26 вересня 2024 р. № 400/8459/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельника О.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.
- Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих ціп для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати па суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою суду від 16.09.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
25.09.2024 від представника відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду, з підстав того, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Розглянувши заяву представника відповідача та матеріали адміністративної справи, суд дійшов такого висновку.
Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в ст.43 Конституції України права на працю.
Отож для визначення строку звернення до суду з цим позовом слід врахувати приписи ст. 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, наведеному у постановах від 03.08.2023 у справі №280/6779/22, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а.
Частиною 2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній на початок виникнення спірних відносин) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).".
Тобто до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, від 07.09.2023 у справі №620/1201/23.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії ч.1 ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На необхідність врахування цих висновків звернув увагу Верховний Суд у постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23.
Також суд звертає увагу, що відповідно до п.1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 30.11.2023 у справі №160/759/23.
Таким чином, тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по липень 2022 був продовжений на період дії карантину, розпочав свій відлік 01.07.2023 та завершився 02.10.2023.
Позивач же у своїй позовній заяві просить нарахувати та виплатити індексацію за період з 01 січня 2016 року по 14 січня 2018 року, який не обмежено строком для звернення до суду.
Також суд зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 22.07.2021 у справі № 340/141/21, від 16.09.2021 у справі № 240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі №120/16601/21-а.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 2, 5, 44, 118, 121, 122, 241, 243, 248, 256 КАС України, суд
У задоволенні заяви представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Суддя О.М. Мельник