Житомирський апеляційний суд
Справа №280/1099/19 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р.О.
Категорія 39 Д оповідач Трояновська Г. С.
26 вересня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів Борисюка Р.М., Павицької Т.М.
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 280/1099/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 04 березня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Василенко Р.О. у м. Коростишеві,
У червні 2019 року Акціонерне товариство КБ «Приват Банк» звернулося до суду із названим позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №ZRH0GA0040300001 від 31.05.2018, у загальному розмірі 907423,81 грн. та судовий збір.
В обґрунтування позову зазначено, що 31 травня 2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZRH0GA0040300001, за умовами якого Банк надав відповідачу кредит в розмірі 915 400,00 грн. зі строком повернення до 31.05.2023, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановленому кредитним договором. Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем станом на 06.11.2020 утворилась заборгованість у сумі 907423,81 грн., яка складається з наступного: 873937,44 грн. заборгованість за кредитом (тіло кредиту), 33486,37 грн.- заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 01.09.2020 до 06.11.2020. У зв'язку з наведеним, Банк просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 04 березня 2024 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №ZRH0GA0040300001 від 31.05.2018 року, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 873 937,44 грн. та заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 01.09.2020 року до 06.11.2020 року, в розмірі 33 486,37 грн., що разом становить 907 423 (дев'ятсот сім тисяч чотириста двадцять три) грн. 81 коп. та 14 911 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот одинадцять) грн. 87 коп. судових витрат.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі неналежних доказів, оскільки всупереч нормам чинного законодавства банком не подано оригіналів кредитного договору, договору іпотеки, письмових документів, що підтверджують відкриття на ім'я ОСОБА_1 рахунку № НОМЕР_2 в АТ КБ «Приват Банк», первинних документів про надання позичальнику грошових коштів в кредит за договором про іпотечний кредит, зокрема касових квитанцій виписок з рахунку, меморіальних ордерів, заяв про видачу коштів тощо. Крім того вважає, що позивачем не надано жодних доказів, з яких можливо було безспірно встановити розміри щомісячних платежів за кредитним договором, включаючи супутні платежі, розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної відсоткової ставки. Крім того, позивачем не надано доказів про відкриття передбачених п. 5.1.2. рахунків, які б дозволяли перевірити правильність обліку залишку заборгованості за кредитом. Таким чином, вважає, що суд розглянув справу без перевірки математичної правильності розрахунку заявленої до стягнення суми та відповідності її формування згідно умов договору.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Опанасюк С.П. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
Представник Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" адвокат Ляхов О.В. проти доводів апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному в рішенні суду першої інстанції.
Позивач ОСОБА_1 до апеляційного суду не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України).
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 31.05.2018 між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № ZRH0GA0040300001, за умовами якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 915 400, 00 грн у формі строкового кредиту на ціль - споживчий кредит під заставу нерухомості та 72 855, 00 грн у формі відновлювальної кредитної лінії на ціль - сплата страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом під 20,9% річних, який діє протягом усього часу кредиту з дня його підписання та кінцевим терміном повернення 31.05.2023 (а. с. 6-9 т.1).
Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору кредит надається під заставу нерухомості, а саме: будинку загальною площею 193,3 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами та земельної ділянки площею 0,0936 га (кадастровий номер 1822510100:01:009:0550) за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 1.5 Договору передбачено, що детальний розпис загальної вартості платежів по цьому Договору, що включає в себе суму щомісячних платежів по поверненню Кредиту, відсотків, інших супутніх платежів та розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної відсоткової ставки, визначається цим Договором та Додатком №1 до цього Договору.
Умовами укладеного договору також визначено, що кредит надається шляхом зарахування кредитором коштів на рахунок позичальника № НОМЕР_2 , відкритий у кредитора (пункт. 2.2 Договору).
Пунтом 2.3. Договору визначено, що позичальник зобов?язується до 31 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладання цього Договору місяця, здійснювати повернення Кредиту та сплачувати нараховані Кредитором відсотки за користування Кредитом, ануїтетними платежами в розмірі зазначеному відповідно до Графіку погашення кредиту шляхом зарахування на рахунок № НОМЕР_3 відкритий у кредитора.
Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється кредитором щомісяця, не пізніше дня сплати ануїтетного платежу, зазначеного в п.2.3. цього Договору, за фактичний час користування кредитом, включаючи день зарахування кредитором коштів на рахунок № НОМЕР_3 , відкритий у кредитора, та виключаючи день повернення кредиту. Відсотки розраховуються на фактичну суму неповернутого кредиту, за методом «факт /360», згідно якого для розрахунку днів використовується фактична кількість днів у місяці, умовна кількість днів у році - 360). При повному поверненні Кредиту нараховані відсотки сплачуються одночасно з поверненням Кредиту (пункт. 2.4 Договору).
У пункті 2.5 Договору сторони погодили, що при надходженні від позичальника коштів, виконання зобов?язань за цим Договором здійснюється у наступній черговості: сплата прострочених відсотків за користування Кредитом; сплата простроченої суми Кредиту; сплата нарахованих строкових відсотків за користування Кредитом; сплата строкової заборгованості за Кредитом; сплата неустойки, передбаченої умовами розділу 6 цього Договору витрати/збитки, які виникли у зв?язку зі сплатою послуг, які надані або будуть надані в майбутньому з метою реалізації прав кредитора по Договорах застави/іпотеки, укладеними з метою забезпечення зобов?язань позичальника, та інші витрати за Договором.
У разі несплати Позичальником чергового платежу у строки та в сумі, які визначені цим Договором, сума такого платежу вважається простроченою заборгованістю встановленому у п 1.1.1 цього Договору з дати підписання цього Договору.
Позичальник за користування Кредитом сплачує відсотки у розмірі, встановленому у п. 1.1.1. ( 20,9 %) цього договору з дати підписання цього договору.
У додатку № 1 від 31.05.2018, до цього кредитного договору, який підписаний між сторонами узгоджено графік сплати кредитних коштів, визначено розмір відсотків, який обраховано до 31.05.2023 року (а.с.10).
У забезпечення зобов'язань за кредитним договором № ZRH0GA0040300001 ПАТ КБ " ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 31 травня 2018 року уклали договір іпотеки № ZRH0GA0040300001/1, згідно якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0936 га кадастровий номер 1822510100:01:009:0550, за цією ж адресою, які належать їй на праві власності. Загальна вартість предмету іпотеки становить 1 991 600 грн. (а.с 162 т.1).
В матеріалах справи міститься меморіальний ордер від 31.05.2018, згідно якого ОСОБА_1 , отримала кредитні кошти згідно договору ZRH0GA0040300001 у розмірі 915 400 грн. шляхом їх зарахування на відкритий картковий рахунок АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 136 том 1).
Із розрахунку заборгованості за договором ZRH0GA0040300001 від 31.05.2018 вбачається, що станом на 06.11.2020 загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту) становить 873 937,44 грн., загальний залишок заборгованості за процентами за період з 01.09.2020 до 06.11.2020 становить 33 486,37 грн., що разом становить 907 423,81 грн.
Із розрахунку заборгованості встановлено застосування відсоткової ставки у розмірі 20,90 % (том 1 а.с. 174-175).
Крім того містяться відомості про часткову сплату відповідачем процентів за користування кредитом (а.с.174-175 том 1).
Предметом вказаного позову є стягнення наявної заборгованості по тілу кредиту у розмірі 873 937,44 грн., а також по відсотках за користування кредитом у розмірі 33 486,37 грн., яку позивач з урахуванням заяви про уточнення позову просить стягнути за період з 01.09.2020 до 06.11.2020 (а.с. 196 т. 1).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вказав, що відповідно до вимог ст.ст.12,81 ЦПК України наданий позивачем розрахунок боргу відповідач не спростувала, згідно наданої виписки по рахунку № НОМЕР_3 з 31.05.2018 до 23.10.2020 (а.с. 133 т.1) слідує, що відповідач частково виконала свої зобов'язання за кредитом у сумі 201 577,64 грн., які були зараховані при погашенні відсотків по кредитному договору та заборгованості по тілу кредиту, та враховані у наданому позивачем розрахунку заборгованості. Будь- яких інших доказів, власних розрахунків, виписок із рахунку відповідача, які б вказували на відсутність заборгованості чи інший її розмір суду не надано, у зв'язку з чим суд вважав позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» обґрунтованими, а тому задовольнив їх.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору
є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 357/2127/18 зазначено: «Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення № 254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов'язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції».
Верховний Суд у своїй постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 712/4821/16 вказав, що задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували виписку по особовому рахунку позичальника, яка є належним доказом наявності заборгованості боржника, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18. Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що позичальник вносив неодноразові щомісячні платежі на погашення заборгованості, починаючи з 01 вересня 2008 року по 22 грудня 2011 року, 02 жовтня 2014 року сплатив 1 171,85 доларів США та 3 328,15 доларів США, а останній платіж внесено 20 жовтня 2014 року. Оскільки судами встановлено та було підтверджено наявними матеріалами справи, що відповідач дійсно отримав грошові кошти та неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання щодо їх своєчасного повернення, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому суди обґрунтовано відхилили доводи відповідача про неврахування висновку експерта за результатами проведення у справі судово-економічної експертизи, оскільки вказані посилання спростовуються зібраними по справі доказами.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що кредитний договір №ZRH0GA0040300001 від 31.05.2018 був підписаний сторонами, які досягли згоди щодо усіх істотних його умов, мали потрібний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі.
У пункті 9.2. (7 абзац) вказаного договору підписанням цього договору позичальник підтвердив, що позичальник у повному обсязі розуміє всі умови цього договору, свої права та обов'язки за цим договором і погоджується із ними (а.с. 9 том 1).
На забезпечення зобов'язань за кредитним договором № ZRH0GA0040300001 ПАТ КБ " ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 31 травня 2018 року уклали договір іпотеки № ZRH0GA0040300001/1 (а.с 162 т.1).
Також в матеріалах справи міститься меморіальний ордер від 31.05.2018, згідно якого ОСОБА_1 , отримала кредитні кошти згідно договору ZRH0GA0040300001 у розмірі 915 400 грн. шляхом їх зарахування на відкритий картковий рахунок АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 136 том 1).
Судом першої інстанції правильно зазначено, що зарахування 31.05.2018 на кореспондентський рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 915 400 грн підтверджується, зокрема, і виписками за рахунком № НОМЕР_3 , із яких також вбачається часткова сплата ОСОБА_1 в рахунок часткового погашення заборгованості як по тілу кредиту, так і по відсоткам за період часу з 31.05.2018 до 06.11.2020.
Із наданих позивачем розрахунку заборгованості, виписки по рахунку вбачається, що станом на 06.11.2020 року заборгованість за кредитним договором становить 907 423,81 грн., з яких 873 937,44 грн. заборгованість по тілу кредиту і 33 486, 37 грн. заборгованість по процентах (а.с. 198-199, 227-228 т.1).
Заперечуючи щодо стягнення суми заборгованості по кредиту і задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 не надала альтернативного розрахунку заборгованості, також нею не надано суду належних, допустимих та беззаперечних доказів відсутності такої заборгованості та, відповідно, виконання умов укладеного договору належним чином.
Водночас, із виписки по рахунку ОСОБА_1 за період із 31.05.2018 по 23.10.2020 вбачається, що нею в рахунок погашення заборгованості внесено 201 577, 64 грн в рахунок погашення заборгованості по кредиту із порушенням умов графіку погашення як в частині сум внесення, так і строків, що в тому числі підтверджує і розрахунок заборгованості (том 1 а.с. 133-135).
Таким чином місцевий суд, встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов'язань та неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором згідно з вимогами статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України та, дослідивши розрахунок заборгованості і виписку по особовому рахунку відповідачки, дійшов обгрунтованого висновку про розмір такої заборгованості і задоволення позовних вимог в повному обсязі.
У справі, що переглядається, позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення з ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов'язків та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань.
У свою чергу відповідач не спростувала факту отримання кредитних коштів,
а також факту неналежного виконання зобов'язань перед банком, у тому числі не спростувала розмір заборгованості, заявленої до стягнення.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Апеляційний суд погоджується, що за встановленими у цій справі обставинами неналежне виконання грошових зобов'язань призвело до виникнення заборгованості за кредитними договорами, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості є обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не подано оригіналів первинних документів відкриття на ім'я ОСОБА_1 рахунку № НОМЕР_2 в АТ КБ «Приват Банк», первинних документів про надання позичальнику грошових коштів в кредит за договором про іпотечний кредит, зокрема касових квитанцій виписок з рахунку, меморіальних ордерів, заяв про видачу коштів тощо не заслуговують на увагу, оскільки факт укладення кредитного договору, отримання коштів позичальником та сплата коштів, підтверджуються матеріалами справи, зокрема копіями цих документів, а інформація, відображена у них узгоджується із відомостями виписок по особовому рахунку ОСОБА_1 , які можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції, про що зазначив Верховний Суду у наведеній вище постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 357/2127/18.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Опанасюка С.П. про те, що нарахування відсотків відбувалося за підвищено процентною ставкою спростовується розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи і в якому зазначена стала процентна ставка - 20,90 % (том 1 а.с. 174-175).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при регулюванні спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
У задоволенні апеляційної скарги відмовлено, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 04 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27.09.2024.
Головуючий Судді