Справа № 527/381/24 Номер провадження 22-ц/814/3170/24Головуючий у 1-й інстанції Левицька Т.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
25 вересня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.,
за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.
розглянув у режимі відеоконференції в м.Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 20 червня 2024 року (час ухвалення судового рішення з 11:06:40 (20 червня 2024 року) до - час не зазначений; дата виготовлення повного тексту судового рішення не зазначена) і додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 16 липня 2024 року (час ухвалення рішення суду і дата виготовлення повного текста рішення суду не зазначені) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на її користь заборгованість за договором позики № 2Т від 27.12.2021 року в розмірі 194 310 грн.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 27.12.2021 року між нею і ОСОБА_2 укладено договір позики № 2Т, за умовами якого позивачка згідно акту прийому-передачі грошових коштів, передала відповідачу грошові кошти в розмірі 136 612,00 грн, що на момент укладення договору дорівнювало еквіваленту суми 5 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 27.12.2023 року. Відповідач у погоджений строк не повернув позивачці грошові кошти, зазначені у договорі, заборгованість за договором за станом на день складання позовної заяви становила 190 500,00 грн, що за комерційним курсом АТ КБ «Приват Банк» становить 5 000,00 доларів США. Окрім того, пунктом 5.1 договору позики сторони погодили, що при порушенні позичальником строків повернення позики, установлених договором, він повинен сплатити позикодавцю за його вимогою пеню, в розмірі 2% від суми заборгованості за кожен місяць прострочення. Еквівалент пені в іноземній валюті становить 100,00 доларів США, що по курсу продажу доларів США АТ КБ «Приватбанк» за станом на 01.02.2024 року становить 1 долар США = 38,1 грн, отже 3 810,00 грн.
За станом на дату укладення договору позики відповідач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . В умовах договору позики відсутнє застереження, що кошти у позику ОСОБА_2 отримав для особистих потреб, отже відповідачі несуть солідарну відповідальність за невиконання умов договору позики.
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 20 червня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №2Т від 27.12.2021 в розмірі 171 133,00 грн (сто сімдесят одну тисячу сто тридцять три гривні).
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 711,28 грн (одна тисяча сімсот одинадцять гривень 28 копійок).
В іншій частині в задоволені позову до ОСОБА_2 відмовлено.
В задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено.
Додатковим рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 16 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_4 , про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 коп).
В апеляційній скарзі на рішення суду адвокат Лобач І.А., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_3 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції проігнорував норми ст.65 СК України і сталу судову практику щодо застосування цієї норми, якими утверджена презумпція спільності майна подружжя, яку відповідачі не спростували.
Суд всупереч приписам ст.2, ст.263 ЦПК України не дав належної оцінки фактам, які беззаперечно свідчать про те, що договір позики був укладений в інтересах сім?ї ОСОБА_5 , оскільки на час укладення цієї угоди Коніщуки перебували у шлюбі, а ОСОБА_2 на дату отримання позики був засновником і головою фермерського господарства, окрім угоди із ОСОБА_1 він уклав аналогічні угоди із восьма іншими особами, яких суд безпідставно відмовив допитати як свідків.
За твердженням позивачки та інших осіб, з якими ОСОБА_2 уклав договори позики, грошові кошти отримувалися ОСОБА_2 для інвестицій у власне фермерське господарство.
Суд першої інстанції не дав жодної оцінки скріншотам переписки у додатку Месенджер, а також письмовим поясненням інших кредиторів ОСОБА_2 .
У відзиві адвокат Костенко О.О., представник ОСОБА_2 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Звертається увага, що фактично шлюбні відносини між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 були припинені з 2020 року.
Наголошується, що ОСОБА_3 письмової згоди на укладення договору позики не давала, договір поруки нею не укладався. Умови договору позики не містять будь-яких відомостей чи умов про отримання коштів в інтересах сім?ї, як і не містять застережень про отримання коштів для інвестицій у фермерське господарство.
Як правильно встановив суд першої інстанції, у справу не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували доводи позивачки.
Твердження позивачки про те, що саме відповідачі мали б спростовувати презумпцію спільності майна, є хибним, з огляду на предмет і підстави позову.
Підкреслюється, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у допиті свідків, так як зазначені позивачем особи не були присутні під час укладення договору позики. Долучені позивачкою письмові докази (переписка у додатку Месенджер і пояснення інших осіб) не містять відомості про те, що ОСОБА_2 отримав і витратив отримані кошти для розвитку свого фермерського господарства.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду адвокат Лобач І.А., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення у частині відмовлених вимог і задовольнити у повному обсязі заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції не дав належної оцінки поданим документам у підтвердження витрат на правничу допомогу, зокрема договору від 31 січня 2024 року, яким між сторонами узгоджений фіксований розмір гонорару на надані послуги, що не суперечить закону. Висновки суду про завищений розмір оплати правничих послуг не є обгрунтованим.
У відзиві ОСОБА_2 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити без змін додаткове рішення суду першої інстанції.
Наголошується, що суд обгрунтовано звернув увагу на відсутність розрахунку вартості правничих послуг, що позбавляє іншу сторону можливості спростувати неспівмірність витрат; така позиція узгоджується із сталою судовою практикою, на яку зроблено посилання у відзиві.
Звертається увага, що позивачем не надано суду доказів сплати отриманих послуг, а дослідження переліку наданих послуг підтверджує неспівмірність витрат із складністю справи.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення і додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.12.2021 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики № 2Т, за умовами якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 191 694,00 грн, що на момент укладення договору дорівнювало еквіваленту суми 7 016,00 доларів США, в строк до 27.12.2023 (а.с.13-15).
Згідно акту прийому-передачі грошових коштів до договору позики № 2Т від 27.12.2021 ОСОБА_2 прийняв від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 136 612,00 грн, що на момент отримання грошей дорівнювало еквіваленту сумі 5 000,00 доларів США (а.с.18).
Отже, не дивлячись на умови договору, фактично ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти в сумі 136 612,00 грн, що на момент отримання грошей дорівнювало 5 000,00 доларам США.
Наведену обставину визнають обидві сторони.
ОСОБА_2 частково виконав зобов?язання з повернення коштів, а саме сплатив на користь позивачки 19 367,00 грн (а.с.53-59). Ця обставина визнається позивачкою.
У ОСОБА_2 наявне невиконане зобов'язання перед ОСОБА_1 у сумі 171 133,00 грн (190500,00 грн - 19367,00 грн).
Нарахування позивачкою пені у період дії воєнного стану, тобто з 30.12.2023 по 30.01.2024, суперечить закону.
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з 18 жовтня 2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 24 червня 2022 року розірвано (а.с.21-22).
Відмовляючи у задоволенні вимог, пред?явлених до ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою у цій справі не доведено належними та достатніми доказами укладення ОСОБА_2 договору позики саме в інтересах сім'ї, а не у власних, не пов'язаних з сім'єю інтересах самого позичальника, як і не підтверджено дійсне використання одержаних за договором коштів в інтересах сім'ї, а не у власних, не пов'язаних з сім'єю інтересах одного з подружжя.
У зв?язку із наведеним вимоги про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до задоволення не підлягають.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з такого.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону.
У постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року (справа № 369/1229/20) викладені такі висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах.
«Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки право вимоги.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
…
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України вказує на те, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладений другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Лише поєднання вказаних умов дає підстави кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, та Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17 від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10.
…
Перебування відповідачів, на час укладення договору позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов'язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім'ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім'ї.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц.»
Отже, за змістом наведених висновків у спорах цієї категорії підлягають доказуванню на загальних підставах дві обставини: договір позики укладений другим із подружжя в інтересах сім'ї і кошти, одержані за договором, використані в інтересах сім'ї.
Твердження представника позивачки про те, що відповідачі у цій справі мають спростувати презумпцію спільності майна подружжя є хибним, так як предметом спору у цій справі є вимога про стягнення коштів, отриманих за договором позики, а не вимога про поділ спільного майна подружжя.
Відповідно до ч.3 ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договору стосовно цінного майна згода іншого подружжя має бути подана письмово.
Очевидно, що грошові кошти у сумі, еквівалентній 5 000 доларам США , є цінним майном, тому, укладаючи договір позики в інтересах сім?ї, ОСОБА_2 мав отримати письмову згоду своєї дружини ОСОБА_3 , проте матеріали справи не містять даних, що така згода була надана.
Слід звернути увагу, що договір позики не містить умов чи застережень про те, що кошти позики отримуються для розвитку фермерського господарства ОСОБА_2 .
Оцінюючи письмові докази, долучені позивачкою до справи на підтвердження її доводів про використання позичених коштів на розвиток фермерського господарства ОСОБА_2 , апеляційний суд приходить до висновку, що вони містять лише відомості про наміри ОСОБА_2 , проте у справу не надано доказів, що такі наміри були реалізовані, а саме кошти, отримані від ОСОБА_1 , використані для придбання певних речей, матеріалів, тощо для їх використання, споживання, тощо у діяльності фермерського господарства ОСОБА_2 (а.с.173-177). Отже, зазначені докази не є достатніми у розумінні ст. 80 ЦПК України.
Інші обставини, на які посилається представник позивачки: наявність інших судових справ, відчуження ОСОБА_2 майна на користь дітей, відчуження ОСОБА_2 корпоративних прав фермерського господарства на користь ОСОБА_3 , можуть лише свідчити про фраудаторність вчинених ОСОБА_2 правочинів з метою уникнення відповідальності за укладеними договорами позики.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів.
Інші доводи апеляційної скарги, враховуючи предмет спору і встановлені фактичні обставини, не є істотними і такими, що потребують детальних відповідей, у розумінні сталої практики Європейського суд з прав людини щодо застосування пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Отже, в апеляційній скарзі відсутні посилання на істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни судового рішення.
Частково задовольняючи вимоги позивачки про відшкодування витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, проаналізувавши надані, зауважив, що в них не розмежовано вартість послуг за складання позовної заяви, інших процесуальних документів, участі в судовому засіданні, що унеможливлює встановлення судом вартості послуг адвоката за окремі види послуг, проте вбачається що загальну вартість послуг (гонорар) адвокатське об'єднання оцінює в 50 000,00 грн.
Вказаний розмір суд першої інстанції визнав завищеним, виходячи з критерію розумності та враховуючі конкретні обставини справи, зокрема: адвокат приймав участь в одному судовому засіданні, з приводу спірних правовідносин склалася стала судова практика, адвокатом підготовлено незначну кількість процесуальних документів, позов задоволено частково. Відтак, загальна вартість виконаних адвокатом в суді першої інстанції робіт (наданих послуг), які є реальними та необхідними становить 5 000,00 грн.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керується таким.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Однак, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд в Постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).
Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року по справі №199/3939/18-ц зазначено, що аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів колегія суддів враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відсоток задоволених позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича, представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 20 червня 2024 року і додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 16 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 25 вересня 2024 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді А.І.Дорош
В.М.Триголов