25 вересня 2024 рокуСправа №160/19893/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: 23 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:
- визнати протиправною дію військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення позивача з лав Збройних Сил України на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно з поданим рапортом від 05.07.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення, яким звільнити позивача з лав Збройних Сил України на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 . В липні 2024 року позивач подав відповідачу рапорт з проханням звільнити його з військової служби відповідно до підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (надалі - Закон №2232-ХІІ). Підставою для звільнення з військової служби є сімейні обставини, пов'язані з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за дружиною позивача - ОСОБА_2 , яка за довідкою Медико-соціальної експертної комісії (надалі - МСЕК) є інвалідом ІІ групи та потребує постійного догляду, що підтверджується висновком Лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я комісії (надалі - ЛКК). Позивач вважає, що ним надані усі документи, які підтверджують наявність у нього підстав для звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ. Проте, відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби з тих підстав, що позивачем не надано документів для підтвердження факту постійного догляду за дружиною. Зокрема, відповідач у відмові вказав, що довідка Медико-соціальної експертної комісії не містить інформації про те, що дружина позивача потребує постійного стороннього догляду. Позивач вважає таку відмову протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
07.08.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що позивачем до рапорту на звільнення з військової служби не надано належного документа на підтвердження обставин, визначених підпунктом «г» п.2 ч. 2 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Також, вказав, що надана позивачем довідка Медико-соціальної експертної комісії не містить висновку про потребу дружини позивача в сторонньому нагляді, догляді або допомозі. Натомість, наданий позивачем висновок ЛКК КП «Криворізька міська лікарня №1» КМР» №251 від 11.06.2024, не може бути правовою підставою для звільнення позивача з військової служби, оскільки обов'язок визначення необхідності здійснювати постійний догляд за повнолітньою особою - інвалідом 2 групи покладено саме на медико-соціальну експертну комісію, а не на лікарські-консультативні комісії закладів охорони здоров'я.
23.08.2024 до суду надійшла відповідь на відзив щодо підтримання позивачем заявлених позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в якості саперу 2 відділення розмінування взводу 3 взводу розмінування 2 роти розмінування батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 з 01.02.2024, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини від 01.02.2024 №36.
Позивачем двічі подавався рапорт з проханням звільнити його з військової служби відповідно до абзацу 7 пп."г" п.2 ч.4 ст.26 № 2232-ХІІ у зв'язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за його дружиною.
Зокрема, в матеріалах справи містяться рапорти від 17.06.2024 та від 05.07.2024 з проханням звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за сімейними обставинами.
До рапортів позивач надавав наступні документи: копію паспорту та копію РНОКПП позивача, копія паспорту та РНОКПП дружини - ОСОБА_2 , копію свідоцтва про шлюб, копія висновку ЛКК від 11.06.2024 №251, копія довідки МСЕК №570932.
Згідно зі Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 укладено 13.08.2011 шлюб з ОСОБА_3 (прізвище після реєстрації - ОСОБА_4 ), про що зроблено відповідний актовий запис №324 в Книзі реєстрації шлюбів.
З висновку ЛКК КП «Криворізька міська лікарня №1» КМР» від 11.06.2024 №251 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи, встановлений їй діагноз: розсіяний склероз, церебро-спінальна форма, ЕДДS 2,0 балів, рецидивуюче-ремітуюча течія, у вигляді помірного тетрапарезу, до грубого ліворуч, помірно виражений вестибуло-атаксичний синдром, легкого псевдобульбарного синдрому, порушення функції тазових органів за типом неутримання сечі, порушення функції ходи ІІ-ІІІ ст. Заключення: за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до Довідки до Акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №570932 ОСОБА_2 з 05.06.2024 встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності: загальне захворювання (з ураженням ОРА). Інвалідність встановлена до 01.07.2025. Висновок про умови та характер праці: нездатний (а) до трудової діяльності в звичайних виробничих умовах, може бути пристосованим в спеціально створених умовах на виробництві або рекомендована надомна праця.
Також, в матеріалах справи міститься висновок КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Криворізької міської ради від 25.06.2024 за формою первинної облікової документації №080-4/0, затвердженої наказом МОЗ України від 09.03.2021 №407, про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
З тексту зазначеного висновку вбачається, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує обставини надання зазначеного висновку разом з рапортом від 05.07.2024 про звільнення.
Також, відповідач заперечує обставини отримання рапорту позивача від 17.06.2024, на підтвердження чого надав довідку від 29.07.2024 №3813 за підписом тимчасово виконуючої обов'язки начальника стройової частини НОМЕР_1 про те, що рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 17.06.2024 в період з 17.06.2024 по 29.07.2024, згідно Журналу реєстрації рапортів військової частини НОМЕР_1 не надходив.
Натомість, відповідачем не заперечується отримання рапорту позивача від 05.07.2024, вх.№10271 від 09.07.2024.
За результатами розгляду рапорту та поданого разом з ним документів, Військова частина НОМЕР_1 листом від 10.07.2024 №3580 повідомила позивача пор відсутність підстав для звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Зокрема, відповідач вказує, що потреба в сторонньому нагляді, догляді визначається медико-соціальними експертними комісіями на підставі п. 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1313.
Натомість, у поданій разом з рапортом копії довідки до Акта огляду медико-соціальнї експертної комісії №570932 від 05.06.2024, виданої ОСОБА_2 , не міститься інформації щодо потреби в сторонньому догляді. Відтак, і підстав для звільнення з військової служби немає.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відтак, спірним у цьому провадженні є питання допустимості висновку ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за дружиною та його звільнення із військової служби за сімейними обставинами.
Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю IІ групи.
Суд звертає увагу, що Законом №2232-ХІІ не визначено перелік документів та форми облікових довідок про потребу осіб в сторонньому догляді.
Спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Підставою для такої відмови стало, як зазначено у відповіді на рапорт позивача, ненадання військовослужбовцем (позивачем у справі) до рапорту про звільнення належного документа, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за дружиною.
Як зазначалося вище, на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав копію висновку ЛКК КП «Криворізька міська лікарня №1» КМР» від 11.06.2024 № 251 про потребу ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді.
З огляду на доводи сторін, надані до суду в заявах по суті спору, суд вважає за потрібне дослідити питання щодо того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду.
Так, визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Так, Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859.
У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
Разом з цим, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Відповідно до п. 11 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о, висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, видається особам, яким встановлено інвалідність.
Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №661/20974.
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №667 висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Аналізуючи викладене, суд зазначає, що наразі існує недосконалість, та незугодженість термінів і понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом необхідно підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду та який орган має видавати цей документ.
Суд дотримується позиції, що закон має бути доступним для відповідної особи, яка повинна мати можливість передбачити його наслідки, та бути достатньо передбачуваним у своїх формулюваннях для надання особам необхідної інформації щодо обставин та умов, за яких органи влади можуть вдатися до заходів, які впливають на їх права.
Суд вкотре звертає увагу, що абзацом 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII не визначено, яким саме документом повинні підтверджуватися обставини того, що особа потребує постійного догляду.
При цьому, неузгодженість термінів і понять в нормативних актах стосовно документа на підтвердження необхідності постійного догляду не може впливати на реалізацію особою права на звільнення з військової служби.
Враховуючи наведене, на переконання суду, відсутні підстави не приймати до уваги висновок ЛКК КП «Криворізька міська лікарня №1» КМР» від 11.06.2024 № 251 про потребу ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді.
Крім того, суд звертає увагу, що абзацом 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII визначено два документи, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою: або висновок МСЕК, або ЛКК.
Резюмуючи зазначене, суд вважає, що доданий до рапорту висновок ЛКК КП «Криворізька міська лікарня №1» КМР» від 11.06.2024 № 251 про необхідність постійного стороннього догляду за дружиною позивача є належним та достатнім доказом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ (другої) групи, що, в свою чергу, є належною підставою для звільнення позивача з військової служби.
Крім цього, при вирішенні даного спору по суті, суд відхиляє доводи відповідача про те, що суд не повинен брати до уваги долучений до позову висновок КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Криворізької міської ради від 25.06.2024 за формою первинної облікової документації №080-4/0, затвердженої наказом МОЗ України від 09.03.2021 №407, з огляду на те, що зазначений висновок не подавався позивачем до рапорту.
З цього приводу суд зазначає таке.
Як вбачається з листа військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2024 №3580, відмова у звільненні з військової служби обґрунтовувалася відповідачем не відсутністю висновку за певною затвердженою формою, а тим, що висновок МСЕК не є доказом на підтвердження існування підстав для звільнення, зокрема, щодо необхідності здійснення позивачем стороннього догляду за дружиною.
Поряд з цим, суд критично оцінює аргументи відповідача стосовно того, що у довідці МСЕК, в якій йдеться про 2 групу інвалідності дружини позивача, не зазначено, що вона потребує постійного стороннього догляду у зв'язку із інвалідністю, оскільки факт потреби у постійному сторонньому догляді підтверджується висновком ЛКК КП «Криворізька міська лікарня №1» КМР» від 11.06.2024 № 251, який додавався позивачем до рапорту.
Натомість, наданий разом з позовною заявою висновок КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Криворізької міської ради від 25.06.2024 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі лише підтверджує обставини, зазначені у висновку ЛКК КП «Криворізька міська лікарня №1» КМР» від 11.06.2024 №251.
Додатково суд вважає за потрібне зазначити таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», догляд за особою з інвалідністю (дитиною з інвалідністю) - сукупність соціальних послуг, спрямованих на соціально-побутову допомогу та підтримку, захист і забезпечення життєдіяльності особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю).
Згідно з ч. 6 ст.13 Закону України «Про соціальні послуги», фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є, серед іншого, невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися.
Отже, суд приходить до висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно відмовлено ОСОБА_1 у його звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» 5 статті 26 Закону України №2232-XII.
Відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Надаючи оцінку наявності правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд вказує про таке.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. З усім тим засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частин 1-2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з статтями 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 1-2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з метою обрання ефективного способу захисту порушеного права, суд зобов'язує відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за своєю дружиною ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та якає особою з інвалідністю ІІ (другої) групи.
Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №8284-6719-4354-6347 від 17.07.2024.
Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення, то сума сплаченого ОСОБА_1 судового збору підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 242-246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1993 № 2232-XII.
3.Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1993 № 2232-XII.
4.Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) 1211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_4 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя А.О. Сластьон