Житомирський апеляційний суд
Справа №295/13277/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-сс/4805/534/24
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
25 вересня 2024 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі матеріали провадження №295/13277/24 за апеляційною скаргою прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 08.09.2024 про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час доби ОСОБА_8 підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України,
зазначеною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період доби з 20-00 год до 05-00 год, до 05.11.2024 включно.
Покладено на підозрюваного ОСОБА_8 , наступні обов'язки:
1) прибувати до слідчого, прокурора чи суду, в залежності від стадії кримінального провадження, за першою вимогою;
2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання та роботи;
3) утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні.
Встановлено строк дії ухвали в частині застосування запобіжного заходу та покладення на підозрюваного обов'язків до 05.11.2024 включно.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_8 , а також запобігти ризикам, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
В поданій апеляційній прокурор ОСОБА_9 просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовільнити клопотання слідчого та застосувати запобіжний захід у вигляді тримання пі вартою підозрюваному ОСОБА_8 строком на 60 днів.
Вважає ухвалу слідчого судді незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням вимог кримінального процесуального закону, без повного та всебічного дослідження доказів.
Зазначає, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, тобто у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі, а саме від 5 до 8 років, останнє свідчить про наявність ризику можливого переховування останнього, який окрім іншого не має міцних соціальних зв'язків та раніше неодноразово судимий.
Апелянт також вважає, що не виключається і вплив з боку ОСОБА_8 на учасників кримінального провадження, а саме потерпілого, свідків місце проживання яких йому відоме та з ними не були проведені всі слідчі дії, а тому підозрюваний може незаконно впливати на них шляхом їх переконання, залякування чи схиляння їх до зміни, наданих ними показань, узгодження своїх показань.
Окрім того, апелянт наголошує на наявності ризику передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_8 після вчиненого кримінального правопорушення знищив власний мобільний телефон, який міг залишити в собі важливу для слідства інформацію. Разом із тим, на даний час проводяться слідчі дії спрямовані на здобуття речових доказів, а тому перебуваючи не під вартою ОСОБА_8 , знаючи про місцезнаходження речових доказів, може будь-яким чином перешкоджати у їх подальшому виявленню або знищити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, думку підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які заперечили щодо її задоволення, перевіривши ухвалу слідчого судді в межах, передбачених ст. 404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч.6 ст.22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. В ході судового провадження сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд вправі обрати підозрюваній менш суворий запобіжний захід.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в порядку Глави 18 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування такого запобіжного заходу, або відмови у його задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ч.1 ст.176 КПК України запобіжними заходами є: особисте зобов'язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя, суд, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.
Згідно положень ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
В свою чергу, частиною 6 ст.193 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
На думку апеляційного суду слідчий суддя, відмовляючи у задоволені клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_8 , не дотримався вказаних вимог кримінально-процесуального закону.
Розглядаючи клопотання, слідчий суддя встановив наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Так, з матеріалів судового провадження вбачається, що наявність такої підозри підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, які буди досліджені слідчим суддею.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "розумна підозра" у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у ст. 5 параграфу 1(с) Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, передбачає "наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин"(рішення O'Hara v. United Kingdom of 16 October 2001, n. 34).
Окрім того, слідчий суддя встановив наявність ризиків передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України та визнав їх небезпідставними, з чим також погоджується апеляційний суд.
Однак, колегія суддів не може погодитись з висновком слідчого судді про те, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби здатний забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також запобігти встановленим ризикам, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваний кримінального провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, яке відповідно до вимог ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його не можливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977\96 від 26.07.2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином, щоб вирішити справу у відповідності до вимог закону, суд повинен взяти до уваги, крім даних, передбачених ст.177 КПК України, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки, характер справи, тяжкість кримінального правопорушення та наслідки вчинення протиправних діянь.
На наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та суду вказує поведінка підозрюваного після затримання, який з органами досудового розслідування не співпрацює, покази щодо обставин вчинення кримінального правопорушення відмовився надавати на підставі ст.63 Конституції України, після вчиненого кримінального правопорушення знищив власний мобільний телефон, який міг залишити в собі важливу для слідства інформацію, також неодноразово судимий.
Варто також зауважити, що в межах даного кримінального провадження проводяться слідчі дії спрямовані на здобуття речових доказів, а тому, знаючи про місцезнаходження речових доказів, існує ризик того, що ОСОБА_8 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Окрім того, наданий час в межах даного кримінального провадження не проведені процесуальні дії з потерпілим та свідками, а тому, враховуючи, що підозрюваному відомі їх місця проживання, апеляційний суд вважає також, що існує і ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов передчасного висновку про те, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а також запобігти встановленим ризикам, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення доведено про існування ризиків зазначених в клопотанні слідчого, а саме переховування від суду, впливу на потерпілого та свідків, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та вчинення іншого кримінального правопорушення, за встановлених в ході досудового розслідування обставин, а застосований слідчим суддею запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час, не зможе запобігти виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню виникненню зазначених ризиків.
Враховуючи наявність обґрунтованої підозри, встановлених ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість клопотання слідчого та доведеність того, що до ОСОБА_8 на даному етапі досудового розслідування доцільно застосувати саме виключний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Окрім того, відповідно до абз.8 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402- 405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Враховуючи вищенаведене у взаємодії та взаємозв'язку, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали, якою слід задовольнити клопотання про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 08.09.2024, якою застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період доби з 20-00 год до 05-00 год, з покладанням відповідних процесуальних обов'язків, до 05.11.2024 включно - скасувати.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави терміном на 60 діб, до 22 листопада 2024 включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :