Відповідно до положень статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Згідно з статтею 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Положеннями частини другої статті 370 ЦК України та частини другої статті 372 ЦК України визначено правило, згідно з яким у разі поділу майна, що перебуває у спільній сумісній власності, чи виділу частки з нього, вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
На підставі частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частиною четвертою вищевказаної статті визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень статей 372, 377, 1225 ЦК України та статей 89, 120 ЗК України, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що оскільки позивач є власником частини спірного житлового будинку, прийнявши спадщину після смерті баби, зокрема, у вигляді частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку під цим будинком, має право на ту частину земельної ділянки, на якій цей будинок розміщений, а також на частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.
Отже, за відсутності угоди між співвласниками про порядок користування земельною ділянкою, розмір частки співвласника на земельну ділянку визначається, виходячи з розміру його частки у будинку, який розташований на цій земельній ділянці, тому розмір частки позивача у праві власності на земельну ділянку, складає 1/4 частини, яка відповідає його успадкованій частці у праві власності на будинок за заповітом ОСОБА_3 .
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 466/9302/15-ц (провадження № 61-5308св19), від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/6406/16-ц (провадження № 61-7173св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на зазначені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке в оскаржуваній частині не може залишатися в силі.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до переконання про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру частки у праві власності на спадкове майно за заповітом.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 22 березня 2024 року змінити, збільшивши розмір частки у праві власності ОСОБА_1 на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом з 1/6 частини до 1/4 частини.
В решті рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 26 вересня 2024 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Шимків С.С.