Справа № 552/5416/20 Номер провадження 22-ц/814/3030/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
26 вересня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - судді Карпушина Г.Л.; суддів Обідіної О.І., Чумак О.В., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою та доповненнями до неї ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 червня 2024 року у справі за позовною заявою Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання,-
У листопаді 2020 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося до суду із вказаним позовом в якому просило стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за отримані послуги за період з 01.04.2016 по 01.09.2020 з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних в розмірі 51305,60 грн.
В обгрунтування позову вказувало, що відповідачу надані послуги з центрального опалення і гарячого водопостачання в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.04.2016 по 01.09.2020 існує заборгованість в розмірі 43771,24 грн.
Окрім того у зв'язку із невиконанням зобов'язання із сплати послуг за теплопостачання відповідач має сплатити вказану суму боргу із врахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 04 червня 2024 року позовні вимоги ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" суму заборгованості за послуги теплопостачання, отримані за адресою: АДРЕСА_1 , за період по 01.09.2020 в розмірі 32671,21 грн та 3 % річних в сумі 2702,07 грн, нарахований індекс інфляції в розмірі 4832,29 грн, а всього 40205 грн 57 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" понесені судові витрати в розмірі по 2102 грн.
На вказане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, а також не з'ясування усіх обставин справи.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п.6 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг у разі їх не використання за період тимчасової відсутності у житловому приміщенні споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження, зокрема акт зняття контрольних показників лічильника КП «ПОР «Полтававодоканал», що свідчить про невикористання споживачем гарячої води споживачем; витяг про адресу місця проживання, що свідчить про те, що споживач проживає за іншою адресою.
Окрім того вказує, що за адресою: АДРЕСА_1 встановлено та опломбовано лічильники гарячої та холодної води, згідно перевірки яких 01.05.2024 року ТОВ «Еталон» встановлено, що останні визнані придатними та відповідають вимогам ( пломби наявні не пошкоджені, цілісність корпусу, працездатність корпусу та герметичність не порушені).
Зазначає, що згідно квитанції, яка була надіслана в квітні 2010 року КП ПОР «Полтававодоканал» показники лічильника складають 20м3, а в акті за 22.08.2023 року показники склади 31 м3.Таким чином в період з 2010 року по 2023 рік було використано 11 м3, а не 186 м3, як вказує позивач.
Окрім того вказував, що він не міг розпоряджатися майном за адресою АДРЕСА_1 , оскільки не в повній мірі вступив у спадщину після померлого ОСОБА_3 .
Також вказує, що позивач нараховував оплату за комунальні послуги в повному об'ємі незважаючи на те, що ОСОБА_3 мав пільги учасника війни, що підтверджується довідкою із Управління праці та соціального захисту населення Київського району м. Полтави.
Окрім того зазначає, що при прийнятті заочного рішення було стягнуто у примусовому порядку з нього 1631 грн., що не було враховано при винесенні рішення суду.
22.08.2024 року від ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.
Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» в період з 01.04.2016 по 01.09.2020 надавало послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , проте плата за послуги за вказаний період, що є предметом судового розгляду, не вносилася, існує заборгованість за вказаний період в розмірі 43771,24 грн.
Також встановлено, що квартира АДРЕСА_2 на праві власності належала ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 є спадкоємцем майна померлого, у встановленому законом порядку прийняв спадщину, саме з 13.03.2011 відповідачу як спадкоємцю належить спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_2 .
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернувся до Київського районного суду м. Полтави з позовом 19.11.2020 та просив стягнути з відповідача заборгованості за отримані послуги за період з 01.04.2016, тобто, з пропуском трирічного строку позовної давності.
Встановивши вказані обставини, а також враховуючи наявність заяви сторони про застосування в справі строків позовної даності, районний суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в межах строків позовної давності, а також підлягає стягненню 3% річних та інфляційні втрати, а всього 40205 грн. 57 коп.
Колегія суддів вважає такий висновок районного суду вірним з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» , плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Пунктом 5) ч. 2 ст. 20 вказаного Закону встановлено, що споживач зобов'язаний в тому числі оплачувати житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
За правилами ч. 1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 у визначений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини згідно заповіту. Інший спадкоємець ОСОБА_4 відмовився від спадщини померлого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
Таким чином вбачається, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняв спадщину, саме з 13.03.2011 відповідачу як спадкоємцю належить спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_2 .
За змістом ст.ст. 319 та 322 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовідносини між виконавцем послуг з постачання централізованого опалення, гарячого водопостачання та споживачем - фізичною особою регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальної послуги є суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до частини 3 статті20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV, частини 2 статті7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 9 листопада 2017 року № 2189-VIIIспоживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статей 19,25 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справа № 953/24063/19.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно з ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2ст. 77 ЦПК України).
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами у цій справі не укладався, проте позивач надавав послуги з централізованого опалення. Відповідач надані позивачем послуги отримував та не відмовлявся від них. При цьому, відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання в повному обсязі та не оплачує послуги з теплопостачання, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 43771,24 грн., що підтверджується розрахунком, який наданий позивачем.
Даний розрахунок відповідачем не спростований, контррозрахунок не наданий.
Встановивши вказані обставини, районний суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в межах строків позовної давності, а також підлягає стягненню 3% річних та інфляційні втрати, а всього 40205 грн. 57 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що у разі тимчасової відсутності в житловому будинку понад 30 календарних днів споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження.
Зазначена норма закону виключає право на не оплату вартості такої комунальної послуги, як постачання теплової енергії за будь-яких причин та обставин.
Колегія суддів зазначає, що відповідач не спростував наявної заборгованості перед позивачем, не довів, що послуги по теплопостачанню не надавалися або ж надавалися у неповному обсязі.
Доводи апеляційної скарги про те, що за відсутності укладеного між сторонами договору відсутні підстави для стягнення з нього заборгованості є безпідставними, оскільки, як власник квартири, куди позивачем надавались послуги з теплопостачання, у відповідності до положень ст.322 ЦК України ОСОБА_2 зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений висновок щодо застосування положень статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» викладений Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року, справа № 6-2951цс15.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи апеляційної скарги на законність судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів та встановлення фактичних обставин справи.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Оскільки рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу з доповненнями ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 червня 2024 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 26 вересня 2024 року.
Головуючий суддя : ___________ ______________ Г.Л. Карпушин
Судді: _______________ О.І. Обідіна _____________________О.В. Чумак