25 вересня 2024 року Справа № 280/5369/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправними дії відповідача 1 щодо відмови в перерахунку позивачу пенсії за віком з урахуванням вимог ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовуючи показник середньої заробітної плати по Україні за 3 роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії, тобто 2021-2023 роки;
- зобов'язати відповідача 1 перерахувати позивачу пенсію за віком з 19.04.2024 відповідно до вимог ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за календарні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, тобто 2021-2023 роки.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що вона перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та їй була призначена, але не виплачувалась фактично пенсія за вислугу років у відповідності до норм Закону України у 2011 році. З 19.04.2024 позивач отримує пенсію за віком, яку було призначено у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, відповідачем 1 при розрахунку пенсії позивача в 2024 році було неправомірно та безпідставно взято показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014-2016 роки, хоча в 2024 році мав застосовуватись (враховуватись) показник середньої заробітної плати по Україні за 3 роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії, тобто 2021-2023 роки. У травні 2024 року позивач звернулася до відповідача 1 з заявою про перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за календарні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, тобто 2021-2023 роки (13559,41 грн.). Листом від 22.05.2024 № 9372-8687/К-02/8-0800/24 відповідач 1 повідомив позивача про те, що її пенсія розрахована вірно у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки. Не погоджуючись з діями відповідача 1 щодо відмови в перерахунку пенсії, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 17.06.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
Відповідач 1 позовну заяву не визнав, надав до суду відзив, в якому зазначає, що позивачу з 30.08.2011 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 19.04.2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про перерахунок пенсії та документами у зв'язку з переведенням на інший вид пенсії (з пенсії за вислугу років на пенсію за віком). За твердженням відповідача 1, при переведенні з одного виду пенсії на інший враховується заробітна плата (дохід), визначена за нормами ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Водночас, органом, що приймав рішення за заявою позивача про перерахунок пенсії, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. Враховуючи наведене, заяву позивача та надані до неї документи відпрацьовано за принципом «єдиної» черги завдань та «єдиної» черги спеціалістів спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та на підставі наданих документів, пенсійну справу позивача переведено на пенсію за віком з урахуванням вимог ст.ст. 40, 42, 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком при розрахунку заробітної плати для обчислення пенсії застосовано проіндексований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки у розмірі 7994,47 грн., який враховується для обчислення раніше призначених пенсій, що передбачено ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідач 1 стверджує, що позовні вимоги позивача у даній справі є безпідставними. Крім того, відповідач 1 зазначає, що у випадку задоволення позовних вимог територіальним органом Пенсійного фонду України, уповноваженим на виконання рішення суду про перерахунок пенсії з урахуванням положень пп. 4.1, 4.2 Порядку № 22-1 може бути визначено судом лише Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Ухвалою суду від 10.07.2024 залучено у якості співвідповідача по справі № 280/5369/24 - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач 2). ї
Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.
Відповідно до частини п'ятої ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивачу з 30.08.2011 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788.
На підставі особистої заяви позивача, відповідачем 2 з 19.04.2024 переведено позивача з пенсії за вислугу років - на пенсію за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач звернувся до відповідача 1 із заявою про перерахунок пенсії за віком з урахуванням ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за три календарні роки, що передують року звернення із заявою за призначенням пенсії за віком, тобто 2021-2023 роки.
Відповідач 1 истом 22.05.2024 відмовив позивачу у перерахунку пенсії за віком відповідно до вимог ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки.
Позивач не погоджується з такою позицією Управління та вважає, що при розрахунку призначеної ій у 2024 році пенсії за віком відповідач повинен був застосувати показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2021-2023 роки, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами ч. 2 ст. 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск: К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 +... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Водночас ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV установлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
З аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-IV. Однак у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Суд вважає, що оскільки позивачу з 30.08.2011 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (який передбачає особливі підстави та порядок призначення пенсії), а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач звернувся вперше 19.04.2024 , то відповідач протиправно не призначив позивачу пенсію за віком та не розрахував її з урахуванням ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд не приймає доводи відповідача, оскільки в ч.3 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мова йде про переведення з одного виду пенсії на інший вид пенсій по матеріалам пенсійної справи, що в даному випадку відсутнє, так як мало місце призначення іншої пенсії за іншим Законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону.
Таким чином, факт отримання позивачем до досягнення пенсійного віку пенсії за вислугу років за Законом України "Про пенсійне забезпечення", а не за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не позбавляє позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2021-2023 роки.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У зв'язку з чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області розглянуто заяву позивача від 19.04.2024 про призначення пенсії, а отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.
Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Полтавській області, проте обов'язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Окрім того, і за приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п. п. 28-36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку N 11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
"Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх."
"Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують."
Таким чином, оскільки у даному випадку вирішення питання про перерахунок позивачу пенсії не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, та керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та що відноситься до повноважень пенсійного органу, суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо обчислення розміру пенсії за віком ОСОБА_1 без застосування показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021 -2023 роки та зобов'язання саме відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком, починаючи з 19.04.2024 з урахуванням частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021 -2023 роки, а відповідача 1 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Згідно з частинами 1, 2статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 , яким прийнято спірне рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 139, 243, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36011, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, код ЄДРПОУ 13967927), про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо обчислення розміру пенсії за віком ОСОБА_1 без застосування показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021 -2023 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком, починаючи з 19.04.2024 з урахуванням частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021 -2023 роки, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова