26 вересня 2024 року
м. Рівне
Справа № 561/326/24
Провадження № 22-ц/4815/688/24
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 26 березня 2024 року, ухвалене в складі судді Снітчук Р.М., повний текст судового рішення складено 26 березня 2024 року у справі № 561/326/24
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що 02 листопада 2023 року між ним та відповідачкою укладено договір позики, згідно якого він надав позичальникові ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 45000 грн., які остання зобов'язалася повернути на першу вимогу позикодавця, про що надала розписку.
Своїх зобов'язань за вказаним договором відповідач належним чином не виконала, його неодноразові звернення повернути борг проігнорувала.
Покликаючись на вимоги ст.ст. 526-530, 629, 631, 1046-1048 ЦК України, просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у сумі 45000 грн.
Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 26 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 листопада 2023 року в сумі 45000 грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 5968 грн. 80 коп, з яких: 5000 грн. - витрати на професійну правничу допомогу, 968 грн. 80 коп. - витрати зі сплати судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог відмовити.
Вказує, що судом не враховано обставин написання розписки від 02.11.2023 року, адже це було зроблено під впливом тиску та з погрозами.
Зазначає, що фактичної передачі коштів не було.
Відзив до апеляційного суду не подано.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає в повній мірі.
Установлено, що 02 листопада 2023 року між сторонами укладено договір позики, який оформлено у письмовій формі у вигляді розписки, що містить особистий підпис відповідача. Відповідно до розписки відповідач отримала від позивача позику у розмірі 45000 грн, які зобов'язалася повернути на першу вимогу позивача.
На час розгляду справи ОСОБА_2 свій обов'язок щодо повернення суми боргу перед ОСОБА_1 не виконала.
Факт існування між сторонами договірних відносин щодо отримання в позику грошових коштів не заперечується відповідачем по справі.
На час розгляду справи відповідач свій обов'язок щодо повернення суми боргу перед позивачем не виконала.
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610 ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням законодавства є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) зроблено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 757/21587/16-ц, та у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76, частиною першою статті 77, частиною другою статті 78 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Убачається, що між сторонами існують боргові зобов'язання, які підтверджуються розпискою від 02 листопада 2023 року і які не було виконано відповідачем.
Встановивши, що відповідач не виконала свого зобов'язання за договором позики, в результаті чого утворилася заборгованість, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з позичальника на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 45000 грн 00 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не отримувала коштів, визначених розпискою, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Окрім того, відповідач не просила визнати договір позики недійсним (удаваним) правочином, відповідно до положень статті 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним).
Будь-яких належних та достатніх доказів безгрошовості даної позики відповідач суду не надала і судом їх не здобуто.
З позовами до суду про визнання договору позики не укладеним, чи таким, що укладався під впливом насильства відповідач до суду не зверталася.
Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Витрати за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 26 березня 2024 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 26 вересня 2024 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Шимків С.С.