25 вересня 2024 рокуСправа №160/31217/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
28 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій просить:
визнати протиправним рішення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що викладене у листі від 31.10.2023 року за №43724/14.5-25;
визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (49027, м. Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 43315529), яка проявилась у непроведенні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року з урахуванням компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 року №159;
зобов'язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49027, м. Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 43315529) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року з урахуванням компенсації частини втрати моїх доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, за виключенням сум, що вже були нараховані та отримані;
стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49027, м. Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 43315529) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 15 000 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що відповідно до наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №6256-к від 22.08.2023, відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про державну службу» її було звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 31.08.2023 року за власним бажанням.
18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з заявою, в якій просила: здійснити перерахунок та виплату її середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року, з урахуванням компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 №159.
Листом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 31 жовтня 2023 року №43724/14.5-25 позивачеві повідомлено, що відповідно до Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643, зазначена винагорода виплачується у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа та за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Міністерством юстиції України.
Враховуючи, що в період роботи ОСОБА_1 в органах юстиції з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року при обчисленні середньої заробітної плати виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи або за фактично відпрацьований розрахунковий період (для розрахунку відпускних) та виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи (для розрахунку грошової допомоги до щорічної основної оплачуваної відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), винагорода державного виконавця не була включена відповідно до вимог чинного законодавства, з огляду на що у Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) були відсутні підстави для проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в частині непроведення їй перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року, з урахуванням компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та з урахуванням Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 року №159, у зв'язку з чим звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи №160/31217/23 від 28 листопада 2023 року для розгляду судової справи визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовлено та ухвалено:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2024 року постановлено:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року в адміністративній справі №160/31217/23 - задовольнити, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2022 року в адміністративній справі №160/31217/23 скасувати, справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду адміністративну справу №160/31217/23 передано для розгляду судді Олійнику В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/31217/23 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
15 серпня 2024 року на адресу суду від представника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву вх.№64008/24, в якому представник відповідача не погоджується та заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки наведені в позовній заяві правові підстави позову та вимоги є безпідставними та необґрунтованими, спираючись на таке.
Щодо роботи ОСОБА_1 в територіальних органах юстиції, представник відповідача зазначив наступне.
24 грудня 2019 року наказом Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області №3513-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, 27 грудня 2019 року було звільнено в порядку переведення для подальшої роботи в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції. Копія зазначеного наказу додається.
Пунктом 2 наказу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 24.12.2019 № 3513-к «Про звільнення ОСОБА_1 » було встановлено відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виплатити грошову компенсацію за невикористані 02 календарні щорічної основної відпустки за період роботи з 20 липня 2017 року по 19 липня 2018 року; за невикористані 14 календарних днів за період роботи з 20 липня 2018 року по 19 липня 2019 року: за невикористані 13 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 20 липня 2019 року по 27 грудня 2019 року, а всього за невикористані 29 календарних днів.
Таким чином, станом на кінець 2019 року Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області було визначено види розрахунків, які було проведено з ОСОБА_1 у зв'язку з її звільненням в порядку переведення для подальшої роботи в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції.
27 грудня 2019 року наказом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) №1700-к «Про призначення» ОСОБА_1 з 28 грудня 2019 року було призначено на посаду головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
15 грудня 2022 року наказом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) №5099к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), було звільнено 29 грудня 2022 року в порядку переведення для подальшої роботи у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса).
Таким чином, станом на кінець 2022 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) було визначено види розрахунків, які проведено з ОСОБА_1 у зв'язку з її звільненням в порядку переведення для подальшої роботи у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса).
Наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №4641-к «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 30 грудня 2022 року було призначено на посаду головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Копія зазначеного наказу додається.
Наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №6256-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 31 серпня 2023 року було звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за власним бажанням.
Поряд з цим, у серпні 2023 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена заробітна плата на загальну суму 55 715,09 грн., у тому числі заробітна плата за 18 робочих днів за серпень 2023 року на суму 10 571,48 грн. (посадовий оклад - 4 539,13 грн., надбавка за ранг державного службовця - 313,04 грн., надбавка за вислугу років на державній службі - 1 634,09 грн., надбавка за інтенсивність праці - 3 177,39 грн., щомісячна премія - 907,83 грн.); відпускні за 5 календарних днів щорічної основної відпустки, наданої у серпні 2023 року з 21.08.2023 по 25.08.2023 - 1 877,20 грн., грошова допомога до щорічної основної відпустки - 14 429,80 грн.; винагорода державного виконавця за червень 2023 року -28 836,61 грн.
У серпні 2023 року проводились виплати ОСОБА_1 : 15.08.2023 аванс (заробітна плата за 1 половину серпня) у сумі 3 190,87 грн., 17.08.2023 між розрахункова виплата (відпускні та грошова допомога до щорічної основної відпустки) - 13 127,14 грн., 17.08.2023 між розрахункова виплата (винагорода державного виконавця за червень 2023 року) - 23 213.47 грн., 30.08.2023 року заробітна плата за серпень 2023 року у сумі 5 319,16 грн.
Оскільки ОСОБА_1 до звільнення використала всі дні щорічної основної та додаткової відпусток, компенсаційні виплати, зокрема, грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, тому згідно з наказом про звільнення їй не нараховувалася та не виплачувалася компенсації за невикористані дні відпусток.
Щодо винагороди державного виконавця та розрахунку заробітної плати, представник відповідача зазначив наступне.
Обчислення середньої заробітної плати проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Підпунктом «б» пункту 4 Порядку №100 в редакції від 30.11.2005 було встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV (в редакції від 03.08.2010), що 05.01.2017 втратив чинність, було встановлено, що державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне і законне виконання виконавчого документа, за рахунок стягнутого з боржника виконавчого збору одержує винагороду в розмірі двох відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а по виконавчому документу немайнового характеру - не більше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 1 статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV (в редакції від 01.01.2012), що 05.01.2017 року втратив чинність, було встановлено, що державний виконавець, який забезпечив своєчасне виконання виконавчого документа в повному обсязі, за рахунок стягнутого з боржника виконавчого збору одержує винагороду в розмірі п'яти відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру - не більше п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (в ред. від 03.02.2012) було встановлено, що роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством соціальної політики, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Листом Міністерства соціальної політики України від 10.09.2012 №633/13/155-12 «Щодо врахування винагороди за своєчасне виконання виконавчого документа при обчисленні середньої зарплати» було роз'яснено, що винагорода за своєчасне виконання виконавчого документа відповідно до статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» є одноразовою виплатою, а також зазначено, що винагорода за своєчасне виконання виконавчого документа не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки.
Таким чином, помилковими є міркування сторони позивача щодо обов'язку провести перерахунок та виплату середньої заробітної плати позивача з 21.10.2010 по 31.03.2020 із врахуванням отриманої позивачем винагороди державного виконавця за вказаний період, оскільки згідно роз'яснень Міністерства соціальної політики України в силу пункту 2 Постанови №100 компетентним органом з питань надано роз'яснення щодо обчислення середньої заробітної плати, винагорода за своєчасне виконання виконавчого документа не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки.
У той же час, частиною 2 статті 50 Закону України «Про державну службу» (в редакції від 10.12.2015) було встановлено, що заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; премії (у разі встановлення).
Винагорода державного виконавця - це частина виконавчого збору, що стягується з боржника, який заборгував або добровільно не виконав рішення суду, по якому виконавець відкрив виконавче провадження, провів виконавчі дії щодо розшуку майна та грошових коштів боржника і стягнув додаткову відповідну компенсацію. З цих сум, згідно з чинним законодавством, нараховується та виплачується винагорода державному виконавцю.
Відповідно до Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року №643, зазначена винагорода виплачується у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа та за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Міністерством юстиції України. У зв'язку із встановленими законодавством вимогами щодо виплати винагороди державним виконавцям, вказана винагорода не є щомісячною виплатою, яка має постійний характер, а виплачується державним виконавцям виключно у випадках дотримання норм чинного законодавства.
Листом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.11.2020 № 77618/14/20 Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) було повідомлено, що пунктом 3 Порядку №100 передбачено врахування виплат, які не являються одноразовими.
Із одноразових виплат Порядком №100 передбачено включення лише одноразової винагороди за підсумками роботи за рік і за вислугу років при умові, що вони нараховані в поточному році за попередній календарний рік. Всі інші виплатив які носять одноразовий характер, згідно з пунктом 4 Порядку №100 не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати».
Відтак, в період роботи ОСОБА_1 в органах юстиції з 21.10.2010 по 31.03.2020 при обчисленні середньої заробітної плати виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи або за фактично відпрацьований розрахунковий період (для розрахунку відпускних, компенсації за дні невикористаних відпусток) та виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи (для розрахунку грошової допомоги до щорічної основної оплачуваної відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) винагорода державного виконавця не була включена відповідно до вимог чинного законодавства.
Відтак, оскільки позивача було звільнено на підставі наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22.08.2023 №6256-к, то у Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) правових підстав для врахування винагороди державного виконавця до розрахунків при обчисленні середньої заробітної плати немає.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року, у задоволенні клопотання Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про розгляд справи №160/31217/23 за правилами загального позовного провадження - відмовлено.
28 серпня 2024 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив вх.№66693/24, в якій позивач не погоджується з відзивом, вважає його необґрунтованим та таким, що не спростовує фактів та обставин, викладених у позовній заяві, з наступних підстав.
Щодо належності відповідача, позивач зазначила наступне.
ОСОБА_1 в період з 21.10.2010 року по день звільнення безперервно перебувала на посаді державного виконавця (спочатку старшого, згодом головного) у відділі примусового виконання рішень різних територіальних органів юстиції.
Дані територіальні органи юстиції за даний період були неодноразово реорганізовані: з Головного управляння в Головне територіальне управління (фактично була змінена назва), далі об'єднане з іншими територіальними органами юстиції в Південно-Східне міжрегіональне управління (постанова КМУ від 09.10.2019 №870, відповідно до якої було залишено ті ж повноваження, функції та збережено правонаступництво), а згодом приєднання до Південного міжрегіонального управління.
Враховуючи зазначені реорганізаційні заходи, ОСОБА_1 була неодноразово переведена на ті ж посади державних виконавців відділу, на яких і перебувала, а тому посадові обов'язки не змінювались і полягали в примусовому виконанні рішень судів, у зв'язку із чим остання і отримувала винагороду державного виконавця.
Отже, незалежно від того, що відбувались реорганізаційні заходи, за новими територіальними органами юстиції зберігались права та обов'язки попередніх органів, так як за кожним територіальним органом залишались повноваження та функції, покладені Державою на органи юстиції, що є фактом публічного правонаступництва.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17), від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 12.06.2018 року у справі № 2а-23895/09/1270, від 11.10.2019 року № 812/1408/16 та від 30.11.2020 року у справі №260/453/19.
Таким чином, враховуючи факт правонаступництва в сфері управлінської діяльності з примусового виконання рішень судів, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є належним відповідачем у даному юридичному спорі.
Щодо компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків виплати, позивач зазначила наступне.
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що проводиться компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 року №159, передбачена обов'язковість даної компенсації у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати та визначено порядок розрахунку компенсації втрати частини доходів.
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) тощо.
Відповідно до статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З наведеного випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року№9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями частини 6 статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Статтею 151 Конституції України закріплено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, яка здійснюється одночасно з виплатою основної заборгованості.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 року у справі №380/8976/21, від 08.11.2023 року в справі №380/8154/23, від 29.11.2023 року у справі №560/11895/23, від 14.12.2023 року у справі №560/11898/23.
З урахуванням викладеного, позивач просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
04 вересня 2024 року на адресу суду від представника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшли заперечення на відповідь на відзив вх.№68390/24, в яких представник відповідача вважає наведені у відповіді на відзив міркування позивача помилковими, безпідставними та такими, що спростовуються вищевикладеним.
Щодо особи відповідача в даній справі, представник відповідача зазначив наступне.
Сторона відповідача не погоджується з вищевказаним міркуванням позивача, оскільки позовні вимоги у даній справі стосуються періоду часу з 21.10.2010 по 31.03.2020, при тому, що трудові відносини з Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) Куліковська А.О. розпочала лише з 30 грудня 2022 року на підставі наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №4641-к від 20.12.2022 «Про призначення ОСОБА_1 ».
Відтак, помилковими є міркування позивача про те, що питання заборгованості перед ОСОБА_1 з виплати заробітної плати по перерахунку середньої заробітної плати за період з 2010 року по 2020 рік стосується Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), оскільки:
- у період з 21.10.2010 по 11.09.2011 ОСОБА_1 працювала на посаді старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області,
- у період з 12.09.2010 по 18.03.2015 ОСОБА_1 працювала на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області,
- у період з 19.03.2015 по 09.05.2019 ОСОБА_1 працювала на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,
- у період з 10.05.2019 по 27.12.2019 ОСОБА_1 працювала на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,
- у період з 28.12.2019 по 29.12.2022 ОСОБА_1 працювала на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
З урахуванням викладеного, при наявності питань щодо перерахунку середньої заробітної плати за період з 2010 року по 2020 рік позивач мала змогу звернутися до зазначених вище органів юстиції при звільненні з останніх, однак, крім заяви до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вх.№К-10123-14/2 від 18.10.2023), згідно Журналу (електронної бази) реєстрації вхідних документів, СЕД АСКОД, СЕД АЙДОК та СЕД МЕГАПОЛІС, звернення ОСОБА_1 у період з 21.10.2010 по 31.08.2023 до органів юстиції із заявами щодо перерахунку отриманої нею середньої заробітної плати - не зареєстровані.
Таким чином, наведені міркування сторони позивача жодним чином не обґрунтовують позовні вимоги ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а відтак позовна заява в адміністративній справі №160/31217/23 є такою, що має бути залишена без задоволення в повному обсязі.
З урахуванням викладеного та доводів вже викладених у відзиві на позовну заяву, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Судом встановлено, що наказом Головного управління юстиції у Дніпропетровській області № 1844-к «Про призначення ОСОБА_2 » ОСОБА_2 було призначено на посаду старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області.
Наказом Головного управління юстиції у Дніпропетровській області №1619-к «З особового складу» ОСОБА_2 , старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, було переведено на посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області.
В подальшому, наказом Головного управління юстиції у Дніпропетровській області №1200-к «Про внесення змін до облікових даних ОСОБА_2 » було внесено зміни до облікових даних ОСОБА_2 , старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, у зв'язку зі зміною прізвища на Куліковська.
19 березня 2015 року наказом Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області №928-к «Про переведення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , яка працювала на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, було переведено на посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
10 травня 2019 року наказом Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області №1341-к «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, було призначено на посаду головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, з 10 травня 2019 року.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» було вирішено ліквідувати як юридичних осіб публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема, Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» було вирішено утворити як юридичних осіб публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» було встановлено, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
24 грудня 2019 року наказом Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області №3513-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, 27 грудня 2019 року було звільнено в порядку переведення для подальшої роботи в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції.
Пунктом 2 наказу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 24.12.2019 року №3513-к «Про звільнення ОСОБА_1 » було встановлено відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виплатити грошову компенсацію за невикористані 02 календарні щорічної основної відпустки за період роботи з 20 липня 2017 року по 19 липня 2018 року; за невикористані 14 календарних днів за період роботи з 20 липня 2018 року по 19 липня 2019 року: за невикористані 13 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 20 липня 2019 року по 27 грудня 2019 року, а всього за невикористані 29 календарних днів.
27 грудня 2019 року наказом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) №1700-к «Про призначення» ОСОБА_1 з 28 грудня 2019 року було призначено на посаду головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 №912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» було вирішено реорганізувати, в тому числі Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) шляхом його приєднання до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
15 грудня 2022 року наказом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) №5099к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), було звільнено 29 грудня 2022 року в порядку переведення для подальшої роботи у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса).
Пунктом 2 наказу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 15.12.2022 №5099к «Про звільнення ОСОБА_1 » було визначено виплатити грошову компенсацію за невикористані 06 календарних днів щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби за період роботи з 21 жовтня 2022 року по 20 жовтня 2023 року.
Пунктом 3 наказу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 15.12.2022 №5099к «Про звільнення ОСОБА_1 » було встановлено відділу оплати праці Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) провести з ОСОБА_1 повний розрахунок відповідно до чинного законодавства.
Наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №4641-к «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 30 грудня 2022 року було призначено на посаду головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №6256-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 31 серпня 2023 року було звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за власним бажанням.
У серпні 2023 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена заробітна плата на загальну суму 55 715,09 грн., у тому числі заробітна плата за 18 робочих днів за серпень 2023 року на суму 10 571,48 грн. (посадовий оклад - 4 539,13 грн., надбавка за ранг державного службовця - 313,04 грн., надбавка за вислугу років на державній службі - 1634,09 грн., надбавка за інтенсивність праці - 3177,39 грн., щомісячна премія - 907,83 грн.); відпускні за 5 календарних днів щорічної основної відпустки, наданої у серпні 2023 року з 21.08.2023 року по 25.08.2023 року - 1877,20 грн., грошова допомога до щорічної основної відпустки - 14 429,80 грн.; винагорода державного виконавця за червень 2023 року - 28 836,61 грн.
У серпні 2023 року проводились виплати ОСОБА_1 : 15.08.2023 аванс (заробітна плата за 1 половину серпня) у сумі 3190,87 грн., 17.08.2023 року міжрозрахункова виплата (відпускні та грошова допомога до щорічної основної відпустки) - 13 127,14 грн., 17.08.2023 року міжрозрахункова виплата (винагорода державного виконавця за червень 2023 року) - 23 213,47 грн., 30.08.2023 року заробітна плата за серпень 2023 року у сумі 5 319,16 грн.
18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з заявою, в якій просила: здійснити перерахунок та виплату її середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року, з урахуванням компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 №159.
Листом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 31 жовтня 2023 року №43724/14.5-25 позивачеві повідомлено, що відповідно до Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643, зазначена винагорода виплачується у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа та за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Міністерством юстиції України.
Враховуючи, що в період роботи ОСОБА_1 в органах юстиції з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року при обчисленні середньої заробітної плати виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи або за фактично відпрацьований розрахунковий період (для розрахунку відпускних) та виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи (для розрахунку грошової допомоги до щорічної основної оплачуваної відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), винагорода державного виконавця не була включена відповідно до вимог чинного законодавства, з огляду на що у Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) були відсутні підстави для проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в частині непроведення їй перерахунку та виплати середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року, з урахуванням компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та з урахуванням Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 року №159, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обчислення середньої заробітної плати проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Підпунктом «б» пункту 4 Порядку №100, в редакції від 30.11.2005 року, було встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, в редакції від 03.08.2010, що 05.01.2017 втратила чинність, було встановлено, що державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне і законне виконання виконавчого документа, за рахунок стягнутого з боржника виконавчого збору одержує винагороду в розмірі двох відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а по виконавчому документу немайнового характеру - не більше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 1 статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-ХІУ, в редакції від 01.01.2012, що 05.01.2017 року втратила чинність, було встановлено, що державний виконавець, який забезпечив своєчасне виконання виконавчого документа в повному обсязі, за рахунок стягнутого з боржника виконавчого збору одержує винагороду в розмірі п'яти відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру - не більше п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (в редакції від 03.02.2012) було встановлено, що роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством соціальної політики, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Листом Міністерства соціальної політики України від 10.09.2012 року №633/13/155-12 «Щодо врахування винагороди за своєчасне виконання виконавчого документа при обчисленні середньої зарплати» було роз'яснено, що винагорода за своєчасне виконання виконавчого документа відповідно до статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» є одноразовою виплатою, а також зазначено, що винагорода за своєчасне виконання виконавчого документа не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки. Копія листа додасться.
05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 року №1403-VIІІ частиною 1 статті 13 якого було встановлено, що заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Таким чином, лише у 2016 році законодавець ввів до категорії заробітної плати працівника органу державної виконавчої служби поняття винагороди.
У той же час, частиною 2 статті 50 Закону України «Про державну службу» (в редакції від 10.12.2015) було встановлено, що заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; премії (у разі встановлення).
Винагорода державного виконавця - це частина виконавчого збору, що стягується з боржника, який заборгував або добровільно не виконав рішення суду, по якому виконавець відкрив виконавче провадження, провів виконавчі дії щодо розшуку майна та грошових коштів боржника і стягнув додаткову відповідну компенсацію. З цих сум, згідно з чинним законодавством, нараховується та виплачується винагорода державному виконавцю.
Передбачена Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» винагорода не є премією, сплаченою із бюджету, а є винагородою, яка виплачується із суми фактично стягнутого з боржника виконавчого збору.
Виплата зазначеної винагороди державному виконавцю здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету, що формується за рахунок коштів виконавчого збору, стягнутого державними виконавцями з боржників і не потребує додаткових витрат Державного бюджету України.
Відповідно до Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 року №643, зазначена винагорода виплачується у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа та за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Міністерством юстиції України.
У зв'язку з встановленими законодавством вимогами щодо виплати винагороди державним виконавцям, вказана винагорода не є щомісячною виплатою, яка має постійний характер, а виплачується державним виконавцям виключно у випадках дотримання норм чинного законодавства.
Листом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.11.2020 року №77618/14/20 Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) було повідомлено, що пунктом 3 Порядку №100 передбачено врахування виплат, які не являються одноразовими.
Із одноразових виплат Порядком №100 передбачено включення лише одноразової винагороди за підсумками роботи за рік і за вислугу років при умові, що вони нараховані в поточному році за попередній календарний рік.
Всі інші виплатив які носять одноразовий характер, згідно з пунктом 4 Порядку №100 не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати».
12 грудня 2020 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100», якою було внесено зміни до Постанови № 100, зокрема, пункт 4 після абзацу шістнадцятого вказаного пункту було доповнено наступним змістом, а саме:
«4. При обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: н) винагороди державним виконавцям».
Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 надано офіційне тлумачення принципу дії закону в часі. Так, в цьому рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Зі спірних правовідносин судом вбачається, що наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №6256-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 31 серпня 2023 року було звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за власним бажанням.
У серпні 2023 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена заробітна плата на загальну суму 55 715,09 грн., у тому числі заробітна плата за 18 робочих днів за серпень 2023 року на суму 10 571,48 грн. (посадовий оклад - 4 539,13 грн., надбавка за ранг державного службовця - 313,04 грн., надбавка за вислугу років на державній службі - 1634,09 грн., надбавка за інтенсивність праці - 3177,39 грн., щомісячна премія - 907,83 грн.); відпускні за 5 календарних днів щорічної основної відпустки, наданої у серпні 2023 року з 21.08.2023 року по 25.08.2023 року - 1877,20 грн., грошова допомога до щорічної основної відпустки - 14 429,80 грн.; винагорода державного виконавця за червень 2023 року - 28 836,61 грн.
У серпні 2023 року проводились виплати ОСОБА_1 : 15.08.2023 аванс (заробітна плата за 1 половину серпня) у сумі 3190,87 грн., 17.08.2023 року міжрозрахункова виплата (відпускні та грошова допомога до щорічної основної відпустки) - 13 127,14 грн., 17.08.2023 року міжрозрахункова виплата (винагорода державного виконавця за червень 2023 року) - 23 213,47 грн., 30.08.2023 року заробітна плата за серпень 2023 року у сумі 5 319,16 грн.
Відтак, оскільки ОСОБА_1 було звільнено на підставі наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22.08.2023 року №6256-к, суд приходить до висновку, що у Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) були відсутні правові підстави для врахування винагороди державного виконавця до розрахунків при обчисленні середньої заробітної плати за спірний період.
Крім того, суд погоджується з запереченнями представника відповідача щодо того, що посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2023 у справі №814/564/16, у постанові від 31.01.2023 у справі №160/3848/21 є безпідставними, оскільки Верховний Суд досліджував спірні правовідносини до доповнення підпунктом «н)» пункту 4 Порядку №100, а отже, в даному випадку має місце зміна правового регулювання спірних правовідносин, що не досліджувалося в зазначених справах.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 року по 31.03.2020 року, задоволенню не підлягають.
Щодо нарахування компенсації частини втрати доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 року №159, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з приписами статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Так, статтею 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Зазначене кореспондується з пунктом 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 №159, де закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100, та з пунктом 5 Порядку №159, яким визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, законодавець визначив, що у разі порушення строку виплати грошових доходів, компенсація виплачується, разом із не виплаченими своєчасно грошовими доходами, а не окремо. Для проведення виплати грошових доходів та компенсації необхідно спочатку здійснити нарахування відповідних доходів (тобто без нарахування будь-яка виплата неможлива, це є обов'язкова складова перед здійсненням виплати).
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Враховуючи, що позовна вимога щодо зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за період з 21.10.2010 по 31.03.2020 задоволенню не підлягає, а отже й похідна позовна вимога про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату середньої заробітної плати з урахуванням компенсації частини втрати її доходів задоволенню не підлягає.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову судом не здійснюється розподіл судових витрат (на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору).
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник